Постанова 4851 № 520/30737/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2025 р. Справа № 520/30737/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Бегунца А.О. , Калиновського В.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2025, (головуючий суддя І інстанції: Панов М.М.) по справі № 520/30737/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаїв, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2022 рік (30 діб) і за 2023 рік (17 діб); - зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаїв нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2022 рік (30 діб) і за 2023 рік (17 діб). Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2025 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаїв, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2022 рік (30 діб) і за 2023 рік (17 діб). Зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаїв нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2022 рік (30 діб) і за 2023 рік (17 діб). Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаїв, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та нормам чинного законодавства, просив скасувати рішення та прийняти постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що відповідно до пунктів 84 та 95 Положення №743, грошова компенсація особам рядового та начальницького складу ДБР виплачується виключно за відпустку, не використану у році звільнення. Таке регулювання, як зазначено в касаційній скарзі, узгоджується з положеннями Закону України «Про Національну поліцію України». Однак, позивача було звільнено з посади у 2024 році, скаржник стверджує, що ТУ ДБР у м. Миколаєві не мало правового обов`язку виплачувати йому компенсацію за невикористані 30 календарних днів щорічної відпустки за 2022 рік та 17 діб за 2023 рік. Позивач правом надання відзиву не скористався. Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 06.07.2021 по 29.08.2024 проходив службу в Державному бюро розслідувань, що підтверджено Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаїв від 28.08.2024 № 140-ос/дск «По особовому складу» звільнений зі служби у запас, відповідно до закону України «Про державне бюро розслідувань» , Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №

743. Під час звільнення, позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки впродовж 2022 - 2023 р.р. не використано 47 діб (30 діб за 2022 рік та 17 діб за 2023 рік). У відповідь на звернення представника позивача до ТУ ДБР у м. Миколаєві із адвокатським запитом, останнім 18.10.2024 листом №16-14-46194-24 повідомлено, що компенсацію за невідбуту відпустку за попередні роки (2022-2023) не було нараховано та виплачено. Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Закон України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року №794-VIII (далі Закон №794-VIII) та Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затверджене постановою Кабінету Міністрів України 05 серпня 2020 року №743 (далі Положення №743), які регулюють спірні правовідносини, не врегульовують питання компенсації невикористаної відпустки під час звільнення за минулі роки особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань. З огляду на відсутність правового регулювання спірного у цій справі питання, суд першої інстанції застосовував положення трудового законодавства, а саме ст. 83 КЗпП України, ч.1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР, згідно яких, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд зобов`язав Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаїв нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2022 рік (30 діб) і за 2023 рік (17 діб). Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначені положеннями Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 року № 794-VIII ( далі Закон № 794-VIII). Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №794-VIII Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції. Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону №794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань. Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (частина друга статті 14 Закону №794-VIII). Положеннями ч. 5 ст. 14 Закону №794-VIII визначено, що трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону №794-VIII особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом. Згідно з ч. 1, 2 ст. 20 Закону №794-VIII умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці державних службовців Державного бюро розслідувань повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до Державного бюро розслідувань висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників. На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. При цьому ч. 6 ст. 14 Закону №794-VIII визначено, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами. Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №743 (далі Положення №743). Згідно з п.п. 81-82 Положення №743 встановлено, що особи рядового та начальницького складу мають право на такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням; 3) творча відпустка; 4) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 5) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 6) відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення). Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб рядового та начальницького складу становить 30 календарних днів, якщо законом не визначено більший строк відпустки. За кожний повний календарний рік служби в Державному бюро розслідувань після досягнення п`ятирічного стажу служби особі рядового та начальницького складу надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів. Особам рядового та начальницького складу - учасникам бойових дій та прирівняним до них особам надаються щорічні основні відпустки у зручний для них час. Згідно з п. 84 Положення №743 щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу відповідного керівника (начальника) щорічна основна відпустка може надаватися за минулий рік у I кварталі наступного року за умови, що раніше її не було надано. Щорічна основна відпустка на прохання особи рядового та начальницького складу може бути поділена на частини за умови, що основна її частина становить 14 календарних днів. За правилами п. 89 Положення №743 додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються особам рядового та начальницького складу на підставах та в порядку, що встановлені законодавством. Відповідно до п. 94 Положення №743 у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби (крім звільнення через службову невідповідність, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення права займати певні посади, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, яким на особу накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового та начальницького складу) та невикористання нею щорічної основної відпустки їй за її бажанням надається невикористана відпустка з подальшим звільненням її із служби. Датою звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у такому разі є останній день відпустки. Згідно з п.п. 95-96 Положення №743 у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у зв`язку із закінченням строку контракту невикористана нею щорічна основна відпустка за її бажанням може надаватися їй тоді, коли час цієї відпустки повністю або частково перевищує строк дії контракту. В такому разі строк дії зазначеного контракту продовжується до закінчення відпустки. За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового та начальницького складу, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Особам рядового та начальницького складу, які звільняються із служби за віком, станом здоров`я та у зв`язку із скороченням штатів, щорічна основна відпустка надається за їх бажанням у році звільнення тривалістю, встановленою цим Положенням. Наказом Державного бюро розслідувань від 12.07.2022 року №348 затверджено Інструкцію про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати (далі Інструкція №348). Згідно з п. 3 цієї Інструкції, вона визначає механізм поширення осіб рядового на і начальницького складу Державного бюро розслідувань умов грошового забезпечення, які передбачені для працівників Національної поліції України, з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до частини другої статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань». Відповідно до п. 8 Розділу ІІІ Інструкції №348 передбачено, що особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, визначеному на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, премії за поточний місяць та інших виплат передбачених законодавством. За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із Державного бюро розслідувань. 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час. Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-IX (в редакції Закону від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки». Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР установлено державні гарантії права на відпустки, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Згідно зі ст. 4 Закону №504/96-ВР установлено такі види відпусток, зокрема: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Аналогічні положення передбачені ч. 1 ст. 83 КЗпП України. Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону №794-VIII передбачено, що пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Закон України від 01.01.1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон №2262-XII) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Верховний Суд у постановах від 14.11.2024 року у справі №420/3971/23 та у справі №380/16768/22 відзначив, що Закон №794-VIII, який регулює діяльність ДБР, не містить спеціальних норм щодо надання відпусток чи виплати компенсацій за невикористані дні відпусток при звільненні осіб рядового та начальницького складу ДБР. Водночас цей Закон встановлює, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР регулюється Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №743. У постановах від 14.11.2024 року у справі №420/3971/23 та у справі №380/16768/22 Верховний Суд також вказав, що Положенням №743 встановлено спеціальні правила щодо надання відпусток особам рядового та начальницького складу ДБР, зокрема щорічних основних та додаткових відпусток. Ці відпустки повинні використовуватися протягом календарного року, а у виняткових випадках їх можна перенести на I квартал наступного календарного року. Керівник органу ДБР зобов`язаний забезпечити своєчасну реалізацію права цих осіб на відпочинок. Верховний Суд наголосив, що якщо особи рядового і начальницького складу ДБР не реалізували своє право на щорічні основні та щорічні додаткові відпустки протягом встановленого строку, то Положення №743 не передбачає їх анулювання по закінченню зазначеного строку. У ньому також немає застережень про те, що невикористання відпусток протягом встановленого строку позбавляє осіб рядового і начальницького складу ДБР права на отримання компенсації за всі невикористані дні відпусток, навіть якщо відпустки не були використані у перенесений період. Положення №743 допускає перенесення або продовження невикористаних відпусток з об`єктивних причин, наприклад через хворобу, звільнення за віком, станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів або закінчення строку контракту, що свідчить про гнучкий підхід законодавця до питання перенесення невикористаних відпусток і визнання можливості накопичення відпусток для осіб, які не змогли реалізувати своє право на відпочинок вчасно. Верховний Суд звернув увагу на пункт 95 Положення №743, який передбачає компенсацію за невикористану відпустку в році звільнення. Однак, Верховний Суд уточнив, що це не означає, що особа наділена правом отримати компенсацію лише за відпустку, яка була «надана» в році звільнення, як стверджує скаржник. Важливо розуміти, що йдеться саме про «невикористану» в році звільнення відпустку. Тобто, якщо на момент звільнення у працівника накопичилися дні невикористаної відпустки за попередні роки, можна припустити, що вони підлягають компенсації, адже формально залишаються невикористаними і перебувають у розпорядженні особи на момент звільнення. Попри це Верховний Суд вказав, що Положення №743 та Інструкція №348, які визначають порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу ДБР, хоча й передбачають право на отримання компенсації за невикористану відпустку в році звільнення, вони все ж не містять чітких норм, які б регулювали порядок виплати компенсації за дні відпустки, які не були використані в попередні роки. Верховний Суд зазначив, що недостатня чіткість спеціального законодавства у спірному питанні призводить до ситуації правової невизначеності, яку, за загальним правилом, у тому числі з урахуванням позицій, сформульованих Європейським судом з прав людини, потрібно тлумачити на користь працівника. Також Верховний Суд акцентував, що стаття 45 Конституції України гарантує кожному, хто працює, право на відпочинок. Така конституційна гарантія створює для роботодавця безумовний обов`язок забезпечити реалізацію права працівника на відпочинок не лише шляхом його декларування (як, наприклад, затвердження графіків відпусток), а й через безпосереднє видання наказів про відпустку у передбачений законодавством спосіб та термін. Невиконання роботодавцем цього обов`язку з будь-яких причин, не може створювати для працівника негативні наслідки, зокрема щодо позбавлення гарантованих Конституцією України днів відпочинку під час оплачуваної щорічної відпустки. Для забезпечення дотримання цієї конституційної гарантії законодавець передбачив можливість перенесення відпусток на інший період або компенсації у вигляді грошових виплат. З огляду на відсутність в спеціальному законодавстві, яке регулює умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР, чіткої регламентації питання невикористаних днів відпустки за попередні роки, Верховний Суд у постановах від 14 листопада 2024 року у справі №420/3971/23 та у справі №380/16768/22 підтримав застосування до спірних правовідносин норм загального трудового законодавства, зокрема КЗпП України та Закону №504/96-ВР. У зв`язку з цим доводи відповідача, що Положення №743 повністю врегульовує питання компенсації невикористаних відпусток за попередні роки для осіб рядового і начальницького складу ДБР, а норми загального трудового законодавства не можуть застосовуватися при вирішенні цих правовідносин, є необґрунтованими. Згідно з правилами ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону №504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. За такого правового регулювання та обставин справи, колегія суддів вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач має право на отримання при звільненні зі служби з ДБР грошової компенсації за всі невикористані у 2022 та 2023 році щорічної основної відпустки. Таким чином, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Територіального управління державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2025 по справі № 520/30737/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді А.О. Бегунц В.А. Калиновський