Постанова 4813 № 495/2132/24

Номер провадження: 22-ц/813/2992/25 Справа № 495/2132/24 Головуючий у першій інстанції Братків І. І. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.04.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого судді Сєвєрової Є.С., суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря Малюти Ю.С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Шабівської сільської ради Білгород Дністровського району Одеської області, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Білгород Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 жовтня 2024 року у складі судді Братків І.І., встановив: 2.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог В березні 2024 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: Виконавчий комітет Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про усунення перешкод у спілкуванні діда з онуком шляхом встановлення графіку зустрічей. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що він є батьком ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . 12 липня 2022 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб у Білгород-Дністровському відділі державної реєстрації актів цивільного стану в Білгород Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), про що даним відділом зроблено актовий запис за 313 від 12.07.2022. Від даного шлюбу подружжя має сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З вересня 2022 року народження подружжя припинило спільне проживання та подружні відносини, розрив яких вплинув і на відносини ОСОБА_2 з батьками свого чоловіка, рівень яких був незадовільний. Одразу після народження дитини ОСОБА_2 не давала можливості дідусю побачитися зі своїм внуком. Після пологів відповідачка заборонила медичному персоналу акушерського відділення лікарні, який брав участь у її пологах, повідомляти що-небудь про народження сина чоловіку та його рідним. Про це стало відомо від медичної сестри, яка тоді перебувала на чергуванні, та після декількох дзвінків ОСОБА_3 повідомила йому що ОСОБА_6 заборонила надавати будь-яку інформацію. Через місяць після народження дитини, у лютому 2023 року, позивач разом зі своїм сином батьком дитини, прибули за місцем проживання відповідача щоб побачити немовля. Однак на місці, у ОСОБА_2 почалась істерика та вона влаштувала сварку з приводу перебування позивача в будинку, та наказала діду дитини залишити їхнє житло та ніколи більше не з`являтися тут. Впродовж певного проміжку часу, син позивача ОСОБА_3 приїздив до відповідача додому аби побачити сина. Такі зустрічі проходять під пильним контролем матері дитини та її батьків, які постійно провокують конфлікти намагаються психологічно тиснути на сина позивача аби той не мав бажання прибувати на зустрічі з дитиною. У зв`язку із тим, що ОСОБА_3 відвідує сина лише в будинку ОСОБА_2 та її батьків, оскільки відповідач не дозволяє здійснювати зустрічі поза межами будинку, позивач позбавлений можливості зустрічатися зі своїм внуком, проводити з ним час, піклуватися про нього та здійснювати догляд в необхідній та достатній мірі. Також під час перебування ОСОБА_3 разом зі своїм сином, йому забороняється його фотографувати або знімати на відео. Коли він намагався сфотографувати сина, ОСОБА_2 одразу відібрала телефон та разом зі своїм батьком наказала йому більше не робити цього. З моменту народження позивач та його дружина, які є дідом та бабою ОСОБА_7 , не бачили свого внука, і не мають ніякої можливості це зробити. ОСОБА_2 не пускає їх до свого будинку та уникає будь-яких зустрічей поза ним, забороняє ОСОБА_3 гуляти із їхнім онуком на вулиці, фотографувати його. Також ОСОБА_2 повідомила сину позивача, що вона охрестила ОСОБА_7 . Зроблено це було без відома батька дитини, та без його особистої присутності, а також без присутності позивача та його дружини. Відсутність на обряді хрещення дитини завдало сильного удару як батьку дитини так і його батькам позивачу та його дружині, оскільки вони є глибоко переконаними вірянами та участь у духовному житті маленького ОСОБА_7 для них є дуже важливим. Станом на даний момент, достеменно не відомо чи справді охрещена дитина, чи ОСОБА_2 повідомила це з метою завдання моральної шкоди сину позивача, позивачу та його дружині, оскільки знає яку роль в їхньому житті посідає церква. Оскільки ОСОБА_2 з незрозумілих причин добровільно не бажає щоб позивач та його дружина, спілкувалися зі своїм онуком, а також чинить постійний опір та не дає ніякої можливості бабусі та дідусю хоча б побачити їхнього онука потребується усунути перешкоди у спілкуванні з дитиною шляхом встановлення графіку зустрічей ОСОБА_7 зі своїм дідусем. Посилаючись на викладені обставини позивач просить, зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 в побаченнях та спілкуванні з онуком, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом встановлення систематичних зустрічей діда з онуком наступним чином: - спілкування діда з онуком в першу та третю суботу місяця тривалістю не менше чотирьох годин, з урахуванням розпорядку дня дитини, за місцем реєстрації заявника або в іншому місці встановленому за попередньою домовленістю, до моменту досягнення трирічного віку у присутності матері, після досягнення без присутності матері; - проведення спільного відпочинку з дитиною, у тому числі за межами України, два рази на рік тривалістю щонайменше один тиждень. Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків. Рішенням Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 жовтня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 в побаченнях та спілкуванні з онуком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом встановлення систематичних зустрічей діда з онуком, таким чином: - в першу та третю суботу місяця тривалістю не менше чотирьох годин, за місцем проживання, перебування ОСОБА_1 або в іншому місці з можливістю відвідування протягом цього часу культурно-масових, освітніх, спортивних, розважальних та оздоровчих заходів, що призначені для повноцінного відпочинку дитини та відповідають віку та стану здоров?я дитини за попередньою домовленістю з матір?ю дитини, з урахуванням стану здоров?я дитини, її потреб та інтересів, до моменту досягнення дитиною трирічного віку у присутності матері, без присутності родичів матері дитини, а після досягнення дитиною трирічного віку без присутності матері та родичів матері дитини, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що неприязні відносини між відповідачем та позивачем не є підставою для обмеження прав діда ОСОБА_1 на спілкування з його онуком ОСОБА_5 . Позивач бажає приймати участь у вихованні онука та спілкуватися з ним. Таке спілкування буде сприяти повноцінному вихованню дитини, її розвитку, оскільки спілкування дитини з дідусем служитиме задоволенню життєво важливих психологічних потреб останньої. Позивач має право на спілкування з онуком та приймати участь у його вихованні і при цьому відповідач ОСОБА_2 не має права перешкоджати цьому в інтересах дитини. Позбавлення діда права на спілкування з онуком може позбавити останнього родинних зв`язків, турботи та любові з його боку. Загалом судом не встановлено обставин, які б унеможливлювали спілкування позивача з малолітнім онуком чи обставин, які б свідчили, що таке спілкування не відповідає інтересам дитини. Відповідачем також не надано доказів цього. Також відсутні об`єктивні дані вважати, що позивач буде негативно впливати на фізичний та психоемоційний стан дитини та її розвиток. Наявні відносини між сторонами по справі, жодним чином не можуть впливати на спілкування дитини із дідусем по лінії свого батька. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 жовтня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі, судові витрати розподілити згідно ЦПК України. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що будь - яких перешкод позивачеві не чиняться, з моменту народження дитини та по теперішній час позивач навіть не вчиняв жодних дій, спрямованих на реалізацію свого права спілкування з онуком. Також відсутній факт ухилення від виконання рішення органу опіки та піклування про способи участі діда у спілкуванні з онуком, яке взагалі не ухвалювалось на момент пред`явлення позову, так і на момент вирішення спору по суті. Доводи скарги також мотивовані тим, що запропонований спосіб участі дідуся у вихованні дитини та запропонований такий спосіб органом опіки і піклування залишають поза увагою вік дитини, якій на сьогоднішній день повний один рік, тобто вік, в якому вона потребує постійного догляду, опіки саме від матері, враховуючи її віковий розвиток. Зазначає, що Висновок органу опіки та піклування не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов?язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Зокрема, Виконавчим комітетом Шабівсьської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області як органом опіки та піклування формально розглянуто питання способів участі дідуся у вихованні дитини, не зазначено конкретних відомостей та доказів, на підставі яких орган опіки та піклування запропонував свій спосіб участі дідуся у вихованні дитини, з урахуванням віку та інтересів дитини. Між тим, в суді першої інстанції ОСОБА_2 було заявлено клопотання про витребування доказів, однак судом його було залишено без розгляду. В судовому засіданні ОСОБА_2 та її адвокат Васильєв П.О. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності її інших учасників, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників. 3.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин Із свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Ізмаїльського міського управління юстиції Одеської області позивач ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . 12.07.2022 між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 зареєстровано шлюб, про що зроблено актовий запис за 313 і що випливає із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого Білгород-Дністровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Білгород Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса). Від цього шлюбу подружжя має сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого Білгород-Дністровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Білгород Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса). Згідно витягу з реєстру територіальної громади адресою місця проживання ОСОБА_5 зазначено АДРЕСА_1 , що збігається з адресою місця проживання його матері ОСОБА_2 . Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції. Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України). Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного (сімейного) права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; перевага балансу інтересів; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, тобто особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина перша статті 151 СК України). Главою 21 СК України визначено особисті немайнові права та обов`язки інших членів сім`ї та родичів. Відповідно до статті 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення. Частиною першою статті 263 СК України встановлено, що спір щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування (частина друга статті 159 СК України). Конструкція статті 159 СК України свідчить про те, що законодавець розмежовує вимоги про встановлення способу участі у вихованні дитини та про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні. Повага до приватного і сімейного життя є важливими правами, захист яких гарантується Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. У прецедентній практиці Європейського суду з прав людини поняття «сімейне життя» у розумінні статті 8 Конвенції отримало достатньо широке тлумачення, не обмежується лише шлюбними відносинами, а може охоплювати й інші фактичні «сімейні зв`язки», зокрема, відносини між дитиною та близькими родичами (наприклад, бабою та дідом), оскільки останні можуть відігравати суттєву роль у сімейному житті. Під правом на повагу до сімейного життя баби та діда по відношенню до своїх онуків в першу чергу розуміється право на підтримання нормальних стосунків між бабою або дідом та онуками шляхом контактів з ним. Такі контакти зазвичай відбуваються за згодою особи, яка несе батьківську відповідальність, а це означає, що доступ бабусі, дідуся до онука, як правило, здійснюється на розсуд батьків дитини. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини п`ята та шоста статті 19 СК України). Одним із найважливіших прав дитини є право на сімейне виховання. Право дитини на сімейне виховання включає також право на спілкування з іншими членами сім`ї: дідом, бабою, братами, сестрами, іншими родичами. Положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поширюються, у тому числі, і на відносини між бабою, дідом та онуками, якщо між ними існують достатньо тісні зв`язки (рішення ЄСПЛ у справі «Kruskic v. Croatia» від 25 листопада 2014 року, §108). ЄСПЛ зазначає, що держава повинна за загальним правилом забезпечити збереження сімейного зв`язку там, де він існує. Відносини між бабою, дідом і онуками за своїм характером відрізняються від відносин між батьками і дітьми і, зокрема вимагають меншого ступеня захисту. Право на повагу до сімейного життя баби, діда у відносинах з їхніми онуками передбачає, у першу чергу, право підтримувати звичайні стосунки з онуками, навіть якщо такий контакт зазвичай відбувається за згодою особи, яка має батьківську відповідальність» (рішення ЄСПЛ у справі «Bogonosovy v. Russia» від 05 березня 2019 року, § 82). Подібні правові висновки щодо врахування найкращих інтересів дитини висловлені у рішенні ЄСПЛ від 23 липня 2019 року у справі «Швець проти України» («Shvets v. Ukraine», заява № 22208/17), а також у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 12 квітня 2021 року у справі № 638/12278/15 (провадження № 61-14491сво20). Крім того, ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» («Mamchur v. Ukraine», заява № 10383/09, пункт 100). Судом першої інстанції вірно встановлено, що між сторонами у справі склалися неприязні відносини, права позивача як діда порушуються відповідачем, і досягти згоди щодо способу участі ОСОБА_1 у вихованні онука та у спілкуванні з ним вони не можуть. Посилання апелянта на те, що позивачем не було доведено порушень з боку відповідача, а саме що нею вчиняються перешкоди у спілкуванні з онуком, колегія суддів вважає неспроможними. Як було встановлено матеріалами справи та не спростовано її учасниками, після народження ОСОБА_5 , дід бачив онука лише раз. Його невістка ОСОБА_2 добровільно не бажає щоб він, як дідусь ОСОБА_7 та його дружина, як бабуся ОСОБА_7 , спілкувалися зі своїм внуком. Таким чином, вказані обставини свідчать про наявність перешкод у спілкуванні діда з онуком, які вчиняються з боку відповідачки. Щодо посилання апелянта на те, що судом безпідставно було взято до уваги висновок органу опіки та піклування, колегія суддів вважає необґрунтованими. Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Разом з тим, суд акцентує увагу, що такий висновок у відповідності до частини другої статті 212 ЦПК України не має для суду наперед встановленого значення та підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами. Відповідно до положень частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Рішенням виконавчого комітету Шабівської сільської ради від 04.03.2024 №16/24 «Про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 біля матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та визначення способу участі у вихованні батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дідуся ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 у спілкуванні та вихованні малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » визначено спосіб участі у вихованні та спілкуванні ОСОБА_1 з його малолітнім онуком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 наступним чином: бачитися з дитиною у присутності матері, ОСОБА_2 вдома за її згодою два рази на тиждень, час побачення за попередньою домовленістю, без присутності родичів колишньої невістки враховуючи стан здоров`я дитини, без права виїзду дитини за межі України (або за межами будівлі у присутності матері за попередньою домовленістю, без присутності родичів колишньої невістки враховуючи стан здоров`я дитини). Вирішуючи питання про визначення способу спілкування діда з онуком судом першої інстанції було вирішено встановити наступний порядок зустрічей: в першу та третю суботу місяця тривалістю не менше чотирьох годин, за місцем проживання, перебування ОСОБА_1 або в іншому місці з можливістю відвідування протягом цього часу культурно-масових, освітніх, спортивних, розважальних та оздоровчих заходів, що призначені для повноцінного відпочинку дитини та відповідають віку та стану здоров`я дитини за попередньою домовленістю з матір`ю дитини, з урахуванням стану здоров`я дитини, її потреб та інтересів, до моменту досягнення дитиною трирічного віку у присутності матері, без присутності родичів матері дитини, а після досягнення дитиною трирічного віку без присутності матері та родичів матері дитини. Вказані висновок суду ґрунтувався на тому, що захищаючи та поважаючи право дитини на сімейне виховання, мати дитини не повинна зловживати своїм правом на спілкування дитини з дідусем лише в її присутності та за її місцем мешкання і давати можливість бачитися онуку з дідусем за місцем проживання, перебування дідуся або в іншому місці з можливістю відвідування протягом цього часу культурно-масових, освітніх, спортивних, розважальних та оздоровчих заходів, що призначені для повноцінного відпочинку дитини та відповідають віку та стану здоров`я дитини, тому суд вирішує відступити від висновку органу опіки і піклування в цій частині. Як вірно було зазначено судом першої інстанції, що сторони не позбавлені права в майбутньому змінити встановлений судом спосіб участі у вихованні дітей, з урахуванням вікових змін, розвитку та потреб кожної дитини, що буде відповідати її інтересам, або за домовленістю сторін, або за рішенням суду, якщо цього будуть вимагати інтереси дитини. Під час розгляду цієї справи відповідачем не надано доказів того, що саме такий визначений спосіб не відповідає інтересам дитини, або є неможливим з об`єктивних причин. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , є необґрунтованими, а тому вона не підлягає задоволенню. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 , відсутні. Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Білгород Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 жовтня 2024 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складений 02.06.2025 Головуючий Судді: