Постанова 4824 № 369/6435/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 369/6435/22 Головуючий у суді першої інстанції - Фінагеєва І.О. Номер провадження № 22-ц/824/6230/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 квітня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Приходька К.П., за участю секретаря - Сукач О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,- ВСТАНОВИВ: У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, який мотивував тим, що 10 листопада 2021 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики № К101121-1, згідно з умовами якого позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 267 379,20 грн, а позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим з договором строк, не пізніше ніж через 4 місяці з моменту укладення договору, тобто до 10 березня 2022 року. Позивач вказував, що згідно п. 5 договору, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві суму позики, визначену в п. 1 даного договору відповідно до графіка: 12 064,80 грн до 10 грудня 2021 року; 12 064,80 грн до 10 січня 2022 року; 12 064,80 грн до 10 лютого 2022 року; 231 184,80 грн до 10 березня 2022 року. Також, 10 листопада 2021 року відповідач власноруч підписала розписку, в якій зазначила, що кошти в сумі 267 379, 20 грн нею отримано у повному обсязі та вона зобов`язується повернути вказану суму до 10 березня 2022 року включно. Згідно п. 10 договору позичальник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно п. 11 договору у разі прострочення виконання зобов`язання (несвоєчасне повернення позики або її чергової частини за графіком) позичальником за даним договором, останній зобов`язаний сплатити позикодавцю неустойку у розмірі 1% від загальної суми заборгованості, за кожний календарний день існування простроченої заборгованості. У п. 16.3 договору передбачено, що позичальник зобов`язаний належним чином виконувати зобов`язання, покладені на нього положеннями договору, в тому числі щодо своєчасного повернення позики. ОСОБА_1 зазначав, що 11 березня 2022 року відповідач не здійснила платіж відповідно до договору та станом на 15 липня 2022 року не виконує належним чином свої зобов`язання, а її заборгованість згідно розрахунку позивача складає 308292, 60 грн, з яких: 193 353, 60 грн залишок боргу за договором; 114 939 грн неустойка (пеня) за кожний календарний день існування простроченої заборгованості. Враховуючи викладене та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 21 серпня 2023 року, позивач просив суд стягнути на його користь з ОСОБА_2 заборгованість в сумі 392 884,80 грн: з яких 277 945,80 грн - залишок боргу за договором, 114 939 грн - неустойка за кожний календарний день існування простроченої заборгованості, а також витрати по сплаті судового збору у сумі 3928,85 грн. Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області 18 жовтня 2023 року було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 277 945, 80 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 789, 44 грн. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої вказує, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору, а тому вважає помилковим висновок суду про відсутність підстав для нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання з посиланням на дію карантину, оскільки договір укладено під час дії такого карантину та сторони погодили його умови, а відповідач не заперечувала проти нарахування пені. Так, хибний висновок суду першої інстанції призвів до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення про часткове задоволення позовних вимог, а відтак, апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та змінити його в частині стягнення неустойки - стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за неустойкою в сумі 114 939 грн, а разом 392 884,80 грн на користь ОСОБА_1 .. Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив. Сторони будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції не з`явилися. У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що 10 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики № К101121-1, що підтверджується копією вказаного договору та власноруч підписаною ОСОБА_2 розпискою про отримання коштів за договором позики № К101121-1 від 10 листопада 2021 року (а.с. 12, 16). Згідно п. 1 договору позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 267 379 (двісті шістдесят сім тисяч триста сімдесят дев`ять) гривень 20 копійок, що за курсом продажів доларів США в АТ КБ «Приватбанк» на день укладення цього договору еквівалентно 10 128 доларів США 00 центів, а позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим з договором строк, та згідно з визначеними цим договором умовами сторони домовились, що загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню у строки та в порядку, передбаченому цим договором буде 10 128 доларів США за курсом АТ КБ «Приватбанк» на дату здійснення платежу, не пізніше ніж через 4 місяці з моменту укладення даного договору, тобто до 10 березня 2022 року. За домовленістю сторін позика є безпроцентною. Відповідно до п.2 договору, сума позики, встановлена у п.1 договору, отримана позичальником від позикодавця до моменту підписання цього договору в повному обсязі. Згідно з п. 5 договору, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві суму позики, визначену в п. 1 цього договору відповідно до графіка повернення позичальником грошових коштів: 12 064,80 грн, що еквівалентно 457 доларів США, до 10 грудня 2021 року; 12 064,80 грн, що еквівалентно 457 доларів США, до 10 січня 2022 року; 12 064,80 грн, що еквівалентно 457 доларів США, до 10 лютого 2022 року; 231 184,80 грн, що еквівалентно 8 757 доларів США, до 10 березня 2022 року включно. Відповідно до п.9 договору сторони погодили, що у випадку зміни курсу гривні по відношенню до долару США, від зазначеного курсу у п.1 цього договору, позика підлягає поверненню таким чином, щоб розмір повернутої позики або її частини відповідав доларовому еквіваленту суми позики, за комерційним курсом продажу долару США, встановленому АТ КБ «Приватбанк» на день здійснення кожного платежу за цим договором. Згідно п. 10 договору позичальник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно п. 11 договору у разі прострочення виконання зобов`язання (несвоєчасне повернення позики або її чергової частини за графіком) позичальником за даним договором, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю неустойку у розмірі 1% від загальної суми заборгованості, за кожний календарний день існування простроченої заборгованості. У п. 16.3 договору передбачено, що позичальник зобов`язаний належним чином виконувати зобов`язання, покладені на нього положеннями договору, в тому числі щодо своєчасного повернення позики. Згідно розрахунку заборгованості, здійсненим позивачем, відповідач частково повернула суму боргу у розмірі 2804 доларів США, отже залишок боргу становить 7324 доларів США. 11 березня 2022 року відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання та не здійснив платіж відповідно до договору. Відповідно уточненої позовної заяви про збільшення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики станом на 18 серпня 2022 року ОСОБА_2 свої зобов`язання не виконує належним чином, а її заборгованість відповідно до розрахунку заборгованості, наданої позивачем, складає 392 884, 80 грн, з яких: 277 945, 80 грн - залишок боргу за договором, що за курсом продажів доларів США в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (1 долар США=37, 95 грн) на день розрахунку заборгованості цього договору еквівалентно 7 324 доларів США та неустойка за кожний календарний день існування простроченої заборгованості у розмірі 114 939, 00 грн. Судом першої інстанції вказано, що станом на час ухвалення рішення доказів щодо повного виконання ОСОБА_2 умов договору позики та повернення грошових коштів не надано. Як вбачається із тексту розписки від 10 листопада 2021 року, в ній зазначено, що відповідач отримала від позивача в борг 267 379, 20 грн та зобов`язалася повернути грошові кошти позивачу в повному обсязі до 10 березня 2022 року. Доказів, які б свідчили про повернення відповідачем всієї суми заборгованості позивачу згідно з договором позики № К 101121-1 від 10 листопада 2021 року суду відповідачкою не подано, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення на його користь залишку боргу з урахуванням п.9 договору в розмірі 277 945,80 грн, що еквівалентно 7 324 доларів США. Вирішуючи спір у частині стягнення із відповідачки пені та відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, суд першої інстанції зазначив, що дійсно відповідно до п.11 договору у разі прострочення виконання зобов`язання (несвоєчасне повернення позики або її чергової частини за графіком) позичальником за даним договором, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю неустойку у розмірі 1% від загальної суми заборгованості, за кожний календарний день існування простроченої заборгованості. Позивачем наданий розрахунок пені за період з 11 лютого 2022 року по 24 березня 2022 року (43 дні). Даючи оцінку цим вимогам суд першої інстанції виснував, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки відповідача звільнено від обов`язку сплати пені за прострочення повернення позики і за період з 11 лютого 2022 року по 24 березня 2022 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на усій території України встановлено з 12 березня 2020 року карантин. Постановою від 25 квітня 2023 року № 383 карантин продовжено до 30 червня 2023 року. Законом України від 16 червня 2020 року № 691-IX «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України» щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» скасовано цивільну відповідальність (щодо сплати неустойки, штрафу, пені) за прострочення грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем) на період дії карантину або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину, тобто передбачено правило зворотної дії в часі положень цього Закону до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, щодо не нарахування штрафних санкцій під час дії карантину. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення пені відповідає з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. За допомогою неустойки (штрафу, пені) допускається забезпечувати виконання значної кількості зобов`язань. Зокрема, неустойка може забезпечувати виконання: договірних зобов`язань, що традиційно для цивільного обороту, оскільки в більшості випадків саме в договорі його сторони встановлюють неустойку (штраф або пеню). Причому це може відбуватися як під час укладення договору для забезпечення виконання зобов`язання, так і після, але до виконання тих зобов`язань, які виникли на його підставі. Не виключається забезпечення зобов`язань, які виникли на підставі організаційного договору (зокрема, попереднього); недоговірних зобов`язань, що не характерно, проте положеннями статті 549 ЦК не виключається; позитивних та негативних зобов`язань. Як правило, неустойка встановлюється для забезпечення позитивних зобов`язань, які передбачають вчинення певних дій (передача речі, сплата грошовитих коштів та ін.). Сутність негативних зобов`язань полягає в тому, що предметом виконання є утримання від дій, і зобов`язання виконується протягом усього часу його існування. Негативні зобов`язання можуть бути забезпечені тільки за допомогою штрафу, адже після порушення такого зобов`язання необхідність стимулювати його виконання шляхом нарахування пені, як це може мати місце при позитивних зобов`язаннях, не призведе до очікуваного результату, тобто його виконання (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 172/1159/20 (провадження № 61-14612св21). Згідно частини третьої статті 549 ЦК Українипенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Тлумачення статті 549 ЦК України свідчить, що пеня є змінною величиною, оскільки її нарахування відбувається за кожен день прострочення. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Так, згідно пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК Україниу разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 756/7895/21 (провадження № 61-5419св22) вказано, що: "із позовом у цій справі ОСОБА_1 звернувся 18 травня 2021 року (а. с. 68-69 т. 1). Тобто належним періодом нарахування пені є період з 18 травня 2020 року до 13 травня 2021 року. У свою чергу апеляційний суд, застосувавши норму частини третьої статті 551 ЦК України, самостійно зменшив розмір неустойки, який значно перевищує розмір збитків, до 1 618,00 євро. Водночас пунктом 1 статті 1 Закону України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19", який набрав чинності 04 липня 2020 року та яким внесено зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України та доповнено пунктом 15 такого змісту: "У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення". На необхідність застосування пункту 15 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України до спірних правовідносин відповідач звертав увагу як у відзиві на позов ОСОБА_1, так і у відзиві на апеляційну скаргу позивача на рішення суду першої інстанції, що суд апеляційної інстанції також пропустив. … Верховний Суд зазначає, що Законом України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19" скасовано цивільну відповідальність (щодо сплати неустойки, штрафу, пені) за прострочення грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем) на період дії карантину або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину, тобто передбачено правило зворотної дії в часі положень цього Закону до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, щодо ненарахування штрафних санкцій під час дії карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, із 22 травня 2020 року до 31 липня 2020 року на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 01 серпня 2020 року до 31 грудня 2020 року на території України карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"установлено з 19 грудня 2020 року до 01 жовтня 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". З огляду на приписи пункту 15 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, наведені постанови Кабінету Міністрів України, якими з 12 березня 2020 року установлено на всій території України карантин, що діяв протягом всього періоду, за який нараховується пеня, Верховний Суд вказує, що суд апеляційної інстанції помилково не застосував вказані норми права та дійшов необґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 суми пені в розмірі 1 618,00 євро, що є безпідставним та таким, що суперечить нормам матеріального права. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 922/4076/20 та 25 жовтня 2022 року у справі № 916/183/22. Наведене свідчить про необхідність відмови у задоволенні вимоги позивача про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язань за договором позики". Тлумачення пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: - в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину - в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; - у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від обов`язку сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення. Законодавець на рівні акту цивільного законодавстві (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов`язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню). Такий обов`язок припиняється без його виконання. Так, у справі, що переглядається суд першої інстанції встановив, що позивач (позикодавець) просив стягнути з позичальника пеню за час прострочення повернення позики під час карантину встановленого Постановою Кабінетом Міністрів України на всій України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби СОVID-19, а також врахував, що законодавець на рівні акту цивільного законодавстві (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов`язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню). Такий обов`язок припиняється без його виконання. З таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовної вимоги про стягнення неустойки в розмірі 114 939 грн. Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. Постанова складена 03 квітня 2024 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді: Т.Ц.Кашперська К.П.Приходько