Постанова Полтавський апеляційний суд № 550/53/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 550/53/25 Номер провадження 22-ц/814/2349/25Головуючий у 1-й інстанції Литвин В. В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2025 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Пилипчук Л.І., судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В., секретар Ванда А.М., з участю представника позивача адвоката Арзуманяна В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в його інтересах представником - адвокатом Арзуманяном Віталієм Альбертовичем, на ухвалу Чутівського районного суду Полтавської області від 17 березня 2025 року, постановлену суддею Литвин В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила майнові та особисті немайнові права, що пов`язані з батьківством, в с т а н о в и в: 15.01.2025 ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом, у якому просив визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив майнові та особисті немайнові права, що пов`язані з батьківством відносно нього, позивача, як біологічного сина. Ухвалою Чутівського районного суду Полтавської області від 21.01.2025 відкрито провадження у справі; призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Ухвалою Чутівського районного суду Полтавської області від 17.03.2025 провадження у справі закрито. При постановленні ухвали районний суд виходив із того, що заявлена позивачем позовна вимога за своїм змістом полягає у позбавленні відповідача батьківських прав щодо повнолітнього сина. Тоді як чинним законодавством передбачено такий порядок захисту повнолітніми сином чи донькою своїх прав при вирішенні питання про стягнення з них аліментів на утримання батька, який не потребує ініціювання окремого судового провадження. Із підстав викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що звернення позивача у даній справі із зазначеним позовом не відповідає завданням цивільного судочинства, оскільки спрямоване на створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі, а тому провадження у справі слід закрити на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України. Позивач, в інтересах якого діє представник - адвокат Арзуманян В.А., оскаржив ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин справи, просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Зазначає, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції застосував нерелевантну до спірних правовідносин позицію Великої Палати Верховного Суду, зокрема, сформовану у справах №688/2479/16-ц від 18.12.2019, №1240/1981/18 від 26.02.2020, №607/15692/19 від 28.04.2020. Тоді як наведене в ухвалі рішення ЄСПЛ від 16.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі», хоча і містить висновок, що право на суд не є абсолютним, проте наголошує, що такі обмеження повинні бути передбачені законодавством. Вважає, що районний суд безпідставно ототожнив позов у цій справі (№550/53/25) із позовом про позбавлення батьківських прав у порядку ст.166 СК України, оскільки заявлений спір стосується більш широкого кола прав, які не припиняються досягненням дитиною повноліття. Тим самим районний суд порушив та обмежив право позивача на звернення в суд з позовом, що суперечить нормам ст.ст.55, 124 Конституції України, ста.ст.4, 15, 16 ЦК України, ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Детально цитуючи положення статей 7, 8, 10, 18, 185 СК України та статтю 16 ЦК України, доводить належність та ефективність обраного позивачем способу захисту, а також просить застосувати позицію Верховного Суду, сформовану у справі №509/5080/18 від 22.03.2023, за змістом якої, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 11.04.2025 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 16.04.2025. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У суді апеляційної інстанції представник позивача адвокат Арзуманян В.А. доводи апеляційної скарги підтримав, наполягаючи на її задоволенні. Представник відповідача адвокат Сідько С.І. в судове засідання не з`явилася, подавши до суду заяву про розгляд справи без її участі та участі відповідача. Проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили її відхилити. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивачата вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 15.01.2025 ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив майнові та особі немайнові права, що пов`язані з батьківством відносно позивача, його біологічного сина./а.с.1-15/ Ухвалою Чутівського районного суду Полтавської області від 21.01.2025 відкрито провадження у справі; призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження./а.с.46-47/ Судом також установлено, що у провадженні Полтавського районного суду Полтавської області перебуває цивільна справа №550/1512/23 за позовом ОСОБА_2 (відповідач у даній справі) до ОСОБА_1 (позивач у даній справі) про стягнення аліментів на утримання батька./https://reyestr.court.gov.ua/Review/126024419/ Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, районний суд виходив із того, по суті, зміст позовної вимоги ОСОБА_1 полягає у позбавленні відповідача батьківських прав щодо повнолітнього сина (позивача). Проте, чинним законодавством передбачено такий порядок захисту повнолітніми сином чи донькою своїх прав при вирішенні питання про стягнення з них аліментів на утримання батька, який не потребує ініціювання окремого судового провадження. Такі питання мають вирішуватися в межах справи, яка вже розглядається судом (про стягнення аліментів з повнолітнього сина). Натомість, незгода позивача із пред`явленим до нього позовом повинна бути висловлена у процесуальний спосіб, тобто відповідно до норм процесуального законодавства під час розгляду судом безпосередньо тієї справи, у межах якої розглядаються позовні вимоги до позивача у даній справі, проти яких позивач заперечує, звертаючись до суду з даною позовною заявою. Звернення позивача у даній справі із зазначеним позовом не відповідає завданням цивільного судочинства, оскільки спрямоване на створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі, а тому такий позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з таких підстав. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Способами захисту цивільних прав та інтересів, за правилами частини другої статті 16 ЦК України можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №800/559/17, від 03.04.2018 у справі №9901/152/18, від 30.05.2018 у справі №9901/497/18, від 06.02.2019 у справі №522/12901/17-ц та від 20.11.2019 у справі № 591/5619/17. За змістом частини третьої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до сталої позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 18.12.2019 у справі №688/2479/16-ц, від 26.02.2020 у справі №1240/1981/18, від 28.04.2020 у справі №607/15692/19, приписи закону «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати. При постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції наведені норми права правильно застосував та, установивши характер спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку, що по суті, зміст позовної вимоги полягає у позбавленні відповідача батьківських прав щодо повнолітнього сина і таке питання має вирішуватися в межах справи, яка вже розглядається судом, зокрема про стягнення аліментів з повнолітнього сина (справа №550/1512/23), що перебуває у провадженні Полтавського районного суду Полтавської області. Доводи апеляційної скарги позивача правильність таких висновків не спростовують та зводяться до загального цитування норм права безвідносно до фактичних обставин справи. Посилання позивача на те, що заявлений спір стосується більш широкого кола прав, які не припиняються досягненням дитиною повноліття, а тому не може бути ототожнений із позовом у порядку статті 166 СК України, колегія відхиляє, як неспроможні. При цьому, апеляційний суд враховує, що таке помилкове трактування позивачем положень статті 166 СК України не спростовує правильність висновків суду першої інстанції, що питання втрати майнових та особистих немайнових прав, що пов`язані з батьківством, не потребує ініціювання окремого судового провадження та має вирішуватися в межах справи, яка вже розглядається судом (про стягнення аліментів з повнолітнього сина). Установивши викладене, суд першої інстанції застосував релевантну позицію Верховного Суду у справі №296/12456/23 від 20.01.2025, за змістом якої недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у іншому провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. У відкритті провадження за ними слід відмовляти на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, а у разі, якщо провадження було відкрите, - закривати його на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги, що застосована судом першої інстанції практика Верховного Суду є нерелевантною, колегія суддів відхиляє, оскільки вони містять висновки щодо застосування положень п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України. Натомість, за правилами частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. Відтак, застосована районним судом у мотивах ухвали практика ЄСПЛ є слушною, а її довільне трактування позивачем - помилковим. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах закону. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали районного суду без змін. Керуючись ст.ст.367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах представником - адвокатом Арзуманяном Віталієм Альбертовичем, - залишити без задоволення. Ухвалу Чутівського районного суду Полтавської області від 17 березня 2025 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 11.06.2025. Головуючий суддя Л.І. Пилипчук Судді Ю.В. Дряниця О.В. Чумак