Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/27237/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/27237/24 Головуючий у 1-й інстанції: Скрипка І.М. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., за участю секретаря Шляги А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому просила: - стягнути з відповідача за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2021 у справі № 640/25286/19 за період з 21.05.2021 до 15.05.2024 суму у розмірі 1 076 901, 96 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 позов задоволено частково: стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 21.05.2021 по 09.05.2024 у розмірі 1 071 314, 92 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням Офіс Генерального прокурора звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2021 у справі № 640/25286/19 позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії №1 з атестації прокурорів Генеральної прокуратури України «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора» №137 від 29.10.2019; визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 14.11.2019 № 1490ц; поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на рівнозначній посаді прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України з 19.11.2019; стягнуто з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 19.11.2019 до дати фактичного поновлення на роботі. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2021 року змінено в мотивувальній та резолютивній частині, викладено абзаци 4 та 5 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2021 у наступній редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України з 19.11.2019. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2021 року залишити без змін». Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021 стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.11.2019 по 20.05.2021 в сумі 523 785,00 (п`ятсот двадцять три тисячі сімсот вісімдесят п`ять) гривень 00 копійок, з відрахуванням податків та зборів. Наказом Генерального прокурора від 10.05.2024 №824ц ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України. Позивача ознайомлено із таким наказом 15.05.2024, що вбачається з відмітки про ознайомлення (а.с.20). Наказом Генерального прокурора від 16.05.2024 №867ц позивача звільнено з посади прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури з 17.05.2024 у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням згідно пункту 7 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (а.с.21). У матеріалах справи наявна засвідчена копія листа Офісу Генерального прокурора від 13.09.2023 на адресу ОСОБА_1 із проханням про прибуття до Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора з метою вирішення питання щодо виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021 у справі № 640/2528619 (а.с.103). У зв`язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на посаді, позивач звернулась до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, в частині задоволення позовних вимог, мотивував своє рішення тим, що існування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2021 у справі № 640/25286/19, з урахуванням змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021, породжувало у відповідача обов`язок щодо поновлення позивача на вказаній посаді, який мав бути здійснений, шляхом видання відповідачем відповідного наказу негайно після його проголошення. Також, суд першої інстанції зазначив про те, що працевлаштування позивача у період невиконання відповідачем обов`язку щодо виконання рішення суду про поновлення його на попередній роботі не може бути трансльоване на користь відповідача задля уникнення чи зменшення встановленої законом відповідальності. Відмовляючи в задоволені частини позовних вимог, суд першої інстанції зазначив про те, що останнім днем перед поновленням на посаді позивача було 09.05.2024, а відтак підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку по 15.05.2024 відсутні. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, порушено норми процесуального права, неповно встановлено обставини справи. Апелянт наголосив, що для поновлення особи на роботі необхідно її волевиявлення, зокрема заява або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі, водночас, позивач не скористався правом звернення до органів виконавчої служби, не надав жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про відмову роботодавця виконувати рішення суду та його умислу, спрямованого на такі дії чи бездіяльність. Також, апелянт зазначає про те, що судом першої інстанції не враховано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021 у справі №640/25286/19, якою змінено рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2021, а тому строк затримки виконання рішення про поновлення позивача на посаді необхідно рахувати з 15.12.2021. Крім того, судом не враховано тієї обставини, що позивач у спірний період перебував у трудових правовідносинах з державним органом та отримував заробітну плату, а тому наявні підстави для виплати різниці в заробітку за час затримки виконання рішення. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Частиною 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Згідно з ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами (ч. 1). Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ч. 2). Відповідно до ч. 2 ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Пунктом 3 ч. 1 ст. 371 КАС України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. Відповідно до абз. 8 ст. 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню. Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Аналіз правових норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника у разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів особи, що звернулася за захистом цього права. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 11 грудня 2024 року по справі №640/17410/21. Посилання апелянта на невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення) не впливає на обов`язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущене до негайного виконання, яке покладає на нього зобов`язання щодо поновлення працівника на посаді. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 21 листопада 2024 року по справі № 640/22270/21. Так, відповідно до висновків Верховного Суду викладених у постанові від 18 квітня 2024 року по справі №640/4614/20 рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу, водночас відповідно до ст. 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст. 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Вказана правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 лютого 2018 року у справі №807/2713/13-а, від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16, від 31 липня 2019 року у справі №813/593/17, від 25 вересня 2019 року у справі №813/4668/16, від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а, від 19 грудня 2019 року у справі №2а-7683/12/1370, від 05 лютого 2020 року у справі №815/1676/18, від 05 березня 2020 року у справі №280/360/19, від 26 листопада 2020 року у справі №500/2501/19, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 23 березня 2023 року у справі №420/8539/21. Як встановлено судом першої інстанції, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2021 у справі № 640/25286/19, ОСОБА_1 поновлено в Генеральній прокуратурі України на посаді прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді. З матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав покладений на нього законом обов`язок щодо негайного добровільного виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, що свідчить про його протиправну бездіяльність. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки відповідачем не було вчасно виконано рішення суду про поновлення позивача на роботі, то останній має право на стягнення на свою користь середньомісячного заробітку за час такої затримки. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі №640/17410/21. Таким чином, враховуючи те, що рішення у справі № 640/25286/19 виконано в частині поновлення позивача на посаді лише 10.05.2024, то на користь позивача, у зв`язку з затримкою виконання рішення про поновлення на роботі, підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.05.2021 (наступний день після ухвалення судового рішення про поновлення) по 09.05.2024 (день що передує виданню наказу про поновлення) включно. Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не враховано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021 у справі № 640/25286/19, якою змінено рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2021, а тому строк затримки виконання рішення про поновлення позивача на посаді необхідно рахувати з 15.12.2021, колегія суддів вважає помилковими, оскільки рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2021 у справі № 640/25286/19 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді підлягало негайному виконанню. Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Стосовно обрахунку середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, колегія суддів враховує наступне. Середній заробіток працівника визначається у відповідності до статті 27 Закону «Про оплату праці» №108/95-ВР за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (Порядок №100). За приписами пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. За змістом пункту 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Як встановлено додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021 у справі № 640/25286/19, яка набрала законної сили, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 на час звільнення складала 1 396,76 грн. Відповідно до листів Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу» загальна кількість робочих днів у 21.05.2021 по 09.05.2024 становить 767 робочих днів. Отже, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді за вказаний період становить 1 071 314, 92 грн. (1396,76 грн. * 767 днів). Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 21.05.2021 по 09.05.2024 у розмірі 1 071 314, 92 грн. Щодо доводів апелянта про неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2023 року по справі № 360/4404/21 щодо необхідності виплати різниці у заробітку, оскільки позивач у спірний період був працевлаштований, колегія суддів зазначає наступне. Як зазначено вище, ст 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2023 року по справі №360/4404/21 зазначив про те, що суд апеляційної інстанції мав би проаналізувати різницю у заробітній платі, яку отримувала особа у спірний період, перебуваючи на посаді головного спеціаліста в Луганській обласній прокуратурі (проходила державну службу), і у разі підтвердження факту отримання нею грошових коштів у меншому розмірі, ніж вона б отримувала перебуваючи на посаді прокурора у цьому органі, за умови вчасного її поновлення на цій посаді, необхідно стягнути різницю між цими двома грошовими сумами на користь позивача. Разом з тим, оскільки позивач у спірний період був працевлаштований в іншому державному органі (Державному бюро розслідувань), а не в тому самому органі, вищезазначені висновки Верховного Суду не є релевантними до спірних правовідносин. Також, стосовно працевлаштування ОСОБА_1 у спірний період у Державному бюро розслідувань, то колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 09.01.2024 у справі №460/15639/21 та від 05.05.2022 у справі № 280/4402/21, у яких вказано: «Аналізуючи наведені норми права у контексті ст. 235 КЗпП України та ст. 370-372 КАС України, Верховний Суд зазначає, що негайне виконання рішення суду про поновлення особи на посаді у відносинах публічної служби не ставиться у залежність від будь-яких обставин, у тому числі від перебування особи на іншій службі або заняття нею адвокатською діяльністю. Питання щодо несумісності має вирішуватися після виконання рішення суду про поновлення особи на посаді і це питання не є предметом розгляду у справі про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді». За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в перевіряємій частині. Щодо наявності правових підстав для задоволення таких позовних вимог у подібних правовідносинах наголосив Верховний Суд від 10.04.2025 у справі № 280/5280/23 у постанові від 10.04.2025 у справі № 280/5280/23. При цьому, вказані вище та всі інші доводи та аргументи апеляційної скарги відповідача є безпідставними та вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню. Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010). Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В. Повний текст постанови виготовлений 05.06.2025.