Постанова Полтавський апеляційний суд № 534/1794/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 534/1794/22 Номер провадження 22-ц/814/217/25Головуючий у 1-й інстанції Куц Т.О. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2025 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Пилипчук Л.І. Триголов В.М. за участю секретаря судового засідання Грицак А.Я. розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Першина С.М., представника ОСОБА_1 , на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 18 квітня 2024 (час ухвалення судового рішення з 16:04:08 год 17 квітня 2024 року до час не зазначений; дата виготовлення повного текста рішення 29 квітня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд У С Т А Н О В И В: У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , у якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив: залишити у власності ОСОБА_2 транспортний засіб REANAULT MEGANE SCENIC, 2011 року випуску, ринковою вартістю 293 333,70 грн; визнати за ОСОБА_1 право власності на 38/100 часток житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ринковою вартістю 101 768,00 грн; визнати за ОСОБА_2 право власності на 62/100 часток житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ринковою вартістю 166212,00 грн.; залишити у власності ОСОБА_1 квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , ринковою вартістю 774 410,00 грн; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на такі обставини. 15.10.2004 р. між ним і відповідачкою зареєстровано шлюб, однак спільне життя не склалося. В період шлюбу за спільні кошти ними придбано у власність таке майно: житловий будинок загальною площею 62,9 кв. м., житловою площею 27,0 кв.м., загальною вартістю 48 098,00 грн, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; транспортний засіб REANAULT MEGANE SCENIC, 2011 року випуску, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 , середня ринкова вартість аналогічного автомобіля станом на дату подання цього позову становить 315 395,03 грн. Окрім того, в період шлюбу частково за спільні кошти подружжя в сумі 6 581,00 грн та частково за особисті кошти позивача в сумі 7 663,00 грн, що він отримав від продажу квартири, яка перебувала у його приватній власності, ними придбано у власність квартиру загальною площею 47,2 кв. м., житловою площею 27,7 кв.м., загальною вартістю 14 244,00 грн, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . У добровільному порядку сторони не можуть поділити спільне майно. Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 18 квітня 2024 позов задоволений частково: визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину за кожним транспортного засобу REANAULT MEGANE SCENIC, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . В решті позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі адвокат Першин С.М., представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що висновок суду про те, що оскільки спірна квартира придбана в інтересах сім?ї, тому вона є спільною сумісною власністю, є помилковим, так як факт придбання певної речі під час перебування у шлюбі автоматично не доводить презумпцію спільної власності. Відповідно до законодавства, яке регулює спірні правовідносини, і сталої судової практики, на яку зроблене посилання в апеляційній скарзі, якщо майно придбане у шлюбі, але за особисті кошти одного із подружжя, то таке майно не є спільною власністю подружжя. Суд не дав належної оцінки тому, що спочатку позивач продав належну йому квартиру, а потім через короткий проміжок часу частково за спільні кошти і частково за його особисті кошти була придбана спірна квартира. Вирішуючи вимогу про поділ спірного автомобіля, суд порушив вимоги закону, так як доказами у справі підтверджено, що автомобіль був відчужений відповідачкою без згоди позивача, тому вартість відчуженого автомобіля мала бути врахована при поділі спільного майна. Суд першої інстанції не врахував істотні обставини, а саме те, що спірний будинок знаходиться у користуванні відповідачки, позивач користується спірною квартирою, яка є його єдиним житлом, і відповідачка без його згоди відчужила спільний автомобіль, який був зареєстрований за нею, без його згоди. Відзив на апеляційну скаргу судом не отриманий. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року справа повернута до Комсомольського міського суду Полтавської області для ухвалення додаткового рішення. Додатковим рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 16 січня 2025 року визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_3 . Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав: Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 16.11.2022 ОСОБА_1 і ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 15.10.2004, прізвище дружини після одруження « ОСОБА_4 » (а.с.8). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу №1-220, посвідченого Світловодською районною державною нотаріальною конторою 02.04.2011 та зареєстрованого 18.04.2011 р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, набула права власності на житловий будинок загальною площею 62,9 кв. м., житловою площею 27,0 кв. м., реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 31130918, загальною вартістю 48098,00 грн., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13). Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу REANAULT MEGANE SCENIC, 2011 року випуску, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 , ОСОБА_2 набула право власності на вказаний автомобіль 30.03.2021. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу ВВТ №772964, посвідченого приватним нотаріусом Комсомольського міського нотаріального округу 03.02.2005 та зареєстрованого за №408, набув право власності на квартиру загальною площею 47,2 кв. м., житловою площею 27,7 кв. м., реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 8636709, загальною вартістю 14244,00 грн., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до висновку експерта №86-23 від 21.12.2023 ринкова вартість житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 становить 267 980 грн, ринкова вартість квартири АДРЕСА_3 становить 774 410 грн (а.с.142-162). Відповідно до висновку автотоварознавчої експертизи № 62-23 від 13.12.2023 ринкова вартість REANAULT MEGANE SCENIC, 2011 року випуску, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 складає 293 333,70 грн (а.с.129-139). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з такого. Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 05.11.2004 позивач ОСОБА_1 продав квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 44,3 кв.м за 7600 грн (а.с.9), однак спірна квартира АДРЕСА_3 придбана лише 03.02.2005 року, тобто через три місяці після продажу квартири, яка перебувала у власності позивача, у зв`язку з чим відсутні достатні підстави вважати, що саме ці кошти були використані ним для придбання спірної квартири. Відповідачка заперечує та не визнає вимоги позивача щодо залишення у власності позивача квартири АДРЕСА_3 , зазначаючи, що в момент продажу квартири АДРЕСА_4 позивач та відповідач проживали разом і отримані від продажу кошти були в подальому використані в інтересах сім`ї. При цьому позивач не надав суду належні та допустимі докази на підтвердження вказаної позовної вимоги, а тому вона задоволенню не підлягає, а квартира АДРЕСА_3 визнається спільним сумісним майном подружжя. Перереєстрація права власності на спірний автомобіль без згоди ОСОБА_1 є неправомірною та порушує його законні права та інтереси. Оскільки відчужений автомобіль REANAULT MEGANE SCENIC, 2011 року випуску, є цінною неподільною річчю, був фактично зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 і перебував у її користуванні та відчужений без письмової згоди ОСОБА_1 , то останній як співвласник спірного майна має право на його частину у праві власності на автомобіль. Оскільки сторони не можуть досягнули самостійної згоди щодо поділу майна, та відповідач не погоджується на варіанти, які запропоновані позивачем, враховуючи оціночну вартість майна, то в порядку поділу спільного майна подружжя необхідно визнати за сторонами право власності на 1/2 частину за кожним всього спірного майна. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується такими міркуваннями. Згідно ч.1, ч.2 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Відповідно ч.4, ч.5 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). На переконання апеляційного суду рішення суду першої інстанції наведеним вимогам закону не відповідає. Вимога про залишення автомобіля у власності відповідачки. Відповідно до частини першої статті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до частини першої статті 69 СК Українидружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. За змістом наведених норм закону до складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі, яке знаходиться у третіх осіб. У межах розгляду цієї справи встановлено, що спірний автомобіль придбаний у шлюбі презумпція спільності неспростована належними і допустимими доказами; при цьому судом встановлено і не спростовано відповідачкою, що спірний автомобіль відчужений нею без згоди позивача. У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі або ж той із подружжя, без згоди якого майно було відчужене, має право на стягнення з іншого подружжя грошової компенсації вартості 1/2 частини зазначеного майна. Такі висновки щодо застосування норми права у спірних правовідносинах викладені у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року (справа № 6-486цс16), постанові ВП ВС від 30 червня 2020 року (справа № 638/18231/15-ц), постановах КЦС ВС від 05 квітня 2018 року (справа № 404/1515/16-ц), від 03 травня 2018 року (справа № 755/20923/14-ц), від 27 жовтня 2021 року (справа № 522/8598/17), від 12 червня 2023 року (справа № 686/14947/21), від 31 січня 2025 року (справа № 334/24/23). Отже, за встановлених у справі обставин позовна вимога про залишення спірного автомобіля у власності відповідачки задоволенню не підлягає, натомість вартість частини відчуженого автомобіля має бути врахована при поділі майна, оскільки позивачем вимога про стягнення вартості відчуженого автомобіля не заявлена. Доводи позивача про придбання спірної квартири частково за його власні кошти, отримані від продажу належної йому особисто квартири. Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб. За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном. Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості. Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). У статті 60 Сімейного кодексу України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, придбане нею чи ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року (справа № 6-843цс17), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року (справа № 372/504/17) та є сталою. У підтвердження факта використання особистих коштів на придбання спірної квартири позивач подав суду копію договору купівлі-продажу від 05 листопада 2004 року квартири АДРЕСА_5 , яка належала йому на праві власності. Квартира відчужена за 7 663 грн (а.с.9). У справі відсутня копія договору купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_3 ; у підтвердження факту придбання цієї квартири наданий лише витяг із Державного реєстру… (а.с.12), згідно якого позивач зареєстрував право власності на спірну квартиру 10 березня 2005 року, підстава набуття у власність договір купівлі -продажу від 03 лютого 2005 року. Відповідачка заперечує факт використання грошей від продажу квартири АДРЕСА_5 на придбання спірної квартири. Позивачем у справу не надано належних допустимих і достатніх доказів, які б давали підстави вважати доведеним факт придбання спірної квартири частково за особисті кошти позивача. З огляду на наведене слід погодитися із висновком суду першої інстанції про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін, оскільки презумпція спільності майна не спростована належними, допустимими і достатніми доказами. Щодо суті спору. З урахуванням встановлених у цій справі обставин поділу між сторонами підлягає спільне сумісне майно, а саме квартира і будинок, частки у праві власності сторін на які є рівними. Враховуючи доводи позову, які не спростовані відповідачкою, про те, що спірною квартирою користується позивач, а спірним будинком відповідачка, слід поділити майно таким чином: позивачу залишити у власності спірну квартиру, а відповідачці спірний будинок. Згідно висновку експерта (а.с.142- 146) вартість спірної квартири 774 410 грн, а спірного будинку 267 980 грн, отже задля дотримання принципу рівності часток обох сторін у праві спільної сумісної власності на користь відповідачки слід стягнути різницю вартості часток: 387 205 (1/2 від 774 410) 133 990 (1/2 від 267 980) = 253 215 грн. Враховуючи, що при здійсненні поділу майна слід врахувати вартість автомобіля, який був відчужений без згоди позивача різниця вартості часток має бути зменшена на вартості автомобіля, яка згідно висновку експерта (а.с.129 132) становить 293 333,70 грн. Тобто із позивача на користь відповідачки підлягає стягненню різниця вартості часток у сумі: 253 215 146 666,85 (293 333,70/2) = 106 548,15 грн. Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті спору - про часткове задоволення позову. Судові витрати . Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною 1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно п.36 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17 жовтня 2014 року, якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позовних вимог точно визначити неможливо, то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , подаючи позовну заяву до суду, сплатив 4 051,97 грн судового збору (т.1 а.с.1). Подаючи апеляційну скаргу, позивач сплатив 4 209,86 грн судового збору (т.1 а.с.239). Позовна заява та апеляційна скарга задоволені частково, однак відсоток задоволеної її частини вирахувати неможливо, а отже, керуючись п.36 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17 жовтня 2014 року, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 4051,97 +4209,86 = 8 261,83 / 2 = 4 130,92 грн. Під час слухання справи судом першої інстанції ОСОБА_2 заявлялось клопотання про відшкодування витрат за проведення експертиз у розмірі 6 500 грн. Відповідно п.2 ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 сплатила кошти за проведення експертиз у розмірі 13 000 грн (т.1 а.с.177-178), однак у заяві (т.1 а.с.184-185) представник ОСОБА_2 просить стягнути витрати пропорційно задоволених вимог. Оскільки, як зазначено вище, вимогу пропорційності задоволених вимог встановити неможливо слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, понесені на проведення експертиз у розмірі 6 500 грн. Щодо витрат на правову допомогу (т.1 а.с.172,187). Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21). На підтвердження витрат на правничу допомогу суду надано: копію ордеру (т.1 а.с.74), копії платіжних доручень на суму 3 000 грн, 1 000 грн, 3 000 грн, 2 400 грн (т.1 а.с.174-176, 186) ОСОБА_1 не направив жодних заперечень щодо розміру витрат, понесених відповідачкою на правничу допомогу, а тому відповідно постанови ВС від 13.03.2025 у справі № 275/150/22 суд не має права вирішувати питання про зменшення суми витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи та за відсутності обгрунтованих заперечень. Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 4 700 грн. витрат за надання правової допомоги. Відповідно до ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Оскільки з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 130,92 грн, а з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6 500 грн та 4700 грн витрат на правничу допомогу, то, враховуючи ч.10 ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути різницю судових витрат, покладених на обидві сторони, в розмірі 4 130,92 (6500 + 4700) = 7 069,08 грн, а також звільнити ОСОБА_2 від обов`язку сплачувати ОСОБА_1 частину судового збору. Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу адвоката Першина С.М., представника ОСОБА_1 , задовольнити частково. Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 18 квітня 2024 і додаткове рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 16 січня 2025 року скасувати; ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог. Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя задовольнити частково. Поділити спільне сумісне майно ОСОБА_1 до ОСОБА_2 таким чином: залишити у власності ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3 ; залишити у власності ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 . Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю вартості часток у праві спільної сумісної власності у розмірі 106 548,15 грн. Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 7 069,08 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 18 червня 2025 року. Головуючий суддя О.А. Лобов Судді: Л.І. Пилипчук В.М.Триголов