Постанова 4857 № 380/6318/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий суддя у першій інстанції: Грень Н.М. 09 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/6318/25 пров. № А/857/17627/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого-судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі № 380/6318/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : 31.03.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд: - визнати поважним та поновити строк звернення з позовом до суду; - визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , грошового забезпечення військовослужбовця за період: 30.01.2020р. - 16.08.2024р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році. - зобов`язати нарахувати та виплатити ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , грошове забезпечення військовослужбовця за період: 30.01.2020р. - 31.12.2020р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р. за ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. - зобов`язати нарахувати та виплатити ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , грошове забезпечення військовослужбовця за період: 01.01.2021р. - 31.12.2021р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021р. за ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. - зобов`язати нарахувати та виплатити ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , грошове забезпечення військовослужбовця за період: 01.01.2022р. - 31.12.2022р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022р. за ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. - зобов`язати нарахувати та виплатити ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , грошове забезпечення військовослужбовця за період: 01.01.2023р. -31.12.2023р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023р. за ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. - зобов`язати нарахувати та виплатити ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , грошове забезпечення військовослужбовця за період: 01.01.2024р. - 16.08.2024р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024р. за ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. - визнати протиправною бездіяльність щодо не проведення перерахунку, не нарахування та невиплати ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , індексації грошового забезпечення за період: 25.01.2013р. - 28.02.2018р., із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року. - зобов`язати здійснити перерахунок, нарахування та виплату ідентифікаційний номер 3044302853, індексації грошового забезпечення за період: 25.01.2013р. - 28.02.2018р., із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. - визнати протиправною бездіяльність щодо не проведення перерахунку, не нарахування та невиплати ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , індексації грошового забезпечення за період: 01.03.2018р.-31.12.2022р. та 01.01.2024р.-16.08.2024р., із застосуванням положень абз.4, абз.6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078. - зобов`язати здійснити перерахунок, нарахування та виплату ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , індексації грошового забезпечення за період: 01.03.2018р. - 31.12.2022р. та 01.01.2024р.- 16.08.2024р., із застосуванням положень абз.4, абз.6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2025р. позовна заява залишена без руху та встановлено позивачу строк для усунення зазначених у ній недоліків, який не може перевищувати десять днів з дня вручення вказаної ухвали. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2025р. позовну заяву повернуто позивачу з підстав передбачених ч.2 ст.123 КАС України Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2025р. скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2025р. позов залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду у якій вказати підстави для поновлення строку, надати докази поважності причин пропуску цього строку, або нової редакції позовної заяви з урахуванням положень ст.122 КАС України. Від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, у якій заявник вказує, що ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю, визначено, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні працівник може звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116 КЗпП). Письмові повідомлення Військової частини НОМЕР_3 про розмір нарахованого грошового забезпечення із розбивкою по складових та заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивач отримав 12.03.2025р. Отже, застосовуючи строки, визначенні у чинній редакції ст.233 КЗпП України, апелянт стверджує, що позов подано в межах тримісячного строку з моменту одержання письмового повідомлення про розмір нарахованих сум. Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що у заяві не наведено жодної причини пропуску строку звернення до суду які є об`єктивно непереборними, не залежать від його волевиявлення чи пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах. Крім того, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. ч.1, ч.3 ст.122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч.2 ст.122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч.5 ст.122 КАС України. Проте, положення ст.122 КАС України не містять норм, які б урегульовували строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). Такі відносини врегульовано КЗпП України, відповідно до ч.1, ч.2 ст.233 якого у редакції, яка діяла до 19.07.2022р., передбачалось, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. При цьому Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013р. у справі № 1-18/2013 надав офіційне тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України і роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення вказаної норми слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Тобто, у разі невиплати складових грошового забезпечення або компенсації втрати частини доходів заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати строк звернення до адміністративного суду не застосовувався. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022р., до Кодексу законів про працю України внесено зміни. Так, п.18 ч.1 розділу І Закону № 2352-IX назву та ч.ч.1, 2 ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116)". Отже, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни до ст.233 КЗпП України, а тому змінено нормативне регулювання правовідносин, які стосуються стягнення (виплати) заробітної плати (її складових). У цьому контексті, КЗпП України до 19.07.2022р. не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Верховний Суд у постанові від 21.03.2025р. у справі № 460/21394/23 дійшов таких висновків: «

74. Судова палата зазначає, що спірний період [з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року] умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19 липня2022 року] та після цього.

75. Період з 01 лютого 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.

76. Проте період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

77. Судова палата частково поділяє позицію суду апеляційної інстанції щодо порядку обчислення строку звернення до адміністративного суду, зазначену у його висновку. Зокрема, слід погодитися із висновком апеляційного суду про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні)». Як свідчить зміст позовної заяви, крім іншого, у ній йдеться про бездіяльність військової частини щодо не нарахування і не виплати позивачу грошового забезпечення у повному обсязі за період: 30.01.2020р. - 16.08.2024р. та індексації грошового забезпечення за період: 25.01.2013р. - 28.02.2018р. У позовній заяві позивач зазначає, що дізнався про порушення своїх прав отримавши витяг із наказу від 16.08.2024р. №207. Отже, в цьому випадку тримісячний строк звернення до адміністративного суду має обраховуватися з 17.08.2024р. У випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин та обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Відповідно до ч.6 ст.161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. ч.1, ч.2 ст.123 КАС України, встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Отже, суд зобов`язаний з`ясувати в кожному випадку чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно зазначив про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд апеляційної інстанції наголошує та звертає увагу, що ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ще 16.08.2024р., тобто вже після набрання чинності Закон №2352-IX (19.07.2022р.). У витязі з наказу від 16.08.2024р. №207 містяться відомості про всі належні позивачу при звільненні виплати. Водночас, позивач вперше почав вчиняти активні дії, щодо отримання відомостей про складові грошового забезпечення за період: 25.01.2013р. -16.08.2024р. лише у березні 2025 року, а не після отримання відповідних сум грошового забезпечення та навіть не одразу після звільнення зі служби. Верховний Суд в постанові від 31.03.2021р. у справі №240/12017/19 вирішив відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.02.2021р. у справі №822/1928/18 про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді, а не після отримання виплати за відповідний період. Так, Верховний Суд зазначив, що отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен мав дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Отже, оскільки з даним позовом ОСОБА_1 звернувся лише 31.03.2025р., позивач пропустив тримісячний строк звернення до адміністративного суду з цим позовом, що встановлений законом та який повинен обраховуватися з дати звільнення. Верховний Суд у постанові від 02.12.2021р. у справі № 640/20314/20, досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, при цьому такі обставини повинні бути підтверджені належним чином. ч.2,ч.5 ст.44 КАС України визначено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на звернення з позовом у публічно-правових відносинах. Встановлення строків звернення до суду передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій щодо захисту своїх прав, свобод та інтересів. Інститут строків звернення до суду в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. У справах Стаббігс та інші проти Великобританії та Девеер проти Бельгії Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі Мельник проти України зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. Стосовно доводів апелянта про те, що батьки ОСОБА_1 перебували на стаціонарному лікуванні у період: 20.01.2020р. - 31.01.2020р. та 08.12.2024р. -12.12.2024р. також не можуть бути поважною причиною пропуску строку звернення до суду із позовними вимогами, оскільки із позовом позивач звертається через свого представника. Отже, оскільки позивач пропустив встановлений строк звернення до суду з відповідними позовними вимогами, а обґрунтувань обставин та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку звернення до суду не наведено та не доведено, тому наявні підстави для повернення позовної заяви на підставі ч.2 ст.123, п.1, п.9 ч.4 ст.169 КАС України. При цьому, відповідно до ч.8 ст.169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви в порядку п.9 ч.4 ст. 169 КАС Укрпїни. ч.5 ст.242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі № 380/6318/25 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель