Постанова Дніпровський апеляційний суд № 182/6268/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3325/25 Справа № 182/6268/23 Суддя у 1-й інстанції - Рунчева О. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2025 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бондар Я.М. суддів Зубакової В.П., Корчистої О.І. сторони позивач Акціонерне товариство «СЕНС Банк» відповідач- ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2024 року, ухвалене суддею Рунчевою О.В. в м.Нікополі Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного судового рішення відсутні), УСТАНОВИВ У листопаді 2023 року Акціонерне товариство «СЕНС Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 79 036 грн. 03 коп. та судового збору в розмірі 2684,00 грн. Мотивуючи свою заяву тим, що 22.10.2015 року ОСОБА_1 уклав з АТ «Альфа-Банк» угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії №630319308. 12.08.2022 року загальними зборами АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, внаслідок чого станом на 22.01.2023 року виникла заборгованість в розмірі 79 036,03 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача. Враховуючи, що заборгованість не погашена, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №630319308 у розмірі 79 036,03 грн., стягнути понесені судові витрати по справі. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2024 року позовні вимоги Акціонерного товариства «СЕНС Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволені. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СЕНС Банк» заборгованість за кредитним договором №630319308 у розмірі 79 036,03 грн. (сімдесят дев`ять тисяч тридцять шість грн. 03 коп.). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СЕНС Банк» судовий збір у розмірі 2 684 грн. 00 коп. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн. 00 коп). Відповідач ОСОБА_1 , будучи незгодним з ухваленим судом рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, ухваленого при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у повному обсязі відмовити Акціонерному товариству «СЕНС Банк» у задоволенні позовних вимог заявлених до ОСОБА_1 . При цьому, скаржник зазначає, що банк не зазначив та не надав доказів наявності переліку послуг комісії за розрахунково-касове обслуговування і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за розрахунково-касове обслуговування є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Вказує, що визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту порушеного права, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення. Вказує, що відповідно до частини 5 статті 216 ЦК України суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи, на що місцевий суд не звернув уваги, у повному обсязі не встановив фактичні обставини справи та допустив неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справі, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга сторони відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом встановлено, що 22.10.2015 року між АТ Альфа-Банк та ОСОБА_1 було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії №630319308, відповідно до якої, банк встановив ліміт відновлюваної кредитної лінії у розмірі 75000,00 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 26% річних. Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором №630319308 від 22.10.2015 року, ОСОБА_1 станом на 22.01.2023 року має заборгованість по кредиту у розмірі 79 036,03 грн. Відповідач ОСОБА_1 ознайомився з всією інформацією щодо отримання кредиту, що підтверджується його підписом в угоді про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії №630319308 від 22.10.2015 року. Також, з розрахунку заборгованості та виписки за рахунком вбачається, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами. 12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». 03.07.2023 року АТ «Сенс Банк» направив на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу про повернення заборгованості за кредитним договором №630319308 від 22.10.2015 року у розмірі 79 036,03 грн. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про повне задоволення позовних вимог АТ «Сенс Банк» виходив з встановлених обставин справи, а саме з того, що відповідач умови договору про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії №630319308 від 22.10.2015 року своєчасно і в повному обсязі не виконував, кредит не сплачував, чим порушив вимоги ст.ст.526, 527, 530 ЦК України, умов Договору, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед Банком, яка станом на 22.01.2023 року складає 79 036,03 грн та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача разом із витратами по сплаті судового збору. Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції та не може погодитись з доводами представника відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на те, що вони були предметом дослідження судом першої інстанції, що відображено в оскаржуваному судовому рішенні. Відповідно до положень ч.1, ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно норм ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Нормами ст.526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно ч.2 ст.638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно ст.641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена. Відповідно до змісту ст.642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції. Виконання кредитором своїх зобов`язань, фактична видача позичальнику кредиту та часткове виконання позичальником зобов`язань щодо повернення тіла кредиту та сплати відсотків за користування кредитом підтверджені позивачем наданням до справи розрахунку заборгованості за кредитом у гривні. За положеннями ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно ст.1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповіідно до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Згідно ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Відповідно до вимог ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України. Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків. Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року) Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені у позовні вимоги. Так, позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог суду надано наступні докази: копію Акцента пропозиції на укладення Угоди про обслуговування Кредитної картки та відкриття Відновлювальної кредитної лінії від 19.10.2015; Оферти на укладення угоди про обслуговування Кредитної картки та відкриття Відновлювальної кредитної лінії від 19.10.2015, які підписані сторонами (а.с.4); Анкету заяву про Акцент Публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Альфа-Банк» від 21.10.2015, яка також підписана сторона (а.с.5); Договір про використання аналогу власноручного підпису та факсимільного відтворення печатки для вчинення правочинів від 19.10.2015, підписаного сторонами; Добровільне страхування фінансових ризиків держателів кредитних платіжних карток №248.630319308.111 від 19.10.2015; Довідку про умови кредитування картки «Максимум-готівка (з прикладами використання кредитних коштів з розрахунком сукупної вартості кредиту; Заяву ОСОБА_1 на відкриття поточних рахунків в ПАТ «Альфа-Банк» та картка із зразками підписів (а.с.6); Довідку про взяття на облік платника податків ОСОБА_1 ; копію паспорта ОСОБА_1 (7-8); Розрахунок заборгованості за кредитним договором (а.с.9); Виписку по рахунку з кредитною карткою за період з 22.10.2015 по 28.02.2023 (а.с.10-19); Досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань від 03.07.2023 на суму 79 036,03 грн. (а.с.20); Опис вкладений у цінний лист про надіслання ОСОБА_1 досудової вимоги (а.с.21-26). Колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про доведеність позивачем належними та допустимими доказами заявлених до ОСОБА_1 позовних вимог, оскільки вони підтверджують укладення між сторонами кредитного договору, користування відповідачем кредитними коштами з жовтня 2015 року та часткове погашення кредитної заборгованості тоді, як відповідачем суду не надано жодного доказу на спростування позиції позивача. Наданим АТ «Сенс Банк» розрахунком заборгованості встановлено, що станом на 22.01.2023 загальна заборгованість відповідача за спірним кредитним договором становить 79 036,03 грн і зазначена сума боргу відповідачем не спростована, свого розрахунку боргу суду не надано, як і не надано висновку спеціаліста щодо наявності або відсутності заборгованості за укладеним сторонами кредитним договором. Отже, сукупністю наданих позивачем доказів доведено, що відповідач ОСОБА_1 отримав кредитні кошти, досить тривалий час користувався ними та частково сплачував заборгованість за кредитом, що підтверджує факт укладення кредитного договору та спростовує доводи відповідача про нікчемність умов кредитного договору. Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі, які по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду та переоцінкою доказів, які були оцінені судом та яким надана відповідна правова оцінка. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, немає. Понесені відповідачем витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги залишаються за ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст.367,368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2024 року залишити без змін Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 10 червня 2025 року. Головуючий: Я.М. Бондар Судді: В.П. Зубакова О.І. Корчиста