Постанова 4824 № 761/39546/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи 761/39546/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/10084/2025Головуючий у суді першої інстанції - Притула Н.Г. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 травня 2025 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Оніщук М.І., судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В., секретар Цалко Д.М., за участю: позивача ОСОБА_1 , представника відповідача КП "ІНФОРМАЦІЯ_1" ОСОБА_2., представника відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3, представника відповідача Кабінету Міністрів України Харчука Р.І., представника відповідача ГУНП у м. Києві Глущенко О.М., представника відповідача КП "Київський метрополітен" Гайдай Т.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1», ІНФОРМАЦІЯ_3, Кабінету Міністрів України, Офісу Президента України, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Комунального підприємства «Київський метрополітен» про відшкодування майнової та моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Казенного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1», ІНФОРМАЦІЯ_3, Кабінету Міністрів України, Офісу Президента України, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Комунального підприємства «Київський метрополітен», в якому просив: - стягнути з Казенного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1» на користь позивача майнову шкоду, завдану діяльністю працівників Казенного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1» у формі умисного знищення особистого майна позивача технічними кіберзасобами випромінюючого типу, у розмірі 330 720,00 грн.; - стягнути з Казенного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1» на користь позивача немайнову шкоду, завдану умисним руйнуванням технічними кіберзасобами випромінюючого типу зубів позивача, у розмірі, що становить 272 074,00 грн.; - стягнути з Казенного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1» на користь позивача немайнову шкоду, завдану умисним ушкодженням його здоров`я (зокрема статевих органів) технічними кіберзасобами випромінюючого типу, що призвело до каліцтва, тривалих душевних страждань, фізичного болю та приниження честі і гідності позивача, у розмірі, що становить 15 000 000,00 грн.; - стягнути з Казенного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1» на користь позивача недоотриману вигоду за 11 років (з 2013 року по 2024 рік включно), що виникла внаслідок порушення права позивача на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку позивач міг би вільно обрати або на яку міг би погодитись, у розмірі середньої заробітної плати державного експерта у сфері інформаційної та кібербезпеки Апарату Ради національної безпеки і оборони України за 2023 рік; - стягнути з Комунального підприємства «Київський метрополітен» на користь позивача моральну шкоду, нанесену його здоров`ю у формі каліцтва технічними кіберзасобами випромінюючого типу зі станції, яка функціонує в локації метро «Університет» та функціонування якої забезпечується безпосередньо Комунальним підприємством «Київський метрополітен» у розмірі 50% від суми, що стягується з Казенного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1», а саме 7 500 000,00 грн. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що позивач працював державним експертом управління експертно-аналітичного забезпечення Апарату РНБО України у період з 2006 по 2011 роки та вже 11 років знаходиться у віртуально-електронному концтаборі психофізичної катівні Казенного підприємства (так званої урядової станції спецзв 'язку, в межах якої функціонує каральний підрозділ - апаратна станція з радіоелектронної боротьби та розвідки) та піддається нелюдським тортурам фізичним знущанням з боку радіооператорів вищезазначеного Казенного підприємства, на оснащенні якого знаходиться біокібернетичне обладнання психофізичного впливу випромінюючого типу (хвильова психофізична зброя). Позивач вказував, що протягом 7 років працівниками «ІНФОРМАЦІЯ_4», за таємною програмою радянського КДБ до нього незаконно застосовуються психофізичні генератори, якими його катують, тероризують його психіку, а його мозок, тіло та всі фізичні процеси повністю контролюються нейрокомп`ютером зі станції з радіоелектронної боротьби та розвідки, що функціонує в межах станції спеціального зв`язку та знаходиться в компетенції Казенного підприємства на правах оперативного управління. Також, позивач зазначав, що його калічать торсіонними променями, палять мікрохвильовими генераторами, катують головними болями, які тривають тижнями, паралізують його нервову систему, опромінюють внутрішні органи та ендокринну систему. З метою виявлення нанесеної шкоди власному здоров`ю та діагностичного фіксування симптомів, які з`явились в організмі внаслідок тривалого біокібернетичного впливу на тіло, позивач проводив обстеження, які засвідчили негативні зміни в стані його здоров`я. При цьому, оскільки зазначені дії призвели до руйнування зубів, за стоматологічні послуги позивач мав сплатити 361 490,00 грн. Разом з тим, позивач зазначав, що внаслідок дій Казенного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1» він вимушений був залишити роботу на державній службі та з 2013 року радіооператори не дають йому працювати, перешкоджають дистанційними кібервпливами його працевлаштуванню і намагаються його вбити. Отже, на думку позивача, внаслідок злочинних дій працівників Казенного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1», а також в результаті бездіяльності та цинічної байдужості до людського життя Національної поліції, ІНФОРМАЦІЯ_5, Офісу Президента України та КП «Київський метрополітен», позивач позбавлений конституційного права на працю, втратив своє здоров`я та змушений жити у постійній загрозі втрати свого життя. Крім того, умисне позбавлення позивача можливості вільно обирати собі працю та заробляти собі на життя працею спричинило виникнення недоотриманої вигоди за 13 років катувань, пошкодження радіооператорами особистого майна та порушення немайнових прав позивача. У зв`язку з вищенаведеним, позивач неодноразово звертався до правоохоронних органів із заявами про кримінальні правпорушення, однак відомості про злочини не було внесено та роз`яснено право звернутись до суду в порядку цивільного судочинства. Також, позивач зазначав, що Комунальне підприємство «Київський метрополітен», не надавши інформацію на звернення позивача, порушило його право на інформацію, обмежило право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та спричинило моральну і фізичну шкоду, обмеживши його права на захист свого життя і здоров`я у спосіб, що не заборонений законом. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06.03.2025 у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не дотримався процесуального порядку розгляду його позовної заяви та ухвалив рішення суду, посилаючись лише на внутрішні переконання, не підкріплені жодним експертним висновком, результатами консультації з фахівцями або іншим документом нормативно-правового характеру. Зазначає, що при розгляді даної справи суд першої інстанції взагалі не розглядав відповідальність Держави у злочині, який вчиняється щодо позивача, в контексті бездіяльності органів державної влади та уповноважених Державою юридичних осіб («КП «ІНФОРМАЦІЯ_1»), що призвело до винесення судом необ`єктивного та упередженого рішення суду. За вказаних обставин вважає, що суд першої інстанції позбавив його права на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, доданих ним на підтвердження пред`явлених позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_6 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В обгрунтування відзиву зазначає, що позивачем не доведені складові елементи шкоди, у тому числі: факту шкоди діями (бездіяльністю) Адміністрації ІНФОРМАЦІЯ_5, вини Адміністрації ІНФОРМАЦІЯ_5, завданої недостатніми діями (бездіяльності) Адміністрації ІНФОРМАЦІЯ_5, безпосереднього причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) Адміністрації ІНФОРМАЦІЯ_5 та ймовірного спричинення позивачу шкоди. У відзиві на апеляційну скаргу КП "Київський метрополітен" просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач КП "ІНФОРМАЦІЯ_1" просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем не було надано жодного доказу на підтвердження факту завдання відповідачем шкоди здоров`ю позивача, а також не подавалося клопотання про призначення відповідної експертизи. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ГУ НП у м. Києві просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість. Позивач у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити. Представники відповідачів у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість. Представник відповідача Офісу Президента у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістив. Враховуючи положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися у судове засідання, оскільки їх повторна неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 14.08.2006 обіймав посаду головного консультанта відділу матеріально-технічного забезпечення Департаменту організаційно-технічного забезпечення Апарату Ради національної безпеки і оборони України, з 01.02.2007 був призначений державним експертом відділу комплексного аналізу та планування контрольного управління, з 18.04.2007 переведений на посаду державного експерта відділу контролю виконання актів Президента України з питань національної безпеки і оборони контрольного управління, 09.06.2009 звільнений з роботи в Апараті Ради національної безпеки і оборони України за власним бажанням згідно із статтею 38 КЗпП України у зв`язку із зарахуванням на денну форму навчання до Національної академії державного управління при Президентові України. В подальшому, 01.04.2010 ОСОБА_1 був призначений на посаду головного консультанта відділу захисту інформації в автоматизованих системах, формування та ведення баз даних департаменту інформаційної безпеки (на період знаходження працівника у відпустці по догляду за дитиною), з 01.06.2011 року позивача призначено на посаду державного експерта відділу внутрішніх загроз управління експертно-аналітичного забезпечення на умовах строкового трудового договору та 20.12.2011 року позивача було звільнено у зв`язку із закінченням строку трудового договору п.2 ст.36 КЗпП України. Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що радіоелектронне супутникове обладнання випромінюючого типу, що розміщене в технічних приміщеннях та на даху житлового будинку по АДРЕСА_1 , та відноситься до станції з радіоелектронної боротьби та розвідки Казенного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1», є джерелом підвищеної небезпеки та саме цим обладнанням впливали на позивача, внаслідок чого його стан здоров`я значно погіршився. Крім того, позивач, обгрунтовуючи свої позовні вимоги, посилався на те, що ненадання на його звернення КП «Київський метрополітен» інформації щодо діяльності станції радіоелектронного зв`язку, приховування такої інформації, спричинило йому моральні страждання, нанесено шкоду його здоров`ю у формі каліцтва технічними кіберзасобами випромінюючого типу зі станції, яка функціонує в локації метро «Університет». Так, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (пункт 64, заява №40450/04, від 15.10.2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. За загальним правилом, передбаченим статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Частиною другою статті 11 ЦК України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності, зокрема обов`язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди. Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі. Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в статті 1166 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України за №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди» роз`яснює, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для застосування такого виду відповідальності, який передбачений вищезазначеними нормами є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України). Згідно з роз`ясненнями, які містяться у пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності ( в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями ( бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Отже, необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою винної особи. Відсутність хоча б однієї складової виключає обов`язок щодо відшкодування шкоди. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження розміщення за вищевказаною ним адресою зазначеного ним у позовній заяві обладнання та, відповідно, впливу такого обладнання на здоров`я позивача. Натомість, надана позивачем медична документація та результати обстеження не містить відомостей про будь-який сторонній вплив на стан його здоров`я. При цьому, у матеріалах справи відсутній висновок експерта, який би встановив погіршення стану здоров`я позивача саме внаслідок застосування будь-якого стороннього впливу на нього. Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звертаючись до суду з позовом про стягнення з Казенного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1» недоотриманої вигоди (доходів) за 11 років (з 2013 по 2024 рік) позивач не довів належними та допустимими доказами, що він не мав можливості отримувати доходи з вини вказаного підприємства. Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, з копії трудової книжки позивача та інформації з Пенсійного фонду вбачається, що він був працевлаштований та відповідно отримував дохід. Посилання позивача на те, що ненадання на його звернення Комунальним підприємством «Київський метрополітен» інформації щодо діяльності станції радіоелектронного зв`язку, приховування такої інформації, спричинило йому моральні страждання, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів ані того, що дії чи бездіяльність Комунального підприємства «Київський метрополітен» в частині надання відповіді на звернення були визнані протиправними, ані доказів впливу на стан здоров`я позивача будь-якими приладами (обладнанням), що перебувають на балансі/оперативному управлінні Комунального підприємства «Київський метрополітен». Таким чином, встановивши, що позивачем не доведено протиправність дій відповідачів, спричинення шкоди його здоров`ю та майну внаслідок таких дій та відповідно причинного зв`язку між діями відповідачів та спричиненою шкодою, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених вимог позивача про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не досліджено належним чином зібрані у справі докази та не встановлено всі обставини у справі, розцінюються апеляційним судом критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів у справі, яким було надано належну правову оцінку судом першої інстанції, з дотриманням вимог процесуального закону. При цьому, слід зауважити, що наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його поясненнями на обгрунтування позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав грунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися. Також, слід наголосити, що у відповідності до положень ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Заявляючи численні клопотання в суді апеляційної інстанції про витребування нових доказів, допит свідків, призначення експертизи, а також надаючи нові докази, які не були предметом дослідження судом першої інстанції, позивач не навів об`єктивних обгрунтувань та не надав доказів неможливості надання таких доказів чи звернення до суду з відповідним клопотанням, з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а тому судом апеляційної інстанції, враховуючи принципи цивільного судочинства, у задоволенні поданих клопотань було відмовлено. Отже, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам позивача належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне і правильне по суті рішення. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1», ІНФОРМАЦІЯ_3, Кабінету Міністрів України, Офісу Президента України, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Комунального підприємства «Київський метрополітен» про відшкодування майнової та моральної шкоди - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст постанови складений 10 червня 2025 року. Суддя-доповідач М.І. Оніщук Судді В.А. Шебуєва О.В. Кафідова