Постанова Чернігівський апеляційний суд № 742/7046/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 03 червня 2025 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 742/7046/23 Головуючий у першій інстанції - Бездідько В. М. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/847/25 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі: головуючого-судді: Онищенко О.І. суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є. секретар: Шкарупа Ю.В. Позивач: ОСОБА_1 Відповідач: ОСОБА_2 Треті особи: Служба у справах дітей Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області, Служба у справах дітей Сухополов`янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1 Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів (суддя Бездідько В.М.), ухвалене об 11 год. 55 хв. у м.Прилуки, В С Т А Н О В И В: У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнення з неї аліментів на утримання сина у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати подання позову до досягнення дитиною повноліття. Позов мотивовано тим, що сторони перебували в фактичних шлюбних стосунках та проживали однією сім`єю з грудня 2015 року по червень 2017 року, від яких є спільний син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення у 2017 році фактичних шлюбних стосунків син залишився проживати з батьком, а мати самоусунулась від участі у житті сина, відверто нехтує своїми батьківськими обов`язками, а саме: ніяким чином не піклується про сина, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться його успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток, його навчанням, підготовкою до самостійного життя, не створює умов для отримання ним освіти та ін. З 2018 року ОСОБА_2 лише один раз приїздила до сина на його день народження у 2021 році. У телефонному режимі також не спілкується з сином. Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 лютого 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав задоволено частково; попереджено ОСОБА_2 про можливе позбавлення її батьківських прав у разі подальшого ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків; в решті відмовлено; судовий збір в сумі 1211,2 грн стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів відмовлено повністю; судовий збір в сумі 1211,2 грн стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави. Рішення суду мотивовано тим, що у справі відсутній висновок служби у справах дітей, що унеможливлює ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав, оскільки питання про позбавлення батьківських прав не може вирішуватися без участі органів опіки та піклування. Також суд зазначив, що позивач не надав належних доказів того, що відповідачка не бере участі в утриманні дитини. У матеріалах справи відсутні відомості про фінансовий стан відповідачки, а також відсутні докази того, що вона не здійснювала жодних платежів чи надавала матеріальну допомогу. Оскільки ухилення має бути умисним, а таких доказів у матеріалах справи немає, однак відповідачка, з неспростованих показань свідків, недостатньо спілкується з дитиною, суд прийшов до висновку, що її слід попередити про можливе позбавлення батьківських прав у разі подальшого невиконання нею батьківських обов`язків. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачка жодного разу не поцікавилась, в яких умовах проживає дитина, залишаючись в небезпеці в Україні. Вважає, що сам факт виїзду ОСОБА_2 за кордон без дитини, щодо якиї виник цей спір, вказує на байдужість матері щодо долі дитини. За доводами позивача, в даній справі було виконано вимоги діючого законодавства щодо обов`язкового залучення до участі у справі територіальної служби у справах дітей, однак неподання висновку такою службою не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду. ОСОБА_1 вказує, що в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які безпосередньо проживають на даний час із малолітнім ОСОБА_3 і які під присягою суду пояснили, що відповідачка не лише не спілкується тривалий час з дитиною, а й не приймає будь-якої участі в утриманні дитини. Також позивач посилається, що суд першої інстанції не дотримався вимог процесуального закону, а саме: не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 11 грудня 2023 року у справі №523/19706/19, та ухвалив рішення без урахування досліджених у судовому засіданні письмових доказів і не зазначив про причини їх неврахування. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону частково не відповідає судове рішення суду першої інстанції. По справі встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.20 т.1). Згідно з довідками Дідівського ліцею Сухополов`янської сільської ради від 15 листопада 2023 року ОСОБА_3 навчається у 1 класі Дідівського ліцею філії №03, прошов медичну комісію, всі заплановані щеплення; в його вихованні мама ОСОБА_2 участі не бере (а.с.28, 29 т.1). Відповідно до довідки Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України від 19 квітня 2024 року місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.94 т.1). 02 лютого 2023 року ОСОБА_2 виїхала за межі України (а.с.101 т.1). 21 жовтня 2024 року працівниками служби у справах дітей Сухополов`янської сільської ради Прилуцького району складено Акт обстеження умов проживання сім`ї (особи), дитини, відповідно до якого за місцем проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 для дитини створено всі необхідні умови для проживання та розвитку (а.с.142 зворот т.1). 24 жовтня 2024 року Служба у справах дітей Сухополов`янської сільської ради Прилуцького району повідомила адвоката позивача про те, що служба не має можливості надати висновок про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відповідачка по даній справі на території Сухополов`янської територіальної громади не зареєстрована та не проживає (а.с.143 т.1). Згідно з витягом з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини Сухополов`янської сільської ради №16 від 29 листопада 2024 року комісія з питань захисту прав дитини вважає за недоцільне підготовку висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 , оскільки вона на території громади не зареєстрована та не проживає (а.с.184-185 т.1). Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. У статті 7 СК України визначена необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. За частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Стаття 9 Конвенції про права дитини покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, враховуючи об`єктивні обставини спору, а тільки потім права батьків. У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58). Згідно з частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тобто перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним. Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Верховний Суд з огляду на положення статті 166 СК України неодноразово наголошував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 червня 2024 року у справі № 132/2049/23 (провадження № 61-5643св24), від 04 вересня 2024 року у справі № 608/858/22 (провадження № 61-1450св24), від 25 вересня 2024 року у справі № 206/1513/23 (провадження № 61-10109св24), від 02 жовтня 2024 року у справі № 2-5679/11 (провадження № 61-9746св24). У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення Європейський суд з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23, провадження № 61-8177св24). Відповідно до частин першої-третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 2-5679/11, провадження № 61-9746св24). Колегія суддів апеляційного суду вважає в цілому вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Проте не погоджується з мотивами такої відмови. Так, суд першої інстанції зазначив, що висновок служби у справах дітей у справі відсутній, що унеможливлює ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав, оскільки питання про позбавлення батьківських прав не може вирішуватися без участі органів опіки та піклування. Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України у процесі розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. За загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах про позбавлення батьківських прав участь органу опіки і піклування є обов`язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати суду письмовий фаховий висновок щодо розв`язання спору. Висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право. Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів). Як й інші докази, вони не мають для суду наперед встановленої сили. Однак винесення рішення в справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України. Такі висновки сформульовані Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 грудня 2023 року в справі № 523/19706/19. За матеріалами справи встановлено, що в якості третіх осіб у справі беруть участь Служба у справах дітей Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області, Служба у справах дітей Сухополов`янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області. Комісія з питань захисту прав дитини Сухополов`янської сільської ради визнала за недоцільне підготовку висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , оскільки вона на території громади не зареєстрована та не проживає. Таким чином, відсутність висновку органу опіки та піклування щодо розв`язання спору про позбавлення відповідачки батьківських прав пов`язане з об`єктивними причинами. У той же час суд не позбавлений можливості ухвалити судове рішення на підставі інших наявних в матеріалах справи доказів. При вирішенні спору колегія суддів апеляційного суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, приходить до висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено та судом не встановлено. Апеляційний суд враховує, що в матеріалах справи відсутні докази, що відповідачка є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних стосунків не відповідає інтересам дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Рішення суду щодо попередження відповідачки про можливе позбавлення батьківських прав у разі подальшого невиконання нею батьківських обов`язків є обґрунтованим і не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду з аналогічним позовом у разі небажання відповідачки змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка проігнорувала факт вирішення даного спору в суді, є безпідставними, оскільки за матеріалами справи встановлено, що судом першої інстанції поштова кореспонденція (зокрема, копія ухвали суду про відкриття провадження у справі разом з позовною заявою, судові повістки та ін.) направлялася на останню відому зареєстровану адресу відповідачки ( АДРЕСА_1 ), проте поверталася до суду неврученою з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Виклик ОСОБА_2 у судові засідання здійснювався шляхом розміщення на офіційному веб-сайті суду відповідного оголошення. Отже відсутні підстави стверджувати, що відповідачка достовірно була обізнана про наявність у провадженні суду цивільної справи про позбавлення її батьківських прав і про те, що вона свідомо ухилялася від участі у розгляді справи. Показання свідків за відсутності інших доказів не можуть бути свідченням умисного ухилення відповідачки від своїх батьківських обов`язків. Виїзд ОСОБА_2 за кордон без дитини, щодо якої виник спір, не є підтвердженням байдужості матері щодо долі дитини, враховуючи, що, як вказував позивач у позовній заяві, син сторін з 2018 року за усною домовленістю між його батьками проживає з позивачем. Надані в суді апеляційної інстанції докази припинення виплат допомоги при народженні дитини у зв`язку з нецільовим використанням коштів ОСОБА_2 та звернення бабусі дини ОСОБА_7 до служб у справах дітей щодо неналежного виконання батьківських обов`язків ОСОБА_2 по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_3 не є визначальними при вирішенні даного спору, оскільки беззаперечно не підтверджуют підстав перелічених ст. 164 СК України необхідних для позбавлення батьківських прав. Враховуючи викладене в сукупності, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав належить змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, залишивши в силі рішення в частині попередження ОСОБА_2 про можливе позбавлення її батьківських прав у разі подальшого ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків. Однак колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у стягненні аліментів. Статтею 180 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ст.181 СК України). Відповідно до ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Згідно з ч.1 ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Стаття 191 СК України передбачає, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Відомості про сплату ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 в матеріалах справи відсутні. Зважаючи на те, що на відповідачку як на матір дитини покладено однаковий з позивачем обов`язок щодо утримання і матеріального забезпечення дитини, яка проживає разом із батьком, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання сина у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 грудня 2023 року (дата подання позову). При цьому суд враховує, що судовим наказом Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 19 березня 2025 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку, однак не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14.03.2025 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.108-109 т.1). Враховуючи, що з 14 березня 2025 року з відповідачки аліменти на утримання сина стягуються за судовим наказом, колегія суддів приходить до висновку, що в даній справі аліменти необхідно стягнути за період з 11 грудня 2023 року по 13 березня 2025 року (включно). Оскільки між батьками відсутня домовленість щодо утримання дитини, яка проживає з ОСОБА_1 , останній має право звернутися з позовом про стягнення аліментів з матері, яка проживає окремо від дитини. Відповідно є необгрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідачки аліментів на утримання сина. Згідно з п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Враховуючи наявність судового наказу про стягнення з 14 березня 2025 року з ОСОБА_2 аліментів на утримання сина, провадження у справі у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за період з 14 березня 2025 року і до досягнення ОСОБА_3 повноліття належить закрити. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.ч.1, 6 ст.141 ЦПК України). Пунктом 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів. У зв`язку із задоволенням позовних вимог про стягнення аліментів, а також задоволенням апеляційної скарги в частині вказаних вимог з відповідачки на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1073,6 грн за розгляд справи судом першої інстанції та 1610,4 грн - за апеляційний розгляд справи. Керуючись ст.ст.141, 255, 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 лютого 2025 року в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 лютого 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів скасувати і задовольнити вказані позовні вимоги частково. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 грудня 2023 року по 13 березня 2025 року (включно). Провадження у справі у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за період з 14 березня 2025 року і до досягнення ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 повноліття - закрити. Стягнути з ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1073 грн 60 коп. за розгляд справи судом першої інстанції, а також 1610 грн 40 коп. судового збору за апеляційний розгляд справи. Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 4 червня 2025 року. Головуючий: Судді: