Постанова 4855 № 640/4122/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/4122/22 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бужак Н. П. Суддів: Кобаля М.І., Мельничука В.П. За участю секретаря: Мірошниченко С.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року, суддя Леонтович А.М., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Закарпатської обласної прокуратури, Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Закарпатської обласної прокуратури, Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження від 23.12.2021 № 38 дп-21 в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладення на нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури; 2) визнати протиправним та скасувати наказ Офісу Генерального прокурора від 24.01.2022 № 3дк; 3) зобов`язати Закарпатську обласну прокуратуру поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу захисту інтересів дітей та протидії насильству Закарпатської обласної прокуратури. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що звільнення є незаконним та таким, що не узгоджується із чинним законодавством, з огляду на обставини незаконності та неправомірності прийнятого суб`єктом владних повноважень наказу про звільнення позивача з займаної посади. Зазначає, що на момент передачі цінностей, що були на митниці не мали статусу речових доказів. Після проведення відповідного огляду та визнання цього ж дня їх речовими доказами уся відповідальність за збереження таких речових доказів та забезпечення умов зберігання відповідно до вимог Порядку покладено на слідчого або особу, якій такі речові докази передано на відповідальне зберігання. Позивач також зазначив, що відповідальність за забезпечення схоронності речових доказів, їх обліку та перевірку умов зберігання несе орган досудового розслідування, оскільки це прямо передбачено у Порядку, а не прокурор у кримінальному провадженні. На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали справи №640/4122/22 до Київського окружного адміністративного суду. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з`явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження від 23.12.2021 №38дп-21 притягнуто прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Закарпатської прокуратури ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури. На підставі рішення Офісом Генерального прокурора видано наказ від 24.01.2022 №3дк про звільнення позивача з посади в органах прокуратури за неналежне виконання службових обов?язків (п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру»). Приводом для ухвалення оскаржуваного рішення став висновок за результатами службового розслідування стосовно прокурорів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (позивач), ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та дисциплінарна скарга керівника Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_8 про ніби-то вчинення дисциплінарного проступку прокурорами ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . На твердження скаржника під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні прокурори ОСОБА_6 та ОСОБА_1 усупереч вимог КПК України та рішенню суду безпідставно вилучили тютюновмісні вироби з території митного складу та передали на відповідальне зберігання фізичній особі, порушивши порядок зберігання речових доказів, внаслідок чого місце їх зберігання на теперішній час не встановлено. Вважаючи рішення Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження від 23.12.2021 № 38 дп-21, наказ Офісу Генерального прокурора від 24.01.2022 № 3дк протиправними та такими, що прийняті з порушенням норм чинного законодавства, а звільнення незаконним, позивач звернення до суду з даним адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» Конституцію України доповнено ст. 131-1, відповідно до якої в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. Стаття 131-1 Конституції України вказує зокрема на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя. Згідно з п. 4 ч. 4 ст. 19 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури. Підстави для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальностів в порядку дисциплінарного провадження передбачені ст. 43 Закону України «Про прокуратуру». Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону №1697-VII, прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: 1) невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків; 2) необґрунтоване зволікання з розглядом звернення; 3) розголошення таємниці, що охороняється законом, яка стала відомою прокуророві під час виконання повноважень; 4) порушення встановленого законом порядку подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 5) вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; 6) систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики; 7) порушення правил внутрішнього службового розпорядку; 8) втручання чи будь-який інший вплив прокурора у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, у службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб чи суддів, у тому числі шляхом публічних висловлювань стосовно їх рішень, дій чи бездіяльності, за відсутності при цьому ознак адміністративного чи кримінального правопорушення; 9) публічне висловлювання, яке є порушенням презумпції невинуватості. Нормами статті 44 Закону №1697-VII закріплено, що дисциплінарне провадження здійснюється відповідним органом. Згідно з ч. 1 ст. 45 Закону №1697-VII, дисциплінарне провадження - це процедура розгляду відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку. Стаття 46 Закону №1697-VII регламентує порядок відкриття дисциплінарного провадження та проведення перевірки дисциплінарної скарги. Після відкриття дисциплінарного провадження член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, проводить перевірку в межах обставин, повідомлених у дисциплінарній скарзі. У разі виявлення під час перевірки інших обставин, що можуть бути підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, інформація про це включається у висновок члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, за результатами перевірки (ч. 4 ст. 46 Закону №1697-VII). У відповідності до ч. 6, 10, 11 ст. 46 Закону №1697-VII, під час здійснення перевірки член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, має право ознайомлюватися з документами, що стосуються предмета перевірки, отримувати їх копії, опитувати прокурорів та інших осіб, яким відомі обставини вчинення діяння, що має ознаки дисциплінарного проступку, отримувати за письмовим запитом від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадян, громадських об`єднань необхідну для проведення перевірки інформацію. Прокурор, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, має право надавати пояснення або відмовитися від їх надання стосовно себе. Член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, за результатами перевірки готує висновок, який повинен містити інформацію про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора та виклад обставин, якими це підтверджується. Якщо за результатами перевірки член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, встановив наявність дисциплінарного проступку, у висновку додатково зазначається характер проступку, його наслідки, відомості про особу прокурора, ступінь його вини, інші обставини, що мають значення для прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення, а також пропозиція члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, щодо конкретного виду дисциплінарного стягнення. Висновок та зібрані у процесі перевірки матеріали передаються на розгляд відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, та мають бути отримані його членами не пізніш як за п`ять днів до засідання, на якому такий висновок розглядатиметься. Згідно ч. 1, 2 ст. 47 Закону №1697-VII, розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засіданні відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження. На засідання запрошуються особа, яка подала дисциплінарну скаргу, прокурор, стосовно якого відкрито дисциплінарне провадження, їхні представники, а у разі необхідності й інші особи. Повідомлення про час та місце проведення засідання відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, має бути надіслано не пізніш як за десять днів до дня проведення засідання. До повідомлення про час та місце проведення засідання відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, яке надсилається прокурору, додаються копія дисциплінарної скарги та висновок про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора. Вимогами ст. 48 Закону №1697-VII передбачений порядок прийняття рішення відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, у дисциплінарному провадженні стосовно прокурора. Згідно з ч. 1, 3, 4, 6 ст. 48 Закону №1697-VII, відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, приймає рішення в дисциплінарному провадженні більшістю голосів від свого загального складу. Перед прийняттям рішення відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, за відсутності прокурора, стосовно якого здійснюється провадження, і запрошених осіб обговорює результати розгляду висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора. При прийнятті рішення у дисциплінарному провадженні враховуються характер проступку, його наслідки, особа прокурора, ступінь його вини, обставини, що впливають на обрання виду дисциплінарного стягнення. Рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці. Рішення відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, викладається в письмовій формі, підписується головуючим і членами відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, які брали участь у розгляді висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку, і оголошується на засіданні цього органу. Рішення у дисциплінарному провадженні має містити: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду прокурора, який притягається до дисциплінарної відповідальності; 2) обставини, встановлені під час здійснення провадження; 3) мотиви, з яких відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, ухвалила рішення; 4) суть рішення за наслідками розгляду із зазначенням виду дисциплінарного стягнення в разі його накладення; 5) порядок і строк оскарження рішення. Приписами ст. 49 Закону «Про прокуратуру» визначено, що на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: 1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); 3) звільнення з посади в органах прокуратури. Пунктами 1, 5, 6, 7 частини першої статті 43 Закону №1697-VII передбачено, що прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків; вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики; порушення правил внутрішнього службового розпорядку. Водночас, притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом (частина друга статті 43). У відповідності до статті 44 та частини першої статті 45 Закону №1697-VII дисциплінарне провадження здійснюється Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів (далі- КДКП). Дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку. Згідно з частиною четвертою статті 48 Закону №1697-VII рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці. Частиною першою статті 49 зазначеного Закону обумовлено, що на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: 1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); 3) звільнення з посади в органах прокуратури. Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 77 Закону №1697-VII КДКП розглядає дисциплінарні скарги про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснює дисциплінарне провадження, за результатами якого за наявності підстав, передбачених цим Законом, приймає рішення про накладення на прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної та місцевої прокуратури дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора. Отже, з аналізу вищезазначених норм слідує, що підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення є, з-поміж іншого, вчинення ним дій, що порочать звання прокурора або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики. Органом, який в силу закону наділений повноваженнями щодо здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурора та притягнення до дисциплінарної відповідності, є КДКП. За правилами частини першої статті 50 Закону №1697-VII прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення. Генеральний прокурор у встановленому цим Законом порядку на підставі рішення КДКП приймає рішення про застосування до прокурора Генеральної прокуратури України, прокурора регіональної чи місцевих прокуратур дисциплінарного стягнення або щодо неможливості подальшого перебування їх на посаді прокурора. Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України (пункт 4 частини першої, частина друга статті 9 Закону № 1697-VII). З матеріалів справи вбачається, що рішенням Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження від 23.12.2021 №38 дп-21 позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з органів прокуратури за вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктом 1 частини першої статті 43 Закону №1697-VII. Підставою для прийняття рішення про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладення на нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури стали обставини допущення позивачем дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його чесності та непідкупності, а також грубе порушення правил прокурорської етики. Так, наказом керівника обласної прокуратури від 06.07.2021 №45 призначено службове розслідування щодо можливого використання ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_10 своїх службових повноважень або службового статусу та пов?язаних з цим можливостей на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб під час організації, здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні №120190700300000380 від 05.02.2019. Підставою для проведення службового розслідування став рапорт прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування ОСОБА_11 від 05.07.2020. 3а результатами проведеного службового розслідування складено висновок від 13.08.2021, згідно з яким встановлено неналежне виконання службових обов?язків позивачем, що виразилося у недотриманні своїх функціональних обов?язків, порушенні ч. 2 ст. 19 Конституції України, вимог Закону України «Про прокуратуру», п. 2 Порядку організації діяльності прокурорів і слідчих органів прокуратури, ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст.37 КПК України при організації та проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні №120190700300000380 внесене до Єдиного реєстру досудового розслідування 05.02.2019. До Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів 20.08.2021 надійшла також дисциплінарна скарга керівника Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_12 про вчинення прокурором відділу захисту інтересів дітей та протидії насильству Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_1 дисциплінарного проступку. Під час розгляду висновку та дослідження матеріалів дисциплінарного провадження, органом встановлено, що 05 лютого 2019 року Ужгородським відділу поліції Головного управління поліції Національної поліції в Закарпатській області (далі - ГУНП в Закарпатській області) на підставі повідомлень Закарпатської митниці ДФС внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120190700300000380 та №120190700300000381 про вчинення кримінальних правопорушень за частиною четвертою статті 358 КК України. З матеріалів кримінальних проваджень слідує, що 26 та 28 січня 2019 року в зоні митного контролю митного поста «Ужгород» під час митної перевірки супровідних листів митних органів Словаччини, виявлено ознаки їх перевезення тютюновмісних виробів для електричного нагрівання загальною вартістю 21 951 тис. гривень. Керівництвом прокуратури Закарпатської області 18 червня 2020 року на підставі частини п?ятої статті 36 КПК України проведення досудового розслідування у зазначених кримінальних провадженнях доручено слідчому управлінню ГУНП в Закарпатській області. В цей же день визначено групу прокурорів, до якої включено - ОСОБА_6 (старший групи), ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Матеріали кримінальних проваджень скеровано органу досудового розслідування лише 01 липня 2020 року, слідчим вони прийняті до провадження 08 липня 2020 року. Проте, незважаючи на судові рішення (постанови Ужгородського міськрайонного суду від 06 лютого 2020 року, залишені без змін постановами Закарпатського апеляційного суду від 02 червня 2020 року у справах №308/3878/19 та №308/3880/19, якими визначено, що вказана тютюнова продукція підлягають передачі Ужгородському ВП ГУНП в Закарпатській області), 19 та 23 червня 2020 року ОСОБА_1 підписано та скеровано до Закарпатської митниці листи з вимогою передати прокуратурі Закарпатської області на зберігання зазначені вироби. За усною вказівкою ОСОБА_6 як старшого групи прокурорів, позивач 30 червня 2020 року вилучив з території митного складу Закарпатської митниці зазначені вироби, обмежившись лише підписанням підготовлених митним органом відповідних актів прийому-передачі. Також 30 червня 2020 року позивач актом прийому-передачі, передав ФОП ОСОБА_13 на відповідальне зберігання вилучені тютюнові вироби, хоча вказаний суб?єкт господарювання не був внесений до Єдиного державного реєстру місць зберігань та не міг зберігати речові докази у виді тютюнових виробів. 06 липня 2020 року, ФОП ОСОБА_13 перевіз вилучене майно до іншого складського приміщення, яке належить ФОП ОСОБА_14 11 липня 2020 року слідчим ОСОБА_15 за участі позивача та ФОП ОСОБА_13 проведено огляд тютюновмісних виробів і того самого дня зазначене майно визнано речовим доказом. Разом з тим, слідчий відмовився приймати речові докази на зберігання та у порушення пунктів 10, 12 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов?язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого 130 постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року №1104 (далі - Порядок №1104) зберігання речових доказів належним чином їх не облікував, про що позивач (з його слів) доповів ОСОБА_6 , яким жодних заходів до збереження та обліку речових доказів не вжив. Таким чином, зазначені речові докази не були обліковані ні в ГУНП в Закарпатській області, ні в Книзі обліку речових доказів прокуратури Закарпатської області. При цьому, клопотання про накладення арешту на зазначене майно подано позивачем до Ужгородського міськрайонного суду лише 16 липня 2020 року, а не на наступний робочий день, як передбачено статтею 167 КПК України. Окрім того, питання щодо повернення майна власнику у зв`язку з пропущеними строками звернення до суду із клопотанням про накладення арешту ні слідчим, ні прокурором не ініціювалось. 05 серпня 2020 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду на тимчасово вилучене майно накладено арешт. 12 липня 2020 року матеріали досудових розслідувань №120190700300000380 тa №120190700300000381 об?єднано в одне провадження. Так, моніторингом Єдиного реєстру досудових розслідувань встановлено, що слідчий ОСОБА_15 під своїм цифровим ключем, безпідставно та за відсутності мотивованої постанови, вніс зміни до фабули кримінального провадження, а саме про те, що до вчинення злочину причетні службові особи, які надають брокерські послуги, а також змінив правову кваліфікацію з частини четвертої статті 358 на частину другу статті 364 КК України, що залишилось поза увагою позивача. Під час перевірки речових доказів встановлено, що ФОП ОСОБА_13 21 грудня 2020 року передав ввірене йому майно - тютюновмісні вироби, невстановленій особі, яка представилась співробітником слідчого управління ГУНП в Закарпатській області, про що склав відповідний акт прийому-передачі. За вказаним фактом слідчим управлінням ГУНП в Закарпатській області здійснюється досудове розслідування за частиною першою статті 388 КК України. Таким чином, прокурором ОСОБА_6 та ОСОБА_1 не дотримано вимоги пункту 18 Порядку №1104, згідно з яким зберігання речових доказів у вигляді тютюнових виробів здійснюється у місцях зберігання, відомості про місцезнаходження яких внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання, які усупереч рішенню суду безпідставно вилучено прокурорами з території митного складу та передано на зберігання фізичній особі. Також Комісією зазначено, що ОСОБА_1 не ініційовано питання перед керівництвом щодо оновлення групи прокурорів у кримінальному провадженні у зв?язку із реформуванням органів прокуратури. Оскільки, процесуальні керівники у кримінальному провадженні втратили свої повноваження, докази, що отримані під час досудового розслідування органами, які діяли поза межами повноважень, наданих їм процесуальним законом, с недопустимими та не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку. Натомість, позивач за відсутності на те будь-яких правових підстав продовжував здійснювати процесуальне керівництво у кримінальному провадженні. Зокрема, позивачем скасовано постанову про закриття кримінального провадження від 06.08.2020 та погоджено клопотання про продовження строків досудового розслідування від 21.09.2020. Крім того, позивач не доповідав безпосередньому керівнику - ОСОБА_16 про необхідність оновлення групи прокурорів у кримінальному провадженні. Як наслідок, групу прокурорів у кримінальному провадженні змінено тільки 02.07.2021. Так, Відповідно до п. 16 Порядку зберігання перевірка стану та умов зберігання речових доказів, правильності ведення документів щодо їх приймання та обліку проводиться щокварталу керівником слідчого підрозділу, підрозділу дізнання. Разом з тим, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 не було вжито жодних заходів для належного обліку речових доказів органом досудового розслідування, у зв?язку із чим перевірка стану зберігання речових доказів у кримінальному провадженні взагалі не проводилась, що призвело до втрати майна. Таким чином, позивач порушив вимоги статей 2, 7, 9, 28, 219 КПК України, пунктів 1, 3 розділу IV Порядку організації діяльності прокурорів і слідчих органів прокуратури у кримінальному провадженні, затвердженого наказом Генерального прокурора від 28 лютого 2019 року №51, тобто вчинив дисциплінарний проступок, відповідальність за який передбачено пунктом 1 частини першої статті 43 Закону №1697-VII - неналежне виконання службових обов?язків, і наявні підстави для притягнення їх до дисциплінарної відповідальності. Враховуючи вищевикладені обставини, наказом Генерального прокурора від 24.01.2022 №3-дк на підставі рішення відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження від 23.12.2021 №38дп-21 та від 12.01.2022 №5дп-22 ОСОБА_1 звільнено з посади в органах прокуратури за неналежне виконання службових обов`язків. Разом з тим, в позовній заяві та апеляційній скарзі позивач зазначає, що ним не вчинено порушень вимог чинного законодавства, які б свідчили про наявність у його діях ознак дисциплінарного чи іншого правопорушення, зокрема, ним та прокурором Дербаком Ю.Ю. не порушувався вимоги щодо зберігання речових доказів, також позивач вважає, що відсутність групи прокурорів з 11.09.2020 по 02.07.2021 свідчить про неналежне виконання службових обов?язків саме керівництвом обласної прокуратури, якими порушено вимоги ст. 37 КПК України та п. 2 розділу IV Порядку організації діяльності прокурорів і слідчих органів прокуратури у кримінальному провадження, затвердженого наказом Генеральної прокуратури від 28.03.2019 №51. Щодо вказаних доводів, колегія суддів зазначає наступне. Так, критерії, вимоги щодо ефективності виконання повноважень прокурором у сфері здійснення процесуального керівництва у кримінальних провадженнях встановлено відповідними нормами КПК України, Порядком організації прокурорів і слідчих органів прокуратури у кримінальному провадженні, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 28.03.2019 №51. Для встановлення наявності чи відсутності факту невиконання чи неналежного виконання прокурором службових обов??язків потрібно установити, зокрема, факт ухилення прокурора від вчинення дій, передбачених законодавством, в рамках виконання ним спеціальних повноважень або завідомо неякісне, із порушенням норм законодавства та правил професійної етики, виконання прокурором посадових обов?язків, що тягне за собою настання негативних наслідків. Згідно з пунктами 2 та 10 частини першої статті 3 Закону «Про прокуратуру» діяльність прокуратури ґрунтується на засадах законності, справедливості, неупередженості, об`єктивності та неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки. Частиною четвертою статті 19 цього ж Закону передбачено обов?язок прокурора діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, додержуватися правил прокурорської етики. Відповідно до вимог частини 2 статті 16 Закону України «Про прокуратуру» здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України. Дотриманням такої гарантії забезпечуються загальні засади діяльності прокуратури, передбачені частиною1 статті 3 Закону України «Про прокуратуру», зокрема щодо незалежності прокурорів. За приписами статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Частина перша статті 7 КПК України встановлює, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: 1) верховенство права; 2) законність; 3) рівність перед законом і судом; 4) повага до людської гідності; 5) забезпечення права на свободу та особисту недоторканність; 6) недоторканність житла чи іншого володіння особи; 7) таємниця спілкування; 8) невтручання у приватне життя; 9) недоторканність права власності; 10) презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; 11) свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім`ї; 12) заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення; 13) забезпечення права на захист; 14) доступ до правосуддя та обов`язковість судових рішень; 15) змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 16) безпосередність дослідження показань, речей і документів; 17) забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності; 18) публічність; 19) диспозитивність; 20) гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами; 21) розумність строків; 22) мова, якою здійснюється кримінальне провадження. На виконання частини першої статті 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. За приписами частин першої-третьої статті 28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Відповідно до частинии 1 статті 36 КПК України прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Згідно з частиною 1 статті 37 КПК України прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів. Отже, з аналізу Закону № 1697-VII та приписів КПК України слідує, що службовими обов`язками працівника прокуратури слід вважати нормативно визначені види та міру необхідної поведінки, котрі забезпечують реалізацію завдань, поставлених перед прокуратурою суспільством і державою, та повноважень, наданих для ефективного здійснення професійних функцій. Верховним Судом у рішенні від 04 березня 2019 року у справі №9901/5/19 наголошено, що неналежне виконання чи не виконання вимог Конституції, Законів України, зокрема Кримінального процесуального кодексу України, підзаконних нормативно-правових актів є неналежним виконанням службових обов`язків, що є дисциплінарним проступком, за який прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі №800/513/17 визначила, що службовими обов`язками працівника прокуратури слід вважати нормативно визначені вид та міру необхідної поведінки, котра забезпечує реалізацію завдань, поставлених перед прокуратурою суспільством і державою, та повноважень, наданих для ефективного здійснення професійних обов`язків. Також відповідно до пункту 3 розділу 4 Порядку організації діяльності прокурорів і слідчих органів прокуратури у кримінальному провадженні, затвердженого наказом Генерального прокурора №51 від 28.02.2019, безумовними службовими обов?язками процесуального керівника під час здійснення нагляду за додержанням законів під час досудового розслідування є забезпечення прокурором об?єктивного та неупередженого процесуального керівництва, а також проведення досудового розслідування у розумні строки, вжиття встановлених КПК України заходів для дослідження обставин кримінальних проваджень, надання їм належної правової оцінки та прийняття законних неупереджених процесуальних рішень, чого позивачем під час процесуального керівництва у кримінальному провадженні №120190700300000380 не зроблено. Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений: доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом; приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, зокрема щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом. Разом з тим, як встановлено під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій, позивачем не виконано вищезазначенні вимоги закону. При цьому, саме виконання обов?язків прокурором характеризує сутність його службової діяльності, адже саме через належне виконання обов?язків виявляється його роль у реалізації повноважень держави. Водночас, як вірно зазначено судом першої інстанції, ОСОБА_1 здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування кримінальних проваджень у формі процесуального керівництва, реалізуючи свої повноваження, мав виконувати завдання кримінального провадження (стаття 2 КПК України), дотримуватись таких загальних засад судочинства як законність та розумність строків (статті 7, 9, 28 КПК України), проте самоусунувся від виконання повноважень прокурора. Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 11.07.2020 приймали участь у проведенні огляду тютюновмісних виробів для електричного нагрівання у кримінальному провадженні №12019070030000380 від 05.02.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, який проводив слідчий СУ ГУНП в Закарпатській області. Вказане правопорушення згідно ст.12 КК України є кримінальним проступком, тому досудове розслідування повинно проводитись у формі дізнання - дізнавачем. Так, 01 липня 2020 року набрав чинності Закон України №2617-VIII від 22 листопада 2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень». Таким чином, слідчий був неналежним суб?єктом на проведення слідчих дій, а оскільки орган ГУНП в Закарпатській області не має дізнавачів, тому не міг бути органом розслідування цього правопорушення. Вказаний факт залишено поза увагою позивача. При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, допущені недоліки та прорахунки позивача стали можливими лише внаслідок неналежного виконання ним службових обов?язків, що в результаті призвело до зникнення речових доказів, а також дійсно містять відомості про ознаки дисциплінарного проступку. Щодо доводів, що на тютюновмисні товари, які 30.06.2020 вилучені у Закарпатській митниці, не розповсюджуються Порядок №1104, то вони є безпідставними, оскільки тютюновмісні товари, які вилучені прокурорами у митниці є тимчасово вилученим майном, а згідно п. 27 Порядку №1104, схоронність тимчасово вилучено майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно. При цьому, позивачем не дотримано вимоги пункту 18 Порядку №1104, згідно з яким зберігання речових доказів у вигляді тютюнових виробів здійснюється у місцях зберігання, відомості про місцезнаходження яких внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання, які усупереч рішенню суду безпідставно вилучено прокурорами з території митного складу та передано на зберігання ФОП ОСОБА_13 , приміщення якої, надані для зберігання речових доказів у кримінальному провадженні №12019070030000380, до цього реєстру не внесені. Водночас, винесення 11 серпня 2020 року слідчим постанови про визнання тютюновмісних виробів речовими доказами, не виключає можливості оцінки дій прокурора дисциплінарним органом, оскільки сама собою постанова не є доказом належного або неналежного виконання прокурором службових обов?язків у контексті вирішення питання про дисциплінарну відповідальність. Відповідно до частини першої статті 40 КПК України слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій. Окрім того, зміст цієї правової норми не виключає можливості притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності у випадку неналежного виконання ним своїх службових обов?язків. Отже, вилучаючи з території митного складу Закарпатської митниці тютюнові вироби, позивач не забезпечив у визначеному Порядком №1104 їх схоронність, не вжив заходів до належного обліку речових доказів органом досудового розслідування, як наслідок перевірка стану зберігання речових доказів у кримінальному провадженні узагалі не проводилась, що призвело до втрати майна. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 листопада 2019 року № 629/847/15-к, всі прокурори, визначені у групі прокурорів для здійснення процесуального керівництва (за винятком старшого прокурора, на якого, крім іншого, покладається додаткове повноваження з керівництва діями інших прокурорів групи), є взаємозамінні та рівнозначні між собою в межах визначеного кримінального провадження. Протилежне розуміння нівелювало б саму мету створення такої групи прокурорів у кримінальному провадженні. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 9901/315/19, вирішуючи питання щодо наявності у діях прокурора складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 43 Закону №1697-VII, дійшла висновку, що незабезпечення прокурором здійснення об`єктивного та неупередженого процесуального керівництва, невжиття встановлених КПК України заходів для дослідження обставин таких правопорушень, ненадання їм належної правової оцінки та незабезпечення прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень - давали відповідачу (КДКП) достатні підстави вважати зазначену бездіяльність позивача в частині - невиконанням, а в іншій - неналежним виконанням службових обов`язків. Така позиція підтримана Верховним Судом також у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 640/7008/20. В аналогічних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 квітня 2019 року у справі № 804/8642/17 виклала правовий висновок про те, що непередання прокурором на зберігання до уповноваженого суб`єкта, який може зберігати докази, є дисциплінарним проступком, а саме неналежним виконанням службових обов`язків. Щодо доводів позивача про відсутність обов`язку ініціювання перед керівництвом щодо оновлення групи прокурорів у кримінальному провадженні у зв`язку з реформуванням органів проуратури, то вони також є безпідставними, з огляду на наступне. Відповідно до розподілу функціональних обов?язків, затверджених заступником прокурора Закарпатської області Манькутом А.М. від 08.07.2019, начальник відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, що поширює свою діяльність на Закарпатську область, серед іншого вносить пропозиції керівництву щодо призначення прокурорів у конкретних кримінальних провадженнях. Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, позивач зобов?язаний був особисто ініціювати питання щодо зміни групи прокурорів після 11.09.2020, оскільки на той час виконував обов?язки начальника відділу. Так, Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2020 року у справі №761/34909/17 дійшов висновку, що докази, отримані під час досудового розслідування органами, які діяли поза межами повноважень, наданих їм процесуальним законом, є недопустимими та не можуть бути покладенні в основу обвинувального вироку. При цьому, суд першої інстанції вірно зауважив, що незважаючи на свої твердження про припинення процесуальних повноважень позивача у зв?язку із початком діяльності обласних прокуратур відповідно до матеріалів службового розслідування 21.09.2020, позивач скасував постанову про закриття кримінального провадження №120190700300000381 та 21.09.2020 погодив клопотання про продовження строків досудового розслідування. Окрім того, з моменту визначення підслідності - з 18.06.2020 до 02.07.2021 у кримінальному провадженні проведено одну слідчу дію - огляд тютюновмісних виробів від 11.07.2020, що не відповідає вимогам статей 2, 9, 36 КПК України, а у період часу з 11.09.2020 до 02.07.2021 процесуальне керівництво взагалі не здійснювалось, що свідчить про неналежне виконання позивачем своїх службових обов`язків. Також колегія суддів звертає увагу, що позивач проходив відповідну атестацію у спірному періоді, тоді як чинним законодавством не передбачалось зупинення чи припинення функціонування органів прокуратури або ж припинення повноважень всіх чи окремих прокурорів. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 під час проходження атестації перебував у статусі прокурора з відповідними повноваженнями. Окрім того, рішення про відсторонення ОСОБА_1 за вказаний період не приймалось. Що стосується доводів представника позивача у суді апеляційної інстанції про те, що відповідач у своєму висновку послався на ту обставину, що повноваження процесуальних прокурорів було припинено, то колегія суддів зазначає, що Відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, не є уповноваженим органом на прийняття таких рішень. Зазначений орган уповноважений на здійснення дисциплінарних проваджень, відповідає за розгляд дисциплінарних справ, визначає рівень фахової підготовки осіб, які хочуть займатися прокурорською діяльністю, тощо. Стосовно наданих Закарпатською обласною прокуратурою нових доказів у суді апеляційної інстанції, то колегія суддів вважає, що подані до відзиву докази не є новими доказами в розумінні норм КАС України, стосуються переміщення прокурора ОСОБА_1 , та на надані до відзиву на підтвердження доводів відповідача. Щодо порушення строку накладення дисциплінарного стягнення, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною 4 статті 48 Закону №1697-VII рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці. При цьому, початок перебігу річного строку для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності пов`язується з днем вчинення проступку, а не з днем його виявлення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у рішенні від 10 квітня 2018 року у справі №9901/480/18. Разом з тим, окремі правопорушення можуть починатися з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов`язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов`язків або припинення правопорушення. Правові позиції Верховного Суду викладені в постанові від 09 жовтня 2019 року у справі №901/921/18 та в постанові від 27 травня 2019 року у справі №9901/196/19 дають підстави для твердження про необхідність оперувати у практичній діяльності поняттям «триваюче правопорушення». «Триваюче правопорушення» - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених правовою нормою, яке припиняються, або виконанням регламентованих обов`язків, або притягненням винної у невиконанні особи до відповідальності. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Водночас, встановлені комісією факти неналежного виконання своїх службових обов?язків позивачем тривали з 18 червня 2020 року (час визначення останнього старшим групи прокурорів у кримінальних провадженнях №12019070030000380 та №12019070030000381) до 05 липня 2021 року (час виявлення відсутності речових доказів та реєстрація за цим фактом кримінального провадження №42021070000000245). Таким чином, суд першої інстанції дійшові вірного висновку, що строк накладення дисциплінарного стягнення на позивача, на час прийняття спірного рішення, не сплинув. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі №810/1224/17 зазначено, що триваючим правопорушенням є равопорушення, яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов?язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов?язків або виявлення правопорушення. Отже, доводи позивача, що діяння, яке інкримінуються йому, як неналежне виконання службових обов?язків, утворюють склади окремих проступків, є безпідставними. Разом з тим, діяння позивача слід визнати сукупністю послідовних тотожних дій та бездіяльності, об?єднаних єдиним умислом, тобто триваючим правопорушенням. Таким чином, строк застосування дисциплінарного стягнення стосовно позивача не сплинув. Також є необґрунтованими доводи позивача про припинення повноважень прокурора у кримінальному провадженні №120190700300000380. Частиною другою статті 15 Закону №1697-VII визначено, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі. Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом (частина третя статті 16 Закон №1697-VII). Статтею 37 КПК України визначений порядок призначення та зміну прокурора у конкретному кримінальному провадженні. Зазначені норми КПК України є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягали безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами. Водночас, повноваження позивача у кримінальному провадженні №12019070030000380 припинено лише 02 липня 2021 року винесенням керівником Закарпатської обласної прокуратури постанови про зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні. Отже, враховуючи вищевикладене, а також зважаючи на докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення Відповідного органу щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладення на нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури є вмотивованим, містить конкретні підстави для застосування до позивача спірного дисциплінарного стягнення, визначені законом, а саме: неналежне виконання службових обов`язків (пункти 1 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру»). Разом з тим, обставини порушення позивачем норм 2, 7, 9, 28, 219 КПК України, пунктів 1, 3 розділу IV Порядку організації діяльності прокурорів і слідчих органів прокуратури у кримінальному провадженні, затвердженого наказом Генерального прокурора від 28 лютого 2019 року №51, підтверджуються належними у справі доказами в їх сукупності, у зв`язку з чим, у Офісу Генерального прокурора були наявні правові підстави для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього відповідного дисциплінарного стягнення. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржуване рішення Відповідного органу від 23.12.2021 №38 дп-21 є правомірним, прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, а тому відстні підстави для його скасування. Щодо решти позовних вимог, то вони також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від заявленої першої вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення від 23.12.2021 №38 дп-21, яке є правомірним та скасуванню не підлягає, а тому відсутні підстаи для задоволення вимог про визнаня протиправним та скасувати наказ Офісу Генерального прокурора від 24.01.2022 № 3дк та зобов`язання Закарпатську обласну прокуратуру поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу захисту інтересів дітей та протидії насильству Закарпатської обласної прокуратури. Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 . Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року, оскільки рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Кобаль М.І. Мельничук В.П. Повний текст виготовлено: 29 травня 2025 року.