Постанова Хмельницький апеляційний суд № 688/1885/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2025 року м. Хмельницький Справа № 688/1885/24 Провадження № 22-ц/820/1330/25 Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В. секретар судового засідання Дубова М.В. з участю представників сторін розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 688/1885/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Кучеруком Тарасом Миколайовичем, на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 24 березня 2025 року та додаткове рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 07 квітня 2025 року в складі судді Пашкевича Р.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд в с т а н о в и в: В квітні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому після збільшення позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошові кошти в сумі 252 522 грн 42 коп, з яких: 95000 грн сума позики; 44 712 грн 75 коп інфляційне збільшення; 104 290 грн 90 коп неустойка/пеня; 8 518 грн 77 коп - три відсотки річних за користування коштами та судові витрати. На підтримання заявлених позовних вимог, позивач вказував, що 18 січня 2022 року ОСОБА_1 взяла у позивача в борг грошові кошти у розмірі 95000 грн., які зобов`язалася повернути до 31 січня 2022 року, про що зазначено у власноручно підписаному ОСОБА_1 договорі від 18 січня 2022 року. На підтвердження факту отримання від ОСОБА_2 коштів, відповідачка також власноручно написала розписку від 18 січня 2022 року. Однак, відповідачка з моменту отримання позики і до дати звернення до суду, не виконала умови договору, не здійснила жодного платежу за сумою позики, на всі звернення з приводу повернення коштів посилалася на скрутне фінансове становище у зв`язку із затриманням виплат заробітної плати. Також позивач вказував, що у зв`язку із неналежним виконанням відповідачкою зобов`язання за договором позики, він має право на сплату пені на рівні подвійної облікової ставки НБУ, 3% річних та інфляційних втрат за весь період прострочення виконання зобов`язання, відповідно до здійсненого ним розрахунку. Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 24 березня 2025 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 95 000 грн (сума позики), 44 712 грн 75 коп (інфляційні витрати), 104 290 грн 90 коп (неустойка/пеня на рівні подвійної облікової ставки НБУ) та 8518 грн 77 коп (3% річних), а всього 252 522 грн 42 коп та 2525 грн 22 коп судового збору. Додатковим рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 07 квітня 2025 року клопотання представника позивача ОСОБА_2 адвоката Руденка Д.В. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 20 000 грн, в решті задоволення клопотання відмовлено. ОСОБА_1 та її представник - адвокат Кучерук Т.М. не погодилися з рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 24 березня 2025 року та додатковим рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 07 квітня 2025 року подали апеляційну скаргу, вважають вказані судові рішення незаконними та необґрунтованими, вказують на не невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Суд в своєму рішенні посилається, що 18 січня 2022 року ОСОБА_1 підписала договір №1 про отримання в позику від ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 95000 грн, які зобов`язалася повернути позикодавцеві у строк до 31 січня 2022 року, однак у встановлений термін кошти не повернула, проте судом не прийнято до уваги, заперечення відповідачки, що вона договір позики та розписку про отримання коштів не підписувала, підписи на вказаних документах їй не належать, коштів від позивача не отримувала. Оскільки відповідачка заперечувала факт написання та підписання спірної розписки, а також договору позики у справі призначено судову почеркознавчу експертизу, однак експертиза не була проведена у зв`язку з несплатою ОСОБА_1 її вартості, проте така вимога експерта про стягнення коштів за проведення експертизи саме з відповідачки була безпідставною, адже ініціатором проведення експертизи був позивач і саме він зацікавлений є зацікавленою особою, а у самої відповідачки була відсутня можливість оплатити експертизу, враховуючи її майновий стан. Крім того, оскаржуваним рішенням суду стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача інфляційні витрати та 3% річних, однак суд не врахував положення пунктів 15 та 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки з 12 березня 2020 року встановлено на всій території України карантин, тому з огляду на п 15 цього розділу відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 пені за період з 31 січня 2022 року по 23 лютого 2022 року. Крім того, з 24 лютого 2022 року Указом Президента України, введено воєнний стан в Україні, який на даний час триває, тому з огляду на п 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відсутні підстави для нарахування і стягнення з відповідачки пені, 3% річних та інфляційних витрат у період з 24 лютого 2022 року і по теперішній час, оскільки позичальник звільняється від відповідності визначеної ст. 625 ЦПК України. Також незаконним є додаткове рішення суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн, оскільки розмір гонорару є значно завищеним, враховуючи складність справи та витрачений адвокатом час, тому просять взагалі відмовити у стягненні витрат на професійну правничу. З огляду на доводи викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 24 березня 2025 року та додаткове рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 07 квітня 2025 року та ухвалити нове судове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду зміні з огляду на наступне. У відповідності до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. Так судом встановлено, що 18 січня 2022 року між ОСОБА_2 як позикодавцем та ОСОБА_1 як позичальником в простій письмовій формі був укладений договір позики №

1. За умовами даного договору позикодавець передає у власність позичальника 95000 грн. на строк до 31 січня 2022 року. Позика передається готівкою безпосередньо при підписанні сторонами договору. Позичальник зобов`язаний повернути всю суму позики до 31 січня 2022 року. У випадку несвоєчасного або не в повному обсязі повернення суми позики позичальник сплачує позикодавцю неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення. В цей же день 18 січня 2022 року відповідач ОСОБА_1 власноручно написала і підписала розписку, в якій зазначила, що цією розпискою підтверджує, що нею було отримано від ОСОБА_2 95 000 грн. на виконання договору позики № 1 від 18 січня 2022 року Станом на 31 січня 2022 року дату повернення позики за договором і на час звернення з позовом до суду позичальник ОСОБА_1 позику не повернула і розмір неповернутої суми боргу позичальника перед позикодавцем складає 95000 грн. Наведене підтверджується матеріалами справи, письмовим договором позики, розпискою та іншими матеріалами справи. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК Українивизначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 1046 ЦК Українипередбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Частиною першою статті 1049 ЦК Українипередбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.. Отже договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, а позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або за рахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Такий чином письмовий договір позики є документом, підтверджує як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Також письмова форма договору позики у вигляді розписки про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, та є доказом не лише факту укладення договору, а й передання грошової суми позичальнику. Зазначений правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16. Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, три проценти річних від простроченої суми підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, ці проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. Таким чином, правильним є висновок суду про укладення між сторонами договору позики у письмовій формі та окремої розписки, що підтверджує факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику в розмірі 95000 грн., в зв`язку з чим суд правомірно стягнув на користь позивача 95000 грн. Доводи апеляційної скарги, що позичальник не підписувала договір позики і не писала розписку, позивачем даного факту не доведено слід відхилити. Вимогами частин 1, 2, 3, 5 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може перешкоджати учасникам справи у поданні доказів і зобов`язаний сприяти у поданні (забезпеченні) відповідних доказів, якщо їх подання є утрудненим або неможливим. Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. В силу ч. 1 ст.103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. З усією очевидністю вбачається, що для встановлення чи підписувала відповідач договір позики і чи писала вона відповідну розписку необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити вказані обставини неможливо. В зв`язку з цим судом першої інстанції за клопотанням представника відповідача ухвалою суду від 23 серпня 2024 року було призначено судову почеркознавчу експертизу для встановлення ким виконаний рукописний текст та підпис у розписці та підпис на договору позики. Оплата вартості експертизи була покладена судом відповідно до вимог ЦПК України на відповідача ОСОБА_1 ,. тобто на особу, яка заявила відповідне клопотання. Однак 13 грудня 2024 року ухвала суду першої інстанції від 23 серпня 2024 про призначення і проведення судової почеркознавчої експертизу експертом залишена без виконання у зв`язку з несплатою вартості даної експертизи. Інших клопотань про призначення відповідної експертизи для встановлення чи підписувала відповідач договір позики і писала розписку остання не заявляла, в зв`язку з чим слід дійти висновку, що апелянт з врахуванням принципу змагальності цивільного процесу не довела факту, що вона не писала розписку і не підписувала договір позики. Твердження апелянта, що ініціатором проведення експертизи був позивач, він має оплачувати експертизу і фактично мав доводити, що апелянтка підписала вищевказані документи є такими, що не відповідають обставинам справи та нормам ЦПК України. Так на аркушах справи 95, 100 Т. 1 наявне клопотання представника відповідача про проведення вищевказаної почеркознавчої експертизи і в ухвалі суду про призначення експертизи вказано про задоволення даного клопотання саме представника відповідача і оплату експертизи покладено саме на відповідача. При цьому в силу вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, за якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, саме на відповідача покладався обов`язок доведення тих обставин, якими вона заперечує позов. В той же час, задовольняючи позов в частині стягнення пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за порушення грошового зобов`язання суд першої інстанції помилково, при вирішенні спору не застосував п.п.15, 18 Перехідних положень Цивільного кодексу України. Відповідно п. 15 Перехідних положень Цивільного кодексу України зазначено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення. З 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року на усій території України було встановлено карантин відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами), Відповідно п. 18 Перехідних положень Цивільного кодексу України зазначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Згідно ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. За змістом п.п. 15, 18 Перехідних положень Цивільного кодексу України зазначено, позичальник у період дії в Україні карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19 звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за прострочення грошового зобов`язання і звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625цього Кодексу, у період дії в Україні воєнного стану, а оскільки карантин діяв в період з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року, воєнний стан був введений 24 лютого 2022 року і діє до цього часу, то відповідно до ст. 5 ЦК України при вирішенні даного спору не підлягають застосуванню норми ст. 551 ЦК України і неустойка/пеня, нарахована позивачем за період з 01 лютого 2022 року по 27 січня 2025 року в сумі 104290,9 грн. не підлягає стягненню. Крім цього, позивач за період 01 лютого 2022 року по 27 січня 2025 року нараховано інфляційні втрати та три відсотки річних відповідно до вимог ст. 625 ЦК України. Проте з вищевказаних підстав, а саме норм п. 18 Перехідних положень Цивільного кодексу України, інфляційні та три відсотки річних підлягають стягненню з відповідача лише за період з 01 лютого по 23 лютого 2022 року. 3% річних від суми боргу 95000 грн. за період з 01.02 по 23.02.2022 року, тобто за 23 дні, складають 179,59 грн.(95000/100х3/365х23). Що стосується розміру інфляційних втрат, то у відповідності до спільного Листа Верховного суду України та Міністерства статистиками України № 62-97 від 3 квітня 1997 року індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, отже якщо платіж внесений або має бути внесений з 16 по 30 число кожного місяця, то розрахунок починається зі слідуючого місяця. Так як строк виконання зобов`язання за договором позики настав з 31 січня 2022 року, військовий стан в Україні введений 24 лютого 2022 року, то інфляційні втрати мають бути розраховані з розрахунку індексу інфляції за лютий 2022 року 101,6. Отже сума боргу відповідача перед позивачем станом на 23 лютого 2022 року з урахуванням індексу інфляції становить : 95000х101,6:100 = 96520 грн., розмір інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача відповідно становить : 96520-95000 = 1520. З урахуванням наведених норм права з відповідача на користь позивача підлягає стягненню основна сума боргу за договором позики в розмірі 95000 грн., інфляційні втрати в сумі 1520 грн. та 179,59 грн. 3 % річних за порушення грошового зобов`язання на підставі ст. 625 ЦК України, в загальному 96699,59 грн. Відповідно до ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Звертаючись до суду з позовом позивач з урахуванням збільшеного розміру позовних вимог зазначив ціну позову в сумі 252522,42 грн. Позов задоволено частково на суму 96699,59 грн., тобто на 38,3 % (96699,59 х100: 252522,42). При подачі позову позивачем було сплачено судовий збір в сумі 2522,42 грн., тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір за подання позову у розмірі 966,08 грн. (2522,42х38,3%). В той же час при подачі апеляційної скарги відповідачем було сплачено судовий збір в сумі 3856,02 грн. Оскільки в задоволенні позову в частині позову на сумі 155822,83 грн., що складає 64,7% ціни позову відмовлено, то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2494,85 грн (3856,02х64,7%). Також при ухваленні рішення судом першої інстанції було визначено розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20000 грн. і відповідач в суді першої інстанції про неспівмірність цих витрат не заявляла, а тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу пропорційно задоволених позовних вимог в сумі 7660 грн. (20000х38,3%). Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Кучеруком Тарасом Миколайовичем, задовольнити частково. Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 24 березня 2025 року та додаткове рішення Ізяславського районного суду від 07 квітня 2025 року змінити, виклавши абзац другий та третій резолютивної частини рішення і абзац третій резолютивної частини додаткового рішення в наступній редакції. Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики в загальній сумі 96699,59 грн., що складається з заборгованості за договором позики в сумі 95000 грн., трьох відсотків річних в сумі 179,59 грн. та інфляційних втрат в сумі 1520 грн. Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у вигляді судового збору за подання позову в сумі 966,08 грн. Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 7660 грн. В решті рішення залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2494,85 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 20 червня 2025 року. Судді А.М. Костенко Р.С. Гринчук Т.В. Спірідонова