Постанова 4824 № 760/22778/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 760/22778/23 Головуючий у 1 інстанції: Аксьонова Н.М. Провадження №22-ц/824/4891/2025 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Гаращенка Д.Р. суддів Євграфової Є.П., Писаної Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка навчається,- ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст обставин справи У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка навчається. Просив стягнути з відповідача аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх доходів ОСОБА_1 щомісячно, починаючи стягнення з дня звернення до суду з позовом і до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення 23-х років ОСОБА_2 , за умови продовження ним навчання. В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що він є сином відповідача ОСОБА_1 , та студентом ІІ курсу денної форми навчання Київського національного економічного університету зі строком навчання до 15 липня 2026 року, через що не має самостійних доходів. Не зважаючи на отримання регулярного щомісячного заробітку (грошового забезпечення) військовослужбовця ОСОБА_1 не надає допомоги сину, який продовжує навчання. Враховуючи витрати на оплату переїзду до місця навчання та у зворотному напрямку, на придбання засобів індивідуальної гігієни, харчування та одяг позивача, сплати додаткових занять, підручників та додаткової літератури, а також зважаючи на отримання відповідачем регулярного заробітку (грошового забезпечення) військовослужбовця, розмір аліментів повинен складати 1/4 частини від усіх доходів відповідача щомісячно, починаючи з дня звернення до суду з позовом і до закінчення позивачем навчання. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), починаючи стягнення з 29 вересня 2023 року та до закінчення навчання, тобто до 31 грудня 2024 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 1073 гривні 60 копійок. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 26 листопада 2024 року ОСОБА_1 подав через засоби поштового зв`язку апеляційну скаргу та просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано його матеріальне становище та можливість сплачувати аліменти. Повідомив суд, що на його утримані перебуває, неповнолітній син ОСОБА_3 , дружина ОСОБА_4 та спільна дитина ОСОБА_5 . Посилається на те, що його дружина ОСОБА_4 є інвалідом ІІ групи. Сім`я проживає в орендованій квартирі. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Відзив на апеляційну скаргу не надходив, позивач не скористався своїм правом для подачу відзиву. Позиція суду апеляційної інстанції Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимогами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_6 та відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві. ОСОБА_2 навчається на 2 курсі денної форми навчання за освітнім ступенем бакалавр факультету економіки та управління Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, термін навчання по 15 липня 2026 року, що підтверджується довідкою №392 від 21 вересня 2023 року та довідкою №117/2023 від 05 вересня 2023 року, виданою деканом факультету економіки та управління Востряковим О.В. Як стверджує позивач, відповідач є військовослужбовцем та має постійний дохід (грошове забезпечення), проте жодної матеріальної допомоги на утримання сина не надає. Оскільки ОСОБА_1 потребує додаткового матеріального утримання від свого батька і він має можливість надавати допомогу, проте добровільно цього не здійснює, позивач звернувся до суду з указаним позовом про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне. Відповідно ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно з ч.1, 2 ст.184 СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Частиною 2 ст. 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати (ч. 3 ст. 182 СК України). Відповідно до ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Відповідно до ст. 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків на повнолітню дочку, сина, суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Статтею 201 СК України визначено, що до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу. Виходячи зі змісту даних норм, порядок виконання обов`язку матері, батька утримувати дитину до її повноліття та правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина врегульовані різними нормами Сімейного кодексу України, виходячи із різного правового статусу дитини (особи, яка не досягла 18 років) та дочки, сина, які досягли повноліття. Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину). Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання дитина не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. Відповідно до постанови Верховного Суду від 29 січня 2018 року по справі №622/373/16-ц, касаційним судом роз`яснено, що на відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст.ст.199-201 СК України). При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від обов`язку сплати аліментів, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами. Відповідно до правових висновків, Верховного Суду у постанові від 28 лютого 2019 року у справі № 466/532/16-ц, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 - син відповідача ОСОБА_1 , є студентом денної форми навчання Київського національного економічного університету зі строком навчання до 15 липня 2026 року. Доказів надання допомоги синові, який продовжує навчання матеріали справи не містять. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач спроможний сплачувати аліменти на утримання сина, який продовжує навчання в розмірі частини всіх доходів щомісячно. Судом першої інстанції враховано матеріальне становище платника аліментів, що є необхідним відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України, та можливість надавати матеріальну допомогу синові, що продовжує навчання, відповідно до вимог ст. 199 СК України. Відповідно до ч. 3 ст. 83 ЦПК України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву на позовну заяву. Згідно з ч. 2, 3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Аналізуючи наявні у матеріалах справи докази, зважаючи на те, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення для забезпечення гармонійного розвитку дитини, відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 182 СК України, виходячи із матеріального становища відповідача та заявлених позивачем вимог про стягнення аліментів для дитини яка продовжує навчання, апеляційний суд дійшов висновку, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону. Ухвалюючи рішення про стягнення аліментів на утримання сина, який продовжує навчання у вищому навчальному закладі освіти, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що оскільки ОСОБА_2 навчається на денній (очній) формі навчання, то позбавлена можливості офіційно працювати та отримувати доходи і утримувати себе самостійно, а отже об`єктивно потребує матеріальної допомоги на своє утримання на час навчання. У постанові Верховного Суду в справі № 635/1139/17 від 20 травня 2020 року зазначено, що при встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати. При цьому, подаючи до суду позовну заяву, особа має довести наявність вищевказаних фактів, які надають право стягувати аліменти на повнолітню дочку, сина, що продовжують навчання. ОСОБА_2 навчається на денній формі навчання у зв`язку з необхідністю придбання підручників, канцелярського приладдя, витрат на проїзд з місця проживання до навчального закладу. Колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про розмір аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, враховуючи розмір доходів відповідача. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують. З урахуванням викладеного, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з`ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об`єктивний склад, права та обов`язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 рокузалишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Д.Р. Гаращенко Судді Є.П. Євграфова Т.О. Писана