Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 158/1228/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 158/1228/25 пров. № А/857/20573/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б., та перекладача - Мамедзаде Керіма, а також сторін (їх представників): від позивача Дубас М.П.; від відповідача - Бабаєв П.Р., Воробей П.О.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника адвоката Воробея Петра Олексійовича, діючого на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги від імені та в інтересах громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , на рішення Ківерцівського районного суду Волинської обл. від 05.05.2025р. в адміністративній справі за позовом Управління Державної міграційної служби України в Житомирській обл. до громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації (документування) та забезпечення примусового видворення за межі території України (суддя суду І інстанції: Костюкевич О.К., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 16 год. 15 хв. 05.05.2025р., м.Ківерці Волинської обл.),- В С Т А Н О В И В: 02.05.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» позивач Управління Державної міграційної служби /ДМС/ в Житомирській обл. звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив продовжити строк затримання громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, з метою ідентифікації (документування) та забезпечення видворення останнього, строком на шість місяців; рішення допустити до негайного виконання (а.с.1-4). Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської обл. від 05.05.2025р. заявлений позов задоволено частково; продовжено строк затримання громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на п`ять місяців; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; рішення суду допущено до негайного виконання (а.с.71-75). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив представник адвокат Воробей П.О., діючий на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги від імені та в інтересах громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити (а.с.46-49). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в силу приписів ч.ч.12 і 13 ст.289 КАС України на органи ДМС України покладено обов`язок не лише звертатися до особи, яка підлягає примусовому видворенню, з метою заповнення відповідної анкети, а також й обов`язок звернення до відповідних консульських установ країни походження відповідача з метою встановлення його особи та ідентифікації. При цьому, таких звернень до консульських установ зі сторони позивача не було. Окремо наголошує на тому, що при заповненні анкет та прийняття рішення про видворення відповідач не був забезпечений перекладачем та адвокатом, а також був позбавлений можливості прийняти участь в розгляді справи в суді першої інстанції. Позивач Управління ДМС в Житомирській обл. скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.133-142). Також представник відповідача направив до апеляційного суду копію довідки про звільнення відповідача з місць позбавлення волі 08.11.2024р. (а.с.149-153). Окрім цього, ухвалою апеляційного суду від 09.06.2025р. допущено до розгляду справи в якості перекладача громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_2 (а.с.129-131). Заслухавши суддю-доповідача, відповідача та його представника на підтримання поданої скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду та підтверджено матеріалами справи, відповідач громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 25.12.2022р. по 08.11.2024р. відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби на підставі вироку суду; раніше неодноразово судимий (а.с.151-152). Рішенням Богунського відділу у м.Житомирі Управління ДМС у Житомирській обл. № 8 від 08.11.2024р. здійснено примусове видворення за межі території України громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким порушено законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (а.с.12-14, 15-16). Відповідно до рішення Богунського районного суду м.Житомира від 08.11.2024р. в справі № 295/16856/24 позов Управління ДМС у Житомирській обл. до відповідача про затримання його з метою ідентифікації (документування) та забезпечення примусового видворення, терміном на 6 (шість) місяців задоволено; ухвалено затримати громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації (документування) та забезпечення примусового видворення, строком на шість місяців (а.с.8-11). 08.11.2024р. на виконання рішення суду громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні /ПТПІ/ (а.с.18). Відповідно до Акту приймання-передавання іноземця або особи без громадянства 08.11.2024р. громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передано до Волинського ПТПІ, де він продовжує утримуватися на час апеляційного розгляду справи (а.с.19). 08.05.2025р. завершився визначений судом строк його затримання. У громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутній паспортний документ, що надає право на в`їзд або виїзд з держави і визнається Україною. З метою вжиття заходів щодо ідентифікації, документування та забезпечення примусового видворення за межі території України ОСОБА_1 , 18.11.2024р. позивач Управління ДМС у Житомирській обл. направив до Волинського ПТПІ лист (№ 1801.5/16640-24) разом із заявою-анкетою на видачу свідоцтва на повернення в Азербайджанську Республіку для заповнення вищезазначеної заяви-анкети відповідачем. 21.11.2024р. від Волинського ПТПІ надійшла відповідь по те, що громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_3 повідомив, що не бажає повертатись до країни походження та відмовився заповнювати заяву-анкету на повернення в Республіку Азербайджан. 13.01.2025р. позивач повторно скерував до Волинського ПТПІ лист для опитування та заповнення документів громадянином Республіки Азербайджан ОСОБА_1 (долучивши в додатки заяву-анкету про видачу свідоцтва до Республіки Азербайджан та опитувальний лист) (а.с.20-25). Листом № 0777.5/20-25 від 14.01.2025р. Волинське ПТПІ проінформовало про те, що під час повторного опитування ОСОБА_3 відмовився від заповнення документів для повернення до країни громадянської належності (а.с.26). 03.03.2025р. на адресу Волинського ПТПІ позивач скерував лист № 1801.5/2803-25 від 03.03.2025р., до якого долучено заяву-анкету та опитувальний лист для їх заповнення позивачем (а.с.27-30). Листом № 0777.5/103-25 від 06.03.2025р. керівництво Волинського ПТПІ повідомило, про те, що згаданий громадянин категорично відмовився заповнювати заяву-анкету та опитувальний лист для повернення в країну походження (а.с.31). Звертаючись до суду із розглядуваним позовом, позивач Управління ДМС України в Житомирській обл. наголошував на тому, що відповідач у процедурі визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не перебуває; продовжує знаходитися на території України без законних підстав; офіційного джерела доходу немає; для оформлення документів для продовження строку перебування на території України не звертався. Окрім цього, тричі позивач скеровував листи до Волинського ПТПІ з метою опитування відповідача, який відмовився від їх заповнення; також останній не співпрацює з позивачем щодо отримання проїзних документів. Видворення відповідача через треті країни потребує докладання значних зусиль, сам іноземець не співпрацює з позивачем у контексті вирішення цього питання, що в цілому унеможливлює забезпечення примусового видворення відповідача за межі України. Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем вживались заходи з метою виконання рішення Богунського районного суду м.Житомира від 08.11.2024р. в справі № 295/16856/24, однак неодержання підтвердної інформації з країни громадянської належності іноземця й країни його походження та документів, необхідних для ідентифікації особи, у разі перетину кордонів між державами, унеможливлює здійснення Управлінням ДМС у Житомирській обл. процедури примусового видворення відповідача за межі України, з причин, що не залежать від органу ДМС. Відтак, враховуючи відсутність у відповідача документів, які дають йому право на підтвердження законності перебування на території України, неподання ним заяви про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав щодо продовження строку затримання відповідача з метою забезпечення примусового видворення. Поряд з цим, позивач не довів суду наявність обставин для продовження строку затримання відповідача строком на 6 місяців. Враховуючи вищевикладене, з метою завершення процедури примусового видворення відповідача до країни громадянської приналежності, суд дійшов висновку про необхідність продовження строку затримання відповідача з метою забезпечення його подальшого примусового видворення строком на 5 (п`ять) місяців. Встановлення такого строку унеможливить допущення позивачем необґрунтованого зволікання щодо належного вжиття відповідних заходів у визначений чинним законодавством спосіб та порядку щодо примусового видворення відповідача, що, в свою чергу, дозволить уникнути порушення прав відповідача, гарантованих ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, у вигляді безпідставного тривалого утримання в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про продовження затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, виходячи з наступного. Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», який набрав чинності з 11.09.1997р., Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Статтею 5 Конвенції кожному гарантовано право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: a) законне ув`язнення особи після засудження її компетентним судом; b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом; c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу; e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції. Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним. За приписами ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України № 3773-VI від 22.09.2011р. «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (надалі - Закон № 3773-VI) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Згідно з ч.3 ст.3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Відповідно до ч.1 ст.30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України. Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в`їзду в Україну, який особа мала до цього. Частиною 4 ст.30 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою. Пунктом 1 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 1110 від 17.07.2003р. (надалі - Типове положення) визначено, що пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - пункт тимчасового перебування), є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства. Згідно з п.5 Типового положення іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України або передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію. Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, цей строк може бути продовжений, але не більш як до вісімнадцяти місяців. Про продовження строку тримання не пізніше ніж за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства. Відповідно до п.п.1, 2 розділу IIІ Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затв. наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України № 353/271/150 від 23.04.2012р. (надалі - Інструкція № 353/271/150), у разі виявлення підстав, передбачених частиною першої статті 30 Закону № 3773-VI, органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення/затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду. За наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ позовну заяву відповідно до частини першої статті 289 КАС України. Вимоги щодо взяття на поруки та внесення застави не можуть бути заявлені стосовно іноземців, до яких раніше застосовувалися такі заходи, а також стосовно яких є достатні дані про їх причетність до готування та (або) вчинення терористичної діяльності. У разі якщо особа, стосовно якої подається позов, є батьком, матір`ю, супроводжуючою особою або опікуном для неповнолітніх осіб, які слідували спільно з нею, відомості про таких дітей зазначаються у позовній заяві. Згідно з ч.1 ст.289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов`язання внести заставу. Відповідно до ч.11 ст.289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців. Частиною 13 ст.289 КАС України передбачено, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. Відповідно до пп.9 п.4 Положення про Державну міграційну службу України, затв. постановою КМ України № 360 від 20.08.2014р., ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов`язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України. В обґрунтування необхідності продовження строку затримання відповідача позивач покликається на неможливість забезпечення примусового видворення за межі України. При цьому, як можна встановити із змісту позовної заяви, Управління ДМС в Житомирській обл. посилається на відсутність співпраці відповідача, а також неможливість повної ідентифікації останнього через відсутність необхідних відомостей. Отже, позивач покликався на умови, визначені у ч.13 ст.289 КАС України, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи, а саме: на відсутність співпраці з боку іноземця під час процедури його ідентифікації або неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця чи документів, необхідних для його ідентифікації. Водночас, у постанові від 17.01.2019р. у справі № 743/1240/17 Верховний Суд дійшов висновку про вичерпність визначених КАС України підстав для продовження строку затримання іноземця. Натомість, із матеріалів справи вбачається, що особу ОСОБА_1 протягом строку його затримання не було ідентифіковано в повному обсязі; у відповідача відсутній паспортний документ, що дає право на в`їзд або виїзд з держави, та визнається Україною. В силу приписів п.1 розділу VI Інструкції № 353/271/150 якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування. З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство. У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС. Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно. Отже, для подальшого надсилання запиту до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця (в розглядуваному випадку - посольства Республіки Азербайджан), необхідно отримати згоду іноземця щодо таких дій та певний перелік документів, які визначені нормативно-правовими актами іноземної держави: кольорові фотокартки особи, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дадуть змогу встановити особу та підтвердити її громадянство, зокрема: заяву-анкету для визначення належності до громадянства Республіки Азербайджан, яка перекладена азербайджанською мовою, та опитувальний лист для встановлення належності до громадянства Республіки Азербайджан, які отримані безпосередньо із офіційного сайту посольства. Лише після заповнення особисто іноземцем цих документів останні можуть бути направлені до посольства Республіки Азербайджан, де буде проведена відповідна перевірка і оформлено проїзний документ (посвідчення на повернення), з яким іноземець може здійснити перетин кордонів на шляху повернення до Республіки Азербайджан. Однак, відповідач ОСОБА_3 тричі відмовився від заповнення вищевказаних документів, про необхідність залучення перекладача не повідомляв, що вказує на відсутність співпраці з боку іноземця під час процедури його ідентифікації та, як наслідок, неможливість одержання інформації з країни громадянської належності іноземця та документів, необхідних для ідентифікації особи і вчинення дій, пов`язаних з примусовим видворенням. У цьому контексті анкета визначеного зразка, заповнена іноземцем, є необхідною складовою для проведення процедури ідентифікації іноземця, а розглядувана поведінка відповідача повинна розцінюватися як відсутність співпраці з боку іноземця. Неодержання підтвердної інформації з країни громадянської належності й країни походження іноземця щодо його громадянства та неоформлення необхідного документа для ідентифікації особи і перетину кордонів між державами, унеможливлює здійснення Управлінням ДМС у Житомирській обл. процедури примусового видворення відповідача за межі України, оскільки у іноземця, стосовно якого прийнято рішення щодо видворення, відсутній документ, що дає право на виїзд з України. У свою чергу, після затримання ОСОБА_1 позивач Управління ДМС України в Житомирській обл. вживав заходи для забезпечення виконання рішення про примусове видворення останнього. Отже, суд першої інстанції надав належну оцінку вказаним обставинам, зважаючи на необхідність вчинення послідовних дій щодо проведення заходів із ідентифікації та документування проїзним документом іноземця задля виконання рішення про примусове видворення. Позивач довів наявність підстав для продовження строку затримання відповідача в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, при цьому акцентував увагу суду на поведінці відповідача, який фактично ухиляється від виконання рішення про примусове видворення за межі території України. За наведених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що зазначені позивачем обставини є підставою для продовження строку затримання відповідача з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України. В частині допущених порушень прав відповідача, що описані в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне. В тексті апеляційної скарги представник відповідач наводить порушення прав відповідача, що були допущені впродовж всієї процедури примусового видворення іноземця. Разом з тим, межі розгляду цієї справи обмежені лише відносинами продовження строку затримання відповідача з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України. Згідно ухвали Ківерцівського районного суду Волинської обл. від 02.05.2025р. доручено Західному міжрегіональному центру з надання безоплатної правничої допомоги призначити адвоката для здійснення захисту відповідача іноземця - громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_4 для розгляду адміністративного позову про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України (а.с.52-53). На виконання цієї ухвали надійшов лист Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги № 017/05.1-5/1678 від 05.05.2025р. (а.с.55-56). Окрім цього, на клопотання позивача ухвалою суду від 02.05.2025р. допущено до участі в справі в якості перекладача громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_2 (а.с.48-49). Текст заявленого позову на українській мові та в перекладі на азербайджанську мову відповідач відмовився отримувати, що засвідчується комісійними Актами про відмову в отриманні адміністративного позову, датованими 02.05.2025р. та 05.05.2025р. (а.с.45, 65). Під час судового розгляду справи приймали участь представник відповідача та перекладач, що стверджується протоколом судового засідання від 05.05.2025р. (а.с.67-69). Згідно ухвали суду від 02.05.2025р. доручено Волинському ПТПІ забезпечити проведення судового засідання від 02.05.2025р. в режимі відеоконференції за участі відповідача (а.с.33-34). Разом з тим, відповідач відмовився приймати участь в судовому засіданні від 05.05.2025р., що засвідчується комісійним актом Волинського ПТПІ від 05.05.2025р. (а.с.146). З огляду на викладене, твердження представника апелянта про незабезпечення відповідача перекладачем і адвокатом не знайшли свого об`єктивного підтвердження під час апеляційного розгляду. Водночас, згідно тексту рішень про примусове видворення за межі України від 08.11.2024р. відповідач на той час відмовився від перекладача, вказавши, що розуміє українську мову (а.с.14, зворот а.с.15). Додатково колегія суддів зазначає, що положеннями ст.ст.9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року та ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту. Відповідно до п.«f» ч.1 ст.5 Конвенції кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції. У пункті 103 рішення Європейського суду з прав людини від 17.04.2014р. у справі «Анатолій Руденко проти України», яке стало остаточним 17.07.2014р. (№ 50264/08), указано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин. Суд наголошує, що відповідно до п.1 ст.5 Конвенції мається на увазі фізична свобода особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує п.1 ст.5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення. Враховуючи вищевказане, оцінюючи наведені обставин справи в їх сукупності, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є частково підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до часткового задоволення. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. За правилами ст.139 КАС України правові підстави для розподілу судових витрат в цьому апеляційному провадженні є відсутніми. Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.ст.272, 288, 289, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника адвоката Воробея Петра Олексійовича, діючого на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги від імені та в інтересах громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , на рішення Ківерцівського районного суду Волинської обл. від 05.05.2025р. в адміністративній справі № 158/1228/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного судового рішення: 17.06.2025р.