Постанова Київський апеляційний суд № 756/11052/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 червня 2025 року м. Київ Унікальний номер справи № 756/11052/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/8621/2025 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 12 березня 2025 року, постановлену під головуванням судді Ткач М.М., у справі за позовом приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьової Тетяни Валентинівни до ОСОБА_1 про стягнення коштів, - в с т а н о в и в : У вересні 2024 року приватний виконавець виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьова Т.В. звернулась з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів (т. 1 а.с. 1-7). Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 13 лютого 2025 року позовну заяву приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьової Т.В. до ОСОБА_1 про стягнення коштів - залишено без розгляду (т. 1 а.с. 132, 136-137). 18 лютого 2025 року до суду надійшло клопотання від представника ОСОБА_1 - адвоката Квашук О.М. про відшкодування витрат на правничу допомогу, в якій просила стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьової Т.В. на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн. (т. 1 а.с. 146-148). В обґрунтування заяви вказувала, що відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи. Вказувала, що між відповідачем та адвокатом Квашук О.М. було укладено договір про надання юридичних послуг. Нею була проведена робота як в частині підготовки заяв по суті спору - відзиву на позов та адвокатського запиту, так і в частині участі в судових засіданнях. Однак, у зв`язку з залишенням судом позову без розгляду, відповідач не мав змоги зробити відповідну заяву на виконання норми ч. 8 ст. 141 ЦПКУ, при цьому, вважала за можливе скористатися правом, наданим нормою ч. 5 ст. 142 ЦПКУ, оскільки дії позивача є об`єктивно безпідставні та необґрунтовані, про що йшла мова у відзиві на позов. Загальна сума гонорару адвоката за надані клієнту послуги щодо представництва та захисту інтересів ОСОБА_1 у суді першої інстанції станом на 14.02.2025 склала 40 000,00 грн. (т. 1 а.с. 146-148). Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 12 березня 2025 року у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Квашук О.М. про компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи за позовом приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьової Т.В. до ОСОБА_1 про стягнення коштів - відмовлено (т. 1 а.с. 180, 184-185). Не погодившись з ухвалою районного суду, 30 березня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Квашук О.М. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу задовольнити (т. 1 а.с. 200-204). На обґрунтування скарги зазначила, що на примусовому виконанні у Золотарьової Т. В. перебував виконавчий лист, за яким було звернуто стягнення на предмет іпотеки: нерухоме майно, яке належало відповідачу. Так як майно не було реалізовано, предмет іпотеки було передано Банку, який є стягувачем за виконавчим листом, і виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно - предмет іпотеки в рахунок погашення боргу за виконавчим листом. 29 листопада 2022 року позивачем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі п. 15 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», так як предмет іпотеки передано іпотекодержателю - Банку. 02.03.2023 року відповідач дізналась про постанову про відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем виконавчого органу міста Київ Телявським А.М. про стягнення з відповідача на користь позивача суми нестягненої основної винагороди приватного виконавця в розмірі 850 819,20 грн. на підставі постанови про стягнення з боржника (відповідача) основної винагороди від 24.06.2021р. у ВП № НОМЕР_1 ( надалі - «Постанова про стягнення основної винагороди»). Тобто, наразі Золотарьова Т. В. поданням позову в даній справі № 756/11052/24 намагалась вже вдруге стягнути з відповідача кошти в сумі 850 819,20 грн. на підставі Постанови про стягнення основної винагороди. Поряд з цим, позивачем було винесено постанову від 28.02.2023 року (ВП № НОМЕР_1) про виправлення помилки у процесуальному документі - постанові про стягнення основної винагороди. Зважаючи на протиправність постанови про виправлення помилки, в результаті чого постанова про стягнення основної винагороди не підлягає прийняттю до виконання, так як обидві постанови винесені всупереч нормам Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», ОСОБА_1 звернулась до суду про скасування першої та визнання другої такою, що не підлягає прийняттю до виконання. Всі перераховані обставини та документи були предметом дослідження в судовій справі № 340/1050/23. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.04.2023 року у справі № 340/1050/23, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.07.2023р., позов ОСОБА_1 до Золотарьової Т. В. задоволено в повному обсязі. Суд першої інстанції ухвалюючи рішення наголосив на наступному: «враховуючи невідповідність вимогам ст. 4 Закону № 1404-УШ змісту постанови відповідача від 24.06.2021 у ВП № НОМЕР_1 про стягнення з позивача основної винагороди у розмірі 850 819.20 грн. суд дійшов висновку про визнання постанови відповідача від 24.06.2021 у ВП НОМЕР_3 про стягнення з позивача основної винагороди у розмірі 850 819.20 грн. такою, що не може бути прийнята до виконання». В межах ВП № НОМЕР_2 приватним виконавцем Телявським А. М. було списано з банківських рахунків ОСОБА_1 кошти на загальну суму 11 134,90 грн. На письмове звернення ОСОБА_1 до Золотарьової Т. В. з проханням повернути стягнуті з банківських рахунків ОСОБА_1 кошти в сумі 11 134,90 грн., зважаючи на підтверджену в судовому порядку відсутність правових підстав для їх стягнення, Золотарьова Т. В. листом від 10.11.2023р. за вих. № 5361 повідомила про те, що «Постанова про стягнення основної винагороди є законною, а тому грошові кошти основної винагороди стягнуті з боржника (тобто з ОСОБА_1 ) не підлягають поверненню.» ОСОБА_1 було подано до Міністерства юстиції України та Ради приватних виконавців України скаргу на дії та бездіяльність приватного виконавця Золотарьової Т. В., що полягали, зокрема, в неправомірному пред`явленні до виконання постанови про стягнення основної винагороди. Міністерством юстиції України в результаті розгляду скарги ОСОБА_1 було внесено «Подання про зупинення діяльності приватного виконавця виконавчого органу Кіровоградської області Золотарьової Т.В.», в якому вказано на ознаки грубого порушення приватним виконавцем вимог законодавства з примусового виконання рішень, з огляду на що діяльність приватного виконавця підлягає зупиненню.» Наказом МЮ України № 1839/7 від 16.07.2024р. було зупинено діяльність Золотарьової Т. В. строком на один місяць. Не дивлячись на вищевказані події та обставини, Золотарьова Т. В. в серпні 2024 року звернулась до суду з позовом в даній справі № 756/11052/24, і підставою позовних вимог Золотарьової Т. В. до ОСОБА_1 в даній справі є/була лише і виключно постанова про стягнення з боржника основної винагороди, яка не зважаючи на її визнання судом такою, що не підлягає прийняттю до виконання, на думку представника позивача, мала бути виконана шляхом стягнення з відповідача на користь позивача зазначеної в ній суми в розмірі 850 819,20 грн. Тобто, Золотарьова Т.В. подала позов, який з самого початку не мав жодних перспектив для його задоволення. Відповідно, є очевидним, що дії Золотарьової Т. В. у вигляді подання безпідставного позову з питання, яке вже вирішено судом, а також подальше ігнорування представником подання заяв по суті спору та участі в судових засіданнях є свідченням зловживання процесуальними правами, про що було відомо суду, так як вказані дії викладались у відзиві на позов та на цьому акцентувалась увага суду у клопотанні. При цьому, в ч. 9 ст. 141 ЦПКУ йде мова не лише про зловживання стороною процесуальними правами, а й про або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, що також мало місце в даному випадку з вищевказаних підстав. Окрім того, додатковою підставою для кваліфікації дій сторони позивача саме як необґрунтованих, неправильних та зловживання своїми процесуальними правами, є факт оскарження позивачем ухвали суду від 13.02.2025 року про залишення позову Золотарьової Т. В. без розгляду до Київського апеляційного суду. Тобто сторона позивача, не зважаючи на залишення судом її позову без розгляду у зв`язку з саме діями останнього, які є доведеними, продовжує звертатися до суду, втягуючи відповідача в черговий безпідставний судовий процес, в якому остання вимушена знову брати участь через свого представника. Не зважаючи на необґрунтованість дій позивача щодо звернення до суду з позовом в даній справі, відповідач мала захищатися через адвоката в суді. Адвокат змушена була вчиняти дії щодо збирання доказів у вигляді надсилання адвокатського запиту до МЮУ, так як не зважаючи на те, що діяльність Золотарьової Т. В. , як приватного виконавця була зупинена на підставі скарги ОСОБА_1 , остання не отримувала ні подання, на Наказу МУЮ з даного питання. Були необхідними і написання та подання відзиву на позов, і участь в судових засіданнях, і поїздка до м. Київ для ознайомлення з матеріалами справи, так як в телефонному режимі помічником судді було повідомлено про отримання позову та додатків до нього представником ОСОБА_1 за довіреністю, хоча жодних довіреностей на отримання поштової кореспонденції ОСОБА_1 не видавала. В даній справі № 756/11052/24 представником обґрунтовано клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу як загальними положеннями ЦПК (ст. 137 та ст. 142), так і нормою ч. 5 ст. 142 ЦПК України. До клопотання подано всі необхідні докази, які підтверджують понесення ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу адвоката саме в заявленій сумі. В свою чергу стороною позивача не надано жодного заперечення щодо заявленої відповідачем до відшкодування суми витрат на правничу допомогу. За вказаних обставин, на думку представника відповідача, у суду не було законних підстав для відмови в задоволенні клопотання останньої та винесення оскаржуваної ухвали. Відповідач не має нести витрати на правничу допомогу адвоката в даній справі за власний рахунок, так як законом гарантовано компенсація таких витрат і у випадку залишення позову без розгляду, в даному випадку на підставі саме необґрунтованих дій сторони позивача та за доведеності необхідності понесення цих витрат відповідачем. При винесенні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції допустив неповноту дослідження доказів, не надав їм належної оцінки, порушив норми процесуального права, а тому висновок суду про відмову в задоволенні клопотання про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи за позовом приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьової Т.В. до ОСОБА_1 про стягнення коштів є незаконним (а.с.200-204). Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Квашук О.М. підтримала скаргу і просила її задовольнити. Інші особи до суду не прибули, були повідомлені належним чином про що у справі є докази. Позивач приватний виконавець виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьова Т.В. та її представник - адвокат Коваль Р.О. про розгляд справи апеляційним судом 19 червня 2025 року були сповіщені 15 травня 2025 року, кожен окремо, до Електронного кабінету в ЄСІТС, про що у справі є докази. 19 червня 2025 року представник позивача - адвокат Коваль Р.О. подав клопотання про розгляд справи апеляційним судом за відсутності позивача та її представника. Повідомлення відповідача ОСОБА_1 повернулось із відмітками працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною нею адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили. Факт належного повідомлення відповідача ОСОБА_1 підтвердила в суді апеляційної інстанції її представник - адвокат Квашук О.М. про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 2 а.с. 15-22, 32-34). Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06). Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи в задоволенні вказаної заяви, суд першої інстанції входив з того, що з огляду на те, що законодавець передбачив право суду залишити у наведеному випадку позов без розгляду, таке не може саме по собі розцінюватися як вчинення стороною позивача необґрунтованих дій. Явка у судове засідання є правом сторони позивача, який повинен усвідомлювати правові наслідки своєї неявки, у тому числі і залишення позову без розгляду. Вказаний процесуальний ризик несе саме позивач, як ініціатор судового розгляду. Суд, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, має право залишити без розгляду позовну заяву у разі повторної неявки без дослідження поважності причин даної неявки. Така норма є виключно заходом для дисциплінування позивача. Очевидної штучності позову як і необґрунтованих дій сторони позивача у даному випадку суд не вбачає. Колегія суддів погодилась з вказаним висновком суду першої інстанції. Виходячи з положень ч. 3 ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду. За змістом ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Згідно з ч. 6 ст. 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу. Частиною 9 ст. 141 ЦПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до положень частини 1, 2 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Тобто відповідач має право стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу, якщо позов залишено без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача. Чинне законодавство не містить визначення поняття «необґрунтовані дії позивача». Тому для розуміння вказаного поняття слід виходити з дозволених меж реалізації прав та виконання обов`язків учасниками судового процесу. Так, згідно з ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2019 року у справі № 619/1146/17-ц (провадження № 61-44038св18) зроблено висновок, що саме по собі звернення з позовом до суду чи неявка сторони у судове засідання не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. Аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідач вказував, що неправомірні дії позивача полягали в намаганні позивача стягнути з відповідача коштів в розмірі 850 819,20 грн. (основної винагороди), незважаючи на те, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.04.2023 року у справі № 340/1050/23, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.07.2023 року, визнано постанову приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьової Т.В. від 24.06.2021 у ВП НОМЕР_3 про стягнення основної винагороди у розмірі 850819,20 грн. такою, що не підлягає прийняттю до виконання. Колегія суддів перевірила наведені доводи відповідача та дійшла висновку, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом, на її думку, свого порушеного права, а також дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, дії сторони, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати. Разом з тим, оцінка щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог чи відмови надається судом під час розгляду справи по суті спору. Посилання відповідача, що подальше ігнорування позивачем дій щодо подання заяв по суті спору є зловживанням процесуальними правами, колегія суддів відхиляє, оскільки це є правом сторони, подавати чи не подавати відповідні заяви до суду по суті спору, а не обов`язком. Доводи відповідача, що неявка сторони позивача в судові засідання є свідченням зловживання процесуальними правами, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки саме по собі неявка сторони у судове засідання не свідчить про необґрунтованість дій позивача. З матеріалів справи вбачається, що вказане представником позивачки було направлено поштовим відправленням 10 лютого 2025 року клопотання про розгляд справи за відсутності позивачки та її представника, яке надійшло до суду лише 18.02.2025 року, тобто після винесення судом першої інстанції ухвали про залишення позову без розгляду 13.02.2025 року. З огляду на вищевказане, суд першої інстанції був позбавлений об`єктивної можливості врахувати вказане клопотання позивача та її представника на час постановлення оскаржуваної ухвали 13 лютого 2025 року, а відтак відсутні підстави для висновку про зловживання позивачкою процесуальними правами. Твердження сторони відповідача, що зловживання процесуальним правами проявляється в факті оскарження позивачем ухвали суду від 13.02.2025 року про залишення позову Золотарьової Т. В. без розгляду до Київського апеляційного суду, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки право на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції про залишення позову без розгляду передбачено нормами ЦПК України. Наведені в даній справі обставини і докази дають підстави для висновку, що позивачка мала право для звернення до суду із зазначеним позовом за захистом прав, які вважала порушеними. З огляду на наведене, на думку суду апеляційної інстанції, відсутні підстави для висновку вважати такі дії позивача необґрунтованими та такими, що тягнуть за собою його обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала щодо відмови ухвалити додаткове рішення є законною та обґрунтованою, апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Інші доводи цих висновків не спростовують, тому судом апеляційної інстанції відхилені. Керуючись ст. 367, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 12 березня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 20 червня 2025 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець Є.П. Євграфова В.В. Саліхов