Постанова КАС ВС № 400/1646/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2025 року м. Київ справа №400/1646/20 касаційне провадження № К/990/43666/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Металург» на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Димерлій О.О.; судді: Осіпов Ю.В., Шляхтицький О.І.) у справі № 400/1646/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Металург» до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, У С Т А Н О В И В: У квітні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Металург» (далі - ТОВ «СЦ «Металург», позивач, платник, товариство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - ПМУ ДПС РВПП, відповідач, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09 січня 2020 року № 0000325311, № 00003155311. В обґрунтування позовних вимог платник зазначив, що висновки контролюючого органу про фіктивність господарських операцій позивача з визначеними в акті перевірки контрагентами є безпідставними та спростовуються належним чином оформленими первинними документами. Справа розглядалась судами неодноразово. За наслідками останнього її розгляду Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 25 квітня 2024 року позов задовольнив. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції між позивачем та його контрагентами були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, що підтверджено оформленими первинними документами податкової та бухгалтерської звітності, які відповідають вимогам чинного законодавства України. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 23 жовтня 2024 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що господарські операції позивача з його контрагентами не носили реального характеру. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ТОВ «СЦ «Металург» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року та залишити в силі рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року. Мотивуючи касаційну скаргу, позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Платник вказує, що суд апеляційної інстанції фактично не встановив обставини справи в частині фіктивності діяльності контрагентів скаржника, не дослідив докази та не надав належної оцінки спірним правовідносинам. Ухвалою від 03 грудня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «СЦ «Металург». 16 грудня 2024 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. 18 грудня 2024 року від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, які фактично дублюють доводи касаційної скарги. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Судовий розгляд встановив, що відповідач провів документальну виїзну перевірку ТОВ «СЦ «Металург» з метою здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2016 року по 30 червня 2019 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 жовтня 2012 року по 30 червня 2019 року, за результатами якої склав акт від 16 грудня 2019 року № 13/28-10-53-11/32654880. Відповідно до висновків акта перевірки контролюючий орган встановив порушення платником вимог: підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 16 511 245,00 грн; пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 17 841 173,00 грн. Такі висновки податкового органу ґрунтуються на оцінці господарських операцій платника з рядом постачальників, оскільки останні не мають достатніх матеріально-технічних передумов для постачання позивачу товарів і послуг. Крім цього, відповідач дослідив ланцюги постачання контрагентів ТОВ «СЦ «Металург» та не встановив руху товарів (послуг) за ними. На підставі висновків акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 09 січня 2020 року: № 0000325311, яким збільшив суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на 20 639 056,00 грн, з яких за податковим зобов`язанням 16 511 245,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями 4 127 811,00 грн; № 0000315311, яким збільшив суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 22 301 466,25 грн, з яких за податковим зобов`язанням 17 841 173,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 4 460 293,25 грн. Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд зазначає таке. Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. За приписами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг (пункт 198.3 статті 198 ПК України). Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. За приписами статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію. Аналіз вказаних норм свідчить, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції. При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу. Судовий розгляд встановив, що ТОВ «СЦ «Металург» в охоплений перевіркою період декларувало взаємовідносини з контрагентами-постачальниками: Товариством з обмеженою відповідальністю «Індустрія запчастина»; Товариством з обмеженою відповідальністю «СК Регіон»; Товариством з обмеженою відповідальністю «Південьгідробуд»; Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаївське заводобудівельне управління № 8»; Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаївське будівельне управління № 8»; Товариством з обмеженою відповідальністю «СВ Кліматехніка»; Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Турбореммонтаж»; Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецмонтажгруп»; Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецоборудование»; Товариством з обмеженою відповідальністю «Фріг-Технік»; Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремсервіс-Н». Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судом апеляційної інстанції встановлено, що надані до матеріалів справи копії первинних документів, а саме: актів приймання виконаних робіт; довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати; податкових накладних; протоколів погодження цін; платіжних доручень; специфікацій; прибуткових ордерів; видаткових накладних; товарно-транспортних накладних; сертифікатів; графіків ремонту; наказів; актів огляду прихованих робіт тощо, не підтверджують і не розкривають суть та внутрішню сторону господарських операцій, їх реальність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Під час судового розгляду справи платник не спростував належними та допустимими доказами доводи відповідача про відсутність у його контрагентів відповідних товарно-матеріальних цінностей, які, за відображеними у податковій звітності даними, придбавалась позивачем. Крім того, апеляційним судом під час розгляду справи не встановлено наявність достатніх основних засобів, технічних та трудових ресурсів у постачальників позивача. Суд апеляційної інстанції встановив, що поданими платником до матеріалів справи доказами не підтверджено зміни у його майновому стані за результатами виконання умов відповідних правочинів. Суд наголошує, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ані податкова інформація щодо контрагентів за ланцюгом постачання, ані помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу. У випадку коли господарські операції фактично не відбулися, то первинні документи, складені платником податків та його контрагентами на підтвердження таких операцій, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарських операцій. Верховний Суд звертає увагу, що доводи позивача щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, зазначені ним в касаційній скарзі, в контексті спірних правовідносин не спростовують обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та, насамперед, стосуються прагнення позивача здійснити переоцінку обставин справи. При цьому, зазначене стосується і доводів позивача, наведених у касаційній скарзі, щодо неврахування апеляційним судом окремих висновків Верховного Суду, ухвалених, на думку платника, у подібних правовідносинах. Так, позивач посилається на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду. Аналіз висновків суду апеляційної інстанції у цій справі та в наведених позивачем рішеннях Верховного Суду свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. При цьому у наведених позивачем постановах Верховного Суду, зокрема наголошувалось саме про необхідність дослідження сукупності обставин справи та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій у конкретному спірному випадку. Таким чином, наведені скаржником судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин справи, встановлених судами, тому посилання на те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції у цій справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, не знайшло свого підтвердження. Суд апеляційної інстанції в повній мірі встановив фактичні обставини справи та надав об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів сторін, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено неповно чи неправильно, а, отже, і наведені позивачем доводи в касаційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків суду апеляційної інстанції. Отже, відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд правильно встановив, що надані позивачем докази не підтверджують реальність здійснення господарських операцій з контрагентами, а також не підтверджують економічну доцільність здійснення витрат за такими господарськими операціями та правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а тому податкові повідомлення-рішення є правомірними. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України). З огляду на наведене, касаційна скарга ТОВ «СЦ «Металург» не підлягає задоволенню. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Металург» залишити без задоволення. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І. А. Гончарова Судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова