Постанова 4801 № 127/27991/24

Справа № 127/27991/24 Провадження № 22-ц/801/1303/2025 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2025 рокуСправа № 127/27991/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Сопруна В.В., суддів Берегового О.Ю., Ковальчука О.В., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу №127/27991/24 запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Коцурак Тетяни Юріївни на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 березня 2025 року, яке ухвалив суддя Антонюк В.В. у Вінницькому міськомусуді Вінницької області, повний текст складено 31 березня 2025 року, в с т а н о в и в : В серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, мотивуючи позовні вимоги тим, що з 03 травня 2018 року сторони перебували у шлюбі, який в подальшому рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 листопада 2022 року було розірвано (справа №127/23022/22). У шлюбу народилась донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 20 лютого 2023 року Вінницьким міським судом Вінницької області видано судовий наказ № 127/3066/23 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 , на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 02 лютого 2023 року і до досягнення дитиною повноліття. В подальшому судовий наказ стягувачем було подано на виконання та постановою державного виконавця Другого ВДВС м. Вінниці ЦМУМЮ (м. Київ) від 29 грудня 2023 року відкрито виконавче провадження. Позивач зазначає, що з моменту відкриття виконавчого провадження, відповідач жодного разу не сплатив аліменти на утримання доньки, він жодним чином не цікавиться фінансовим забезпеченням дитини, проявляє пасивність не лише у вихованні дитини, але й в її утриманні. Позивач повністю самостійно утримує доньку. У зв`язку із несплатою аліментів, станом на 30 червня 2024 року, заборгованість відповідача по сплаті аліментів становить 60792 грн. Сума пені за прострочення сплати аліментів за період з лютого 2023 року по червень 2024 року, виходячи з нарахування 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, складає 148043,40 грн. Однак, з огляду на положення ч.1 ст.196 СК України, якою регламентовано граничний розмір можливого стягнення неустойки на рівні не більше 100 % заборгованості, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню неустойка (пеня) за прострочення сплату аліментів на утримання доньки за період з лютого 2023 року по червень 2024 року в розмірі 60 792 грн, що й стало підставою для звернення позивачем до суду із даним позовом. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 березня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 23275,86 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 460,26 грн. Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Коцурак Т.Ю. подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, ухвалене з порушенням норм процесуального права за неповно з`ясованих обставин, що мали значення по справі. Просила рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 березня 2025 рокускасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що до позовної заяви позивачем було долучено розрахунок заборгованості, який проведений саме державним виконавцем в межах виконавчого провадження, проте, суд першої інстанції не надав жодної оцінки даному розрахунку та не взяв його до уваги. Крім того, суд першої інстанції в порушення ст. ст. 81, 83 ЦПК України, з власної ініціативи поставив на розгляд учасників справи питання про витребування доказів. 26 травня 2025 року від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Сікорського Я.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу разом з клопотанням про поновлення строків на його подання. У відзиві на апеляційну скаргу також просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Вирішуючи вказане клопотання суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Частиною 1 статті 360 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Частиною 2 вищевказаної статті визначено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Поновлення процесуального строку це відновлення з причин, які суд визнав поважними, втраченого зв`язку з пропуском установленого законом строку, права на вчинення процесуальної дії. Тоді як продовження строку являє собою надання нового строку на вчинення тієї процесуального дії, яка не була з поважних причин вчинена у вже встановлений строк. У тому випадку, коли процесуальна дія не вчинена у межах строку, встановленого законом, суд поновлює його, якщо строк пропущено з причин, визнаних судом поважними. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження у вказаній справі з наданням сторонам строку на подання відзиву на апеляційну скаргу до 14 травня 2025 року. Вказана ухвала та примірник апеляційної скарги був надісланий на адресу відповідача 05 травня 2025 року, які він отримав 13 травня 2025 року (а.с.137 на звороті). Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, принцип рівності сторін - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. (п. 33 Рішення у справі «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27.10.1993 (Заява №14448/88) та п. 38 Рішення у справі «Ankerl v. Switzerland» від 23.10.1996 (Заява №17748/91). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (п. 33 Рішення ЄСПЛ по справі «Dulaurans c. France» (Заява №34553/97). Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2024 року у справі № 640/15353/22 вказав, що при застосуванні процесуальних норм потрібно уникати надмірного формалізму. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд, який визначений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії"). Разом з тим, оскільки строк, про поновлення якого просить представник відповідача, був встановлений судом, то він не може бути поновлений, а суд продовжує його. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 травня 2025 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судове рішення відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що з 03 травня 2018 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який в подальшому рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 листопада 2022 року в справі №127/23022/22, було розірвано. Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 04 жовтня 2019 року, батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є: сторони у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 20 лютого 2023 року (справа №127/3066/23) стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше 10 прожиткових мінімумів на дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 02 лютого 2023 року і до досягнення дитиною повноліття. Вказаний судовий наказ перебуває на примусовому виконанні (ВП №73684661) у Другому відділі державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), виконавче провадження відкрито 29 грудня 2023 року (а.с.17). Частиною 7 ст. 7 СК України, передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини, той з батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджаються аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Цей припис підтверджує факт підвищеного захисту прав дітей. При розгляді справи суди повинні враховувати інтереси дитини, права якої, за будь-яких обставин, мають бути захищені. Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України). У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця. Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Тобто в разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки. Відповідно до ч.1 ст.196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України та ст.196 СК України неустойка (пеня) є способом забезпечення виконання зобов`язання, що має на меті сприяти належному виконанню зобов`язання. Стаття 196 СК України передбачено відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покласти таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках неустойка стягується за весь час прострочення сплати аліментів. Таким чином, під час вирішення питання про стягнення пені за прострочення сплати аліментів боржником, необхідно брати до уваги фактичні обставини, що зумовили виникнення заборгованості, можливість та обізнаність боржника про необхідність утримувати дитину, у тому числі і на підставі відповідного судового рішення, участь боржника у вихованні дитини, що сприятиме його обізнаності щодо потреб дитини, пов`язаних з її матеріальним забезпеченням. Обов`язок утримувати дитину не залежить від звернення до суду, адже відповідач був обізнаний про свій обов`язок щомісячно сплачувати аліменти на дітей, тому повинен був прийняти міри для своєчасного перерахування аліментів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідно до ч.3 ст. 195 Сімейного кодексу України (далі за текстом СК України), розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Сімейне законодавство містить презумпцію вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати, що є правовою підставою для застосування до нього відповідальності передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника. Така позиція суду міститься у Постанові Верховного Суду від 20 липня 2020 року по справі №362/4462/16-ц. Відповідно до розрахунку долученого до позовної заяви станом на 30 червня 2024 року, нарахована заборгованість по аліментах складає в розмірі 60 792 грн. (а.с.18). Згідно з розрахунків заборгованості (а.с.80, а.с.102 на звороті) станом на 30 листопада 2024 року, Другим відділом державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) по боржнику ОСОБА_2 , нараховано заборгованість за період з лютого 2023 року по травень 2024 року в розмірі 23275,86 грн. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 був незгідний з наданим розрахунком заборгованості по сплаті аліментів, тому звернувся до Другого відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з заявою про перерахунок заборгованості, оскільки державним виконавцем не було враховано, що він з 20 листопада 2019 року по 30 вересня 2024 року був офіційно працевлаштований та отримував заробітну плату. З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно взяв до уваги розрахунок заборгованості (а.с.102 на звороті), згідно з якого станом на 30 листопада 2024 року, ОСОБА_2 нараховано заборгованість за період з лютого 2023 року по травень 2024 року в розмірі 23275,86 грн, оскільки цей розрахунок здійснений з урахуванням заяви ОСОБА_2 про перерахунок заборгованості та наданих ним відомостей про отриману заробітну плату. Виходячи з вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості висновків, що відповідач будучи обізнаним про свій обов`язок сплачувати аліменти, не вжив достатніх заходів для виконання такого обов`язку, не в повному обсязі сплачував платежі в рахунок сплати аліментів на утримання неповнолітньої доньки на виконання судового рішення. Оскільки заборгованість по аліментам сталася саме з вини відповідача, то позовні вимоги про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини підлягають частковому задоволенню. Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме ст. ст. 81, 83 ЦПК України, є безпідставними. Відповідно до ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 11 березня 2025 року витребувано з Другого відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) розрахунок заборгованості зі сплати аліментів боржника ОСОБА_2 в період з лютого 2023 року по грудень 2024 року по ВП 73684661. Як вбачається з цієї ухвали, в судовому засіданні судом поставилось на обговорення питання щодо необхідності витребування розрахунку заборгованості, для повного та об`єктивного вирішення даного спору. Суд першої інстанції при цьому заслухав думку сторін, представник позивача - адвокат Коцурак Т. Ю. заперечила щодо витребування даних доказів. Представник відповідача - адвокат Гуменюк О. О., просила суд витребувати розрахунок заборгованості зі сплати аліментів. Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, крім того питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.(ч.2 ст. 80 ЦПК України) Згідно із ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Особа, яка має надати суду докази, несе відповідальність відповідно до чинного законодавства, за неповідомлення суду про неможливість подачі доказу, а також за неподання доказів у встановлений строк, протягом п`яти днів з дня отримання ухвали про витребування доказів. Таким чином, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що для правильного та об`єктивного розгляду справи, слід витребувати розрахунок заборгованості. Отже, задовольняючи позов частково, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 60792 грн, що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Коцурак Тетяни Юріївни залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 березня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 18 червня 2025 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Береговий О.Ю. Ковальчук О.В.