Постанова Дніпровський апеляційний суд № 213/2986/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5897/25 Справа № 213/2986/24 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2025 року м.Кривий Ріг Справа № 213/2986/24 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К. сторони: позивачка - ОСОБА_1 , відповідачка - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2025 року, яке ухвалене суддею Поповим В.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 17 березня 2025 року, - В С Т А Н О В И В: У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог, Перша Криворізька державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю. Позовна заява мотивована тим, що у 2016 році позивачка ОСОБА_1 познайомилась з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та з 13.06.2017 вони почали зустрічатися. З 2019 року вони почали разом жити у місті Києві та потім у місті Кривому Розі почали проживати однією сім`єю, вести разом спільне господарство до самої смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . У період спільного проживання, ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_3 , не перебували ні з ким у зареєстрованому шлюбі та мали між собою стосунки, притаманні подружжю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, мали взаємні права та обов`язки. В період спільного проживання, а саме: 21.06.2023, вони за спільні кошти (150 000,00 грн.), придбали легковий автомобіль Honda Accord червоного кольору, VIN: НОМЕР_1 та оформили свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу на ОСОБА_3 . У кого конкретно було придбано зазначений автомобіль позивачці не відомо, ОСОБА_3 казав, що у Дніпрі. Вважає, що сама по собі наявність у позивачки оригіналів документів, таких як свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, договори про придбання рухомого майна - телефону та комп`ютеру, свідчить про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вважали себе чоловіком та дружиною, пояснення позивачки та свідків доводять суду, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 піклувалися один про одного. Спірне рухоме майно, а саме: автомобіль, придбаний на ім`я ОСОБА_3 , відноситься до майна, набутого під час проживання з ОСОБА_4 . Враховуючи викладені обставини, позивачка просила суд: встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю, як дружина та чоловік без реєстрації шлюбу, в період з 01 січня 2019 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 , та визнати їх спільною сумісною власністю майно, набуте за час спільного проживання однією сім`єю, як чоловіка та дружини, без реєстрації шлюбу, а саме: автомобіль Honda Accord червоного кольору, VIN: НОМЕР_1 , оформлений на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неправильну оцінку судом доказів у справі та порушення принципу рівності учасників справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було враховано, що ОСОБА_3 не перебував у іншому шлюбі, спільне проживання тривало чотири роки, майно було придбано під час спільного проживання та відсутні докази того, що кошти на авто було виключно спадковими або належали ОСОБА_3 особисто. Позивачка вважає, що судом не було надано належної оцінки доказам у справі та невірно застосовано положення статті 74 СК України. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, позивачка ОСОБА_1 надала заяву про відкладення розгляду справи, яка мотивована її зайнятістю на роботі, а інші учасники справи про причини неявки суд не повідомили. Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами. Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Згідно статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права. Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно з нормами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади. З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом. Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі. Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року). Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. При цьому, у постанові Верховного Суду від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку, що, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на те, що позивачка ОСОБА_1 реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, які не з`явилися у судове засідання, а тому клопотання про відкладення судового розгляду задоволенню не підлягає. Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 (а.с.74). Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина. ОСОБА_2 , яка є його бабусею (а.с.76-79), 16 січня 2024 року звернулась до Першої криворізької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (а.с.73). На підставі її заяви відкрита спадкова справа №71850511 (а.с.72). Нотаріусом встановлена наявність спадкового майна, а саме: гаражу, загальною площею 40,2 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.80, 81-82, 83, 84). 24 січня 2024 року до Першої криворізької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_1 (а.с.86-89). 05 липня 2024 року ОСОБА_1 подала до нотаріуса заяву, у якій просить призупинити видачу спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , у зв`язку з тим, що вона має намір звернутися до суду для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу (а.с.90). Позивачкою ОСОБА_1 надано суду наступні докази спільного проживання та ведення спільного бюджету: - Виписка із банку за рахунком ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 року по 01.01.2024 року, в якій містяться регулярні перекази на картку ОСОБА_3 (а.с.13-15); - Касові чеки про придбання ОСОБА_1 26.12.2020 року іРhоnе 12 64Gb за 28798 грн. та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 Аіr 13 за 27399 грн., в якості подарунків одне одному (а.с.16); - Кредитний договір та графік платежів з придбання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 12 64Gb у кредит (а.с.17-21); - Гарантійний талон від 23.12.2020 року на МасВоок Аіr 13 - на 1 арк.(а.с.22); - Довідки форми ОК-7 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , відповідно до яких встановлено, що ОСОБА_1 має більші доходи, ніж ОСОБА_3 (а.с.23-24,25-26); - Листування у месенджері (а.с.27-30); - Спільні фото ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , фото подарунків, фото ОСОБА_3 з сестрою ОСОБА_1 (а.с.31-35); - Копія диплому Університету митної справи та фінансів В19 150136 - закінчення навчання 27.06.2019 року - навчання у місті Дніпрі (а.с.44); - Копія диплому Київського національного торговельно-економічного університету М20 110691 - закінчення навчання 23.12.2020 року - навчання у місті Києві (а.с.45). Згідно Акту про фактичне проживання, складеного 19 квітня 2024 року, за адресою: АДРЕСА_2 у період часу з березень 2023 року по грудень 2023 року проживали громадяни: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.36). Відповідно до копії Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, ОСОБА_3 є власником автомобіля Honda Accord червоного кольору, 2006 року випуску, VIN: НОМЕР_1 , днз НОМЕР_3 . Дата реєстрації - 21.06.2023 року (а.с.47-50). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що під час судового розгляду позивачкою не доведено та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу, як чоловіка та жінки, зокрема, що вони мали спільний бюджет, харчування, мали спільні витрати на купівлю майна, предметів побуту, його спільного користування, брали спільну участь в утриманні житла, розподіленні між собою прав та обов`язків, тобто, відсутнє підтвердження реальності сімейних відносин. Колегія суддів погодується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 11 ЦПК України). Відповідно до п. 5 ч. 1ст. 315 ЦПК Українисуд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. За частиною 2 ст. 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Частиною 1ст. 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Судувід 18 січня 2024року усправі №560/17953/21(провадження № 11-150апп23). Згідно з частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання осіб сім`єю без наявності інших ознак сім`ї. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність у осіб особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) зазначено, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей пропорядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки». Про необхідність встановлення зазначених вище обставин як обов`язкової умови для визнання осіб членами сім`ї зазначено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц (провадження № 61-10270ск18), від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16-ц (провадження № 61-44809св18) та від 5 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18). При цьому, має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин (спільне проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (ст. ст. 3, 74 СК України), оскільки самі по собі, наприклад, факти спільної присутності їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між особами є усталені відносини, притаманні сім`ї. Наведене узгоджуються з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі №554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19), неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 12.12.2019 року у справі №466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27.02.2019 року у справі №522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11.12.2019 року у справі №712/14547/16-ц (провадження№ 61-44641св18),від 24.01.2020 року у справі №490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18),від 08.12.2021 року у справі №531/295/19 (№61-3071св21),та інших. Разом з тим, обставин, які б засвідчили про реальність сімейних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , пов`язаність їх спільним побутом, наявність у них взаємних прав та обов`язків судом встановлено не було. При цьому, у матеріалах справи відсутні належні докази, які б свідчили про наявність обов`язкових умов для встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. Показання свідків, спільні фотографії та проживання в одній орендованій квартирі не можуть беззаперечно свідчити про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 саме однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, та не можуть бути підставою для встановлення такого факту у судовому порядку. Крім того, колегія суддів зазначає, що позивачка ОСОБА_1 , посилаючись на спільне придбання транспортного засобу - автомобіля Honda Accord червоного кольору, 2006 року випуску, VIN: НОМЕР_1 , днз НОМЕР_3 , не надала суду доказів щодо прийняття нею участі у придбанні цього майна. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Колегія суддів зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17. З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд першої інстанції дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10 червня 2025 року. Головуючий: Судді: