Постанова 4855 № 640/10399/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10399/20 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Ключковича В.Ю. Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О., за участю: секретаря судового засідання Кузьмука Б.І., представника відповідача - Синюк О.М., представника відповідача - Рябова О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку,- В С Т А Н О В И В: У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури міста Києва, у подальшому заміненої на Київську міську прокуратуру у зв`язку із зміною найменування, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ виконуючого обов`язки прокурора міста Києва від 23.04.2020 року №755к, яким звільнено ОСОБА_1 з прокуратури міста Києва, як незаконний; - стягнути з прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.04.2020 року і до моменту фактичного поновлення на роботі. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що що наказ виконувача обов`язків прокурора міста Києва №755-к від 23.04.2020 про звільнення ОСОБА_1 з прокуратури міста Києва є протиправним, суперечить приписам Конституції України, вимогам міжнародно - правових актів, а тому підлягає скасуванню. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що прокуратурою міста Києва було виконано обов`язок щодо пропозиції ОСОБА_1 вакантних посад як прокурора прокуратури, так і й адміністративної посади у цьому органі, а тому відмова останнього від їх зайняття була правомірною підставою для прийняття спірного наказу про звільнення з прокуратури міста Києва. На підставі встановлених обставин, здійснивши системний аналіз статей 4, 41 Закону України «Про прокуратуру», суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на виконання прокуратурою міста Києва всіх передбачених Законом обов`язків із призначення ОСОБА_1 на вакантній посаді у відповідному органі прокуратури. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року та прийнято нову постанову про задоволення позову; визнано протиправним та скасовано наказ виконувача обов`язків прокурора міста Києва від 23 квітня 2020 року №755к, яким звільнено ОСОБА_1 з прокуратури міста Києва; поновлено ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді прокурора міста Києва; стягнуто з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 405 565 (чотириста п`ять тисяч п`ятсот шістдесят п`ять) гривень 16 копійок; допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 42 418 (сорок дві тисячі чотириста вісімнадцять) гривень 81 копійка. Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що підставою для звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади прокурора міста Києва, на яку останнього було призначено 06.03.2020 року згідно наказу в.о. Генерального прокурора №80к, став наказ Генерального прокурора від 23.03.2020 року №81к, яким попередній наказ було скасовано. Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2021 року у справі №640/7211/20, яка набрала законної сили 14.01.2021 року, задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 ; скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.10.2020 року та прийнято нове, яким задоволено позовні вимоги та визнано протиправним і скасовано наказ Генерального прокурора від 23.03.2020 року №81к. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скасування у судовому порядку наказу Генерального прокурора, який став підставою для звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади прокурора міста Києва, свідчить про безпідставність застосування до позивача передбачених частиною 5 статті 41 Закону процедур призначення на іншу вакантну чи тимчасово вакантну посаду. Також суд зазначив, що враховуючи ту обставину, що посада «прокурор міста Києва» не існує на час постановлення судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що для повного та належного захисту порушеного права позивача необхідно зобов`язати Київську міську прокуратуру поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною тій, яку позивач обіймав до звільнення. Постановою Верховного Суду від 06.04.2023 постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2021 у справі №640/10399/20 та рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.11.2020 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Висновки Верховного Суду наступні. Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення в частині поновлення позивача на посаді та не врахувавши наведені правові норми, залишив поза увагою, що таке рішення суду породжує права/обов`язки для Генерального прокурора в цій частині. Матеріали справи не містять жодних доказів того, що суд першої інстанції запропонував позивачу здійснити заміну неналежного відповідача на належного або залучити до участі у справі другого відповідача. Суб`єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначив позивач. Ураховуючи принцип офіційного з`ясування обставин справи, суд першої інстанції може самостійно залучити співвідповідача (частина третя статті 48 КАС України) чи залучити другого відповідача (частина четверта статті 48 КАС України), якщо для цього є підстави. На думку колегії суддів, в такій площині суди першої та апеляційної інстанцій спірних правовідносин не розглядали. Під час нового розгляду справи у цій частині суду першої інстанції необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку вказаним обставинам, зокрема визначити належного відповідача або співвідповідача, та правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року залучено до участі у справі співвідповідача - Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15). Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Суд першої інстанції на підставі аналізу обставин справи в контексті наведеного в рішенні нормативного регулювання дійшов висновку, що станом на момент прийняття Прокуратурою міста Києва оскаржуваного наказу від 23 квітня 2020 року №755 к, яким позивача звільнено з посади, останній перебував у статусі прокурора прокуратури міста Києва, а повноваження ОСОБА_1 на адміністративній посаді вже було припинено, а тому у силу частини 5 статті 41 Закону України «Про прокуратуру», такий наказ правомірно прийнято виконувачем обов`язків керівника Прокуратури міста Києва. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити адміністративний позов у повному обсязі. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2025 року та 16 квітня 2025 року відкрито апеляційну провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 28 травня 2025 року о 11:40 год. 17 квітня 2025 року позивачем подано доповнення до апеляційної скарги. 16 травня 2025 відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу. 28 травня 2025 року представником Офісу Генерального прокурора подано пояснення. Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Як вбачається з матеріалів справи, 06 березня 2020 року, на підставі рішення Ради прокурорів України від 06 березня 2020 року, наказом виконуючого обов`язки Генерального прокурора № 80к ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора міста Києва з 06 березня 2020 року. 23 березня 2020 року Генеральним прокурором прийнято наказ № 81к, яким на підставі статті 9 Закону України «Про прокуратуру» та частини 3 статті 1, пункту 4 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади» скасовано наказ виконуючого обов`язки Генерального прокурора від 06 березня 2020 року № 80к як такий, що виданий без дотримання вимог частини 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади». Наказом виконувача обов`язків прокурора міста Києва від 24 березня 2020 року № 598к позивачу надано відпустку на 24 календарні дні з 24.03.2020 року до 16.04.2020 року включно. У подальшому, після виходу ОСОБА_1 з відпустки, 17.04.2020 року виконувачем обов`язків прокурора міста Києва листом від 17.04.2020 року № 11-268вих20, з метою працевлаштування у цьому ж органі прокуратури, де ОСОБА_1 обіймав посаду прокурора міста Києва, позивачу запропоновано обійняти одну з наявних вакантних та тимчасово вакантних посад, що наведені у листі, у тому числі адміністративну посаду - заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду у кримінальному провадженні, а також посади прокурорів. Крім того, в указаному листі зазначено, що у разі відмови від призначення на вакантну посаду, позивач підлягає звільненню з посади прокурора відповідно до вимог частини 5 статті 41 Закону України «Про прокуратуру». Із змісту напису на вказаному листі встановлено, що ОСОБА_1 із запропонованими посадами не згоден, погоджується зайняти вакантну посаду прокурора міста Києва або іншу рівнозначну посаду в Офісі Генерального прокурора, прокурора області, з огляду на (1) позбавлення адміністративних повноважень в порушення вимог законодавства, у зв`язку з чим він звернувся до суду з позовом, (2) відсутність будь-яких підстав пропонувати посаду з меншим обсягом роботи, (3) те, що правовідносини за посадою є номенклатурою Генерального прокурора. У подальшому, виконувачем обов`язків прокурора міста Києва листом від 23.04.2020 року №11-280вих20, з метою працевлаштування у цьому ж органі прокуратури, де ОСОБА_1 обіймав посаду прокурора міста Києва, повторно запропоновано позивачу обійняти одну з наявних вакантних та тимчасово вакантних посад, що наведені у листі, у тому числі названу адміністративну посаду. Разом з тим, позивач вдруге відмовився від запропонованих посад з тих самих підстав. З урахуванням наведеного, виконувачем обов`язків прокурора міста Києва прийнято наказ від 23.04.2020 року № 755к, яким, на підставі наказу Генерального прокурора від 23.03.2020 року № 81к, відмов від призначення на вакантну посаду (листи від 17.04.2020 року № 11-268вих20, від 23.04.2020 року № 11-280вих20), керуючись статтею 11, пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», звільнено прокурора ОСОБА_1 з прокуратури міста Києва у зв`язку з відмовою від призначення на вакантну посаду в органах прокуратури міста Києва на підставі частини 5 статті 41 Закону України «Про прокуратуру» з 23.04.2020 року. Не погоджуючись з таким наказом відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. За змістом статті 2 КЗпП України право громадянина України на працю є одним з основних трудових прав працівників. Положеннями статті 5-1 КЗпП України передбачено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством. Статтею 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі також - Закон № 1697-VII) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Законом №1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо. Частиною 4 статті 39 Закону № 1697-VII передбачено, що призначення прокурора на адміністративну посаду, передбачену пунктами 2, 3, 6-8, 11 частини першої цієї статті, здійснюється Генеральним прокурором за рекомендацією Ради прокурорів України, у встановленому законодавством порядку. Порядок звільнення прокурора з адміністративної посади та припинення його повноважень на цій посаді встановлено статтею 41 Закону № 1697-VII. Згідно з частиною 2 цієї статті передбачено, що повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі: 1) закінчення строку перебування на адміністративній посаді; 2) звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора. Відповідно до частини 4 статті 41 Закону № 1697-VII звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на адміністративній посаді, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої цієї статті, не припиняє його повноважень прокурора. При цьому, згідно з частиною 5 статті 41 Закону № 1697-VII після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді він не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою. У таких випадках рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури. У разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк прокурор звільняється з посади прокурора. До моменту прийняття рішення про призначення прокурора на посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора повноваження відповідного прокурора зупиняються із збереженням гарантій матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів. Аналіз викладених норм Закону № 1697-VII, чинних станом на час виникнення спірних правовідносин, свідчить про те, що призначення прокурорів на адміністративні посади та звільнення їх з адміністративних посад відноситься до компетенції Генерального прокурора. При цьому, повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються у двох випадках, зокрема, в разі звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора. Водночас, звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на цій посаді не припиняє його повноважень прокурора. В такому випадку, прокурор не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою. Тобто органом, в якому працював на адміністративній посаді прокурор, пропонуються виключно вакантні посади безвідносно до їх рівнозначності раніше займаній посаді та/або об`єму виконуваної на ній роботи. Те саме стосується випадку з переводом до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня в разі відсутності вакантних посад у цьому ж органі прокуратури, в якому прокурора звільнено з адміністративної посади. У такому випадку, Законом додатково вимагається лише письмова згода прокурора, що очевидно зроблено законодавцем з метою дотримання прав прокурора. Підставою для звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади прокурора міста Києва, на яку останнього було призначено 06.03.2020 року згідно наказу в.о. Генерального прокурора №80к, став наказ Генерального прокурора від 23.03.2020 року №81к, яким попередній наказ було скасовано. За приписами частини 2 статті 9 Закону № 1697-VII Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України. В свою чергу, пунктом 3 частини 1 статті 9 Закону № 1697-VII передбачено, що Генеральний прокурор, зокрема, призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом. Відповідно до частини 1 статті 39 Закону № 1697-VII адміністративними посадами в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах (крім посад, зазначених у частині третій цієї статті) є посади, серед іншого, керівника обласної прокуратури (пункт 6), до яких у силу частини 1 статті 10 цього Закону належить Київська міська прокуратура. З наведеного вбачається, що лише Генеральний прокурор наділений повноваженнями щодо призначення прокурорів на адміністративні посади та звільнення їх з адміністративних посад. Як підтверджується матеріалами справи, з оскаржуваного наказу виконуючого обов`язки прокурора міста Києва від 23.04.2020 року №755к вбачається, що позивача звільнено з посади прокурора прокуратури міста Києва у зв`язку з його відмовою від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури після звільнення з адміністративної посади на підставі частини 5 статті 41 Закону № 1697-VII. Так, на підставі рішення Ради прокурорів України від 05 березня 2020 року наказом виконуючого обов`язки Генерального прокурора ОСОБА_3 від 06 березня 2020 року № 80к ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора міста Києва з 06 березня 2020 року. Наказом Генерального прокурора ОСОБА_2 від 23 березня 2020 року № 81к скасовано наказ виконуючого обов`язки Генерального прокурора ОСОБА_3 від 06 березня 2020 року № 80к як такий, що виданий без дотримання вимог ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади». Отже, звільненню ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури міста Києва передувало звільнення з адміністративної посади - прокурора міста Києва наказом Генерального прокурора від 23 березня 2020 року № 81к. Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі №640/7211/20 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу; визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 23 березня 2020 року № 81к, яким скасовано наказ виконуючого обов`язки Генерального прокурора ОСОБА_3 від 06 березня 2020 року № 80к як такий, що виданий без дотримання вимог ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади». Тобто, з матеріалів справи вбачається, що звільнення позивача з адміністративної посади прокурора м. Києва, а в подальшому - з посади прокурора (відповідно до оскаржуваного наказу від 23.04.2020 року №755к) відбувалося в рамках процедури звільнення прокурора з адміністративної посади, регламентованої статтею 41 Закону № 1697-VII. Згідно із частиною 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Колегія суддів висновує, що оскільки у справі № 640/7211/20 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 23 березня 2020 року №81к, яким скасовано наказ виконуючого обов`язки Генерального прокурора Чумака В.В. від 06 березня 2020 року №80к як такий, що виданий без дотримання вимог частини третьої статті 1 Закону України "Про очищення влади", і вказана обставина щодо протиправності звільнення позивача з адміністративної посади не доказується при розгляді цієї справи, а звільнення позивача відповідно до оскаржуваного у цій справі наказу виконуючого обов`язки прокурора міста Києва від 23.04.2020 року №755к з посади прокурора прокуратури міста Києва відбулося на підставі частини п`ятої статті 41 Закону № 1697-VII, та цьому звільненню з посади прокурора передувало незаконне звільнення позивача з адміністративної посади, тому визнання в судовому порядку протиправним наказу Генерального прокурора від 23 березня 2020 року №81к про звільнення позивача з адміністративної посади має безумовним правовим наслідком і визнання протиправним наказу виконуючого обов`язки прокурора міста Києва від 23.04.2020 року №755к щодо звільнення позивача з посади прокурора прокуратури м. Києва в рамках процедури звільнення з адміністративної посади, регламентованої статтею 41 Закону № 1697-VII. З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про протиправність звільнення позивача з посади прокурора прокуратури міста Києва відповідно до оскаржуваного наказу від 23.04.2020 року №755к, тому з цих підстав позовні вимоги про визнання протиправним та скасування зазначеного наказу належить задовольнити. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 листопада 2023 року у справі №808/1350/17(СН/280/44/19), відповідно до якої Суд вказав, що розгляд позивачем пропозиції іншої посади у спірних правовідносинах є наслідком протиправного звільнення з адміністративної посади, відтак висновки судів попередніх інстанцій про те, що відмова позивача прийняти таку пропозицію була формою вільного волевиявлення на припинення служби в прокуратурі є необґрунтованою. Приписами частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Водночас, колегія суддів акцентує увагу на тому, що за змістом позовної заяви та апеляційної скарги вимоги щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора прокуратури міста Києва відсутні. За змістом апеляційної скарги позивач стверджує, що йому має бути виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дати його незаконного звільнення - 24.04.2020 і до фактичного поновлення на роботі, тобто поновлення саме на адміністративній посаді. Втім, судова колегія зауважує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 23 березня 2020 року № 81к, яким скасовано наказ виконуючого обов`язки Генерального прокурора ОСОБА_3 від 06 березня 2020 року № 80к як такий, що виданий без дотримання вимог ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади». При цьому, резолютивна частина означеного рішення не містить обов`язку ні щодо поновлення позивача на адміністративній посаді прокурора м. Києва, ні відповідної дати такого поновлення. Поряд з цим, у контексті заявленої позивачем нової позовної вимоги до апеляційного суду щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді прокурора міста Києва, колегія суддів зауважує, що в апеляційному суді, відповідно до приписів частини 5 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції; зміна предмета та підстав позову у суді апеляційної інстанції не допускається. Крім того, звільнення позивача з адміністративної посади прокурора м. Києва не є спірним в межах даного адміністративного позову, оскільки оскаржуваним наказом виконуючого обов`язки прокурора міста Києва від 23.04.2020 року №755к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора прокуратури м. Києва. Як вбачається з матеріалів справи, 01 вересня 2023 року позивачем подано клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача Офісу Генерального прокурора та заявлено нову позовну вимогу про поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді прокурора міста Києва (том 2 а.с.118-121). Згідно частин 1-3 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною першою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - початку першого судового засідання при первісному розгляді справи. За змістом висновків Верховного Суду у постанові від 31.05.2023 у справі №916/1029/22, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Слід зауважити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Заяву позивача про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави), які не були визначені позивачем первісною підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивач не повідомляє про зміну фактичних обставин у справі, що у відповідності до вимог частини 2, 3 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України виключає можливість зміни підстав/предмету позову у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Колегія суддів також зазначає, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів того, що обставини, з якими він пов`язує необхідність зміни підстав/предмету позову виникли лише після закінчення підготовчого засідання/ першого судового засідання при первісному розгляді справи, не наведено які саме фактичні обставини зазнали змін. Поряд з наведеним, рішенням суду першої інстанції вказане клопотання позивача від 01 вересня 2023 року, яким доповнено позовні вимоги та фактично заявлено про зміну позовних вимог визначено таким, що суперечить вимогам частини 1 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України, тому суд визнав його процесуально необґрунтованим та повернув заявнику без розгляду. За змістом апеляційної скарги та доповнень до неї, заперечення щодо наведених висновків суду першої інстанції відсутні. З урахуванням наведеного у сукупності, вимоги апелянта щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді прокурора міста Києва колегією суддів відхиляються за безпідставністю та необґрунтованістю. Згідно із частиною 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. З наведеного вбачається, що прийняття рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу можливе виключно у випадках винесення рішення про поновлення на роботі, підстав для винесення якого у спірному випадку колегією суддів не встановлено, оскільки відповідних позовних вимог ОСОБА_1 не заявлено. Побічно судова колегія враховує, що на виконання судового рішення у справі №640/7211/20 наказом Генерального прокурора від 03.10.2023 № 280к скасовано наказ Генерального прокурора від 23.03.2020 № 81к про скасування наказу виконувача обов`язків Генерального прокурора від 06.03.2020 № 80к про призначення ОСОБА_1 прокурором м. Києва. З огляду на наведене, наказ виконуючого обов`язки Генерального прокурора № 80к про призначення ОСОБА_1 на посаду прокурора міста Києва з 06 березня 2020 року відновив свою чинність. Згідно з частиною 4 статті 39 Закону України «Про прокуратуру» призначення прокурора на адміністративну посаду керівника регіональної прокуратури здійснюється строком на п`ять років. Таким чином, п`ятирічний строк перебування ОСОБА_1 на адміністративній посаді, на яку його було призначено наказом виконувача обов`язків Генерального прокурора від 06 березня 2020 року № 80к закінчився 06 березня 2025 року. Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення адміністративного позову. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі частково спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення. Згідно з п. 4 ч. 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року - скасувати та прийняти нове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати наказ виконуючого обов`язки прокурора міста Києва від 23 квітня 2020 року №755к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора прокуратури міста Києва. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст постанови виготовлено 28 травня 2025 року Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович Судді: О.О. Беспалов І.О. Грибан