Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/4012/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/4012/24 пров. № А/857/20678/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Курильця А.Р., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року (головуючий суддя Калинич Я.М., м. Ужгород) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправним та зобовґязання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправною відмову звільнити старшого стрільця 2 відділення охорони 3 взводу охорони 1 роти охорони 1 батальйону охорони Військової частини НОМЕР_1 Державної спеціальної служби транспорту солдата ОСОБА_1 з військової служби за абзацом 7 підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», викладену в листі від 22.05.2024 за №204/7 за результатом розгляду рапорту від 20 квітня 2024 року. - зобов`язати прийняти рішення (наказ) про звільнення старшого стрільця 2 відділення охорони 3 взводу охорони 1 роти охорони 1 батальйону охорони Військової частини НОМЕР_1 Державної спеціальної служби транспорту солдата ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд). Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 Державної спеціальної служби транспорту звільнити старшого стрільця 2 відділення охорони 3 взводу охорони 1 роти охорони 1 батальйону охорони Військової частини НОМЕР_1 Державної спеціальної служби транспорту солдата ОСОБА_1 з військової служби за абзацом 7 підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», викладену в листі від 22.05.2024 за №204/7 за результатом розгляду рапорту від 20 квітня 2024 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 20.04.2024 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та прийняти рішення за наслідком такого розгляду, з врахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку, просить рішення суду скасувати і у задоволенні позову відмовити повністю. В апеляційній скарзі зазначає, що у зв`язку із оголошенням Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 загальної мобілізації, ІНФОРМАЦІЯ_1 був призваний та направлений 10.03.2022 до Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.03.2022 № 3 ОСОБА_1 призначено до Військової частини НОМЕР_1 стрільцем 2 відділення охорони 3 взводу охорони 1 роти охорони НОМЕР_2 батальйону охорони Військової частини НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.12.2023 № 357 ОСОБА_1 увільнено від займаної посади і призначено старшим сапером розмінування 2 відділення розмінування 1 взводу розмінування 4 роти розмінування батальйону розмінування Військової частини НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.03.2024 №67 ОСОБА_1 увільнено від займаної посади і призначено старшим стрільцем 1 відділення охорони 3 взводу охорони 1 роти охорони НОМЕР_2 батальйону охорони Військової частини НОМЕР_1 . 04.03.2024 позивачем було подано рапорт (вхід. № 8/1703) про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи. До вищезазначеного рапорту позивачем було додано нотаріально засвідчені копії паспорта серії НОМЕР_3 , довідки про присвоєння ідентифікаційного номера № НОМЕР_4 від 14.02.2000, паспорта серії НОМЕР_5 , картки фізичної особи - платника податків від 18.07.2006, довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААГ № 261954, індивідуальної програми реабілітації інваліда № 172-24-09, договору довічного утримання (догляду) від 31.01.2014, заяви ОСОБА_2 від 22.02.2024. За результатами розгляду рапорту, Військова частина НОМЕР_1 листом від 29.03.2024 № 3 81/22 повідомила позивача, що в поданому рапорті та доданих до нього документів не міститься достатніх підстав передбачених законодавством для звільнення позивача з військової служби під час дії воєнного стану, а саме у довідці МСЕК не зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , потребує «постійного догляду». Позивач дане рішення про відмову у задоволенні рапорту щодо звільнення з військової служби не оскаржував. 23.04.2024 до Військової частини НОМЕР_1 поступив рапорт (вхід. № 8/610) ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи. До вищезазначеного рапорту позивачем було додано нотаріально засвідчені копії листа від 29.03.2024 № 3 81/22, виписки № 15 70 із заключення лікарсько- консультаційної комісії, паспорта серії НОМЕР_3 , довідки про присвоєння ідентифікаційного номера № НОМЕР_4 від 14.02.2000, паспорта серії НОМЕР_5 , картки фізичної особи - платника податків від 18.07.2006, довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААГ № 261954, індивідуальної програми реабілітації інваліда № 172-24-09, договору довічного утримання (догляду) від 31.01.2014, заяви ОСОБА_2 від 22.02.2024. За результатами розгляду рапорту, Військова частина НОМЕР_1 листом від 22.05.2024 № 204/7 повідомила позивача, що в поданому рапорті та доданих до нього документів не міститься достатніх підстав передбачених чинним законодавством для звільнення позивача з військової служби під час дії воєнного стану, зокрема в рапорті та доданих документах відсутні відомості того, що ОСОБА_2 перебуває у родинних зв`язках з ОСОБА_1 . Підставою відмови послужило те, що на момент прийняття рішення за результатами розгляду рапорту набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-ІХ, яким статтю 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» викладено у новій редакції. Так, стаття 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції чинній з 18.05.2024) такої підстави для звільнення із військової служби як «у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи» не передбачала, а найбільш наближеною за змістом підставою для звільнення була «необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю І або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я» Тож, оскільки на дату прийняття рішення (22.05.2024) про відмову у звільненні із військової служби ОСОБА_1 чинне законодавство вже не передбачало такої підстави для звільнення, на яку покликався ОСОБА_1 у своєму рапорті, то відповідно рішення про відмову у звільненні було законним та обґрунтованим. Однак, суд першої інстанції під час розгляду даного спору прийшов до висновку, що відповідач під час прийняття рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 повинен був керувався вимогами ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції, яка була чинною на дату подання рапорту, а не у редакції на момент прийняття рішення про відмову у задоволенні рапорту, тобто станом на 22.05.2024. Правовою підставою для прийняття такого висновку суду послугувала ст. 58 Конституції України, та позиція щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, висновки щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладені у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012. Відповідно до ст. 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Дійсно, єдиним органом уповноваженим на офіційне тлумачення Конституції України відповідно до ст. 147 Конституції України та до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 року № 2136-VIII є Конституційний Суд України. В п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 05.04.2001 по справі № 3-рп/2001 зазначено, що «Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно- правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно- правовим актом». Також, в п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(І)/2019 зазначено: «Конституційний Суд України вважає, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування». Спір між сторонами виник з приводу проходження військової служби старшого солдата ОСОБА_1 у Військовій частині НОМЕР_1 , тобто дані відносини тривають по даний час, відповідно вони тривали станом на 22.05.2022 (дату прийняття рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення із військової служби). Отже, із врахуванням вище вказаних висновків Конституційного Суду України відповідач вважає, що під час прийняття рішення, за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 , відповідач повинен був керувався вимогами статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції, яка була чинною на момент прийняття рішення про відмову у задоволенні рапорту, тобто станом на 22.05.2024, а не у редакції на дату подання рапорту. Представником позивача надано суду відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечив щодо її доводів та просив залишити рішення суду без змін. Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходить військову службу на посаді старшого стрільця 2 відділення охорони 3 взводу охорони 1 батальйону охорони Військової частини НОМЕР_1 . 04 березня 2024 року позивачем подано до Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, у зв`язку з здійсненням постійного догляду за особою з інвалідністю І групи. Листом від 29 березня 2024 року №381/11 командир Військової частини НОМЕР_1 повідомив позивача про те, що наразі відсутні підстави для задоволення рапорту позивача, оскільки до рапорту не надано документів, які підтверджують підстави для звільнення. Вказував, що обов`язковою умовою для звільнення військовослужбовця з військової служби, у відповідності до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», є наявність запису у довідці МСЕК, що особа «потребує постійного догляду». ОСОБА_1 було запропоновано, за наявності підтверджуючих документів, що дають право на звільнення з військової служби, надати такі для повторного розгляду рапорту по суті. 20 квітня 2024 року ОСОБА_1 на ім`я командира частини повторно подав рапорт про звільнення зі служби та до такого додав наступні документи: нотаріально засвідчені копії довідки МСЕК; програми реабілітації; договору довічного утримання; друга заява ОСОБА_2 від 08 квітня 2024 року, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Слободяном В.М. за реєстровим №168; нотаріально засвідчену копію виписки №1570 із заключення лікарсько-консультативної комісії державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по місту Києву та Київській області», відповідно до якої, ОСОБА_2 , за станом здоров`я потребує постійного повного стороннього догляду. За результатами розгляду рапорту позивача від 20 квітня 2024 року відповідачем було винесено рішення, оформлене листом від 22.05.2024 за вих. №204/7, яким позивачу було відмовлено у задоволенні рапорту на звільнення з військової служби та зазначено, що у поданому позивачем рапорті та доданих документах не міститься достатніх доказів наявності родинних зв`язків з ОСОБА_2 , передбачених законодавством, для звільнення позивача. Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами. Частиною 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут). Статтею 14 Статуту обумовлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником (ст.31 Статуту). Відповідно до ч.7 ст.26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Відповідно до абз.2 п.12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (надалі - Положення) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Відповідно до п.233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Згідно з п.225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454 (далі - Інструкція №170). Згідно із абз.3 п.14.10 розділу XIV Інструкції №170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п.5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року №413 та визначено підпунктом «г» пункту 1 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п`ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років). З огляду на викладене, суд вірно вважав, що розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірка документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання абзацу 3 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов`язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі. Згідно з абз. 13 п.14.10 Розділу ХІV Інструкції №170 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України. Відтак, правильним є твердження, що як наслідок розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту. Судом встановлено, що позивач проходить військову службу під час мобілізації. Як уже зазначалось вище, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про його звільнення з військової служби на підставі п.2 ч.4 «г» ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок i військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи. Однак, відповідачем відмовлено позивачу у задоволенні поданого ним рапорту, з посиланням на те, що ОСОБА_1 не надано документи на підтвердження родинних звґязків з ОСОБА_2 . У даній спірній ситуації судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній на час звернення позивача із рапортом), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, зокрема: г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я; у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю; військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Отже, згідно абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст.26 Закону 2232-ХІІ законодавцем визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, зокрема, на підставах: у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи. Разом з тим, рішенням тво командира Військової частини НОМЕР_1 за №204/7 від 22 травня 2024 року «Про звільнення солдата ОСОБА_3 » позивачу було відмовлено у задоволенні рапорту з підстав відсутності серед поданих документів достатніх доказів наявності родинних звґязків з ОСОБА_2 , як то передбачено законодавством. З урахуванням вказаного, суд правильно зауважив, що відповідач, відмовляючи у задоволенні рапорту позивача, керувався вимогами ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції, яка була чинною на момент прийняття рішення про відмову у задоволенні рапорту, тобто станом на 22.05.2024 року, а не у редакції на дату подання рапорту. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з чим погодилась колегія суддів правильно вважав, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягають норми закону, які є чинними на час виникнення спірних відносин. Натомість, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX, яким відповідач обґрунтовує свої доводи, набрав чинності 18.05.2024. Однак, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Спірні правовідносини склались в період дії закону, який надавав законне право позивачу на звільнення. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст.58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. При цьому суд слушно зауважив, що на момент звернення позивача з рапортом про звільнення, закон не вимагав перебування позивача та особи яка потребує постійного догляду І групи інвалідності та перебуває на його утриманні у родинних зв`язках першого ступеня спорідненості. Отже, правильним є висновок суду, що відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи, є протиправною, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача звільнити позивача зі служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», то суд першої інстанції правильно врахував, що відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Оскільки прийняття рішення за рапортом належить до повноважень відповідача, прийняттю рішення передує певна процедура, яка включає в себе, зокрема, прийняття та реєстрацію рапорту, доданих до нього документів; перевірку документів та відомостей необхідних для правильного розгляду рапорту, то враховуючи висновок суду про протиправність відмови Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами на підставі абз. 7 пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи, а також той факт, що саме до повноважень відповідача віднесено звільнення військовослужбовців зі служби, суд першої інстанції обґрунтовано вважав за необхідне зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 20.04.2024 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та прийняти рішення за наслідком такого розгляду, з врахуванням висновків суду, тому позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, відтак рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі №260/4012/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. А. Пліш судді А. Р. Курилець О. І. Мікула