Постанова 4813 № 947/8580/23

Номер провадження: 22-ц/813/4280/25 Справа № 947/8580/23 Головуючий у першій інстанції Маркарова С.В. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.05.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Громіка Р.Д., Комлевої О.С., за участю секретаря Козлової В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Панчошенка Олександра Васильовича на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 січня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Маркарової С.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до «Агентства нерухомості «АТЛАНТА» ТОВ, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання договору недійсним, встановив: 15.03.2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до «Агентства нерухомості «АТЛАНТА» ТОВ, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання недійсним додаткової угоди від 29.07.2021 року до договору № 73/27 від 10.07.2021 року, укладену між ОСОБА_1 та «Агентством нерухомості «АТЛАНТА» ТОВ та ОСОБА_2 . Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 10.07.2021 року у приміщенні «Агентство нерухомості «АТЛАНТА» ТОВ між позивачем з однієї сторони, «АгентствоМ нерухомості «АТЛАНТА» ТОВ в особі Сіпка О.А. з другої сторони, а також продавцем ОСОБА_2 з третьої сторони, було укладено тристоронній договір № 73/27 про намір укласти угоду, а саме: придбати позивачем у ОСОБА_2 кв. АДРЕСА_1 . Згідно п. 4.5 вказаного договору у разі невиконання власником вищевказаної квартири ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань остання повинна не тільки повернути позивачу гроші, а й сплатити штраф. Крім того, 29.07.2021 року між позивачем ОСОБА_1 та «Агентством нерухомості «АТЛАНТА» ТОВ було укладено додаткову угоду до договору № 73/27 від 10.07.2021 року, згідно якої строк виконання договору продовжено до 05.08.2021 року. Станом на 05.08.2021 року ані ОСОБА_2 , ані «Агентство нерухомості «АТЛАНТА» ТОВ, не виконали взяті на себе зобов`язання, викладені у вищевказаних договорах. Посилаючись на вказані обставини позивач просила задовольнити її вимоги. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15.01.2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено (а.с.141-143). В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Панчошенко О.В. ставить питання про скасування рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15.01.2025 року, ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.141-143). Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники належним чином були повідомленні про день та час слухання справи (а.с.177-186). Крім того, колегією суддів враховано заяву представника ОСОБА_1 адвоката Панчошенка О.В. про розгляд справи за відсутності позивача та її представника (а.с.187-188). У зв`язку з цим, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»). При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції. Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні. На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу на підставі наявних доказів. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що підстав для визнання спірної додаткової угоди недійсною в межах обраних позивачем підстав позову не вбачається (а.с.141-143). Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5-6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. З матеріалів справи вбачається, що 10.07.2021 року між «Агентством нерухомості «АТЛАНТА» ТОВ, в особі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено тристоронній договір № 73/27 про намір укласти угоду. У відповідності до п. 1.1. цього договору, власник ( ОСОБА_2 ) та набувач ( ОСОБА_1 ) зобов`язалися укласти договір про відчуження, згідно якого ОСОБА_2 передає у власність ОСОБА_1 кв. АДРЕСА_1 . Крім того, вказаним договором передбачені обов`язки набувача (п.п.3.2.1 3.2.2): набувач зобов`язується з`явитися в місце і час, узгоджені сторонами, не пізніше терміну, встановленого п. 2.5 договору, для укладання та нотаріального посвідчення договору відчуження об`єкту та оплатити власнику ціну об`єкту, зазначеної у п. 2.1. договору за вирахуванням суми, переданої за цим договором передоплати, передбаченої п. 4.4. договору, безпосередньо під час укладання та нотаріального посвідчення договору відчуження об`єкту. Також договором встановлені обов`язки «Агентства нерухомості «АТЛАНТА» ТОВ (п.п.3.3.1 3.3.4), а саме: забезпечення організаційно-правового супроводу договору, організування зберігання документів, переданих власником до моменту укладання та нотаріального посвідчення договору відчуження об`єкта, організувати проведення укладення та нотаріального посвідчення договору відчуження об`єкта, створення умов для проведення перегорів та розрахунків між набувачем та власником нерухомого майна У п. 2.5 договору зазначено строк укладання договору відчуження нерухомого майна не пізніше 30.07.2021 року (а.с.15-17). Згідно акту виконаних робіт до договору 73/27 від 10.07.2021 року, «Агентство нерухомості «АТЛАНТА» ТОВ, було надано наступні послуги: надано варіанти об`єктів нерухомого майна; надано фахівця для демонстрації об`єктів нерухомості; участь у переговорах; організація огляду об`єктів нерухомого майна. За наданні послуги позивачем було сплачено 13 645,00 грн. (а.с.19). Разом з тим, 29.07.2021 року між сторонами було укладено додаткову угоду до вищевказаного договору та строк виконання договору було продовжено до 05.08.2021 року (а.с.20). У відзиві на позовну заяву «Агентство нерухомості «АТЛАНТА» ТОВ, вказувало, що відповідачем було здійснено усі встановлені договором заходи щодо укладання договору: направлено визначеному сторонами нотаріусу документи, необхідні для укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна, замовлення необхідних довідок та визначено дату та час укладання договору. Разом з тим, позивач ОСОБА_1 для укладання договору купівлі-продажу не з`явилася (а.с.54). Доказів щодо спростування зазначених доводів відповідача позивачем ОСОБА_1 надано не було. Колегія суддів зазначає, однією з умов дійсності правочину є дотримання вимог щодо його змісту. Правочин не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України). До правочинів, зміст яких не відповідає вимогам законодавства, слід віднести: правочин, який порушує публічний порядок; правочин, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства та моральним засадам суспільства; правочини юридичних осіб, яких вони не мали права вчиняти; правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування; фіктивні правочини; удавані правочини. Правочин вчинений у формі, встановленій законом. Як вбачається з матеріалів справи, сторонами не оспорювалось, що волевиявлення учасників спірного правочину було вільним, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Всі доводи заявника апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач «Агентство нерухомості «АТЛАНТА» ТОВ не є юридичною особою, а тому не мало право укладати вищевказаний договір із позивачкою. Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, відповідач «Агентство нерухомості «АТЛАНТА» ТОВ, є юридичною особою у формі товариства з обмеженою відповідальністю та має Статут. Товариство зареєстровано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, дата реєстрації: 10.01.2002 року, дата запису: 20.03.2006 року, номер запису: 15561200000018241, код ЄДРПОУ: 31851510 (а.с.60-85). Зазначені обставини свідчать про те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсною додаткової угоди від 29.07.2021 року до договору № 73/27 від 10.07.2021 року, укладену між ОСОБА_1 та «Агентством нерухомості «АТЛАНТА» ТОВ, та ОСОБА_2 . Що стосується можливого відшкодування шкоди, завданої позивачу ОСОБА_1 , то колегія суддів зазначає, що таких позовних вимог не заявлялось і зазначені обставини не були предметом судового розгляду ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції. З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення прийнято у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374. ст.ст. 375, 381 - 384, 389 - 391 ЦПК України, апеляційний суд, ухвалив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Панчошенка Олександра Васильовича залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 січня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. У зв`язку з перебуванням судді Сегеди С.М. на лікарняному, повне судове рішення складено 05.06.2025 року. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Р.Д. Громік О.С. Комлева