Постанова 4813 № 522/22511/18

Номер провадження: 22-ц/813/741/25 Справа № 522/22511/18 Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.06.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кострицького В.В., суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П., за участю секретаря Булацевської Я.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 представник позивача ОСОБА_2 відповідач ОСОБА_3 представник відповідача ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2023 року, ухвалене у складі судді Чернявської Л.М.., у приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за позикою,- встановив: Короткий зміст позовних вимог. 26 грудня 2018 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за позикою. В обґрунтування позову зазначено, що 01 вересня 2011 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 отримала у борг 115 000, 00 доларів США. Зазначений договір оформлений розпискою, складеною Відповідачем по справі. У зв`язку з чим, Позивач просив стягнути з Відповідача борг в розмірі 115 000, 00 доларів США, за курсом НБУ на день пред`явлення вимоги становить 3 207 350, 00 гривень. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за позикою - залишено без задоволення. Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, щонадана ОСОБА_1 розписка не підтверджує факт укладення саме договору позики, оскільки зазначена розписка та її умови не засвідчує отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_1 грошової суми. А з зазначеної розписки можливо тільки встановити, що ОСОБА_3 зобов`язується віддати за вимогою грошові кошти ОСОБА_1 .. Доводи апеляційної скарги. Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача звернувся з апеляційною скаргою, в якій він просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що керуючись тлумачними словниками, зобов`язання віддати грошові кошти передує їх попереднє обов`язкове отримання. Вказує, що ані відповідач ані її представник так і не повідомили суду з приводу чого вона склала розписку, що є предметом розгляду. Висновками експертів у даній справі підтверджено, що розписка від 01.09.2011 року не містить ознак підроблення та рукописний текст й підпис виконані рукописним текстом без застосування технічних засобів, а також підтверджено, що рукописний текст на розписці виконаний самою відповідачкою ОСОБА_3 .. При цьому, судом безпідставно не враховано той факт, що між сторонами до та після написання відповідної розписки (01.09.2011 року) існували тривалі взаємовідносини стосовно боргових зобов`язань, відповідно до яких позивачка ОСОБА_5 надавала відповідачці ОСОБА_3 грошові кошти у борг, а відповідачка в свою чергу зобов`язувался віддати такі грошові кошти (розписки від 07.08.2005 року, від 19.08.2008 року та від 10.09.2011 року), при цьому такі обставини відповідачка підтверджувала, та вони також вбачаються із низки судових справ між сторонами, зокрема, з рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 січня 2014 року по справі № 522/24872/13-ц, яким стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 10 вересня 2011 року в розмірі 966942 гривні 77 копійок. Суд необґрунтовано послався на висновки Верховного Суду, викладені у Постанові від 22.08.2019 у справі №369/3340/16-ц Позиція учасників справи. Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25.10.2023 по справі №522/22511/18 - без змін. Вважає, що висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні відповідають дійсним обставинам справи, суд у повному обсязі з`ясував обставин, що мають значення для справи та зробив відповідні висновки, у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Щодо явки сторін. Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду. В судовому засіданні прийняли участь представники сторін. Позиція апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Проте оскаржуване рішення вказаним вимогам не відповідає з огляду на наступне. Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, 01.09.2011 року ОСОБА_3 власноручно написано розписку у відповідності до якої зазначено, що (далі мовою оригіналу): «Я, ОСОБА_7 , паспорт НОМЕР_1 видан Центр. РВОМУУМВС Укр. Одес.Обл.26.09.96, проживающая Садовая17/3, обязуюсь отдать по требованию деньги в сумме 115 000 $ (сто пятнадцать тыс. долларов) ОСОБА_1 АДРЕСА_1 ». 12 листопада 2018 року ОСОБА_3 відправлено вимогу про повернення коштів за розпискою та надано термін 30 календарних днів, проте відповідач борг не сплатив, у зв`язку з чим ОСОБА_1 була вимушена звернутись до суду з відповідним позовом. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 заперечувала, що вказану суму коштів отримувала, документ про повернення коштів від 1.09.2011р., на який посилається позивач, як на розписку про отримання коштів, вона не складала та не підписувала. Так, в матеріалах справи є Висновок експерта № 21-5597 судово-почеркознавчої експертизи від 24.09.2021 року у відповідності до якого зазначено, що «Рукописний текст, який починається та закінчується словами «Я, Симоненко….» - «1.09.11… ОСОБА_7 » у документі, що складений та підписаний від імені « ОСОБА_7 » на ім`я « ОСОБА_1 » від 01.09.2011 про обов`язки повернення грошових коштів в сумі 115 000 доларів США, виконаний ОСОБА_3 . Підпис від імені « ОСОБА_7 » у документі, що складений та підписаний від імені « ОСОБА_7 » на ім`я « ОСОБА_1 » від 01.09.2011 ро обов`язки повернення грошових коштів в сумі 115 000 доларів США, розміщений праворуч рукописного запису «1.09.11» виконаний самою ОСОБА_3 ». У зв`язку з вищевикладеним та з врахуванням Висновку експерта № 21-5597 судово-почеркознавчої експертизи від 24.09.2021 року, судом встановлено, що 01.09.2011 ОСОБА_3 власноручно написано розписку від 1.09.2011 року, а відтак суд не приймає до уваги твердження відповідача відносно того, що остання не складала та не підписувала зазначену розписку. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною 2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Відповідно до частини 2 статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Згідно зі статтею 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано. Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладений в постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 201/11388/17. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог, зазначає, щонадана ОСОБА_1 розписка не підтверджує факт укладення саме договору позики, оскільки зазначена розписка та її умови не засвідчує отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_1 грошової суми. А з зазначеної розписки можливо тільки встановити, що ОСОБА_3 зобов`язується віддати за вимогою грошові кошти ОСОБА_1 .. Проте з вказаним висновком апеляційний суд погодитись не може з огляду на таке. На підставі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, як беруть участь у справі. Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна, особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Статтями 77, 78 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначеними родовими ознаками. Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, на підтвердження договору та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Розписка підписана відповідачем є підтвердженням укладення договору. Однак відповідачем грошові пошти так повернуто й не було, незважаючи на вимогу позивача. Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлений договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позивач належним чином виконав умови договору позики - передав відповідачу зазначену суму, а відповідач зобов`язання не виконав, отримані в борг кошти, не повернув. Закінчення строку договору, відповідно до ч. 4 ст. 631 ЦК України, не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших вимог цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі ст. 525 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Дослідивши долучену позивачем до матеріалів справи розписку, судом встановлено, що розписка написано власноручно позичальником - відповідачем, тобто факт укладення договору і отримання позичальником коштів за договором підтверджено належним (письмовим) доказом. Більш того, оригінал розписки досліджувався судом у судовому засіданні та відповідно експертиза підтвердила, що вона написана безпосередньо відповідачем. Сторони дотримались письмової форми договору. Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач довів факт укладення договору і факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у розписці умовах, тобто виконання ним умов договору. Колегія суддів критично оцінює пояснення представника відповідача про те, що надана ОСОБА_1 розписка не підтверджує факт укладення саме договору позики, оскільки зазначена розписка та її умови не засвідчує отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_1 грошової суми. А з зазначеної розписки можливо тільки встановити, що ОСОБА_3 зобов`язується віддати за вимогою грошові кошти ОСОБА_1 . У постанові ВСУ від 11.11.2015р. у справі № 6-1967цс15 було враховано позицію, викладену в постанові ВСУ від 02.07.2014р. у справі № 6-79цс14, в якій ВСУ дійшов висновку про те що, відповідно до статей 1046, 1047 ЦК України договір позики за своєю юридичною природою є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання. Відступлення саме від даного висновку не було. Дана правова позиція також була підтверджена й Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати КЦС від 10.12.2018р. у справі № 319/1669/16-ц. Суд дійшов висновку про те, що відсутня законодавчо встановлена вимога щодо вказівки в розписці про те, що грошові кошти отримуються саме в борг, натомість, є вимога щодо вказівки на те, що вони мають бути повернуті, що й має місце в розписці у даній справі. Крім того, наявність оригіналу розписки у позивача свідчить про надання вказаних коштів у борг відповідачу. Також відповідач не оспорював вказаний договір та в законному порядку недійсний не визнавався. Щодо наведеної представником апелянта судової практики, апеляційний суд зазначає що вона є не тотожною до обставин справи яка розглядається, тому колегія суддів відхиляє в її застосуванні. Окрім того, апеляційним судом було з`ясовано, що між сторонами на час написання відповідної розписки (01.09.2011 року) існували взаємовідносини стосовно боргових зобов`язань, що підтверджується рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 січня 2014 року по справі № 522/24872/13-ц, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором Позики від 10 вересня 2011 року в розмірі 966942 гривні 77 копійок, проте зазначені обставини не дають підстави встановити, що ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти на підставі розписки від 01.09.2011 року. Слід зазначити, що в матеріалах справи є копія розписки від 10 вересня 2011 року, згідно якої ОСОБА_3 взяла в борг у ОСОБА_1 115 000,00 доларів США та зобов`язувалась повернути за вимогою ОСОБА_1 зазначені кошти. Дослідивши відповідне рішення суду та копію зазначеної розписки, суд робить висновок, що дійсно між сторонами існували взаємовідносини стосовно боргових зобов`язань, на що ОСОБА_3 надавала відповідні розписки. Згідно з вимогами ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Враховуючи вищевикладене, дослідивши надані докази у сукупності, апеляційний суд вважає що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 01.09.2011 у сумі 115 000 доларів США. Так, нормами діючого ЦК України визначені виконання грошового зобов`язання. Згідно зі ст. 533 ЦК України: 1) грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.2) якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Матеріалами справи встановлено, що предметом договору позики, укладеного між сторонами 01.09.2011 є грошові кошти в сумі 115000 доларів США. За змістом статей 521, 533-535 і ст. 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Наведене вище узгоджується з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 10.04.2018р. у справі № 910/10156/17, від 11.04.2018р. у справі № 758/1303/15-ц та від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц (14-16цс18). Отже, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати та 3 % річних на суму основного боргу. Відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Таким чином, 3 % річних мають розраховуватись за період саме з дня, наступного, коли мало бути виконано зобов`язання з 12.12.2018р. по 23 лютого 2022 року, тобто до початку дії воєнного стану в Україні. Відповідно, загалом 3% річних за прострочення виконання зобов`язання становлять 11049,45 доларів США. Судом першої інстанції вказані обставини не було враховано, що за таких обставин наявні підстави для задоволення позву. З урахуванням всебічного дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення першої інстанції скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки ОСОБА_1 є звільнення від сплати судового збору у зв`язку із наявністю інвалідність другої груп и, то враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 , заявлені нею задоволено, то з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір, який мав бути сплачений позивачем за подання позову та апеляційної скарги в сумі 22025 грн.. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2023 року скасувати. Постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за позикою задовольнити. Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошові кошти за договором позики від 01.09.2011 у сумі 126 049,45 доларів США, яка складається з тіла боргу 115 000 доларів США та 3% річних 11049,45 доларів США. Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь держави суму судового збору у розмірі 22025 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 10 червня 2025 року. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова Ю.П. Лозко