Постанова Дніпровський апеляційний суд № 177/1987/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2906/25 Справа № 177/1987/24 Суддя у 1-й інстанції - Коваль Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2025 року м.Кривий Ріг справа № 177/1987/24 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О., суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. секретар судового засідання Дяченко Д.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2024 року, яке ухвалено суддею Коваль Н. В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області,та повне судове рішення складено 03 грудня 2024 року, УСТАНОВИВ: В серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та 3 % річних. В обґрунтування позову зазначено, що рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2014 року у справі № 177/357/14-ц, яке змінено рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2015 року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , у рахунок відшкодування збитків за договором підряду відповідно до ст. 849, 883 ЦПК України, стягнуто 190 164 грн. Рішення набрало законної сили 13 січня 2015 року. На виконання вказаного рішення 22 січня 2015 року судом видано виконавчий лист, на підставі якого постановою державного виконавця Криворізького районного ВДВС від 03 лютого 2015 року відкрито виконавче провадження ВП № 46321366. 10 липня 2020 року ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області замінено сторону виконавчого провадження ОСОБА_3 правонаступником ОСОБА_1 у виконавчому провадженні щодо виконання рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2014 року. Постановою державного виконавця від 16 липня 2021 року у ВП № 46321366 змінено сторону виконавчого провадження стягувача ОСОБА_3 на її правонаступника ОСОБА_1 . Постановою державного виконавця від 16 липня 2021 року у ВП № 46321366 змінено сторону виконавчого провадження стягувача ОСОБА_3 на її правонаступника ОСОБА_1 . Постановою від 24 грудня 2021 року у ВП № 46321366 виконавчий документ повернуто стягувачу ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Позивачем повторно пред`явлено виконавчий лист № 177/357/14-ц до виконання та постановою від 07 грудня 2022 року відкрито виконавче провадження ВП № 70501522, яке постановою від 05 січня 2023 року приєднано до зведеного виконавчого провадження № 632511729. Оскільки, відповідач не виконав рішення суду, не бажає добровільно виконувати свої зобов`язання за рішенням суду, тому позивач вважає, що відповідач повинен сплатити йому 3% річних та інфляційні втрати, які позивачем розраховано за період з 12 березня 2017 року по 09 квітня 2021 року 3% річних у розмірі 23 272,95 грн, та інфляційні втрати у розмірі 74 001,18 грн, які позивач просив стягнути з відповідача на його користь, а також витрати по сплаті судового збіру у розмірі 1 211,20грн. Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2024 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму інфляційних втрат у розмірі 74 001 грн 18 коп, три відсотки річних у розмірі 23 272 грн 95 коп та судовий збір в розмірі 1 211 грн 20 коп. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що Законом України «про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 530-ІХ від 17 березня 2020 року, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (Covіd-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів. Постановою Кабінету міністрів України № 206 від 05 березня 2022 року, яка застосовується з 24 лютого 2022 року, встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх не оплати або оплати не в повному обсязі. Стаття 625 ЦК України передбачає відповідальність за прострочення грошового зобов`язання на боржника лише саме при наявності протиправного невиконання, неналежного виконання ним грошового зобов`язання. Вказує, що саме в наслідок бездіяльності державного виконавця, безпосередньо відповідального за своєчасне погашення заборгованості за рішенням суду порушено загальний встановлений порядок звернення стягнення на майно боржника, що значно обмежило права відповідача (боржника), як учасника виконавчого провадження. Беручи до уваги, що встановлений законом обов`язкових виконавчих дій, пов`язаних з виконанням стягнення у примусовому порядку за рішенням суду відповідно о Розділів ІV,VII щодо загальних умов та порядку здійснення виконавчого провадження та звернення стягнення на майно боржника Закону України «Про виконавче провадження» у повному обсязі не проводилося, вважає, що вимоги позивача щодо нарахування розміру інфляційних втрат та 3% річних зазначених у позовній заяві є безпідставними. Крім того, вважає, що у діях відповідача відсутня будь-яка вина у затримці розрахунків з позивачем. Також, оскільки позивачем не заявлено вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку ним нараховано 3% річних та інфляційних втрат, позивач не може застосувати положення статті 625 ЦК України. Заявлені позивачем до стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 74 001,18 грн та 3% річних у розмірі 23 272,95 грн є явно не співмірними з можливостями відповідача, а тому, суд за певних умов, може зменшити розмір неустойки, штрафу, відсотків за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України Зазначає, що позивач уже звертався до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних, в якому просив стягнути з відповідача суму інфляційних втрат та 3% річних за тими ж самими виконавчими провадженнями з аналогічним предметом та з аналогічних підстав, які рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 19.07.2024 задоволені частково, тому вважає, що позивачем подано два позови з аналогічним предметом та з аналогічних підстав, у зв`язку з чим наявні підстави для залишення вказаного позову без розгляду. Також вказує, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Між тим, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Таким чином, з урахуванням вимог статті 258 ЦК України та звернення відповідача із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності, а також з урахуванням диспозитивності цивільно-процесуального судочинства слід було застосовувати позовну давність в один рік. Отже, висновки суду першої інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат, процентів та пені не узгоджуються із нормами цивільного законодавства України, які Криворізьким районним судом Дніпропетровської області застосовано неправильно, що суперечить приписам діючого законодавства України. Таким чином, оскільки «заборгованість» позивачем 3% річних та інфляційних втрат обчислена з 12 березня 2017 року, то позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних подана поза межами позовної давності. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_2 Вірко В.В., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2014 року у справі № 177/357/14-ц, зміненого рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2015 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування шкоди 190 164 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 901,68 грн, витрати на правничу допомогу 4 549,50 грн. Рішення набрало законної сили 13 січня 2015 року (а.с.8-11). На виконання вказаного рішення 22 січня 2015 року судом видано виконавчий лист, із примусового виконання якого постановою державного виконавця Криворізького відділу ДВС від 03 лютого 2015 року відкрито виконавче провадження ВП № 46321366 (а.с.12,13). Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2020 року замінено сторону виконавчого провадження стягувача ОСОБА_3 правонаступником ОСОБА_1 у виконавчому провадженні щодо виконання рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2014 року, зміненого рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2015 року у цивільній справі № 177/357/14-ц. Ухвала набрала законної сили 07 серпня 2020 року (а.с.14-15). Постановою державного виконавця від 16 липня 2021 року у ВП № 46321366 замінено сторону виконавчого провадження стягувача ОСОБА_3 на її правонаступника ОСОБА_1 (а.с. 16). Постановою від 24 грудня 2021 року у ВП № 46321366 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 17). Позивачем повторно пред`явлено виконавчий лист № 177/357/14-ц до виконання та постановою від 07 грудня 2022 року відкрито виконавче провадження ВП № 70501522, яке постановою від 05 січня 2023 року приєднано до зведеного виконавчого провадження № 63251729 (а.с.18,19). Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на стягнення трьох процентів річних та інфляційних нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України за період з 12 березня 2017 року по 09 квітня 2021 року. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18). В постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі №905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Установивши, що рішення суду відповідач не виконав, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність у позивача права на стягнення відповідно до статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат унаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду. При цьому посилання апелянта на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 530-ІХ від 17 березня 2020 року та Постанову Кабінету міністрів України № 206 від 05 березня 2022 року, яка застосовується з 24 лютого 2022 року, як на неможливість застосування вказаного позивачем періоду для стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки зазначені норми закону не поширюються на дані правовідносини так як позивач просить стягнути інфляційні втрати та 3% річних за період з 12 березня 2017 року по 09 квітня 2021 року. Також колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що позивач уже звертався до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних, в якому просив стягнути з відповідача суму інфляційних втрат та 3% річних за тими ж самими виконавчими провадженнями з аналогічним предметом та з аналогічних підстав, які рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2024 року задоволені частково, оскільки у вказаному рішенні ОСОБА_1 звертався до суду про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, в тому числі за ВП № 70501522 за виконавчим листом № 177/357/14-ц від 16 жовтня 2014 року за період з 10 квітня 2021 року по 02 квітня 2024 року, в той час як в теперішній час звертається про стягнення інфляційних втрат та 3% річних по вказаному виконавчому провадженню за період з 12 березня 2017 року по 09 квітня 2021 року, тобто за інший період. Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19. спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», в Україні встановлено карантин з 12 березня 2020 року. 30 березня 2020 року Верховна Рада України прийняла закон № 540-1Х (набрав чинності 02 квітня 2020 року), який продовжив низку процесуальних та інших строків (зокрема, позовну давність) на строк дії карантину. Зокрема, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257,258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановами Кабінету міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641 від 09 грудня 2020 року № 1236 (із змінами та доповненнями) встановлений Постановою Кабінету міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 карантин подовжений на всій території України з 22 травня 2020 року до 31 грудня 2022 року. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби» від 30 березня 2020 року № 540-ІХ внесено зміни до законодавчих актів, зокрема розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби СОVID-19, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681,728,786, 1293 цього Кодексу. продовжуються на строк дії цього карантину». Таким чином, беручи до уваги, що строк позовної давності за період з 12 березня 2017 року закінчувався 12 березня 2020 року, а також те, що на всій території України подовжено карантин з 31 грудня 2022 року, а під час дії карантину строки, визначені ст. 257 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину, то період заборгованості з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року не входить у строки позовної давності, тому до позовна заява про стягнення 3% річних та інфляційних втрат в періоду з 12 березня 2017 року по 09 квітня 2021 року, подана в межах позовної давності з урахуванням карантину. Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 05 березня 2025 року. Головуючий: Судді: