Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/3997/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/3997/24 пров. № А/857/31963/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 у справі №300/3997/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (головуючий суддя першої інстанції Бобров Ю.О., час ухвалення - у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, місце ухвалення м. Івано-Франківськ),- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати бездіяльності протиправною щодо виплати середнього заробітку за несвоєчасну виплату при звільненні індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 96773,04 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виплачений позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який проведено на виконання судового рішення від 13.12.2023 у справі №300/2479/22, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України. Тому, відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку у зв`язку з несвоєчасною виплатою при звільненні індексації грошового забезпечення. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 98247,24 грн. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки сума невиплачених коштів, що належала позивачу при звільненні та виплачена 30.09.2023 на виконання рішення суду є значно меншою а ніж сума компенсації призначена судом першої інстанції. Апелянт вважає за необхідне застосувати принцип пропорційності та співмірності та зменшити розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що позивач ОСОБА_1 з 25.06.2021 звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу в/частини на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2021 за №125. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 у справі №300/1234/24, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 28.02.2018 включно, із застосуванням базового місяця січень 2008 року, та з урахуванням нарахованої і виплаченої суми грошової індексації згідно з рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.11.2021 у справі №300/5255/21. На виконання вказаного рішення суду відповідачем 14.05.2024 здійснено виплату індексації грошового забезпечення у розмірі 79369,89 грн. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо своєчасної виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права. Вважаючи порушеним його право на пенсійне забезпечення, позивач звернувся з цим позовом до суду. Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що відповідачем затримано виплату коштів позивачу вже після зміни правового регулювання (змін до статті 117 КЗпП України), згідно якої роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто законодавцем встановлено чіткий термін за який може бути виплачено компенсацію за затримку розрахунку. Відтак, внесені зміни до статті 117 КЗпП України унеможливлюють затягування особами часу для нарахування та виплати більшого середнього заробітку, а відтак застосування критеріїв є безпідставним. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно частини 3 статті 24 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Відповідно до пункту 242 розділу XII Звільнення з військової служби Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Згідно статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців. Норми статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом в постанові від 31.10.2019 у справі №825/598/17. У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наведеною у постановах від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі №810/451/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Одночасно такі питання врегульовані КЗпП України. У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників. За загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані. Безпідставними є посилання відповідача на неможливість у спірних правовідносинах застосовувати норми КЗпП, оскільки Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовано положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України. Спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, обґрунтованим є висновок про те, що до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України. Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду, зокрема, 22 червня 2023 у справі №380/152/20, від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18, від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17 від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16. Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Зазначеними нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Якщо ж роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Під час звільнення з військової служби 25.06.2021 відповідачем не було проведено нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення. Індексація грошового забезпечення виплачена позивачу 14.05.2024 у розмірі 79369,89 грн. Відтак, остаточний розрахунок при звільненні позивача з військової служби здійснено відповідачем лише 14.05.2024, проте не виплачено позивачу його середній заробіток за час затримки з виплати індексації грошового забезпечення в день фактичного розрахунку. Оскільки відповідачем після вирішення спорів не було проведено нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки з виплати індексації грошового забезпечення, то відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо такої виплати. Стосовно розрахунку розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100. Згідно пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Згідно абзацу 2 пункту 3 Порядку №100 суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Позивачем помилково визначено суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 96 773,04 грн. з огляду на наступне. Як вбачається з наданої військовою частиною НОМЕР_1 довідки від 10.08.2023, розмір грошового забезпечення позивача за останні 2 календарні місяці служби, що передували даті звільнення, за квітень та травень 2021 року складав 32929,03 грн. (16422,52 грн. + 16502,51 грн.). Розмір середньоденної заробітної плати позивача становив 539,82 грн. (32929,03 грн./ 61 дні (кількість днів у квітні та грудні 2021 року). Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації позивачу з 26.06.2021 (наступний день після звільнення позивача) по 13.05.2024 (день, який передує дню повного розрахунку) становить 1053 днів. З 19.07.2022, стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців. Відтак судом першої інстанції вірно встановлено, що розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні позивача становить 98247,24 грн. (539,82 грн. х 182 дні). Стосовно посилання відповідача на необхідність застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування у даній справі, суд зазначає наступне. Згідно чинної з 19.07.2022 редакція частини 1 статті 117 КЗпП України передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців. Необхідність застосування критеріїв у зазначених відповідачем справах була до зміни правового регулювання даного питання, а затримка виплати належних коштів у зазначених справах складала значну частину періоду (більше 1,5-2 роки), суми середнього заробітку у декілька разів перевищували виплачені затримані суму, тому у вказаних правовідносинах суди застосовували зазначені критерії. У даній ситуації, відповідачем затримано виплату коштів позивачу вже після зміни правового регулювання (змін до статті 117 КЗпП України), згідно якої роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто законодавцем встановлено чіткий термін за який може бути виплачено компенсацію за затримку розрахунку. Відтак, внесені зміни до статті 117 КЗпП України унеможливлюють затягування особами часу для нарахування та виплати більшого середнього заробітку, а відтак застосування критеріїв є безпідставним. Вказані позиції були сформовані Верховним Судом оскільки норми статті 117 КЗпП України не передбачали кінцевої дати розрахунку днів середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Проте, починаючи з 19.07.2022 законодавцем введено період, а саме не більш як за шість місяців, за який може бути нарахована відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні. Таким чином, правові позиції наведені відповідачем у апеляційній скарзі не підлягають застосування при вирішенні даної справи. Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду, зокрема, у справах: від 30.11.2023 року №380/19103/22; від 29.01.2024 №560/9586/22; від 16.05.2024 №420/11918/23 та від 28 червня 2023 року №560/11489/22. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі №300/3997/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді О. М. Гінда В. В. Ніколін