Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/8588/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2025 р. Справа № 480/8588/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.02.2025, головуючий суддя І інстанції: О.А. Прилипчук, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 24.02.25 по справі № 480/8588/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив:

1. Визнати протиправними дії Військової частини № НОМЕР_2 щодо відмови у задоволенні рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4 частини 12 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з II групою інвалідності.

2. Зобов`язати Військову частину № НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом г пункту 2 частини 4 частини 12 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу за сімейними обставинами у зв`язку необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з II групою інвалідності. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач з 01.06.2023 проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого розвідника третього відділення розвідувального взводу першого стрілецького батальйону. Позивач через сімейні обставини не виявив бажання продовжувати проходити військову службу та 13.08.2024 подав рапорт на звільнення з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 та частини 12 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з інвалідністю П групи. До рапорту було додано всі необхідні документи, які підтверджують інвалідність дружини та необхідність постійного догляду, а саме: - довідку до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 938079 від 10.05.2024 р., яка підтверджує другу групу інвалідності ОСОБА_2 . - висновок №4161 та довідку ЛКК КНП Хмельницька обласна лікарня від 06.08.2024 р., де підкреслено, що ОСОБА_2 Рекомендовано соціальні послуги: отримання соціальної послуги з догляду на не професійній основі від фізичної особи. - довідку ЛКК КНП Хмельницька обласна лікарня від 06.08.2024 р., де чітко зазначено, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду. Також, до рапорту було додано наступні належним чином засвідченні копії документів: паспорт та код позивача, свідоцтво про шлюб, паспорт та код дружини позивача - ОСОБА_2 , свідоцтво про народження спільної дитини - ОСОБА_3 . За наслідками розгляду рапорту та доданих до нього документів, військовою частиною НОМЕР_1 направлено позивачу лист від 25.08.2024 року №2/7-1342, у якому повідомлено про відсутність підстав для звільнення з військової служби. Вважаючи відмову протиправною, оскільки відповідно до чинного законодавства, військовослужбовці, які мають дружину з інвалідністю І або II групи, що потребує постійного стороннього догляду, мають право на звільнення з військової служби через сімейні обставини в період дії воєнного стану, позивач звернувся до суду з даним позовом. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини № НОМЕР_2 щодо відмови у задоволенні рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4 частини 12 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з II групою інвалідності. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом г пункту 2 частини 4 частини 12 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу за сімейними обставинами у зв`язку необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з II групою інвалідності. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що подана заявником довідка ЛКК КНП «Хмельницька обласна лікарня» від 06.08.2024 не є довідкою медико-соціальної експертної комісії, отже не є належним підтвердження права ОСОБА_1 на звільнення за сімейними обставинами. Крім того, листом КНП «Хмельницька обласна лікарня» Хмельницької обласної ради від 20.08.2024 №01-08/1554 Військову частину НОМЕР_1 було повідомлено, що внаслідок технічної помилки п.4 висновку №4161: Рекомендовано соціальні послуги: отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійної основі від фізичної особи вважати НЕДІЙСНИМ. Вважати ДІЙСНИМ п. 4: Рекомендованого соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома. Також було додано виправлену копію висновку. Таким чином, ЛКК КНП «Хмельницької обласної лікарні» змінила свої попередні висновки про стан здоров`я ОСОБА_2 і ступінь її потреби у сторонньому догляді на такі, що виключають звільнення позивача за сімейними обставинами, вказаними у рапорті від 13.08.2024. Відповідач вказує, що поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно. Денний та домашній догляд під ознаки постійного догляду не підпадають, мають часові та інші рамки. З дійсних висновків ЛКК КНП «Хмельницька обласна лікарня» вбачається, що дружині позивача рекомендовано денний та домашній догляд, а не постійний. Відтак, у матеріалах справи наявні довідка ЛКК КНП «Хмельницька обласна лікарня» від 06.08.2024 р., в якій вказано, що дружина позивача потребує постійного стороннього догляду та висновок №4161 ЛКК КНП «Хмельницька обласна лікарня» також від 06.08.2024, де підкреслено, що дружині позивача «Рекомендовано соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома». Отже, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ЛКК КНП «Хмельницька обласна лікарня» Хмельницької обласної ради видала в один день два медичні висновки, які містять взаємовиключні рекомендації про необхідність догляду за дружиною позивача та безпідставно взяв до увагу не оновлену довідку від 06.08.2024. З огляду на оновлений висновок ЛКК КНП «Хмельницька обласна лікарня» від 06.08.2024 №4161, яким рекомендовано денний та домашній догляд за дружиною позивача, ОСОБА_1 право на звільнення за сімейними обставинами не набув. За таких обставин, на думку відповідача, задоволення адміністративного позову незаконне та безпідставне. Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву до Другого апеляційного адміністративного суду на апеляційну скаргу відповідача. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого розвідника третього відділення розвідувального взводу першого стрілецького батальйону. 13.08.2024 ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі пункту 2 частини 4 та частини 12 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу у зв`язку із з наявністю дружини із числа осіб з другої групи інвалідності, яка потребує постійного догляду (а.с. 34). До рапорту було додано документи: - довідку до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 938079 від 10.05.2024 р. ( ОСОБА_2 ) (а.с. 17); - висновок №4161 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі(а.с. 18); - довідку ЛКК КНП Хмельницька обласна лікарня від 06.08.2024 р.(а.с. 19). Листом від 25.08.2024 року №2/7-1342 Військовою частиною НОМЕР_1 позивачу повідомлено, що надані документи не місять інформації про те, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, а тому, підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби відсутні (а.с. 20-21). Не погодившись з відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Довідка від 06.08.2024 Лікувально-консультативної комісії КНП «Хмельницької обласної лікарні», який позивач долучив до рапорту про звільнення з військової служби, є належним доказом на підтвердження необхідністі здійснення постійного догляду за дружиною позивача ОСОБА_2 , особою з інвалідністю ІІ групи. З зв`язку з чим, суд дійшов до висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у його звільненні з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII. З метою ефективного способу захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій Військової частини № НОМЕР_2 щодо відмови у задоволенні рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4 частини 12 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з II групою інвалідності та зобов`язання Військову частину № НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом г пункту 2 частини 4 частини 12 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу за сімейними обставинами у зв`язку необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з II групою інвалідності. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. За приписами ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану введено в Україні воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на цей час. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за № 2232-XII (далі по тексту також - Закон № 2232-XII). Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Частинами 2, 3 ст. 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Частиною 6 ст. 2 Закону №2232-XII визначено такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу. За змістом пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII (станом на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Відповідно до ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Частиною 7 ст. 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Таким порядком є Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі по тексту також - Положення №1153/2008). Відповідно до п. 6, п. 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу". Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим. Відповідно до п. 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: - підстави звільнення з військової служби; - думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; - районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Відповідно до абз. 3 п. 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин. Як встановлено з матеріалів справи, позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого розвідника третього відділення розвідувального взводу першого стрілецького батальйону. Позивач одружений зі ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_3 (а.с.16). 13.08.2024 ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі пункту 2 частини 4 та частини 12 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу у зв`язку із з наявністю дружини із числа осіб з другої групи інвалідності, яка потребує постійного догляду (а.с. 34). До рапорту було додано документи: - довідку до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 938079 від 10.05.2024 р. ( ОСОБА_2 ) (а.с. 17); - висновок №4161 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі(а.с. 18); - довідку ЛКК КНП Хмельницька обласна лікарня від 06.08.2024 р.(а.с. 19). Колегія суддів зазначає, що поданий позивачем рапорт від 13.08.2024 відповідає вимогам п. 233 Положення, у ньому зазначені підстави для звільнення з військової служби, а також до рапорту додано пакет документів, що підтверджують факт необхідності здійснення постійного догляду за дружиною позивача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є інвалідом II групи, інвалідність встановлена з 10.05.2024 до 01.06.2027. Листом від 25.08.2024 року №2/7-1342 Військовою частиною НОМЕР_1 позивачу повідомлено, що інформації про те, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду довідка до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 938079 не містить, а тому, підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби відсутні (а.с. 20-21). В контексті наведеного вище, колегія суддів звертає увагу, що питання про те, який саме орган видає медичний документ щодо необхідності здійснення постійного догляду дослідив Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, в якій звернув увагу, що визначення терміну медичний висновок наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я від 18.09.2020 за №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством. Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я. Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я. Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі за текстом - Положення №1317; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою. Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги. Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги. З наведеного слідує, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду). Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури. Згідно з пунктом 4 Положення №1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають: - ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків; - потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; - потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; - ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; - причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого; - медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним. У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття постійного догляду, який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду. Поняття сторонній догляд не є тотожним поняттю постійний догляд, адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, постійний догляд - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно. Водночас, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 за №189 (у редакції Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 за №1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (п.1 розділу III). За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання). Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 за №407 Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації №027/о Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 за №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 за №407 Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о Медична карта амбулаторного хворого №__, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012за №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974. Також повноваження ЛЛК визначені в Наказі Міністерства охорони здоров`я України 31.07.2013 за №667 Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання. Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 за №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8). Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби, колегія суддів зазначає про неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ. Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 11.04.2024 року у справі №420/16689/23. Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. Разом з цим колегія суддів зазначає, що такий висновок не заперечує можливість особи з інвалідністю, звернувшись та відповідно пройшовши огляд ЛКК, отримати відповідний висновок за наявності медичних показань. Так, ЛКК закладу охорони здоров`я мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 за №

667. Наведений правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23. Колегія суддів зазначає, що п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою або висновок медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеного у постановах від 11 квітня 2024 року у справі №420/16689/23 та від 13 червня 2024 року у справі №520/21316/23. У спірному випадку необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК, а встановлення групи інвалідності та строк її встановлення може підтверджуватися відповідною довідкою до акту огляду МСЕК. Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 13.06.2024 у справі №520/21316/23. З урахуванням наведеного вище, доводи апеляційної скарги про те, що належним доказом підстави звільнення через необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи, є складений у відповідності до чинного законодавства висновок МСЕК, який підтверджує необхідність постійного догляду за дружиною, є необґрунтованим. Згідно довідки до акта огляду МСЕК Серія 12ААГ № 938079 від 10.05.2024 року дружині позивача - ОСОБА_2 встановлено другу групу інвалідності з 10.05.2024. Інвалідність встановлена на строк до 01.06.2027. Висновок про умови та характер праці: протипоказання важкої фізичної праці (а.с.17). Відповідно до довідки ЛКК від 06.08.2024 року ОСОБА_2 інваліду II групи рекомендовано: потребує постійного стороннього догляду (а.с.19). Відповідно до висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі форма № 080-4/о від 06.08.2024 року, який був поданий разом з рапортом позивача, ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (а.с.18). Отже, позивачем на підтвердження інвалідності дружини та необхідності постійного догляду було подано три документи, які містять різну інформацію щодо рекомендованих ОСОБА_2 соціальних послуг. З метою підтвердження даної інформації відповідачем на адресу КНП "Хмельницька обласна лікарня" Хмельницької обласної ради було направлено запит від 16.08.2024 № 4/579. Згідно листа КНП "Хмельницька обласна лікарня" Хмельницької обласної ради від 20.08.2024 року № 1-08/1554 було встановлено, що внаслідок технічної помилки п. 4 висновку № 4161: "Рекомедовано соціальні послуги: отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи" вважати недійсним. Вважати дійсним п. 4: "Рекомедовано соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома". Також було додано виправлену копію висновку. У результаті розгляду поданих позивачем документів та отриманих у відповідь на запит від КНП "Хмельницька обласна лікарня" Хмельницької обласної ради, відповідачем в основу рішення (листа) про відсутність підстав для звільнення із військової служби, покладено лише те, що довідка до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ №938079 не містить інформації про те, що ОСОБА_2 потребує стороннього догляду. Натомість, обгрунтованих доводів щодо інших поданих позивачем документів, а саме, висновку №4161 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 06.08.2024 та довідки ЛКК КНП Хмельницька обласна лікарня від 06.08.2024 року рішення (лист) відповідача не містять. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не вжито належних та допустимих заходів з метою остаточного з`ясування причин розбіжностей в медичних документаціях від 06.08.2024 року щодо ОСОБА_2 про рекомендовані соціальні послуги, виданих КНП Хмельницька обласна лікарня. Колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 15 грудня 2021 року у справі №1840/2970/18, в якому суд касаційної інстанції зазначив, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Колегія суддів вважає, що у спірних відносинах відповідач діяв необґрунтовано, без врахування всіх обставин справи, всупереч вимогам чинного законодавства. Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не було доведено (доказано) правомірність власних дій, що є предметом оскарження у даній справі. Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів вважає, що відповідач формально віднісся до розгляду рапорту і рапорт позивача не є належним чином вирішеним. Колегія суддів констатує, що саме відповідач є суб`єктом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби за наслідком розгляду рапорту про звільнення з військової служби або надання мотивованої відмови в такому. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач при розгляді рапорту не надав мотивованої оцінки висновку ЛКК та довідці ЛКК від 06.08.2024, які надавалися позивачем та передчасно дійшов висновку, що відсутності підстав для звільнення ОСОБА_1 зі служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з II групою інвалідності. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 від 13.08.2024 про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 частини 12 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі Chahal проти Об`єднаного королівства (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145). При обранні способу відновлення порушеного права позивача колегія суддів виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 21 березня 2019 року у справі №817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд. Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта. Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 від 13.08.2024 та вирішити питання про його звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 частини 12 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, за сімейними обставинами у зв`язку необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з II групою інвалідності, з урахуванням висновків суду у цій справі. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, зробив помилкові висновки. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 року по справі № 480/8588/24, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 по справі № 480/8588/24 - скасувати. Ухвалити постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 від 13.08.2024 про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 частини 12 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 від 13.08.2024 та вирішити питання про його звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 частини 12 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, за сімейними обставинами у зв`язку необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з II групою інвалідності, з урахуванням висновків суду у цій справі. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк