Ухвала КЦС ВС № 463/11002/24

УХВАЛА 05 червня 2025 року м. Київ справа № 463/11002/24 провадження № 61-6705ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М., розглянув касаційну скаргу представника фермерського господарства ОСОБА_1 - ОСОБА_2, на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня 2025 року в справі за позовом фермерського господарства ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, про відшкодування майнової та моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2024 року фермерське господарство ОСОБА_1 (далі - фермерське господарство) звернулося до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, про стягнення 29,00 грн на відшкодування майнової шкоди та 2 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій посадовими особами (службовими особами) відповідача, при розгляді заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 11 лютого 2022 року вих. № 39, що спричинило приниження честі, гідності, ділової репутації. Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2024 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 14 травня 2025 року, відмовлено у відкритті провадження у справі, оскільки зазначений спір підвідомчий господарському суду. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановивши, що позивач заявив вимогу до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, лише про відшкодування моральної та майнової шкоди, заподіяної діями суб`єкта владних повноважень, така вимога не об`єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом та предметними критеріями відповідає вимогам статей 4, 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а тому зазначений спір підвідомчий господарському суду, відмовив у відкритті провадження в справі. Судами застосовано висновки Верховного Суду, зокрема викладені у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року в справі № 761/2672/23 (провадження № 61-11035св23) за позовом фермерського господарства. У травні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника фермерського господарства - ОСОБА_2, на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня 2025 року. У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій зроблено помилковий висновок про відмову у відкритті провадження в справі в зв`язку з порушенням правил предметної юрисдикції. Посилається на відповідні норми Конституції України, які судами невірно застосовано або не застосовано взагалі. При цьому вказує про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого апеляційним судом, які суперечать статтям 4, 8 Господарського кодексу України, статті 20 ГПК України, статті 48 ЦПК України. Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень. Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для відкриття провадження в справі в порядку цивільного судочинства, враховуючи предметність спору та суб`єктний склад сторін, з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 461/1930/16-ц (провадження № 14-60цс18) зроблено висновок, що фермерське господарство ОСОБА_1 заявило вимогу до прокуратури та Держави України в особі ДКС України лише про відшкодування моральної шкоди, заподіяної діями суб`єкта владних повноважень, така вимога не об`єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадає під дію статті 4 ГПК України, а тому зазначений спір підвідомчий господарському суду. Такий правовий висновок викладений і в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 454/1668/17 (провадження № 61-15046сво18). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 454/1008/16-ц (провадження № 14-494цс19) вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи (частина перша статті 1 Закону України «Про фермерське господарство»). Вирішуючи спір у зазначеній справі, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що фермерське господарство ОСОБА_1 заявило вимогу до Держави України в особі ДКС України про відшкодування майнової та моральної шкоди, такі вимоги не об`єднані з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України, а тому зазначений спір підвідомчий господарському суду. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 15 березня 2018 року у справі № 461/1930/16-ц (провадження № 14-60цс18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 464/1874/17 (провадження № 14-395цс18), від 05 червня 2019 року у справі № 454/1690/16 (провадження № 14-152цс19), від 05 червня 2019 року у справі № 454/2181/16 (провадження № 14-226цс19), від 03 липня 2019 року у справі № 454/3304/14 (провадження № 14-272цс19), від 18 вересня 2019 року у справі № 757/37226/17 (провадження № 14-452цс19), і підстав для відступу від такої правової позиції не вбачається. Крім того, подібні правові висновки про юрисдикцію даного спору викладені у постановах Верховного Суду: від 17 лютого 2021 року у справі № 461/3186/16-ц (провадження № 61-14931св19), від 13 вересня 2022 року у справі № 454/2182/16-ц (провадження № 61-4291св19), від 15 листопада 2023 року у справі № 461/5197/22 (провадження № 61-9846св23), від 29 січня 2024 року у справі № 761/2672/23 (провадження № 61-11035св23) та від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/3634/23-ц (провадження № 61-4613св24). Отже, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановивши, що фермерське господарство заявило вимогу до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, лише про відшкодування майнової та моральної шкоди, така вимога не об`єднана з іншими вимогами і за своїм суб`єктним складом підпадає під дію статті 4 ГПК України, дійшов обґрунтованого висновку, що зазначений спір підвідомчий господарському суду, тому відповідно до пункту 1 частини першої статті186 ЦПК України підставно відмовив у відкритті провадження в справі. Доводи касаційної скарги фермерського господарства про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого апеляційним судом, які суперечать статтям 4, 8 Господарського кодексу України, статті 20 ГПК України, статті 48 ЦПК України, Верховний Суд визнає необґрунтованим, з огляду на таке. Відповідно до частин другої, п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. У рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) Європейський суд з прав людини наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень Консультативна рада європейських суддів вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання. Такі висновки сформульовані в численних постановах Великої Палати Верховного Суду (постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24)). Водночас, касаційна скарга фермерського господарства таких підстав для відступу від правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду та застосованого апеляційним судом не містить, а касаційним судом - не встановлено. Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявником аргументи для відступлення від зазначених висновків Верховного Суду не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими судами, зводяться до переоцінки судами доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування судами норм права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга фермерського господарства на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня 2025 року є необґрунтованою. Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника фермерського господарства ОСОБА_1 - ОСОБА_2, на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня 2025 року в справі за позовом фермерського господарства ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові про відшкодування майнової та моральної шкоди. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян