Постанова 4854 № 420/28878/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/28878/24 Перша інстанція: суддя Білостоцький О.В., П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Шляхтицького О.І., суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі № 420/28878/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ Короткий зміст позовних вимог. У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив: - визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку (виплата грошового забезпечення за період з (29.01.2020 по 29.12.2023) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення з ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням з військової служби; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 29.12.2023 по 29.06.2024 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період до 28.12.2023. Водночас, під час проходження військової служби позивачу не в повному обсязі виплачувалось грошове забезпечення. Не погоджуючись із вищезазначеним, позивач оскаржив вищезазначені дії відповідача до суду та остаточна виплата належної йому суми грошового забезпечення була здійснена 22.08.2024. Позивач стверджує, що згідно статті 117 Кодексу законів про працю (далі КЗпП) України, в разі невиплати з вини уповноваженого органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Разом з тим, відповідач зазначеної виплати позивачу не здійснив, що слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом. Представник відповідача надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову. В обґрунтування відзиву зазначено, що відповідачем не порушено прав позивача. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 30.01.2025 у справі № 420/28878/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнив. Визнав протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2023 по 28.06.2024 включно. Зобов`язав ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2023 по 28.06.2024 включно у розмірі 53352,80 грн. Стягнув з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1 211,20 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погоджуючись з даним рішенням суду представник ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити. Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення: - суд першої інстанції не врахував, що розрахунок середнього заробітку слід здійснювати за період 180 дні з 29.01.2020 із застосуванням принципу пропорційності (співмірності); - суд першої інстанції не врахував, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, позаяк про порушене право позивач дізнався на дату подання заяви відповідачу про виплату компенсації втрати частини доходів від 13.03.2024. Також, не погоджуючись з даним рішенням суду, в частині застосування принципу пропорційності та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі. Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення: - суд першої інстанції помилково виснував про застосування до спірних правовідносин висновків Верхового Суду, викладених, зокрема, у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15, щодо співмірного зменшення розміру суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до істотної частки невиплачених складових грошового забезпечення. Обставини справи. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України до 28.12.2023, що підтверджується витягом з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 28.12.2023 №761-ОС. Разом з тим, позивачу у період проходження військової служби нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення без врахування належного прожиткового мінімуму, з огляду на що позивач був змушений звернутися суду. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 по справі №420/4432/24, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2024, позивачу 22.08.2024 було нараховано та виплачено грошове забезпечення у розмірі 294 708,53 грн. за період з 29.01.2020 по 28.12.2023, розраховане шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідних календарних років. Факт отримання вищевказаної виплати 22.08.2024 також підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією №2303 від 21.08.2024, сформованого на виконання рішення суду по справі №420/4432/24. Згідно наявної в матеріалах справи архівної відомості за 2023 рік, наданої Військовою частиною НОМЕР_1 , позивачу при звільненні було добровільно нараховано та виплачено грошового забезпечення на суму 293 160,04 грн. Також в матеріалах справи наявна довідка про доходи, видана Військовою частиною НОМЕР_1 від 27.12.2024 року №09/260, згідно якої позивачу було нараховано та виплачено грошового забезпечення за 2 останні місяці перед звільненням у розмірі 51 802,40 грн. за 61 календарних днів (жовтень 2023 року 25 901,20 грн., листопад 2023 року 25 901,20 грн.). Разом з тим, остаточний розрахунок з позивачем було здійснено 22.08.2024, чого відповідачем у справі не заперечувалось. Крім того, як стверджує позивач, повідомлення про надходження коштів у вищезазначену дату є фактом, що свідчить про несвоєчасний остаточний розрахунок Військової частини НОМЕР_1 з позивачем у період з 29.12.2023 по 29.06.2024. Не погоджуючись із протиправною бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати його середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими. Висновок суду першої інстанції. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, а отже позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вирішуючи питання щодо суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходив з того, що повна сума розрахунку при звільненні позивача повинна була становити 447 716,26 грн. (293 160,04 грн, яка є сумою, нарахованою та виплаченою добровільно при звільненні позивача зі служби + 154 556,22 грн., яка є сумою грошового забезпечення, нарахованою та виплаченою на виконання судового рішення №420/4432/24). Також, суд зазначив, що недоплачена сума грошового забезпечення (154 556,22 грн.) складає 34,52% від загальної суми, належній позивачці при звільненні (447 716,26 грн.), що обраховується таким чином: (154 556,22 грн. / 447 716,26 грн.) х 100%. Тобто, на переконання суду першої інстанції, сума належного середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2023 по 28.06.2024 року має становити 34,52% від усієї суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, що складає 53 352,80 грн., у розрахунку: 154 556,22 грн. (вся сума середнього заробітку, де 182 день затримки розрахунку * 849,21 грн.) х 34,52%. Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у справі та правової позиції Верховного Суду, застосовуючи принцип співмірності щодо періоду до 19.07.2022 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку становить 53 352,80 грн. за період з 29.12.2023 по 28.06.2024. Колегія суддів частково не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду. За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ключові спірні питання, в контексті розгляду даної справи, в межах доводів апеляційної скарги стосуються: - застосування до суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача принципу пропорційності (співмірності). Вирішуючи спірне питання, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - «Закон №2352-ІХ») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року. Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (див. зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15). Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Проте, колегія суддів акцентує, що указаний підхід Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15, до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин. З огляду на це варто зауважити, що питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції. Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу). Проте, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у постанові від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, відповідно до яких Суд наголошує, що правова позиція суду першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни. Як вже зазначалось, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився. Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, щодо пропорційності зменшення середнього заробітку, на який посилається відповідач, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ. Наведений у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Одночасно, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ. Тотожні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22. Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з несвоєчасним розрахунком відповідача при звільненні позивача з військової служби у відставку 28.12.2023. Відтак, на момент звільнення позивача зі служби, як і на момент звернення позивача з даним адміністративним позовом до суду, стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ. Тобто, час затримки розрахунку відповідача з позивачем при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями, без застосування принципу співмірності. За наведеного, суд першої інстанції, хоча і правильно зазначив про право позивача на середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, проте помилково виснував про застосовність висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15, щодо співмірного зменшення розміру суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до істотної частки невиплачених складових грошового забезпечення. Як наслідок, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вирішуючи питання щодо суми належного позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів виходить з такого. Відповідно до абзаців 3, 4 п. 2 Порядку № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку (п. 3 Порядку № 100). Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно із графіком підприємства, установи, організації (п. 8 Порядку №100). Так, апеляційним судом з матеріалів справи встановлено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 по справі № 420/4432/24, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2024, позивачу 22.08.2024 було нараховано та виплачено грошове забезпечення у розмірі 294 708,53 грн. за період з 29.01.2020 по 28.12.2023, розраховане шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідних календарних років. Тобто, спірний у межах правовідносин по даній справі період стягнення з 29.12.2023 по 28.06.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями. Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 від 27.12.2024 № 09/260 середньоденна заробітна плата за жовтень-листопад 2023 року складає 849,40 грн. Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на корить позивача, за період з 29.12.2023 по 28.06.2024, необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 155 440,20 грн (849,40 грн *183 дні). У силу п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Таким чином, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, проте помилково дійшов висновку в частині визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка має бути виплачена позивачу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції змінити. Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України слід залишити без задоволення. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат колегія суддів виходить з такого. Як вбачається з матеріалів справи, за подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у сумі 1816,80 грн. Відтак, враховуючи задоволення апеляційної скарги, відповідачем на користь позивача мають бути відшкодовані судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 1816,80 грн. Керуючись статтями 308, 309, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі № 420/28878/24 змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини рішення у новій редакції: «Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2023 по 28.06.2024 у розмірі 155 440,20 (сто п`ятдесят п`ять тисяч чотириста сорок) гривень 20 коп». В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі № 420/28878/24 залишити без змін. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1816,80 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 80 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк