Постанова 4801 № 127/40869/24

Справа № 127/40869/24 Провадження № 22-ц/801/938/2025 Категорія: 69 Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М. Доповідач:Копаничук С. Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2025 рокуСправа № 127/40869/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Копаничук С.Г., суддів: Голоти Л. О., Рибчинського В. П., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2025 року, ухвалене у складі судді Сичука М. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,- встановив: У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на малолітню дитину. Зазначала, що 17.06.2017 року між нею та відповідачем був укладений шлюб, зареєстрований Шевченківським районним в м. Києві відділом державної реєстрації цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис №904 від 17.06.2017 року. Спільне життя подружжя не склалося через несумісність характерів та різних поглядів на життя, що призвело до втрати всіх фізичних та духовних зв`язків між подружжям, шлюб носить формальний характер. На думку позивачки, подальше існування шлюбу є недоречним та суперечить її інтересам. Від шлюбу народилася дитина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,усі витрати на утримання якої позивачка несе самостійно, відповідач (як батько) матеріально не допомагає. Просила суд розірвати шлюб і стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2025 року позов задоволено. Розірвано шлюб, укладений 17.07.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який зареєстровано у Шевчеківському районі м. Києва відділом державної реєстрації цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис №904. Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня звернення до суду з даним позовом, тобто з 16.12.2024 року, до досягнення дитиною повноліття. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене рішення в частині стягнення аліментів скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення, яким стягувати з нього аліменти на утримання малолітньої дитини у розмірі 1/10 частки від усіх видів його заробітку (доходу). Зазначає, що суд не врахував, що після розлучення він узяв на себе виплату спільних боргів подружжя, не врахував його фінансового стану та можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, не дотримався принципу справедливого розподілу обов`язку між батьками щодо утримання дитини. В частині розірвання шлюбу рішення не оскаржується, а відтак , в апеляційному порядку не переглядається. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи ,рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що остання задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення Вінницького міського суду від 19 лютого 2025 року вищевказаним вимогам закону відповідає. Судом встановлено, що 7.06.2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, зареєстрований Шевченківським районним в м. Києві відділом державної реєстрації цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис №904 від 17.06.2017 року. У шлюбі у сторін народилася дитина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати з позивачкою за адресою її місця проживання - АДРЕСА_1 , що підтверджується з витягом із реєстру територіальної громади. Дитина фактично перебуває на утриманні матері, а батько дитини перестав надавати матеріальну допомогу на її утримання. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення аліментів в на утримання малолітньої дитини, суд , враховуючи рівність прав та обов`язків батьків щодо виховання та утримання дитини, матеріальне становище відповідача та стан його здоров`я, виходячи з закріплених ч. 9 ст. 7 СК України принципів справедливості, добросовісності та розумності, відповідності моральним засадам суспільства, виходив з того, що з відповідача на утримання дитини підлягають стягненню аліменти у розмірі частики його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. Такий розмір грошового утримання узгоджуватиметься з вимогами закону, відповідатиме інтересам дитини і не порушуватиме як законні інтереси платника аліментів, так і законні інтереси їх отримувача. Також суд врахував вікову категорію та звичайні потреби дитини, особу платника аліментів, який являється молодою фізично здоровою людиною працездатного віку і те, що на час прийняття рішення суду невідомі відомості щодо відповідача, його дійсне матеріальне становище, відсутність (наявність) у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, дочки, сина, а також інші обставини, що мають істотне значення. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не дотримався принципу рівності обов`язків батьків щодо утримання дитини , не заслуговують на увагу з огляду на наступне. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (ч. 3 ст. 181 СК України). Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен враховувати, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини; мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Доказів про стан здоров`я, наявність на утриманні інших непрацездатних осіб, тощо, що дають підстави для призначення аліментів у зменшеному розмірі відповідач не надав. З урахуванням вищезазначених встановлених судом обставин,які відповідачем не спростовані і того , що ОСОБА_2 зареєстрований батьком дитини, суд дійшов обгрунтованого висновку , що відповідач здатен надавати допомогу на утримання неповнолітнього сина в розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу). На підставі наданих сторонами доказів суд врахував стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів та відсутність у нього інших утриманців. Доводи апеляційної скарги про неврахування судом одноосібну сплату відповідачем спільних боргів подружжя, є безпідставними, оскільки наявність боргів подружжя та поділ обов`язку щодо їх сплати стосується виключно поділу майна подружжя, що не є предметом спору у цій справі та жодним чином не впливає на обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Оцінивши обставини справи у взаємозв`язку із нормами закону, що регулює дані правовідносини, колегія суддів вважає, що визначений судом розмір аліментів, є достатнім , справедливим і таким, що не порушує прав як платника, так і отримувача аліментів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Будь-яких доказів, які б спростовували б висновки суду першої інстанції, відповідачем не надано. Доводи апеляційної скарги колегією розцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду щодо встановлення обставин справи, однак нових доказів, що не були предметом дослідження й оцінки судом та мають суттєве значення для вирішення справи, відповідач не надав. Відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я платника чи одержувача аліментів та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Отже, виходячи зі змісту ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним. Решта доводів апеляційної скарги, з огляду на викладене, висновків суду в частині визначеного розміру аліментів, не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Суд першої інстанції на підставі наявних доказів правильно, всебічно і повно встановив обставини справи, що мають значення для її розгляду, вірно визначив характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосував правові норми, що підлягали застосуванню при вирішенні даного спору і дійшов правильного висновку про розмір стягуваних аліментів, доводи апеляційної скарги щодо якого правильні висновки суду не спростовують. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки суд розглянув справу без порушення норм матеріального і процесуального права, в зв`язку із чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Згідно п. п. «в» п.4 ч.1 ст.141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, слід залишити за відповідачем. Керуючись ст. ст. 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2025 року залишити без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, залишити за відповідачем. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: С. Г. Копаничук судді: Л. О. Голота В. П. Рибчинський