Ухвала ККС ВС № 536/950/24

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2025 року м. Київ справа № 536/950/24 провадження № 51-1806ск25 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 22 листопада 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 05 березня 2025 року у кримінальному провадженні № 12024170500000046 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кременчука Полтавської області та жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Кременчуцький районний суд Полтавської області вироком від 22 листопада 2024 року визнав ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. Відповідно до ст. 75 цього Кодексу звільнив ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і поклав на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК. Також суд вирішив питаннящодо цивільного позову, процесуальних витрат, арешту майна у кримінальному провадженні. За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за те, що він 04 січня 2024 рокуприблизно о 14:25, керуючи автомобілем марки «Ford TransitConnect» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись по вул. Київській у с. Піщане Кременчуцького району Полтавської області в напрямку від вул. Колгоспної до вул. Заводської, порушив вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), а саме наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не надав дорогу пішоходу, у результаті чого допустив наїзд керованого ним автомобіля на ОСОБА_6 , який переходив проїжджу частину дороги. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пішохід ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження. Полтавський апеляційний суд ухвалою від 05 березня 2025 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_4 залишив без змін. Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 , не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації діяння ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення особі засудженого через суворість, просить змінити ухвалені щодо підзахисного судові рішення в частині призначеного покарання й призначити ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік. Як зазначає захисник, суд не надав належної оцінки пом`якшуючим покарання обставинам, відомостям про особу ОСОБА_4 , а також його посткримінальній поведінці, внаслідок чого призначив надто суворе покарання. На думку захисника, суд мав усі підстави визнати обставиною, що пом`якшує покарання засудженому, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, оскільки він з`являвся до правоохоронних органів, давав правдиві показання, добровільно усував заподіяну шкоду та надавав допомогу потерпілому безпосередньо після вчинення правопорушення. Захисник указує, що суд неправильно оцінив суб`єктивну сторону вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, а саме дійшов висновку, про умисність діяння, що, на його переконання, також вплинуло на призначення суворого покарання. ОСОБА_5 наголошує, що користування транспортним засобом є необхідним для ОСОБА_4 з огляду на забезпечення його життєвих інтересів, зокрема стану здоров`я, необхідності регулярного відвідуванні лікувального закладу, розташованого в місті Кременчук Полтавської області, задоволення потреб сім`ї, а також здійснення підприємницької діяльності - роздрібної торгівлі, що потребує використання транспортного засобу. Просить касаційний суд урахувати те, що ОСОБА_4 здійснив благодійний внесок на користь Збройних Сил України в розмірі 10 000 грн. За твердженням захисника, апеляційний суд не спростував доводів, викладених в апеляційній скарзі сторони захисту, щодо порушень статей 50, 65 КК, допущених місцевим судом під час призначення покарання ОСОБА_4 . Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду За частиною 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Висновку суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом, а також правильності кваліфікації його діяння за ч. 2 ст. 286 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності йобґрунтованості судового рішення в цій частині захисник не оскаржує. Доводи ОСОБА_5 щодо невідповідності призначеного засудженому основного та додаткового покарання через суворість Верховний Суд вважає необґрунтованими з огляду на таке. Як визначено частинами 1, 2 ст. 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так й іншими особами. Згідно з приписами ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Відповідно до мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, згідно з положеннями статей 66, 67 КК. Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства. Статті 65-75 КК є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади та правила призначення покарання, звільнення від його відбування. Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення. Статтею 414 КПК встановлено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість. Зі змісту долучених до касаційної скарги копій судових рішень вбачається, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_4 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого останнім кримінального правопорушення, дані про його особу, котрий раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, не перебуває на обліках у нарколога і психіатра, є особою з інвалідністю 2 групи та фізичною особою-підприємцем. Крім того, місцевий суд визнав щире каяття обставиною, яка пом`якшує його покарання, і не встановив обставин, що його обтяжують. Також суд врахував характер вчиненого кримінального правопорушення, необережну форму вини, визнання винуватості засудженим, виявлення жалю з приводу вчиненого, його поведінку після скоєння злочину - зокрема, те, що він вибачився перед потерпілим та добровільно надав кошти для відшкодування завданої шкоди, - як обставини, що знижують ступінь тяжкості діяння, вчиненого ОСОБА_4 . З урахуванням наведеного, місцевий суд призначив засудженому покарання в межах санкції частини статті, за якою його притягнуто до кримінальної відповідальності, у виді позбавлення волі на строк 4 роки та дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_4 можливе без його ізоляції від суспільства і що до нього можуть бути застосовані положення статей 75, 76 КК й звільнив його від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки. Також, зважаючи на обставини цього кримінального правопорушення та його наслідки - заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, місцевий суд призначив ОСОБА_4 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. Не погоджуючись із вироком місцевого суду, захисник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити вирок місцевого суду, призначити ОСОБА_4 мінімальне покарання, передбачене ч. 2 ст. 286 КК, без позбавлення права керувати транспортними засобами та звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку 1 рік. Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку апеляційний суд врахував внесення ОСОБА_4 коштів у сумі 10 000 грн до благодійного фонду, перевірив посилання й доводи, викладені у скарзі захисту, погодився з висновками місцевого суду, визнавши їх обґрунтованими і вмотивованими. Водночас, суд апеляційної інстанції зазначив, що сторона захисту не навела обставин, які б давали підстави для пом`якшення призначеного засудженому покарання або зменшення іспитового строку, як і переконливих доводів для зміни вироку в частині додаткового покарання. З висновками судів попередніх інстанцій погоджується і колегія суддів Верховного Суду. Зазначені вище обставини, на переконання Суду, свідчать, що суди першої та апеляційної інстанцій, ретельно оцінивши обставини цього провадження, дійшли обґрунтованих висновків, що призначене покарання як основне, так і додаткове з огляду на встановлені судами обставини, є необхідним для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так й іншими особами, а тому не є слушними доводи захисника про наявність підстав для пом`якшення ОСОБА_4 покарання. Доводи захисника про те, що суд мав усі підстави визнати обставиною, пом`якшуючою покарання засудженому, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_4 з`являвся до правоохоронних органів, давав правдиві показання, добровільно усував заподіяну шкоду та надавав допомогу потерпілому безпосередньо після вчинення правопорушення, колегія суддів відхиляє. Активним сприянням розкриттю злочину є добровільна допомога слідству, яка виявляється у повідомленні правоохоронному органу або суду обставин і фактів по справі, наданні доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викритті інших співучасників, визначенні ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Таке сприяння має бути активним, ініціативним та підтвердженим належними доказами. Суд виходить з того, що наведені ОСОБА_5 обставини не свідчать про активне сприяння ОСОБА_4 розкриттю злочину, а тому підстав для визнання зазначеної обставини такою, що пом`якшує покарання, не вбачається. Твердження захисника про те, що суд у мотивувальній частині рішення послався на умисні дії ОСОБА_4 , що, на його переконання, вплинуло на призначення більш суворого покарання, є безпідставними, оскільки, як убачається з вироку суду, під час призначення покарання засудженому, крім іншого, враховано саме необережну форму вини, а тому помилкове зазначення у мотивувальній частині судового рішення щодо умисних дій ОСОБА_4 не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке б було підставою для втручання у судові рішення. Колегія суддів також відхиляє посилання захисника на постанову Верховного Суду від 09 липня 2024 року у справі № 199/2906/23. У цій справі суди попередніх інстанцій обґрунтовували неможливість застосування ст. 75 КК виключно тим, що засуджений грубо порушив правила дорожнього руху, значно перевищивши швидкість у межах населеного пункту, що призвело до смерті потерпілої. Натомість у справі щодо ОСОБА_4 суди, призначаючи йому покарання зі звільненням від відбування на підставі, передбаченій статтею 75 КК, врахували ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого, наявність обставин, що пом`якшують покарання, відсутність обставин, що його обтяжують, а також поведінку ОСОБА_4 після вчинення кримінального правопорушення, зокрема те, що він вибачився перед потерпілим та добровільно надав кошти на відшкодування завданої шкоди. Доводи захисника ОСОБА_5 про необґрунтоване призначення ОСОБА_4 додаткового покарання у зв`язку з необхідністю засудженого у користуванні транспортним засобом для забезпечення його життєвих потреб та сім`ї, а також для підтримання стану здоров`я та здійснення підприємницької діяльності, Суд уважає неприйнятними. Застосування цього виду покарання є виправданим з огляду на характер і суспільну небезпечність вчиненого засудженим кримінального правопорушення, внаслідок якого потерпілому заподіяно тяжкі тілесні ушкодження. Таке покарання спрямоване не лише на попередження повторного вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, а й попередження вчинення іншими особами кримінальних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху. Виправлення особи, як правова мета покарання, не може ґрунтуватися лише на декларативному посиланні на життєві обставини, а повинно бути підтверджене стійкими змінами в особистості засудженого, які вказують на усвідомлення ним протиправності своїх дій і здатність дотримуватися правових норм надалі. Відтак колегія суддів не вбачає підстав для не застосування ОСОБА_4 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях, та не містять вагомих аргументів, які би свідчили про залишення поза увагою судів доводів сторони захисту, у зв`язку з чим немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_5 . Пунктом 2 ч. 2 ст. 428 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає. Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження. На цих підставах Верховний Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 на вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 22 листопада 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 05 березня 2025 року стосовно ОСОБА_4 . Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3