Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/38780/24

Справа № 127/38780/24 Провадження № 22-ц/801/932/2025 Категорія: 40 Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2025 рокуСправа № 127/38780/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О. В., суддів: Шемети Т. М., Панасюка О. С., за участю секретаря судового засідання Луцишина О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 27 лютого 2025 рокуу м. Вінницісуддею цього суду Романюк Л.Ф., дата складання повного тексту судового рішення відповідає даті його ухвалення, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі ТОВ «Діджи Фінанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позов мотивовано тим, що 23.04.2007 року між ОСОБА_1 та Приватним акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), був укладений кредитний договір № CNL-B00/074/2007, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 198 000 доларів США, з яких: перший транш в сумі 32666,67 доларів США на погашення поточної заборгованості Позичальника перед Кредитором першої черги за Кредитним договором та другий транш в сумі 165333,33 доларів США на купівлю нерухомого майна, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 4,99 % річних + FIDR, строком до 22.04.2032 року. 24.04.2007 року, 09.04.2009 року, 10.09.2009 року, 10.09.2009 року та 10.03.2010 року було укладено додаткові договори до кредитного договору № CNL-B00/074/2007 від 23.04.2007 року. 18.03.2011 року між ПАТ «ОТП банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») було укладено Договір про відступлення прав-вимог, відповідно до якого відступалися права-вимоги за кредитним договором № CNL-B00/074/2007. 26.09.2014 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/13757/13-ц позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково. Вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № CNL-B00/074/2007 від 23.04.2007 року (з урахуванням додаткових угод) у розмірі 3 738 455,84 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 1 471831,02 грн, що еквівалентно 184 140,00 доларів США; заборгованість за процентами за користування кредитом - 266 624,82 грн, що еквівалентно 33 357,29 доларів США, пеня 2 000 000 грн. 28.06.2024 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір факторингу, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № CNL-B00/074/2007 від 23.04.2007 року перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс». 27.08.2024 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 29.10.2024 року, замінено стягувача ТОВ «ОТП Факторинг» на його правонаступника - ТОВ «Діджи Фінанс» при виконанні виконавчого листа № 127/13757/13-ц, виданого 19.05.2015 року Вінницьким міським судом Вінницької області у цивільній справі № 127/13757/13-ц за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами. Позивач вказав, що наразі в Автоматизованій системі виконавчого провадження знаходиться відкрите виконавче провадження № 64942719, що свідчить про те, що рішення по справі № 127/13757/13-ц не виконано. У зв`язку з тим, що рішення суду про стягнення з відповідача заборгованості набрало законної сили, однак до цього часу не виконане в повному обсязі, сума заборгованості не сплачена, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено нарахування 3% річних від простроченої суми за період з 23.08.2020 року по 23.05.2021 року у сумі 4 891,76 доларів США. За таких обставин, позивач просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та судові витрати. 27.02.2025 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, ТОВ «Діджи Фінанс» подало апеляційну скаргу, у якій посилається на його незаконність та необґрунтованість, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що сторона позивача не отримувала подану 24.01.2025 року представником відповідача ОСОБА_3 до суду першої інстанції заяву, у якій було посилання на те, що позивач незаконно нарахував штрафні санкції за період з 23.08.2020 року до 23.05.2021 року, оскільки особа звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК, на період встановлення на усій території України карантину (з 12.03.2020 року до 30.06.2023 року) та в період дії воєнного стану (з 24.02.2022 року по теперішній час), а також вказувалось на те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, відтак, оскільки позовна заява подана 26.11.2021 року, то максимально можливий строк за який позивач мав право нараховувати штрафні санкції - з 26.11.2021 року по 26.11.2024 року. Таким чином, скаржник наголошує, що у позивача не було можливості ознайомитись із зазначеною заявою та надати свої заперечення. Крім того, скаржник зауважує, що за змістом зазначена заява є відзивом на позов, але подана вона була як пояснення відповідно до ст. 43 ЦПК України. Однак апелянт вважає, що без дозволу на подання зазначеного документа та без надсилання іншим сторонам справи, а саме позивачу та представнику позивача, таку заяву необхідно було залишити без розгляду. Між тим, враховуючи, що відповідно до п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України загальна позовна давність продовжується на строк дії карантину, а потім воєнного стану, то скаржник вказує, що наявні підстави для нарахування 3% річних у період з 23.02.2019 року по 23.02.2021 року, оскільки це останній період, на який нараховуються 3% річних. Також, посилаючись на правові позиції Верховного Суду, вважає, що при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, тобто в даному випадку в доларах США, а не еквівалент у національній валюті України. Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати, вимоги позивача задовольнити частково за таких підстав. Статтею 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам. Судом встановлено, що 23.04.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», був укладений кредитний договір № CNL-B00/074/2007, за умовами якого Банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 198 000 доларів США, з яких: перший транш в сумі 32666,67 доларів США на погашення поточної заборгованості позичальника перед кредитором першої черги за кредитним договором та другий транш в сумі 165333,33 доларів США на купівлю нерухомого майна, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 4,99 % річних + FIDR, строком до 22.04.2032 року. 24.04.2007 року, 09.04.2009 року, 10.09.2009 року, 10.09.2009 року та 10.03.2010 року було укладено додаткові договори до кредитного договору № CNL-B00/074/2007 від 23.04.2007 року. 18.03.2011 року між ПАТ «ОТП банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено Договір про відступлення прав-вимог, відповідно до якого відступалися права-вимоги за кредитним договором № CNL-B00/074/2007, який був укладений між банком та відповідачем. 26.09.2014 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/13757/13-ц позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково. Вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № CNL-B00/074/2007 від 23.04.2007 року (з урахуванням додаткових угод) у розмірі 3 738 455,84 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 1 471831,02 грн, що еквівалентно 184 140,00 доларів США; заборгованість за процентами за користування кредитом - 266 624,82 грн, що еквівалентно 33 357,29 доларів США, пеня 2 000 000 грн (а.с.16-18). 28.06.2024 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір факторингу, відповідно до якого право вимоги за Кредитним договором № CNL-B00/074/2007 від 23.04.2007 року перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс» ( а.с.). 27.08.2024 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області (а.с.19), залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 29.10.2024 року(а.с.10-15), замінено стягувача ТОВ «ОТП Факторинг» на його правонаступника - ТОВ «Діджи Фінанс» при виконанні виконавчого листа № 127/13757/13-ц, виданого 19.05.2015 року Вінницьким міським судом Вінницької області у цивільній справі № 127/13757/13-ц за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами. Відповідно до витягу із Автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні знаходиться відкрите виконавче провадження № 64942719при виконанні виконавчого листа № 127/13757/13-ц (а.с.20-22). Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що особа звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК, на період встановлення на усій території України карантину (з 12.03.2020 року до 30.06.2023 року) та в період дії воєнного стану (з 24.02.2022 року по теперішній час), відтак суд не вбачав підстав для нарахування 3 % річних простроченої суми за період з 23.08.2020 року по 23.05.2021 року, в зв`язку з чим дійшов висновку про відмову у задоволенні позову. Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Зобов`язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з рішень суду. Предметом позову є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання щодо стягнення заборгованості за рішенням суду, яке набрало законної сили. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц, за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Як визначено ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц. З досліджених судом матеріалів справи встановлено, що на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26.09.2014 року по справі № 127/13757/13-ц у ОСОБА_1 виникло зобов`язання перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна», між яким 28.06.2024 року та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу, відповідно до якого право вимоги перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс». За змістом положень статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до п. 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК Україниу разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення. Однак, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція наведена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц та від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18. Тобто, за змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Отже, наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором позики, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до ст. 526, 599 ЦК України. Таким чином, позивач відповідно до зазначеної норми має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання навіть після рішення суду. Враховуючи те, що зобов`язання між сторонами встановлено рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26.09.2014 року у справі № 127/13757/13-ц, а відповідач прострочила виконання грошового зобов`язання, що нею не спростовано, тому наявні підстави про застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних на суму боргу за період прострочення з 23.08.2020 року по 23.05.2021 року. Наведеного суд першої інстанції не врахував та дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для нарахування 3 % річних простроченої суми за період з 23.08.2020 року по 23.05.2021 року, в зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову Крім того, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК Україниу період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Однак, посилання суду першої інстанції на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України є безпідставними, оскільки положення вказаної норм необхідно застосовувати до вимог про стягнення 3 % річних починаючи із з 24 лютого 2022 року, в той час позивач у даній справі просив стягнути 3 % річних за період з 23.08.2020 року по 23.05.2021 року. Отже, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку із невиконанням відповідачем грошових зобов`язань за період прострочення з 23.08.2020 року по 23.05.2021 року, що випливають із кредитного договору, наявність яких та розмір визначено рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26.09.2014 року у справі № 127/13757/13-ц, не підлягають застосуванню вимоги п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, на що суд першої інстанції уваги не звернув. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження №12-161гс19) зазначено, що: «визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду». У даній справі позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 23.08.2020 року по 23.05.2021 року у сумі 4 891,76 доларів США, яка нарахована на підставі ст. 625 ЦУ України від суми у 217 497, 29 доларів США. Як видно зі змісту рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26.09.2014 року з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 738 455,84 грн, що еквівалентно 217 497, 29 доларів США. Між тим, відповідно до правової позиції Великої палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц, «при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році)». Дане твердження також узгоджується з постановою Верховного Суду від 15.11.2023 року у справі № 711/4585/22. Тобто рішенням суду фактично стягнуто суму боргу у національній валюті, - гривні, відповідно подальше нарахування штрафних санкцій у іноземній валюті є протиправним. Відтак, твердження скаржника про те, що при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, тобто в даному випадку в доларах США є необґрунтованими, а тому при нарахуванні 3% річних належить виходити з суми заборгованості, встановленої рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/13757/13-ц від 26.09.2014 року, яким із ОСОБА_1 стягнуто заборгованість у національній валюті (гривні), що в цілому становить 3 738 455,84 грн. Отже, розрахунок 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 23.08.2020 року по 23.05.2021 року (період визначений позивачем в позовній заяві) необхідно здійснювати наступним чином: Сума заборгованості 3 738 455, 84 грн. Кількість днів прострочення 273 дні. З 23.08.2020 року до 31.12.2020 - 3738455,84 грн (прострочена сума, визначена судовим рішенням) х 131 (кількість днів прострочення) х 3 (% річних) : 100 : 366 (кількість днів у 2020 році) + з 01.01.2021 року по 23.05.2021 року - 3738455,84 грн (прострочена сума, визначена судовим рішенням) х 142 (кількість днів прострочення) х 3 (% річних) : 100 : 365 (кількість днів у 2021 році) = 83 774, 82 грн. Тобто, загальна сума 3% річних за порушення грошового зобов`язання за період з 23.08.2020 року по 23.05.2021 року становить 83 774, 82 грн. При цьому, що стосується посилань, наведених у поданій 24.01.2025 року до суду першої інстанції представником відповідача Шиманським В.М. заяві, щодо того, що позовна заява подана 26.11.2021 року, відтак максимально можливий строк за який позивач мав право нараховувати штрафні санкції - з 26.11.2021 року по 26.11.2024 року, враховуючи що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, колегія суддів вказує на наступне. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Для подачі позовної заяви про стягнення 3% річних застосовується загальна позовна давність у три роки. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 року по справі № 127/15672/16-ц (провадження №14-254цс19). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого: "12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину." 11 березня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392, враховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року №

500. Також 27 червня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу. Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини. Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), стану, цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів звертає увагу, що у даній справі підлягає застосуванню пункт 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо продовження строків позовної давності. Таким чином, позивач 26.11.2024 року звернувся до суду із позовом про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України за період з 23.08.2020 року по 23.05.2021 року, тоді як його право на звернення стягнення обмежується строком загальної позовної давності тривалістю у три роки, при цьому вказаний строк, з огляду на застосування пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України підлягає продовженню у межах трьох років до введення на всій території України карантину у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Отже, з огляду на продовження строку позовної давності на строк дії карантину, суд вважає, що строк позовної давності позивачем не пропущений, тому відсутні підстави для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення ухвалене із неправильним застосуванням судом норм матеріального права, в певній мірі знайшли своє підтвердження, що є наслідком часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду із ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних за період з 23.08.2020 року по 23.05.2021 року у розмірі 83 774, 82 грн. Крім того, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Частиною 1, 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За таких обставин, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог та частковим задоволенням вимог апеляційної скарги, відповідно до положень ст. 141, апеляційний суд, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог (41,56%), вважає за необхідне стягнути із відповідача на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 006, 74 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 1 510, 12 грн. Щодо стягнення судових витрат, пов`язаних з витратами на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 15 000 грн, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 1 ст. 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3). Згідно з ч. 1-3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат які підлягають розподілу між сторонамиза результатами розгляду справи. Аналогічна правова позиція вказана в постанові Верховного Суду від 04.03.2020 в справі № 759/17921/17. Стаття 137 ЦПК України передбачає підстави та порядок вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 року в справі № 826/1216/16. Як свідчать матеріали справи, відповідно до договору № 11 про надання правової допомоги від 12.02.2024 року (а.с. 24) професійну правничу допомогу позивачу ТОВ «Діджи Фінанас» в суді першої інстанції надавало Адвокатське Бюро «Анастасії Міньковської», повноваження підтверджуються ордером серії АІ № 1756235 від 26.11.2024 року (а.с. 23). На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду договір № 11 про надання правової допомоги від 12.02.2024 року (а.с. 24); ордер серії АІ № 1756235 від 26.11.2024 року (а.с. 23); додаткову угоду № 25 до Договору про надання правничої допомоги № 11, за змістом якої сторонами погоджено, що вартість наданих юридичних послуг визначається відповідно до умов основного договору (а.с. 32); акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 26.11.2024 року на загальну суму 10 000 грн з детальним описом обсягу наданих адвокатом послуг (а.с. 31); попередній детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, в якому визначено склад, обсяг та види виконаних робіт адвокатом та загальна вартість яких становить 15 000 грн. Частиною 5 ст. 137 ЦПК України передбачено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Як вбачається із матеріалів справи відповідач не заявляла клопотання про зменшення розміру таких витрат, хоча не була позбавлена такої можливості. Таким чином, з урахуванням наведеного та з огляду на часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, пропорційно до розміру задоволених вимог, що становить 6 234 грн. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»задовольнити частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької областівід 27 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) 3 % річних за порушення грошового зобов`язання за період з 23.08.2020 року по 23.05.2021 року у розмірі 83 774, 82 грн. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 006, 74 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 1 510, 12 грн. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746) витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді першої інстанцій, у розмірі 6 234 грн. Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст судового рішення складено та виготовлено 05 червня 2025 року. Головуючий О. В. Ковальчук Судді: Т. М. Шемета О. С. Панасюк