Постанова 4802 № 168/195/25

Справа № 168/195/25 Головуючий у 1 інстанції: Малюта А. В. Провадження № 22-ц/802/647/25 Доповідач: Матвійчук Л. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 травня 2025 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Матвійчук Л. В., суддів - Киці С. І., Осіпука В. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів за апеляційними скаргами представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , позивача ОСОБА_1 на рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 27 березня 2025 року В С Т А Н О В И В: У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що вона та відповідач ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 23 січня 2020 року з ОСОБА_2 на її користь на утримання малолітньої дочки ОСОБА_5 стягуються аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 2 000 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття. Позивач зазначала, що рішення суду відповідач виконує. Періодично у нього виникає заборгованість, яку державний виконавець стягує примусово. Іншої допомоги відповідач не надає. Згідно з медичними висновками дитина ОСОБА_4 має сколіоз І-ІІ стадії, для лікування якого необхідні реабілітуючі процедури та ліки. Відповідач у добровільному порядку матеріальної допомоги не надає, хоча є фізично здоровим, має стабільний дохід. Відповідач також сплачує аліменти на утримання інших неповнолітніх дітей. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд змінити спосіб стягнення аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на підставі рішення Старовижівського районного суду від 23 січня 2020 року, на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягувати з нього на свою користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частки від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 27 березня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Змінено спосіб стягнення аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на підставі рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 23 січня 2020 року у справі № 168/402/19 та ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/8 частки від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Припинено стягнення аліментів за раніше ухваленим рішенням Старовижівського районного суду Волинської області по справі № 168/402/19 від 23 січня 2020 року. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 . На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову про зміну способу стягнення аліментів у цій справі. Суд залишив поза увагою те, що позивач не надала доказів щодо зміни матеріального стану відповідача, а саме його покращення. Крім того, на утриманні відповідача знаходяться непрацездатні батьки. З відповідача також проводиться стягнення аліментів на утримання трьох неповнолітніх дітей. Загальний обсяг вже призначених відрахувань із заробітної плати відповідача не дає можливості задовольнити позов у цій справі. Сукупний розмір стягнень аліментів з відповідача за виконавчими провадженнями вже перевищують передбачені законодавством обмеження у 70 відсотків щодо відрахувань з заробітної плати. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 також подала апеляційну скаргу, в якій покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити повністю. Вказувала, що висновки суду про часткове задоволення її позову у цій справі є неправильними, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач має трьох неповнолітніх дітей, крім дочки ОСОБА_5 . Надані відповідачем у суді першої інстанції копії судових рішень без можливості ідентифікації сторін та обставин справи не дають можливості встановити хто зобов`язаний сплачувати аліменти, що аліменти стягуються на даний час та що діти відповідача від попередніх шлюбів ще не досягли повноліття. Матеріали справи також не містять доказів наявності діючих виконавчих проваджень розміру утримуваних сум аліментів. Суд передчасно визнав встановленим той факт, що відповідач додатково має зобов`язання по сплаті аліментів саме на трьох дітей, крім дочки ОСОБА_5 . Визначений оскаржуваним рішенням суду розмір аліментів не відповідає інтересам дитини та не узгоджується із ч. 1 ст. 183 СК України, якою визначений розмір аліментів на одну дитину в 1/4. Суд не навів мотивів у рішенні щодо зменшення законодавчо визначеної частки аліментів на одну дитину, а відповідач не надав доказів його доходів, що позбавляло суд можливості визначити можливість/неможливість сплати аліментів у визначеній частці, і який це розмір аліментів в грошову еквіваленті. При цьому нею доведено, що дочка ОСОБА_5 потребує лікування, і що її матеріальний стан, з врахуванням стягнення аліментів у попередньому розмірі, позбавляє дитину можливості здійснювати належне лікування. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги позивача, просив залишити апеляційну вказану скаргу без задоволення, а подану ним в інтересах відповідача апеляційну скаргу задовольнити. Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подала. Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження та без повідомлення учасників справи. За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою ухвалення постанови у цій справі є 29 травня 2025 року - дата складення повного судового рішення. Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а апеляційну скаргу представника відповідача необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції належить скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові, виходячи з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що на підставі рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 23 січня 2020 року з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 2 000 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04 червня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Відповідач ОСОБА_2 рішення суду виконує, проводить щомісячну оплату аліментів. Періодично у відповідача виникає заборгованість, яку державний виконавець стягує примусово, що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів. Відповідач на даний час є фізично здоровим, працездатним, має постійний дохід. При цьому як встановлено судом, сторони будь-яких доказів про доходи відповідача не надали. Відповідач ОСОБА_2 має на утриманні батька та матір - пенсіонерів, які на даний час хворіють. Крім того, відповідач ОСОБА_2 має зобов`язання зі сплати аліментів на трьох дітей згідно з рішеннями Луцького міськрайонного суду Волинської області (справа № 0308/17968/12, справа № 2-2635/10) та судового наказу Солом`янського районного суду м. Києва (справа № 760/6733/20, у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу)). Також судом встановлено, що дитина ОСОБА_4 має сколіоз хребта І-ІІ стадії і для лікування необхідні реабілітуючі процедури та ліки. Позивач ОСОБА_1 працює головним бухгалтером у Старовижівському центрі первинної медичної допомоги, має також інший підробіток. В загальному отримує дохід в середньому 24 000 грн щомісячно. Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 та змінюючи спосіб стягнення аліментів із твердої грошової суми на 1/8 частку від доходу батька дитини, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 здоровий, має постійний дохід, утримує непрацездатних батьків пенсійного віку, які потребують лікування, має зобов`язання по сплаті виконавчих проваджень згідно з рішеннями Луцького міськрайонного суду Волинської області та судового наказу Солом`янського районного суду м. Києва. При цьому суд виходив з принципів розумності, виваженості та справедливості. Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду, враховуючи наступне. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Частиною 3 ст. 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Згідно з частинами 1 та 2 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Частиною 1 ст. 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Таким чином, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України). Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу їх присудження не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням. Ураховуючи наведене, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів. При цьому правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 СК України. У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі №6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 як на підставу для зміни способу стягнення аліментів з твердої грошової суми на частку від заробітку (доходу) платника аліментів, які стягуються з відповідача ОСОБА_2 на її користь на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 23 січня 2020 року, покликалася на те, що відповідач ОСОБА_2 має постійний стабільний дохід, розмір якого перевищує 60 000 грн. Крім того зазначала, що для лікування дитини, яка має сколіоз хребта І-ІІ стадії, необхідні реабілітуючі процедури та ліки. Витрати на утримання дитини, окрім лікування, становлять приблизно 10 000 грн. Така зміна способу аліментів, на думку позивача, відповідатиме інтересам дитини, оскільки покращення рівня доходу відповідача як батька дитини буде відображатися на покращенні матеріального утримання його дитини, а не обмежуватись фіксованою сумою аліментів. Разом з тим, позивач ОСОБА_1 на підтвердження обставини щодо зміни (покращення) матеріального стану відповідача ОСОБА_2 належних і допустимих доказів не надала, що у розглядуваному випадку згідно з положеннями ст. 192 СК України не може бути підставою для зміни способу стягнення аліментів. Суд першої інстанції хоча і встановив, що сторони по справі будь-яких доказів про доходи відповідача не надали, проте незважаючи на цю обставину дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зміни способу стягнення аліментів, які стягуються з відповідача на користь позивача на утримання малолітньої дитини на підставі рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 23 січня 2020 року. Обставини, які врахував суд при винесенні рішення про зміну способу стягнення аліментів були наявні і враховані судом при ухваленні рішення про стягнення аліментів 23 січня 2020 року. Будь-яких доказів про покращення матеріального стану відповідача або погіршення матеріального стану або стану здоров`я позивача та неповнолітньої дитини після ухвалення рішення 23 січня 2020 року матеріали справи не містять. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів доходить висновку, що позивач ОСОБА_1 всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України не довела та не надала суду будь-яких доказів, які б підтверджували покращення матеріального стану відповідача після ухвалення рішення суду відповідно до якого стягуються аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що у даному випадку є підставою для відмови у пред`явленому нею позові. У зв`язку з цим подана представником відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 апеляційна скарга підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення суду з порушенням норм процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України, його належить скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 . Ураховуючи те, що позивач у цій справі ОСОБА_1 відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» як позивач у справах про зміну способу стягнення аліментів звільнена від сплати судового збору в усіх судових інстанціях, тому у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 згідно з вимогами ч. 7 ст. 141 ЦПК України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідачу належить компенсувати сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1 816 грн 50 коп. Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 27 березня 2025 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, відмовити. Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 50 (п`ятдесят) копійок. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий-суддя Судді: