Постанова 4857 № 380/20302/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/20302/24 пров. № А/857/6323/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Кузьмича С. М., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року в справі № 380/20302/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- суддя в 1-й інстанції Костецький Н.В., час ухвалення рішення 16 січня 2025 року, місце ухвалення рішення м.Львів, дата складання повного тексту рішення 16.01.2025 року, ВСТАНОВИВ: У вересні 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність військовій частині НОМЕР_1 , щодо не звільнення солдата ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі абз. 12 п.3 ч.12 підпункту «г» пункту 2 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з необхідностю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 в особі її командира, звільнити солдата ОСОБА_1 з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі абз. 12 п.3 ч.12 підпункту «г» пункту 2 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з необхідностю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що до рапорту було надано весь необхідний перелік документів на підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби. Стверджує про безпідставність кликання на Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, па особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року. Однак додаток № 8 стосується саме закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і цей додаток подається коли військовозобов`язаний хоче отримати відстрочку від військової служби. В даному випадку позивач вже є військовослужбовцем та має намір звільнитись з військової служби на вищезазначеній підставі, керуючись при цьому Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Позивач вказує, що до рапорту надавалось два документи, по яких можливо було б підтвердити факт того, що у його матері відсутні інші близькі особи, які б могли здійснювати такий догляд, а саме: нотаріальну заяву ОСОБА_2 про необхідність здійснення догляду та вибір особи яка його буде здійснювати; повний Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження стосовно позивача. Зауважує, що на даний витяг відповідачем взагалі уваги звернуто не було. Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому висловив незгоду з її доводами, вважає оскаржуване рішення суду обґрунтованим та законним. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 21 травня 2024 року по теперішній час, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 17.07.2024 №2962/1. ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом (вх. №2006/1 від 27.08.2024), у якому просив звільнити його з військової служби відповідно до абз. 12 п. 3 ч. 12 підпункту «г» пункту 2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Вказав, що не висловлює бажання продовжувати військову службу, а також проходити службу у військовому резерві Збройних Силах України за відповідною військово-обліковою спеціальністю. За результатами розгляду рапорту позивача, відповідач листом від 28.08.2024 №8921/1 повідомив про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби відповідно д ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з огляду на таке: - не доведено відсутність інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення. Для підтвердження відсутності інших осіб першого та другого ступеня споріднення, шо могли б здійснювати постійний сторонній догляд подано заяву ОСОБА_2 завіреної приватним нотаріусом. Подану нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 не можна розглядатися як доказ висвітлених тих чи інших у них фактів, оскільки згідно частини 3 статті 78 Закону України «Про нотаріат» нотаріус, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою. Інших документів, що підтверджують відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи (наприклад, Додаток №8 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024) до рапорту не додано. Запропоновано позивачу ; - довідка ЛКК №687 від 24.07.2024 завірена ОСОБА_1 , що не передбачено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, також копія акту обстеження по факту проживання №22 від 02.08.2024 не завірена зовсім; - звернуто увагу, що чинним законодавством України передбачений чіткий порядок подання рапортів для звільнення з військової служби «по команді». Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду із даним позовом. Не погодившись із правомірністю наказу про проведення перевірки та прийнятим податковим повідомленням-рішенням за результатами перевірки, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. В силу статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Матеріалами справи стверджується, що ОСОБА_1 призваний на військову службу під час загальної мобілізації та з 21 травня 2024 року проходить таку службу у відповідача, - військовій частині НОМЕР_1 . ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом (вх. №2006/1 від 27.08.2024), у якому просив звільнити його з військової служби відповідно до абз. 12 п. 3 ч. 12 підпункту «г» пункту 2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з посиланням на необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я; Колегія суддів зазначає, що підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-XII. Відповідно до приписів підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, Військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) Пунктом 3 частини 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби, під час дії воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Так, пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 , передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Суд зазначає, що предметом доказування в цій справі є доведеність факту наявності одного з батьків військовослужбовця або батьків дружини (чоловіка) військовослужбовця (далі - батьків), що є особою з інвалідністю І або II групи та відсутності в батьків інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, або встановлення обставини, що інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення потребують постійного догляду та, як наслідок, наявність підстав для звільнення з військової служби під час воєнного стану. Таким чином, першою умовою є наявність одного з батьків військовослужбовця або батьків дружини (чоловіка) військовослужбовця з І або II групою інвалідності. Очевидним є те, що військовослужбовець зобов`язаний долучити документи, що підтверджують родинні зв`язки, як мінімум: свідоцтво про народження щодо батьків військовослужбовця; свідоцтво про народження дружини (чоловіка) та свідоцтво про шлюб щодо військовослужбовця, який має одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Апелянт (позивач) стверджує, що ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_1 , однак на підтвердження зазначеної обставини до матеріалів цієї адміністративної справи не долучає жодного доказу. Суд апеляційної інстанції наголошує, що матеріали справи не містять свідоцтва про народження позивача, витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження чи рішення суду, які б підтверджували родинні зв`язки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Водночас колегія суддів відхиляє посилання на нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 , оскільки така не є належним доказом на підтвердження родинних зв`язки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Суд першої інстанції правильно вказав, що приватний нотаріус лише засвідчив справжність підпису ОСОБА_2 на заяві відповідно до ч. 3 ст. 78 Закону України «Про нотаріат», а не посвідчив факти, викладені у документі. Як передбачено частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За приписами частини другої статті 79 КАС України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Відповідно до частини четвертої статті 79 КАС України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. Крім того, частинами першою, другою статті 80 КАС України визначено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено, зокрема заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. Отже, наведеними положеннями процесуального закону передбачено, що сторони судового процесу, зокрема позивач, повинні брати активну участь у збиранні доказової інформації з метою підтвердження обґрунтованості своєї позиції перед судом. Обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі. Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності. Тобто обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 06 червня 2024 року в справі № 400/1217/23, від 20 червня 2024 року в справі № 400/249/23 та від 06 серпня 2024 року в справі № 400/10311/23. Також варто врахувати, що відповідач не визнавав в заявах по суті справи (поясненнях) того, що ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_1 . При цьому, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (ч.1 ст.78 КАС України). Оскільки з обсягу наявної доказової інформації, судовим розглядом не встановлено обставину того, що ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_1 , відтак наявність одного з батьків військовослужбовця, який є особою з інвалідністю I чи II групи, що є обов`язковою обставиною для можливості звільнення відповідно до приписів підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, не підтвердилось. Також колегія суддів зазначає, що позивач в ході розгляду судової справи оминає, жодним чином не згадуючи, обставини родинних відносин ОСОБА_2 , наявність в неї чоловіка, дітей чи інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення. Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29). Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року в справі № 380/20302/24 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді С. М. Кузьмич О. І. Мікула Повне судове рішення складено 28 травня 2025 року.