Постанова 4806 № 303/6218/23

Справа № 303/6218/23 П О С Т А Н О В А Іменем України 27 травня 2025 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Джуги С.Д., суддів : Собослоя Г.Г., Мацунича М.В. з участю секретаря судового засідання: Мочан М.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Печунка Віктор Омелянович, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 лютого 2024 року у складі судді Мирошниченка Ю.М., у справі за позовом приватного підприємства «Легіон Агро» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,- в с т а н о в и в : У липні 2023 року приватне підприємство «Легіон Агро» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів. Позов мотивовано тим, що 03.09.2021 р. приватне підприємство «Легіон Агро» уклало з відповідачем ОСОБА_1 договір про надання фінансової допомоги, на виконання якого переказав всю передбачену умовами договору суму, що становила 393 092 грн. Окрім того, протягом 2021-2022 рр. підприємство шістьома платіжними дорученнями помилково переказало на рахунок відповідача 209 308 грн. За вказаних обставин позивач приватне підприємство «Легіон Агро» просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 209 308 гривень. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 лютого 2024 року позов - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного підприємства «Легіон Агро» 209 308 (двісті дев`ять тисяч три вісім) гривень та 3139 (три тисячі сто тридцять дев`ять) гривень 62 копійки судового збору. Додатковим рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 березня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного підприємства «Легіон Агро» на відшкодування витрат на правову допомогу 8000 гривень. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Печунка В.О., просить рішення суду скасувати та відмовити у заявленому позові, посилаючись на, посилаючись на невідповідність висновків обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що насправді та фактично сторони узгодили між собою, що позивач надає відповідачу кошти, а відповідач за ці кошти виготовляє із деревини та доставляє позивачу вулики для бджіл. Саме у зв`язку із цим у Договорі про надання зворотної фінансової допомоги були зазначені п. 4.2 та 5.2. У свою чергу, відповідач ОСОБА_1 повністю виконав умови Договору про надання зворотної фінансової допомоги. Зазначає, що даний факт підтверджується відповідними документами, які додані до відзиву на позовну заяву, зокрема це: відомість про вантаж від 10.07.2022 року, де зазначено, що було завантажено та доставлено позивачу автомобілем 150 вуликів на загальну суму 463 200 гривень; товарно-транспортна накладна від 10.07.2022 року про перевезення вуликів в кількості 150 штук. Крім цього, під час дії Договору про надання фінансової допомоги, сторони домовилися, що відповідач має виготовити, крім 150 вуликів, ще 200 вуликів, а позивач зобов`язаний за них розрахуватись та сплатити кошти. Спочатку суму грошей позивач повинен перерахувати відповідачу на матеріали (деревину), а іншу половину суми повинен сплатити після повного їх виготовлення. Також, сторони домовилися, що сума за один вулик у даній партії (де 200 вуликів), становить таку саму вартість, як за один вулик в попередній партії (де 150 вуликів). У свою чергу, відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зазначені зобов`язання виконав у повному обсязі, тобто виготовив і доставив позивачу ще 200 вуликів. У відзиві на апеляційну скаргу позивач приватне підприємство «Легіон Агро» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату час, місце розгляду справи належним чином повідомлені. На підставі ч.2 ст.372 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності нез`явившихся осіб. Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних мотивів. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.1ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності. З такими висновками суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону. Матеріалами справи установлено, що 03 вересня 2021 року фізична особа ОСОБА_1 (позичальник) та приватне підприємство «Легіон Агро» (позикодавець) уклали у простій письмовій формі договір № 1 про надання зворотної фінансової допомоги, за яким позикодавець передає у власність позичальнику 393 092 грн. Позикодавець перераховує суму в безготівковому порядку на реквізити, вказані позичальником. Строк повернення позики 15.05.2022 р. Допускається повернення позики частинами в національній валюті чи вуликами в кількості 150 бджолосімей. На виконання цього договору позивач видав відповідачу 23 400 грн. готівкою, а також у період з 03 вересня 21 року по 17 серпня 2022 року переказав на його банківський рахунок грошові кошти, загальний розмір яких з урахуванням готівки склав 625 800 грн. 22.02.2023 року позивач рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення направив позивачу вимогу про повернення безпідставно отриманих 209 308 грн. За твердженням позивача кошти, що перевищують суму, передбачену згаданим договором (393 092 грн.), та становить 209 308 грн., набуті відповідачем за відсутності будь-яких правових підстав. Відповідач визнає факти укладення договору про надання зворотної фінансової допомоги від 03.09.2021 р. за № 1 та отримання від позивача 625 800 грн. Водночас стверджує, що розрахувався з позивачем 10.07.2022 р., передавши йому відповідно до умов договору вулики у кількості 150 бджолосімей, а решту коштів у сумі 209 308 грн. отримав від позивача на придбання матеріалів для виготовлення за усною домовленістю сторін додаткової партії вуликів у кількості 200 штук, які також передав позивачу 04.07.2022 р. Позивач визнав, що планував продовжити з відповідачем наявні на той час правовідносини, проте наполягає на тому, що наміри, якими він керувався, перераховуючи відповідачу поза умовами договору № 1 від 03.09.2021 р. 209 308 грн., не були реалізовані, у зв`язку з чим вважає цю суму безпідставно отриманими коштами та вимагає їх повернення. Водночас позивач заперечує виконання відповідачем договірних зобов`язань, зокрема отримання від нього будь-якої кількості вуликів. Звертаючись із заявленими позовними вимогами, позивач правовою підставою таких визначив статтю 1212 ЦК України. Так, загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Положення глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України. Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов`язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 ЦК України. Наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для висновку про віднесення до договірних будь-яких інших правовідносин, що виникають між цими особами, оскільки сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі такого договору. Норма статті 1212 ЦК України зобов`язує особу повернути безпідставно набуте майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 25.08.2022 р. у справі № 903/357/21. У постанові від 20.03.2019 р. (справа № 607/5422/16-ц) Верховний Суд висловив позицію, згідно з якою якщо договір між сторонами не був укладений, тобто правової підстави передачі коштів у момент їх передачі немає, до правовідносин застосовується стаття 1212 ЦК України. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Предметом позову у даній справі є стягнення 209 308 грн., що, за твердженням відповідача, перераховані йому позивачем як передплата за виготовлення поза вказаним договором 200 вуликів, які відповідно до товарно-транспортної накладної № 0407-22 від 04 липня 2022 року були відвантажені на адресу позивача. Натомість позивач заперечує отримання від позивача 200 вуликів і стверджує, що особа, зазначена в накладній як вантажоотримувач не має жодного стосунку до приватного підприємства «Легіон Агро». Відповідачем дане твердження належними, допустимими та достовірними доказами не спростоване. Судом першої інстанції правильно встановлено та доведено матеріалами справи, що відповідач на підставі договору про надання зворотної фінансової допомоги № 1 від 03 вересня 2021 отримав від позивача 393 092 грн. та поза межами цього договору ще 209 308 грн. без будь-якої правової підстави. Судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги товарно-транспортну накладну № 0407-22 від 04.07.2022 р., на яку посилається відповідач заперечуючи заявлений до нього позов, оскільки зі змісту даної товарно-транспортної накладної вбачається, що на ній відсутня печатка приватного підприємства «Легіон Агро», а також, що вказана у накладній відповідальна особа вантажоодержувача, є працівником чи довіреною особою приватного підприємства «Легіон Агро», і крім того, вантажовідправником у даній накладній вказано ФОП ОСОБА_2 , а не відповідача ОСОБА_1 . Судом першої інстанції також обґрунтовано не взято до уваги показання допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , оскільки вони не спростовують доводів позивача, і більше того показаннями свідків не може доводитися не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також факт виконання договірних зобов`язань, на який покликається відповідач у справі. Доводи відповідача щодо передання позивачу 200 вуликів згідно товарно-транспортної накладної № 0407-22 від 04.07.2022 р. у рахунок отриманих від позивача 209 308 грн. як передплата за виготовлення даних вуликів, є недоведеними належними та допустимими доказами, і як зазначив Верховний Суд у постанові від 15.02.2019 р. (справа № 910/21154/17), за відсутності відповідного договору передплата, втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутим без достатньої правової підстави, яке підлягає стягненню за статтею 1212 ЦК України. Крім того, якщо сторона договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти), проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам), і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України (постанова Верховного Суду від 25.03.2020 р. усправі № 537/4259/15-ц). З врахуванням вищенаведених обставин суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що отримані відповідачем 209 308 грн. є безпідставно набутими та згідно із ст.1212 ЦК України підлягають поверненню позивачу. Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно задовольнив заявлений позов. Доводи апеляційної скарги встановлених судом першої інстанції обставин не спростовують, не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його зміни чи скасування не має. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Печунка Віктор Омелянович, залишити без задоволення. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 06 червня 2025 року. Головуючий : Судді: