Постанова 4857 № 140/7318/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/7318/24 пров. № А/857/20574/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження в електронній формі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року про залишення заяви про визнання протиправними дій на виконання рішення суду без задоволення у справі № 140/7318/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Ксензюком А.Я. в м. Луцьку у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинський області (далі - ГУ ПФУ, відповідач) про визнання протиправними дій щодо ненарахування та невиплати пенсії відповідно до статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон № 796-ХІІ) у редакції Закону України від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон № 230/96-ВР), зобов`язання здійснити перерахунок основної пенсії за період з 10.01.2024 відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(1)/2021 відповідно до статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та виплачувати основну пенсію у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 позов задоволено: визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо відмови у нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР; зобов`язано відповідача здійснити перерахунок основної пенсії позивача за період з 10 січня 2024 року відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 відповідно до статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум та виплачувати ОСОБА_1 основну пенсію у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком. 01.05.2025 до Волинського окружного адміністративного суду у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) надійшла заява позивача (стягувача) ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 у справі № 140/7318/24, щодо перерахунку та виплати пенсії. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив заявник, який покликаючись на те, що ухвала є незаконною та необґрунтованою, ухваленою з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити заяву про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 у справі № 140/7318/24, щодо перерахунку та виплати пенсії. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що на виконання вказаного рішення суду відповідач провів нарахування перерахунок пенсії за період з 10.01.2024 у розмірі 16744 грн, тобто з розрахунку розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої станом на 01.01.2023 Законом України від 3 листопада 2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік». Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання рішення суду від 23.09.2024 у справі № 140/7318/24 було видано виконавчий лист від 27.02.2025 № 1522/2025р., який стягувачем подано для примусового виконання. На підставі цього виконавчого листа старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 12.03.2025 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 77468294. Тобто, станом на час звернення позивача до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України і по даний час існує відкрите виконавче провадження ВП № 77468294 щодо виконання виконавчого листа від 27.02.2025 № 1522/2025р. Тому, повноваження щодо вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 КАС України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Процесуальне законодавство визначає види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця (стаття 287 КАС України), зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу, зміна порядку і способу виконання рішення (статті 382 - 3823 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України). Наведені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення і підставами для їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Частинами першою та другою статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються. Приписами частини четвертої статті 383 КАС України встановлено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду. Частиною шостою статті 383 КАС України визначено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу. Отже, під час розгляду справи, поданої згідно статті 382 КАС України, суд має переконатися щодо належного виконання рішення суду, а при відсутності такого встановити причини його невиконання. В свою чергу, при розгляді заяв в порядку статті 383 КАС України суд повинен з`ясувати, чи були оскаржувані рішення, дії відповідача, пов`язані з виконанням судового рішення, та чи не утримує в собі звернення позивача до суду самостійні підстави та предмет спору. В аспекті викладеного колегія суддів враховує наступне. Стаття 383 КАС України передбачає спеціальний механізм судового контролю, надаючи позивачу, на користь якого ухвалено рішення суду, право подати заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням. Цей механізм спрямований на забезпечення ефективного виконання судових рішень і є оперативним способом захисту прав, вже підтверджених судом. Судовий контроль за виконанням судового рішення, передбачений положеннями статті 383 КАС України, стосується забезпечення реалізації вже визначених судом прав та обов`язків у межах існуючого рішення. Натомість, підставою для нового позову є виникнення нових правовідносин, коли суб`єкт владних повноважень приймає нові рішення або вчиняє нові дії (навіть якщо вони формально пов`язані з виконанням попереднього рішення), які стосуються інших періодів, ґрунтуються на нових фактичних обставинах чи нормативно-правових актах, та, на думку особи, знову порушують її права чи законні інтереси. Водночас, необхідно чітко розмежовувати ситуації, коли йдеться виключно про невиконання або неналежне виконання вже ухваленого судового рішення, що охоплюється статтею 383 КАС України, та ситуації, коли на підставі або у зв`язку з виконанням рішення суду суб`єкт владних повноважень вчиняє нові дії або приймає нові рішення, які, на думку позивача, знову порушують його права, або коли спір стосується аспектів, які не були предметом розгляду у справі, хоча й виникли у зв`язку з нею, особливо коли ці нові рішення та дії ґрунтуються на нових нормативно-правових актах, що визначають порядок обчислення розміру пенсії, стосуються нових розрахункових періодів (2025 року) та приймаються у формі окремих індивідуальних актів (рішення від 21.03.2025р.), що безпосередньо впливають на права та обов`язки особи і не є простою констатацією виконання попереднього судового рішення. Водночас, існування спеціального порядку судового контролю за виконанням судових рішень, передбаченого статтею 383 КАС України, не позбавляє особу права на звернення до суду з новим адміністративним позовом, якщо дії чи рішення суб`єкта владних повноважень, хоч і вчинені в контексті виконання рішення суду, за своєю суттю виходять за межі простого механізму його виконання, стосуються нових правових підстав, нових обставин (наприклад, застосування нових нормативних актів, розміру прожиткового мінімуму за інші періоди, що не були охоплені попереднім рішенням) та створюють нові юридичні наслідки для особи, які, на її думку, порушують її права. Позовне провадження у таких випадках є належним та процесуально допустимим способом захисту і не суперечить логіці інституту судового контролю, який має вужчу спрямованість - на забезпечення реалізації вже винесеного судового акту в тій частині, в якій права та обов`язки сторін були чітко визначені. В розглядуваному випадку ОСОБА_1 оскаржує дії ГУ ПФУ щодо проведення перерахунку пенсії та стверджує, що спірні дії та рішення відповідача, вчинені з посиланням на виконання рішення суду в справі № 140/7318/24, здійснені з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, щодо порядку обчислення пенсії, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на відповідний календарний рік та просить здійснити такий перерахунок виходячи з розрахункової величини мінімальної пенсії за віком, установленої на 1 січня відповідного календарного року та з врахуванням зміни розміру протягом року згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний календарний рік. Слід наголосити, що спірне рішення відповідача від 21.03.2025р., яким оформлено перерахунки пенсії позивача, за своєю суттю та правовими наслідками є новим рішенням суб`єкта владних повноважень. Він стосується визначення розміру пенсії, зокрема і за нові періоди і безпосередньо впливає на обсяг пенсійних прав позивача на майбутнє. Такий акт не є простою арифметичною дією на виконання попереднього рішення, а є самостійним актом індивідуальної дії, що породжує нові правовідносини та, відповідно, може бути предметом окремого судового оскарження. Отже, ключовим для розмежування нового спору від питань, що підлягають вирішенню виключно в порядку статті 383 КАС України, є те, що позивач оскаржує не сам факт невиконання чи арифметичну помилку при виконанні рішення в справі № 140/7318/24, а законність та правильність застосування відповідачем норм матеріального права при здійсненні перерахунків пенсії, включаючи наступні, після ухвалення рішення суду, періоди. Ці перерахунки зумовлені новими юридичними підставами (застосуванням на розсуд відповідача відповідного Закон України про Державний бюджет) та оформлені новим, самостійним рішенням пенсійного органу. Новий акт відповідача, зокрема рішення від 21.03.2025р., не лише формально пов`язаний з виконанням рішення, але й містить нову юридичну оцінку права позивача, що не відповідає підходу, визначеному в рішенні у справі № 140/7318/24, оскільки висновки останнього не розкривають механізм перерахунку пенсії (тобто, не визначають врахування відповідачем наступних змін прожиткового мінімуму). Таким чином, предметом поданої заяви є не усунення перешкод у виконанні вже встановлених судом у справі № 140/7318/24 зобов`язань, а перевірка правомірності нових рішень та дій відповідача, які стосуються нових обставин та періодів, що не можуть бути предметом судового розгляду та оцінки в межах справи № 140/7318/24. Отже, оскарження правильності застосування прожиткового мінімуму за 2023, 2024 та 2025 роки, визначених відповідними Законами про Державний бюджет на відповідний рік, та законності рішення пенсійного органу, яким ці перерахунки оформлені, становить самостійний публічно-правовий спір, що підлягає вирішенню в порядку позовного провадження. Колегія суддів вважає, що зазначене рішення від 20.03.2025р. є окремим індивідуальним актом, що має самостійне правове значення та породжує нові правові наслідки для позивача, навіть якщо формально пов`язані з виконанням вказаного рішення суду. Воно не є лише способом реалізації вже визначених судом зобов`язань, а тому може бути предметом нового позову. Апеляційний суд також зазначає, що рішення від 21.03.2025р. за своєю формою та змістом відповідає ознакам рішення суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, оскільки має зовнішню визначеність, є актом індивідуальної дії, ухваленим на підставі нових нормативних актів, і породжує нові юридичні наслідки для позивача. Додатково колегія суддів наголошує на тому, що порядок застосування розміру прожиткового мінімуму під час перерахунку пенсії позивача не визначений в судовому рішенні. Предметом розглядуваного спору було нарахування після 10.01.2024р. пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, у розмірі, встановленому статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, рішення суду у справі не містить зобов`язання відповідача застосувати якийсь конкретний розмір прожиткового мінімуму та змінювати його за певних підстав. Також після завершення розгляду справи позивач не ставив перед судом першої інстанції питання щодо встановлення способу і порядку виконання рішення суду (стаття 376 КАС України), не звертався до суду із заявою про роз`яснення судового рішення в цій частині (стаття 254 КАС України). Таким чином, звернення позивача в порядку статті 383 КАС України містить в собі самостійні підстави та предмет спору, а тому така заява виходить за межі інституту судового контролю. В той же час, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що повноваження щодо вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 КАС України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду. Такі дії державного виконавця, жодним чином не пов`язані із визначеними КАС України способами судового контролю за виконанням судових рішень у адміністративних справах. Узагальнюючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що в межах наданих суду повноважень щодо здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, виходячи із встановлених обставин справи, відсутні визначені законом підстави вважати, що рішення суду є невиконаним і, відповідно для встановлення судового контролю у спосіб, передбачений статтею 383 КАС України. Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно частин першої та четвертої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Тому, враховуючи, що судом першої інстанції ухвалене вірне по суті рішення, але з помилкових мотивів, апеляційний суд вважає за необхідне змінити оскаржуване рішення в частині його мотивів. Керуючись статтями 308, 310, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року про залишення заяви про визнання протиправними дій на виконання рішення суду без задоволення у справі № 140/7318/24 змінити в частині мотивів її прийняття. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді І. В. Глушко Н. М. Судова-Хомюк