Постанова Дніпровський апеляційний суд № 177/1790/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4744/25 Справа № 177/1790/24 Суддя у 1-й інстанції - Березюк М. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2025 року м. Кривий Ріг справа № 177/1790/24 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О., суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. секретар судового засідання Дяченко Д.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2025 року, яке ухвалено суддею Березюк М. В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 04 лютого 2025 року, УСТАНОВИВ: В серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Садівниче товариство «Родничок», про визнання права власності. В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що 23 квітня 2023 року він придбав у ОСОБА_3 садовий будинок АДРЕСА_1 , за 3 700 доларів США, що еквівалентно 136 900 грн на дату укладення угоди. Позивач зазначив, що фактично між ними відбувся договір купівлі-продажу, що підтверджується розпискою виданою ОСОБА_3 . Однак, після з`ясування всіх обставин, з залученням голови СТ «Родничок», позивач довідався, що власником вказаного будинку був ОСОБА_4 , який являвся членом садового товариства. 11 січня 2006 року ОСОБА_4 звернувся до голови СТ «Родничок» з проханням переоформити всі документи на будинок АДРЕСА_1 на ОСОБА_5 , а ОСОБА_5 будучи фактичним користувачем будинку передав його ОСОБА_6 , прохав переоформити документи на останнього. ОСОБА_6 користувався будинком, але правовстановлюючі документи належним чином не оформив. 18 червня 2015 року, у зв`язку зі смертю ОСОБА_6 , його дружина просила прийняти її в члени СТ «Родничок» та надати у користування будинок АДРЕСА_1 . В подальшому ОСОБА_7 вийшла з членів кооперативу, та право користування будинком перейшло ОСОБА_3 , яка вже відчужила його ОСОБА_1 . Позивач вказує, що право користування на будинок переходило від однієї особи до іншої, але право власності на вказаний будинок ніхто так і не зареєстрував, право власності на будинок залишається зареєстрованим на ОСОБА_4 . Оскільки він, ОСОБА_1 , користувався будинком АДРЕСА_1 понад один рік, є членом садового товариства і сплачує внески, він має намір оформити та зареєструвати за собою право власності на вказаний будинок, але не має правовстановлюючих документів на будинок, а договір купівлі-продажу між ним та ОСОБА_3 не відбувся. На підставі наведеного вище, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати за ним право власності на будинок А-2, загальною площею 62 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2025 року в задоволені позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не враховано, що спірний будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 було перепродано вже кілька разів починаючи від самого власника, тому в даному випадку не може йти мови про спадкове право. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи. Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - залишенню без змін, з наступних підстав. За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону. Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 23 квітня 2023 року передав ОСОБА_3 , а вона отримала від ОСОБА_1 , 3 700 доларів США за продаж садового будинку АДРЕСА_1 , про що складено розписку (а.с.7). Відповідно до довідки голови СТ «Родничок» позивач є членом СТ «Родничок» та користується земельною ділянкою № НОМЕР_1 , фактично володіє садовим будинком АДРЕСА_1 , що розташований в межах садівничого товариства «Родничок» Лозуватської ОТГ Криворізького району Дніпропетровської області, сплачує внески (а.с. 8-11). Власником садового будинку АДРЕСА_1 в СТ «Родничок» Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області був ОСОБА_4 , що підтверджується інформацією з КП «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» ДОР» № 782 від 12 серпня 2024 року, що підтверджується свідоцтвом про право власності, яке видане Лозуватською сільською радою на підставі рішення № 248 від 17 червня 1988 року (а.с. 49-52). Як слідує з витягу з Державного реєстру речових прав № 382097779 від 08 червня 2024 року, СТ «Родничок» є власником земельної ділянки площею 1,038 га з кадастровим номером 1221881300:02:001:0052 (а.с.77). Зі змісту статуту СТ «Родничок» слідує, що членами організації є орендарі і власники садівничих (земельних) ділянок, права і обов`язки яких перед Організацією є однаковими незалежно від форми володіння землею (п. 3.1. статуту). Розділ 3 Статуту регулює питання членства в товаристві, зокрема підстави припинення членства (п.3.9. статуту). Згідно п. 3.10 статуту, у випадку припинення членства в Організації за станом здоров`я або смерті право на вступ до організації надається одному із спадкоємців. У разі відсутності спадкоємців, садівнича ділянка переходить у власність організації і використовується відповідно до рішення загальних зборів членів організації. Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності, позивач посилався на те, що 23 квітня 2023 року між ним та ОСОБА_3 фактично відбувся договір купівлі-продажу садового будинку АДРЕСА_1 , про що складена розписка, відповідно до якої ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_1 , 3 700 доларів США за продаж садового будинку АДРЕСА_1 . Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для його задоволення. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом. Питання набуття та припинення права власності на нерухоме майно, що розміщене на земельній ділянці садівничого товариства регулюється положеннями ЦК України. Відповідно до ст. 316-317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Положення ст. 321 ЦК України гарантують непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Зі змісту ст. 655 ЦК України слідує, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Відповідно до ч.3 ст. 640 ЦК України, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. При цьому, згідно зі ст. 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Як вбачається із копій заяв колишніх членів СТ «Родничок» та користувачів земельної ділянки № НОМЕР_1 СТ «Родничок», ОСОБА_4 11 червня 2006 року, будучи користувачем земельної ділянки № НОМЕР_1 в СТ «Родничок» та власником садового будинку АДРЕСА_1 , у зв`язку з сімейними обставинами, просив голову товариства переоформити дачу № 17 на ОСОБА_5 (а.с.14). Про переоформлення на своє ім`я дачі № 17 просив ОСОБА_5 11 січня 2006 року (а.с.14), який в подальшому просив переоформити вказану дачу на ОСОБА_6 (а.с. 15), відповідну заяву подав голові товариства й ОСОБА_6 (а.с.16). У зв`язку зі смертю ОСОБА_6 , його дружина ОСОБА_7 просила прийняти її в члени товариства з наданням у користування дачної ділянки № НОМЕР_1 (а.с. 17). 08 жовтня 2017 ОСОБА_7 просила виключити її з членів товариства (а.с. 19). Відповідно до заяви на ім`я голови правління СТ «Родничок» від 08 жовтня 2017 року, ОСОБА_3 просила прийняти її в члени товариства - ділянка № НОМЕР_1 (а.с.20), а 23 квітня 2023 року вона просила виключити її з членів СТ «Родничок», у зв`язку з продажем садової ділянки № НОМЕР_1 (а.с.21). 23 квітня 2023 ркоу позивач ОСОБА_1 надав голові правління СТ «Родничок» заяву про прийняття його до членів садівничого товариства, у зв`язку з придбанням земельної ділянки № НОМЕР_1 (а.с.22). Як слідує зі змісту вказаних заяв, вони стосувалися виключно питання членства у товаристві та користування дачною ділянкою (земельною ділянкою) № НОМЕР_1 в СТ «Родничок». Заява подана ОСОБА_4 не містить інформації (волевиявлення) щодо відчуження ним будинку № НОМЕР_1 в СТ «Родничок», що належав йому на праві приватної власності. Суду позивачем не надано належних доказів тому, що ОСОБА_4 , у визначеному законом порядку, надав будь-кому, в тому числі голові СТ «Родничок» повноваження на розпорядження належним йому на праві власності садовим будинком. Не надано суду й доказів того, що за життя ОСОБА_4 його право власності на вказаний садовий будинок було припинено, з дотриманням порядку визначеного законом. На підставі наведеного вище суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 залишався власником садового будинку АДРЕСА_1 . З матеріалів справи слідує, що спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла його дружина ОСОБА_8 , а син ОСОБА_2 від спадщини після смерті батька, відмовився на користь матері (а.с.109,127 зворот). Спадкоємцю ОСОБА_8 видано свідоцтва про право на спадщину на майно відмінне від будинку № НОМЕР_1 в СТ «Родничок» (а.с.104-131). Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Отже, з вищевикладених норм законодавства слідує, що ОСОБА_8 , вступивши у спадщину після смерті чоловіка, будучи єдиним спадкоємцем, прийняла всю спадщину, що залишилася після смерті її чоловіка, в тому числі садовий будинок № НОМЕР_1 в СТ «Родничок», хоча й не оформила документально право на нього. ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.144), а спадкоємцем за законом є син ОСОБА_2 (а.с.145), який прийняв спадщину після смерті матері, та отримав свідоцтва про право на спадщину на майно, відмінне від будинку № НОМЕР_1 в СТ «Родничок» (а.с. 170-193). В силу вищевказаних норм законодавства, що не допускають прийняття спадщини з умовою чи застереженням, визначають що спадкоємець або приймає спадщину, або не приймає її, ОСОБА_2 набув право на всю спадщину після смерті матері, в тому числі на вищевказаний садовий будинок № НОМЕР_1 в СТ «Родничок», хоча й не оформив право власності на вказане майно. Посилання позивача про набуття ним права власності на садовий будинок № НОМЕР_1 в СТ «Родничок» на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 2023 року, що підтверджений розпискою, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, адже «відчуження» відбувалося особою, яка не була власником будинку, а сам договір є неукладеним, оскільки оформлений без дотримання обов`язкової нотаріальної форми, відповідно не пройшов державну реєстрацію. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дійсно, фактично передаючи даний спір на вирішення суду, позивач намагається обійти визначений законом порядок набуття права власності на нерухоме майно, зокрема шляхом укладення договорів. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не враховано, що спірний будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 було перепродано вже кілька разів починаючи від самого власника, тому в даному випадку не може йти мови про спадкове право, оскільки згідно власником садового будинку АДРЕСА_1 в СТ «Родничок» Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області був ОСОБА_4 , що підтверджується інформацією з КП «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» ДОР» № 782 від 12 серпня 2024 року, що підтверджується свідоцтвом про право власності, яке видане Лозуватською сільською радою на підставі рішення № 248 від 17 червня 1988 року (а.с.49-52). Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повне судове рішення складено 10 червня 2025 року. Головуючий: Судді: