Постанова Львівський апеляційний суд № 944/715/25

Справа № 944/715/25 Головуючий у 1 інстанції: Білецька М.О Провадження № 22-ц/811/1111/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2025 року м. Львів Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С. М., суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 31 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: в лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив стягнути моральну шкоду в розмірі 20 000 грн 00 коп. Позов мотивована тим, що після звільнення з військової служби стало відомо, що грошове забезпечення виплачувалось йому в меншому розмірі, ніж належало, а саме індексацію грошового забезпечення за період з 14 квітня 2016 року по 15 червня 2016 року проведено невірно із застосування базовим місяцем грудень 2015 року, що вплинуло на розмір такої індексації. Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення за вказаний період повинно проводитись з урахуванням січня 2008 року, як базового місяця. У зв`язку із заниженим нарахуванням заробітної плати, ОСОБА_1 звертався до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав. Так, у зв`язку із тривалими судовими процесами, оскарженням відповідачем рішень в апеляційному порядку (судовий розгляд в Львівському окружному адміністративному суді справи № 380/28374/23 зайняв більше 6 місяців часу, у Восьмому апеляційному адміністративному суді більше 5 місяців часу) військова частина НОМЕР_1 виконала рішення суду, яке набрало законної сили 28 жовтня 2024 року в примусовому порядку лише 07 лютого 2025 року, не в повному обсязі, що в подальшому призвело до повторного звернення до суду для захисту прав позивача та потягло за собою ще більшу шкоду внаслідок бездіяльності та протиправних дій відповідача. Несвоєчасним розрахунком належної при звільненні суми позивачу завдано втрат немайнового характеру у виді душевних страждань, психологічного навантаження втрати емоційної стабільності через тривогу за подальшу долю та потребувало додаткових зусиль для організації свого життя. Само по собі відновлення становища позивача, яке існувало до порушення його прав шляхом ухвалення судових рішень на користь позивача, не може компенсувати позивачу його немайнових втрат, оскільки він неодноразово звертався до відповідача, до суду, змушений був докладати зусиль для організації свого життя за умови відсутності коштів та відчувати безпорадність і пригніченість від таких дій, саме від державного органу, який має належно виконувати покладені на нього обов`язки. Наведене є достатнім доказом того, що позивачу було завдано моральної шкоди, порушення звичного способу життя та необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя. Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 31 березня 2025 року в позові ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про відшкодування моральної шкоди, відмовлено. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши у квітні 2025 року через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій просить рішення Яворівського районного суду Львівської області від 31 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував, що протиправне зменшення відповідачем індексації грошового забезпечення позивача та несвоєчасний розрахунок належної при звільненні зі служби суми, відмова щодо нарахування та виплати середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку при звільненні та нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплачених в строки індексації грошового забезпечення за весь час затримки, звернення до суду за захистом своїх прав та довготривале очікування виконання рішення суду, завдало позивачу втрат немайнового характеру у виді душевних страждань, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності через тривогу за подальшу долю, та призвело до необхідності докладати додаткові зусилля для організації свого життя. Тобто, саме бездіяльністю та відмовами відповідача, позивачу було завдано моральну шкоду на підтвердження чого ним надано довідку, котра підтверджує факт його звернення до психотерапевта. В квітні 2025 року від військової частини НОМЕР_1 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін, такий мотивний законністю та обґрунтованістю рішення суду першої інстанції. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу № 149 від 15 червня 2016 року командира військової частини НОМЕР_2 та сторонами визнається і не оспорюється. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року в справі № 380/5759/23 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправними дії військової частини щодо невірного нарахування індексації грошового забезпечення у період з 14 квітня 2016 року по 15 червня 2016 року та зобов`язано нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14 квітня 2016 року по 15 червня 2016 року з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), та здійснити виплату, з урахуванням виплаченої суми індексації. Дане рішення оскаржувалось в апеляційному порядку та набрало законної сили 10 липня 2023 року. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року в справі № 380/28374/23 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з військової частини НОМЕР_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 5 025 грн 51 коп. за період з 16 червня 2016 року по 16 грудня 2016 року включно. Зобов`язано військову частину нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 14 квітня 2016 року по 30 листопада 2023 року , по дату фактичної виплати індексації. Дане рішення оскаржувалось в апеляційному порядку та набрало законної сили 28 жовтня 2024 року. Згідно заявок-розрахунків військової частини НОМЕР_1 , остання неодноразово зверталась до забезпечувального фінансового органу з метою отримання коштів за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» для виплати належних позивачу коштів на підставі судових рішень. Листом Департаменту соціального забезпечення МОУ від 04 листопада 2024 повідомлено, що триває робота щодо пошуку додаткового фінансового ресурсу для забезпечення виконання судових рішень по КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки», оскільки виділені асигнування на 2024 рік вичерпано. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України). Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас одне і те саме правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно. За змістом частин першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України. Відповідно до положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц). Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів під час здійснення ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України). Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України). Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу. Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року в справі № 925/556/21. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 зазначено, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди. Протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов`язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов`язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями,дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи. Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта. Наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов`язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц). Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач. Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine). Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров`я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди. З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування. Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Таким чином, наявність шкоди не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, оскільки доведенню підлягає наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності, крім того необхідним є правильне визначення суб`єкта такої відповідальності. Третім обов`язковим елементом для покладення на державу відповідальності за відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, - є причинно-наслідковий зв`язок між протиправними (неправомірними) діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (див. висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц). Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року в справі №918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року в справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки із завданою шкодою. Саме лише задоволення позову (скарги) щодо неправомірності дій завдавача шкоди не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між такими діями та завданою шкодою. Причинний зв`язок (як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. У постанові від 22 січня 2025 року в справі № 335/6977/22 Велика Палата Верховного Суду виклала такі висновки про застосування норм права: «133. Для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є наявність трьох елементів (умов): неправомірний характер дії (бездіяльності) цього органу (посадових або службових осіб), наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Водночас наявність вини посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою умовою такого виду відповідальності. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України…..». Отже, наявність моральної шкоди у позивача не породжує у відповідача безумовного обов`язку її компенсації, якщо за наслідками розгляду справи не встановлені такі складові цивільно-правової відповідальності, як неправомірна поведінка відповідача, внаслідок якої позивачеві завдана моральна шкода. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що судові рішення, ухвалені адміністративними судами щодо позивача не можуть бути єдиною та безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки відповідальність за шкоду вимагає встановлення складу правопорушення, елементами якого є зокрема шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі № 243/5118/19, від 12 квітня 2019 року в справі № 686/10651/18, від 25 листопада 2019 року в справі № 686/22462/18, від 31 липня 2019 року в справі № 686/22133/18, від 29 листопада 2021 року в справі № 296/699/20, від 08 червня 2022 року в справі № 757/47957/19-ц, від 28 лютого 2024 року в справі № 363/1791/17. Також судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем не доведено факт заподіяння йому моральної шкоди, наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та наслідками, зазначеними позивачем у позові. При цьому, саме по собі визнання судовими рішення в адміністративних справах протиправними дій відповідача та зобов`язання до вчинення певних дій і стягнення з відповідача на користь позивача грошових сум не свідчить про неправомірність дій та рішень відповідача, проте є достатньою сатисфакцією поновлення порушених прав позивача. Щодо несвоєчасного виконання відповідачем судових рішень, то за обставин цієї справи в такій затримці відсутня його вина, адже він не є розпорядником стягнутих судом коштів, проте ним вживалися необхідні заходи для їх отримання від розпорядника коштів. Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, підстави для розподілу судових витрат, які пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, а також щодо судових витрат особи, яка подала апеляційну скаргу, відсутні. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 31 березня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 06 червня 2025 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич