Постанова 4818 № 760/13347/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2025 року м. Харків справа № 760/13347/24 провадження № 22-ц/818/1198/25 Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Тичкової О.Ю., суддів колегії Маміної О.В., Яцини В.Б., сторони справи: позивач Акціонерне товариство «Антонов» грошові кошти третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Антонов» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2024 року в складі судді Кіндера В.А., - ВСТАНОВИВ: У червні 2024 року Акціонерне товариство «АНТОНОВ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача грошових коштів витрачених на її навчання в розмірі 114630,56 грн, що включає: - основну заборгованість в розмірі 110 250,00 грн; 3 % річних в розмірі 1709,50 грн та інфляційні втрати 2 671,03 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 20.08.2018 між ДП «Антонов», Національним аерокосмічним університетом ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання освітніх послуг № 12.1530.2018, до якого 20.08.2024 року сторони уклали додаткову угоду ( надалі Договір). Відповідно до умов Договору позивач оплатив вартість навчання ОСОБА_1 в університеті у розмірі 110250,00 грн, що складається з вартості навчання у розмірі 55350,00 грн та стипендії в розмірі - 54900,00 грн, а відповідач зобов`язалась працювати в ДП протягом навчання та трьох років з дня отримання диплому про закінчення навчання. У разі невиконання цього обов`язку, ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання повернути ДП сплачені за її навчання грошові кошти. Оскільки відповідач не відпрацювала встановлений трирічний термін, при цьому не повернула грошові кошти, сплачені позивачем за її навчання, чим порушила взяті на себе зобов`язання, позивач звернувся з цим позовом до суду. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2024 року позов Акціонерного товариства «Антонов» до ОСОБА_1 про стягнення коштів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Антонов» грошові кошти в розмірі 55390,83 грн, які складаються з наступного: 55350,00 грн - заборгованість за навчання; 40,83 грн - три відсотка річних, за період з 28.04.2024 по 06.05.2024. Крім цього судом роз`яснено органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 29.10.2024 у справі №760/13347/24, здійснювати нарахування 3 % річних з 07.05.2024 до повної сплати суми основного боргу. Нарахування 3% річних необхідно здійснювати за наступною формулою: Сума 3% річних = С х 3 х Д / 366 / 100, де: С - сума основного боргу (станом на день ухвалення рішення суду - 55350,00 грн), Д - кількість днів прострочення. В разі часткової сплати боргу, три відсотки річних нараховуються на залишок заборгованості. В іншій частині вимог відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Антонов» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3704,73 грн. Рішення обґрунтовано тим, що позивач надав належні та допустимі докази, а відповідач визнала заявлені вимоги в частині стягнення з неї грошових коштів у розмірі 55350,00 грн, які були сплачені позивачем за її навчання. Проте суд вважав, що умовами укладеного між сторонами договору не передбачено повернення відповідачем стипендії в розмірі 54900,00 грн, тому дійшов висновку про безпідставність зазначених позовних вимог. Крім цього, вважав, що позов про стягнення 3 відсотків річних підлягає задоволенню лише за період прострочення виконання боргу з 28.04.2024 по 06.05.2024 у розмірі 40,83 грн, оскільки умовами Договору початок перебігу строку виконання студентом обов`язку повернути гроші сплачені за навчання не визначений. В такому випадку строк виконання зобов`язання з повернення грошей визначається відповідно до вимог ст.530 ЦК України у семиденний строк від дня пред`явлення відповідачці вимоги про повернення коштів. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції АТ «Антонов» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не правильно встановив характер спірних правовідносин та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову. Академічні стипендії, які сплачуються студентам закладів вищої освіти, належать до категорії витрат на навчання таких студентів, які за наявності на те підстав підлягають компенсації замовникові відповідного навчання. Стипендія, яка виплачується за умовами Договору №12.1530.2018 від 20.08.2018 року, укладеного між Позивачем та Відповідачем є саме академічною стипендією, оскільки призначається студентам як засіб заохочення академічної успішності, і не ставить на меті забезпечення студента засобами для існування, на відміну від соціальної стипендії, яка призначається студенту саме як частина державної допомоги, тобто надається саме як засіб до існування. До зазначеного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду по справі № 607/3693/17. Проте суд не вірно встановив характер спірних правовідносин щодо стягнення з відповідачки сплаченої позивачем стипендії і помилково не застосував до них зазначений правовий висновок. Судом встановлено, що термін виконання обов`язку повернути грошові кошти, сплачені за навчання наступив з 20.04.2024 (дата отримання вимоги відповідачем) та закінчився 27.04.2024. Проте з даною позицію суду апелянт незгоден. Вважає, що моментом / датою виникнення зобов`язання про повернення грошових коштів є 01.11.2023 (наступний день після звільнення відповідачки з підприємства) з огляду на те, що на дату звільнення, строк роботи відповідачки на підприємстві становив менше трьох років після отримання диплому про закінчення навчання). Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до договору № 103 16 від 25.08.2016 НАУ ім. М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» ( Виконавець ) та ДП «АНТОНОВ» ( Замовник) домовилися, що виконавець бере на себе зобов`язання за рахунок коштів Замовника здійснити підготовку фахівців за навчальними програмами, адаптованими до вимог Замовника, далі - освітню послугу, з метою підготовки фахівців з 1-3 рівнем вищої освіти за спеціальностями та спеціалізаціями наведеними у додатку до договору ( а.с. 12 13). У межах зазначеного договору 20.08.2018 між ДП «Антонов», Національним аерокосмічним університетом ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» та ОСОБА_1 укладено договір про надання освітніх послуг №12.1530.2018 ( надалі Договір) за умовами якого виконавець бере на себе зобов`язання за рахунок коштів замовника надати освітню послугу - здобуття вищої освіти ОСОБА_1 за фахом 122 комп`ютерні науки, строк надання освітніх послуг з 01.09.2018 по 30.06.2022, ступінь вищої освіти - бакалавр, а замовник, зобов`язується сплатити вартість її навчання у розмірах та в порядку, встановленим Договором. Наказом АТ «Українська оборонна промисловість» № 235 від 05 квітня 2024 року про деякі питання створення АТ «АНТОНОВ», новостворене акціонерне товариство є правонаступником ДП «АНТОНОВ». В позовній заяві АТ «Антонов» посилається на те, що відповідно до п.п. 5.1 - 5.5. Договору розмір плати за навчання встановлюється на весь строк надання освітньої послуги (термін навчання з 2018 - 2022) й становить 55350,00 грн. Замовник повністю вносить плату за визначений період навчання, не пізніше початку календарного місяця, у якому повинна здійснюватися чергова плата за освітню послугу. Строки внесення плати: щомісяця. В Додатковій угоді №1 до Договору №12.1530.2018 від 20.08.2018, укладеною між позивачем та відповідачем, яка є невід`ємною частиною Договору, сторони домовилися про те, що відповідач бере на себе зобов`язання повернути позивачу грошові кошти, сплачені за навчання згідно Договору №12.1530.2018 від 20.08.2018, зокрема, у випадку звільнення студента з ДП «Антонов» у період навчання у навчальному закладі, а також у період трьох років з дня отримання диплому про закінчення навчання. Відповідно до листа Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського «Харківській авіаційний інститут» від 11.12.2023 за № 38-104/98, розмір витрачених коштів на ОСОБА_1 , яка навчалася за рахунок ДП «АНТОНОВ» за тристороннім договором №12.1530.2018 від 20.08.2018, за період навчання з 01.08.2018 по 30.06.2022, складають 110250,00 грн., з них перераховано підприємством за навчання 55350,00, перераховано та сплачено стипендії - 54900,00 грн. Наказом Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» № 622-уч від 30.06.2022 ОСОБА_1 присуджено ступень та присвоїно кваліфікацію, видано документ про вищу освіту та відраховано із числа стуленів навчального закладу з 30.06.2022 у зв`язку із завершенням навчання за освітньо-професійними програмами, бакалавр інформаційна технологія проектування, комп`ютерні науки, документ про вищу освіту серії В 22 №155228. Наказом позивача від 29.10.2022 №3358кп ОСОБА_1 зарахована з 30.11.2023 на роботу ДП «АНТОНОВ» на посаду інженер-програміст. 30.10.2023 відповідач звільнена з займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (наказ №4592ку від 30.10.2023). 20.04.2024 ОСОБА_1 отримала вимогу про необхідність повернення коштів за навчання вих. №126/5387-24 від 11.04.2024. Проте, відповідач не повернула ДП «Антонов» кошти, сплачені за навчання, доказів зворотного матеріали справи не містять. Пунктом 3.3.6 Договору № 12.2588.2019 від 21 серпня 2019 року про співпрацю з реалізації дуальної форми здобуття освіти вбачається, що підприємство (позивач) зобов`язується забезпечувати стипендіальне забезпечення студентів, якщо це передбачено умовами договору між підприємством і студентом. Згідно довідки Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» від 28.10.2024 за №28-245:24 вбачається, що 01.09.2018 по 30.06.2022 ОСОБА_1 за рахунок коштів позивача було нараховано стипендії 54900,00 грн. Та з 01.10.2022 по 31.01.2024 за рахунок коштів держбюджету було нараховано академічної стипендії 28370 грн ( а.с. 48). Згідно із статтею 53 Конституції України кожен має право на освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам (частина третя статті 53 Конституції України). Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Колегія суддів виходить з того, що договірне зобов`язання - це відносне правовідношення між юридично рівними і майново самостійними особами, що виникає на підставі укладеного договору, який виражає їх загальну волю на досягнення цивільно-правових результатів майнового чи немайнового характеру, настання яких відбувається у разі здійснення боржником певних активних дій, що відповідають праву вимоги кредитора і не зачіпають прав і законних інтересів третіх осіб, що не є учасниками зазначеного правовідношення. Оскільки метою договірних зобов`язань є досягнення їх сторонами певних правових результатів, особливого значення набуває їх виконання. Виконання зобов`язання - це вчинення кредитором і боржником дій, що становлять його предмет. При виконанні різноманітних договірних зобов`язань суб`єкти мусять керуватися загальними засадами, що йменуються принципами виконання зобов`язання. І в сучасних умовах до них відносять принципи належного та реального виконання зобов`язання, які, до речі, традиційно вважались такими. Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до частини другої статті 52 Закону України від 23 травня 1991 року «Про освіту» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.01.2021 року у справі №607/3693/17 зазначила, що, вирішуючи аналогічні спори, судам слід керуватись таким. Якщо між сторонами укладеної угоди про підготовку фахівця з вищою освітою передбачений обов`язок цього фахівця після закінчення відповідного навчання відпрацювати три роки, наприклад, в закладі охорони здоров`я, куди цей фахівець (випускник) буде направлений за розподілом, а також його обов`язок компенсувати (відшкодувати) замовнику його навчання вартість витрат цього замовника на це навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (наприклад, відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом), то зазначене зобов`язання з відшкодування витрат на навчання є цивільно-правовим договірним зобов`язанням. Також зазначила, що є розумним та справедливим відповідне договірне зобов`язання щодо відпрацювання фахівцем після закінчення відповідного навчання трьох років за направленням замовника такого навчання, який оплатив навчання фахівця. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.01.2021 року у справі №607/3693/17 дійшла висновку, що покладення на фахівців, які отримали вищу освіту безкоштовно за державним замовленням, обов`язку щодо оплатного відпрацювання (на умовах не гірших, ніж ті які надаються іншим працівниками державного сектора економіки) за направленням держави протягом визначеного періоду часу (трьох років) не суперечить самій суті конституційного права на безкоштовну вищу освіту і в сучасник умовах економічного розвитку країни відповідає інтересам суспільства, щодо отримання від держави якісних послуг у відповідних секторах. Відповідно до вимог частин 2 5 ст. 62 Закону України « Про вищу освіту», в редакції що дяла на час укладення Договору особи, які навчаються у закладах вищої освіти за денною формою навчання за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, мають право на отримання академічних та соціальних стипендій у встановленому законодавством порядку. Особи, які навчаються у закладах вищої освіти за денною формою навчання, можуть отримувати інші стипендії, призначені фізичними (юридичними) особами. Соціальні стипендії призначаються студентам (курсантам) закладу вищої освіти в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Студенти (курсанти) закладу вищої освіти з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також студенти (курсанти) закладу вищої освіти, які в період навчання у віці від 18 до 23 років залишилися без батьків, мають гарантоване право на отримання соціальної стипендії, у тому числі у разі отримання академічної стипендії. Академічні стипендії призначаються особам, які досягли значних успіхів у навчанні та/або науковій діяльності згідно з критеріями, встановленими Кабінетом Міністрів України. Частка студентів (курсантів), які мають право на отримання академічних стипендій, встановлюється вченою радою закладу вищої освіти у межах визначеного Кабінетом Міністрів України загального відсотка студентів (курсантів), які мають право на отримання академічних стипендій, та стипендіального фонду. Студентам (курсантам) закладів вищої освіти, які мають право на отримання соціальної стипендії і набувають право на отримання академічної стипендії, надається один вид стипендії за їхнім вибором. Розмір академічної та соціальної стипендій, порядок їх призначення і виплати встановлюються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 4 Порядку призначення і виплати стипендій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 року № 882 «Питання стипендіального забезпечення» (в редакції від 07.06.2017, чинній на дату укладення Договору, далі - Порядок ) особам, зазначеним у пункті 1 Порядку призначення і виплати стипендій, можуть призначатися академічні або соціальні стипендії. Згідно пункту 2 Порядку учням, студентам, курсантам невійськових вищих навчальних закладів, слухачам, клінічним ординаторам, аспірантам і докторантам, які навчаються згідно з угодами, укладеними між навчальними закладами та фізичними або юридичними особами, стипендії можуть виплачуватися за рахунок коштів таких осіб, якщо це передбачено умовами укладеної угоди. Згідно п. 5 Порядку призначення і виплати стипендій, академічними стипендіями, зокрема є ординарні (звичайні) академічні стипендії. Розмір академічних стипендій для осіб, зазначених у підпунктах 1-6 пункту 1 цього Порядку, визначається виходячи з установленого Кабінетом Міністрів України розміру мінімальної ординарної (звичайної) академічної стипендії з урахуванням типу навчального закладу, умов та напряму навчання, успішності стипендіата. Відповідно до пункту 4 чинної редакції Порядку призначення і виплати стипендій особам, визначеним пунктом 1 цього Порядку, призначаються такі стипендії: 1) академічні, зокрема, особам, зазначеним у підпункті 2 пункту 1 цього Порядку - за результатами навчання у закладах вищої освіти (наукових установах); 2) соціальні - на підставі нормативно-правових актів на отримання державних пільг і гарантій для окремих категорій громадян. З наведених норм випливає, що студентам, які навчаються за державним замовленням у закладах вищої освіти державної або комунальної власності, призначається академічна стипендія за результатами навчання з урахуванням критеріїв, визначених Кабінетом Міністрів України, або соціальна стипендія - як частина державних пільг і гарантій. Таким чином, витрати на виплату академічної стипендії включаються до витрат на підготовку за державним замовленням одного фахівця. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Отже, соціальна стипендія, надана фізичній особі як засіб до існування, належить до особистих майнових виплат, яка виплачується громадянинові і не підлягає поверненню. Водночас академічна стипендія призначається студентам як засіб заохочення академічної успішності і не ставить на меті забезпечення студента засобами для існування, на відміну від соціальної стипендії, яка призначається студенту саме як частина державної допомоги, тобто надається саме як засіб до існування. Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що стипендія, яка сплачуються студентам закладів вищої освіти замовником відповідного навчання є академічною та належать до категорії витрат на навчання таких студентів. Томку, за наявності на те підстав зазначена стипендія підлягає поверненню замовникові відповідного навчання. Зазначений висновок відповідає правовому висновку викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі №607/3693/17. Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. На підтвердження факту виплати відповідачці стипендії позивач надав суду довідку Національного Аерокосмічного університету « ХАІ» від 28.10.2024 про нарахування ОСОБА_1 54900 грн стипендії з 01.09.2018 по 30.06.2022 за рахунок ДП « Антонов» ( а.с. 48). Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права. У справі, що переглядається, ОСОБА_1 посилається що умовами укладеного між нею та позивачем договору сплата стипендії передбачена не була, проте сам по собі факт отримання нею за рахунок ДП « АНТОНОВ » стипендії з 01.09.2018 по 30.06.2022 у розмірі 54900 грн відповідачкою не заперечується та не спростований. Така поведінка відповідачки є не добросовісною, тому за вказаних обставин судова колегія приймає аргументи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неправильне врахування висновків Верховного Суду, що призвело до ухвалення незаконного рішення про відмову у задоволення вимог АТ « АНТОНОВ » про стягнення стипендії в розмірі 54900,00 грн. Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляції та отримані компенсації за неналежне виконання зобов`язань (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16). Судом встановлено, що ні додаткова угода №1, ні сам договір №12.1530.2018 від 20.08.2018 не містить умов щодо визначення початку перебігу строку виконанням студентом обов`язку з повернення грошових коштів за навчання. Тому суд обґрунтовано відхилив доводи представника позивача, що таке нарахування повинне бути здійснене з дня отримання відповідачем диплому про закінчення навчання. Відповідно до положень додаткової угоди №1 до договору №12.1530.2018 від 20.08.2018, укладеного між позивачем та відповідачем, вбачається, що з днем отримання відповідачем диплому про закінчення навчання пов`язаний саме початок перебігу трьох річного строку відпрацювання студента, а не виконання ним грошового зобов`язання з повернення коштів. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст. 530 ЦК України). Вимога позивача від 16.01.2024 щодо повернення коштів за навчання була отримана відповідачем 20.04.2024, відтак, зважаючи на семиденний строк виконання зобов`язання (ч.2 ст. 530 ЦК України), днем початку прострочення виконання грошового зобов`язання є 28.04.2024. З позовної заяви вбачається, що представником позивача здійснене нарахування трьох відсотків річних на суму боргу до 06.05.2024. Зважаючи на диспозитивність цивільного процесуального законодавства, строк прострочення з 28.04.2024 по 06.05.2024 становить 9 днів. В частині вимог позивача щодо стягнення 3% відсотків річних на підставі ст. 625 ЦК України, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції проте, оскільки судом першої інстанції стягнуто 55350,00 грн вартість навчання та 40,83 грн 3% річних, судова колегія доходить висновку про необхідність нарахування 3% річних на суму стипендії, яка підлягає стягненню з відповідачки. Отже, сума відсотків становить 54900,00 грн (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 9 (кількість днів) / 366 (днів у році) = 40,50 грн. При розрахунку інфляційних втрат суд врахував правову позицію, викладену у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, у пункті 38.2 якої Об`єднана палата визначила методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Зважаючи на викладене, оскільки час прострочення у квітні 2024 року (3 дні) та у травні 2024 року (6 днів) менше половини кожного з місяців, то за такі неповні місяці інфляційна складова боргу судом не враховується. Отже, в частині вимог позивача щодо стягнення інфляційних втрат та 3% відсотків річних, нарахованих на суму боргу, судова колегія дійшла висновку, що підлягає задоволенню вимога в частині стягнення 3 відсотків річних в сумі 40,50 грн за період прострочення виконання боргу з 28.04.2024 по 06.05.2024, підстави для стягнення інфляційних витрат відсутні. Частиною 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а рішення суду в частині відмови у задоволені позову про стягнення стипендії, трьох відсотків річних та індексу інфляції належить скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до частин 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає відшкодуванню пропорційно до задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційна скарга Акціонерного товариства «Антонов» задоволена частково, на його користь з ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 3028,00 грн та за апеляційної скарги в сумі 3633,60 грн. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Антонов» - задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2024 року в частині відмови у задоволення позовних вимог про стягнення стипендії та 3% річних та інфляційних нарахувань скасувати, ухвалити нове рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Антонов» в цій частині задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Антонов» стипендії в розмірі - 54900,00 ( п`ятдесят чотири тисячі дев`ятсот ) грн. та 40 ( сорок гривень) грн 50 коп - три відсотка річних, за період з 28.04.2024 по 06.05.2024. В іншій частині рішення залишити без змін. Здійснити перерозподіл судових витрат. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Антонов» судові витрати зі сплати судового збору 6661 (шість тисяч шістсот шістдесят одну) грн 60 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 02.06.2025 Головуючий О. Ю. Тичкова Судді О.В. Маміна В.Б. Яцина