LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4801132/1271/22

від 29.03.2023 ·

Справа № 132/1271/22 Провадження № 22-ц/801/612/2023 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Павленко І. В. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 березня 2023 рокуСправа № 132/1271/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Сопруна В.В., суддів Міхасішина І.В., Стадника І.М., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу №132/1271/22 запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Левченка Артема Олександровича на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 31 січня 2023 року,яке ухвалене суддею Павленко І.В. в Калинівському районному суді Вінницької області, повний текст складено 10 лютого 2023 року, в с т а н о в и в : В червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу,мотивуючи позовні вимоги тим, що в період часу з 2003 по 2014 роки позичив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошові кошти в загальній сумі 242000 доларів США. Договір позики уклали у формі боргових розписок. Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 20 травня 2014 року у справі № 132/887/14-ц стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , загальну суму боргу в розмірі 242000 доларів США, що еквівалентно 2 407 900,00 грн. В процесі примусового виконання рішення суду за виконавчим листом № 132/887/14-ц з ОСОБА_3 було стягнуто на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 1119959,30 грн. Залишок коштів, що підлягають стягненню становить 1291594,70 грн. Складаючи розписку про отримання коштів в розмірі 188000 тисяч доларів США і підписуючи її, ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання як солідарний боржник повернути вказані в розписці кошти на вимогу позикодавця. Договором позики не був встановлений строк повернення позики. 04 вересня 2019 року ним направлено на адресу відповідача ОСОБА_2 вимогу про повернення боргу за договором позики, яку вона отримала, проте жодного належного реагування щодо надання відповіді на вимогу та проведення розрахунків за договором позики не вчинила. Таким чином, просив суд стягнути з ОСОБА_2 частину боргу за договором позики в розмірі 3500 доларів США. Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 31 січня 2023 року в задоволені позову відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Левченко А.О. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права. Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що борг позивачу не повернутий, а тому він вправі вимагати повернення боргу від солідарного боржника ОСОБА_2 . У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 ОСОБА_4 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2023 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судове рішення відповідає. Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що він є необґрунтований. Колегія суддів, погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, 01 березня 2014 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, оформлений розпискою, відповідно до якої ОСОБА_3 отримав в борг 242000 доларів США. Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 20 травня 2014 року (справа №132/887/14-ц) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , загальну суму боргу в розмірі 2 407 900,00 грн. В процесі примусового виконання рішення суду за виконавчим листом № 132/887/14-ц з ОСОБА_3 було стягнуто на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 1119959,30 грн. Згідно облікової картки на зведене викоdначе провадження №43669731 про стягнення грошових коштів з боржника ОСОБА_3 № НОМЕР_1 залишок коштів, що підлягають стягненню на підставі виконавчого листа № 132/887/14-ц від 03 червня 2014 року (стягувач ОСОБА_1 ) становить 1291594,70 грн. Відповідно до розписки, ОСОБА_2 підтверджує, що протягом 2003-2013 років вони з чоловіком ОСОБА_3 брали кошти в сумі 188000 доларів США на розвиток фермерського господарства в ОСОБА_1 . Договором позики не був встановлений строк повернення позики. 04 вересня 2019 року позивачем направлено на адресу відповідача ОСОБА_2 вимогу про повернення боргу за договором позики. Вимогу про повернення боргу за договором позики, оформленого розпискою, ОСОБА_2 отримала 06 вересня 2019 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу. Зі змісту наявної в матеріалах справи розписки ОСОБА_2 (дата розписки не зазначена) вбачається, що остання підтверджує факт отримання протягом 2003-2013 років з чоловіком ОСОБА_3 коштів в сумі 188000 доларів США на розвиток фермерського господарства в ОСОБА_1 . Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що в змісті розписки відсутнє посилання на отримання саме ОСОБА_2 позичених грошей. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України). Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Частиною першою статті 1049 ЦК України визначено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Системний аналіз зазначених норм цивільного законодавства України вказує на те, що договір позики є двостороннім правочином, реальним, одностороннім договором (оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі щодо повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права). Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Такі правові висновки зроблені Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16 та Верховним Судом, зокрема, у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 484/2410/15-ц (провадження № 61-1395св19). Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 20 травня 2014 року (справа №132/887/14-ц) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , загальну суму боргу в розмірі 2 407 900,00 грн. Рішення набрало законної сили. Під час розгляду вказаної справи судом встановлено, що в березні 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, згідно якої відповідач взяв у позивача в борг кошти в загальному на суму 242 000 доларів США, що становить 2407900,00 грн відповідно до офіційного курсу НБУ України на день звернення до суду, що підтверджується борговою розпискою від 01 березня .2014 року. Свідком укладеного договору була дружина відповідача ОСОБА_2 , яка письмово підтвердила факт отримання відповідачем коштів. Таким чином, преюдиційним судовими рішеннями у справі №132/887/14-ц встановлено не тільки наявність між сторонами договірних правовідносин щодо надання ОСОБА_1 в борг ОСОБА_3 242 000 доларів США, а й неналежне виконання щодо повернення боргу. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який обґрунтовано відмовив в задоволені позову, оскільки вищезазначеним рішенням суду стягнуто заборгованість за борговою розпискою в повному обсязі, в розмірі 242000 доларів США, що становить 2407900,00 грн відповідно до офіційного курсу НБУ України. Позивачем ОСОБА_1 не доведено, що у ОСОБА_2 наявна заборгованість перед ним. Зокрема, згідно частини четвертої статті 65 Сімейного кодексу України у поєднанні зі статтями 542 і 543 ЦК України, що у ОСОБА_2 як дружини ОСОБА_3 не існує солідарного обов`язку перед позивачем, тобто відповідач у справі не є солідарним боржником перед позивачем у існуючому спорі. Із наведених причин відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог. Оскільки позивачем під час розгляду справи не доведено обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволені позову. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині, отже рішення суду першої інстанції є законним, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Левченка Артема Олександровича залишити без задоволення. Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 31 січня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 29 березня 2023 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Міхасішин І.В. Стадник І.М.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»