Постанова 4803 № 190/998/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/588/25 Справа № 190/998/21 Суддя у 1-й інстанції - Павловська І. А. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: головуючого судді: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., за участю секретаря Кругман А. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Мисечко К. О., представника ОСОБА_2 - адвоката Лавринович О. В. на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2024 року по справі за позовом Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Дніпропетровської державної адміністрації, державного підприємства «Петриківське лісове господарство» до Вишнівської селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку,- В С Т А Н О В И В: У липні 2021 року Дніпропетровська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Дніпропетровської державної адміністрації, державного підприємства «Петриківське лісове господарство» звернулося до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувала тим, що моніторингом інформації, що міститься у Публічній кадастровій карті України, з урахуванням даних Державного кадастру територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановлено, що на території лісового заказника загальнодержавного значення «Грушеватський» у приватну власність для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд передано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 0,1109 га. по 1/4 частині кожному. З`ясовано, що вказану земельну ділянку передано у приватну власність на підставі рішення Вишнівської селищної ради № 506-30/VІІ від 11.04.2018. Крім того, на підставі зазначеного рішення селищної ради проведена державна реєстрація права власності на земельну ділянку відповідно до рішення державного реєстратора П`ятихатської районної державної адміністрації Шевченка М.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 30.05.2018, індексний номер 41332336. Записи про право власності внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 25.05.2018 за ОСОБА_1 (номер запису про право власності 26366166), ОСОБА_2 (номер запису про право власності 26366394), ОСОБА_3 (номер запису про право власності 26366492), ОСОБА_4 (номер запису про право власності 26366452). Водночас відповідно до інформації ДП «Верхньодніпровський лісгосп» спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1224587000:01:001:0304, що передана у приватну власність, знаходиться у 90 кварталі П`ятихатського лісництва Верхньодніпровського лісового господарство та розташована у виділі 3, на підтвердження чого надано матеріали лісовпорядкування та Проект організації та розвитку лісового господарства П`ятихатського лісництва ДП «Верхньодніпровське лісове господарство». Спірна земельна ділянка на час передачі її у приватну власність і на теперішній час належить до земель державного лісового фонду, входить в межі об`єкту природно-заповідного фонду, та не вилучалась з постійного користування ДП «Верхньодніпровське лісове господарство». Спірна земельна ділянка, кадастровий номер 1224587000:01:001:0304, на цей час зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 по 1/4 частині за кожним. Враховуючи викладене рішення Вишнівської селищної ради № 506-30/VII від 11.04.2018 щодо надання вказаної земельної ділянки у власність видано з порушенням вимог ст.ст. 84, 149 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України. Позивач вважає, що належним та ефективним способом захисту порушених інтересів держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації є визнання незаконним та скасування рішення Вишнівської селищної ради № 506-30/УІІ від 11.04.2018 та зобов`язання повернути земельну ділянку належному власнику - Дніпропетровській обласній державній адміністрації з правом постійного користування Державного підприємства «Верхньодніпровське лісове господарство». Враховуючи, що спірна ділянка відноситься до земель державного лісового та природно-заповідного фонду, які перебувають під особливою охороною держави, невжиття Кабінетом Міністрів України, Дніпропетровською обласною державною адміністрацією та ДП «Верхньодніпровське лісове господарство» протягом розумного строку, після отримання повідомлення про наявність порушень інтересів держави, заходів до їх поновлення, є підставою звернення прокурора до суду. Просили усунути перешкоди власнику державі в особі Кабінету Міністрів України та Дніпропетровської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,1109 га із кадастровим номером 1224587000:01:001:0304, яка розташована на території П`ятихатського району Дніпропетровської області: - шляхом визнання недійсним та скасування рішення Вишнівської селищної ради № 506-30/VІІ від 11.04.2018 «Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на території Вишнівської селищної ради»; - шляхом скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, площею 0,1109 га, кадастровий номер 1224587000:01:001:0304, що розташована на території Вишнівської селищної громади Кам`янського району (П`ятихатського району) Дніпропетровської області, проведену за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) по 1/4 за кожним, на підставі рішення державного реєстратора П`ятихатської районної державної адміністрації Шевченка М.В. № 41332336 від 30.05.2018, з одночасним припиненням речових прав на вказану земельну ділянку ОСОБА_1 (номер запису про право власності 26366166), ОСОБА_2 (номер запису про право власності 26366394), ОСОБА_3 (номер запису про право власності 26366492), ОСОБА_4 (номер запису про право власності 26366452); - шляхом її повернення у власність держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, з правом постійного користування Державного підприємства «Петриківське лісове господарство», з незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ). Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2024 року позовну заяву задоволено. Усунуто перешкоди власнику - державі в особі Кабінету Міністрів України та Дніпропетровської обласної державної адміністрації, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,1109 га із кадастровим номером 1224587000:01:001:0304, яка розташована на території Вишнівської селищної громади Кам`янського району (П`ятихатського району) Дніпропетровської області, шляхом визнання недійсним та скасування рішення Вишнівської селищної ради № 506-30/VІІ від 11.04.2018 «Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на території Вишнівської селищної ради». Усунуто перешкоди власнику державі в особі Кабінету Міністрів України та Дніпропетровської обласної державної адміністрації, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,1109 га із кадастровим номером 1224587000:01:001:0304, яка розташована на території Вишнівської селищної громади Кам`янського району (П`ятихатського району) Дніпропетровської області, шляхом скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, площею 0,1109 га, кадастровий номер 1224587000:01:001:0304, що розташована на території Вишнівської селищної громади Кам`янського району (П`ятихатського району) Дніпропетровської області, проведену за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по 1/4 за кожним, на підставі рішення державного реєстратора П`ятихатської районної державної адміністрації Шевченка М.В. № 41332336 від 30.05.2018, з одночасним припиненням речових прав на вказану земельну ділянку ОСОБА_1 (номер запису про право власності 26366166), ОСОБА_2 (номер запису про право власності 26366394), ОСОБА_3 (номер запису про право власності 26366492), ОСОБА_4 (номер запису про право власності 26366452). Усунуто перешкоди власнику державі в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,1109 га із кадастровим номером 1224587000:01:001:0304, яка розташована на території Вишнівської селищної громади Кам`янського району (П`ятихатського району) Дніпропетровської області, шляхом її повернення у власність держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, з правом постійного користування Державного підприємства «Петриківське лісове господарство», з незаконного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Стягнуто з Вишнівської селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 6810 грн., по 1362 грн. з кожного відповідача. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, як незаконне й необґрунтоване та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вважає, що на підставі зазначеного рішення селищної ради проведена державна реєстрація права власності на земельну ділянку відповідно до рішення державного реєстратора П`ятихатської районної державної адміністрації Шевченка М.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 30.05.2018 року, індексний номер 41332336. Записи про право власності внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 25.05.2018 за ОСОБА_1 (номер запису про право власності 26366166), ОСОБА_2 (номер запису про право власності 26366394), ОСОБА_3 (номер запису про право власності 26366492), ОСОБА_4 (номер запису про право власності 26366452). Тобто, йдеться про конкретні дати, виходячи з яких має визначатися строк давності для звернення до суду з даним позовом. Сплив строку позовної давності є підставою для відмови в позові. З заявою про поновлення пропущеного строку позовної давності позивач до суду не звертався. Також, представник Вишнівської селищної ради вказувала на пропуск строку позовної давності на звернення з даним позовом до суду. Зокрема, представник відповідача звертала увагу на те, що у позові орган прокуратури просить визнати недійсним та скасувати рішення Вишнівської селищної ради від 11.04.2028, тоді як позов подано 22.07.2021, тобто після спливу трьох років з дня прийняття оскаржуваного рішення. Однак, судом першої інстанції не надано оцінки заяві про застосування сроків позовної давності. Крім того, прокурор, стверджуючи, що спірна земельна ділянка є землями лісового фонду (лісовий заказник), яка перебувала у постійному користуванні Державного підприємства «Верхньодніпровське лісове господарство» та належить до земель державного лісового фонду, входить в межі об`єкту природно - заповідного фонду та не вилучалася з постійного користування ДП «Верхньодніпровське лісове господарство» вважав, що передача останньої у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, а тому порушене право держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Державного підприємства Верхньодніпровське лісове господарство підлягає відновленню шляхом усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою; визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку, тобто заявив негаторний позов. Для відновлення права власності держави на незаконно вилучені землі лісового фонду ефективним способом захисту є віндикаційний позов. Вважає, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту прав, оскільки такий не відповідає характеру порушеного права та спричиненим цими діями наслідкам. У даному випадку ефективним способом захисту права може бути звернення до суду з позовом про витребування земельної ділянки у власність держави. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, як незаконне й необґрунтоване та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вважає, що не отримувала ані копії позовної заяві, ані копії ухвади про відкриття провадження, в суді першої інстанції, ані повісток про виклик, відповідно не отримувала рішення суду. Отже, справа у суді першої інстанції була розглянута за відсутності відповідача, без заслуховування її думки щодо позовних вимог, без надання можливості захисту від позову. Зазначає, що вул.Лісництво, на якій розташована земельна ділянка кадастровий номер 1224587000:001:0304, що передана Вишнівською селищною радою у приватну власність відповідачів, входить в межі с. Іванівна, П`ятихатського району Дніпропетровської області та ніколи не була в межах земель природно-заповідного фонду України. Земельна ділянка надавалась із земель житлової та громадської споруди, що підтверджується Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на спірну земельну ділянку, яку надавала сама прокуратура. Будівлі та споруди, які розташовані на вказаній земельній ділянці, яка передана приватну власність відповідачів, були побудовані ще в 1954 році, тобто до створення заказника. ТОВ «Неоленд 2000» на замовлення Департаменту екології та природних ресурсів Дніпровської обласної державної адміністрації встановлено межі територій природно-заповідного фонду та іншого природного призначення Дніпропетровської області, зокрема лісвого заказника загального значення «Грушеватсьий», площею 598 га. З даного проекту вбачається, що «Лісовий заказник загальнодержавного значення «Грушеватський» знаходиться на території Саксаганської сільської територіальної громади Кам`янського району Дніпропетрвоської області. та згідно цього ж проекту замлеустрою спірна ділянка не входить в межі заказника «Грушеватський». Крім того, прокурор, стверджуючи, що спірна земельна ділянка є землями лісового фонду (лісовий заказник), яка перебувала у постійному користуванні Державного підприємства «Верхньодніпровське лісове господарство» та належить до земель державного лісового фонду, входить в межі об`єкту природно - заповідного фонду та не вилучалася з постійного користування ДП «Верхньодніпровське лісове господарство» вважав, що передача останньої у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, а тому порушене право держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Державного підприємства Верхньодніпровське лісове господарство підлягає відновленню шляхом усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою; визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку, тобто заявив негаторний позов. Обрання позивачем неналежного захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. У відзиві на апеляційну скаргу представник Кабінету Міністрів України просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає,що зайняття спірної земельної ділянки із порушенням положень ЗК України та Лісового кодексу України (далі ЛК України) необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Обраний прокурором спосіб захисту у даній судовій справі є ефективним та таким, що реально поновлює порушені права та інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України, Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Державного підприємства «Петриківське лісове господарство», а строки позовної давності не можуть бути застосовані у даних правовідносинах. У відзиві на апеляційну скаргу представник Дніпровської обласної прокуратури просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційнй скаргу без задоволення. Посилаючись на те, що прокурором у позовній заяві належним чином обґрунтовано, а під час судових засідань підтверджено наявними та допустимими у справі доказами, що саме обраний прокурором спосіб захисту є найбільш ефективним та правильним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Отже, зайняття спірної земельної ділянки із порушенням положень ЗК України та ЛК України необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Також, власник і законний володілець земельної ділянки лісогосподарського призначення, що також входить у межі об`єкта природно-заповідного фонду, яким у даній справі є держава в особі Кабінету Міністрів України та Дніпропетровської обласної державної адміністрації, може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушених інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Дніпропетровської обласної державної адміністрації є визнання незаконним та скасування рішення Вишнівської селищної ради № 506-30/VII від 11.04.2018 та зобов`язання повернути земельну ділянку належному власнику Дніпропетровській обласній державній адміністрації з правом постійного користування Державного підприємства «Петриківське лісове господарство». Крім того, Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду вважав, що власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, вимагаючи повернути таку ділянку, а тому повернення земельної ділянки лісогосподарського призначення державі слід розглядати як негаторний, а не віндикаційний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки. Отже, зайняття земельної ділянки лісогосподарського та природоохоронного призначення з порушенням положень ЗК України, ЛК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про усунення цього порушення слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. З огляду на викладене, захист інтересів держави, як власника спірної земельної ділянки, що вибула із її володіння, у спірних правовідносинах здійснюється шляхом подання негаторного позову на підставі ст. 391 ЦК України та ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державної власності, шляхом повернення її власнику - державі в особі уповноваженого органу Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Таким чином обраний прокурором спосіб захисту у даній судовій справі є ефективним та таким, що реально поновлює порушені права та інтереси держави, а строки позовної давності не можуть бути застосовані у даних правовідносинах. В судове засідання з`явилися представник ОСОБА_1 - адвокат Мисечко К.О., представник ОСОБА_2 - адвокат Лавринович О.В., представник Дніпровської обласної прокуратури Камлер А.В., представник Кабінету Міністрів України Стельмах І.В., представник ОСОБА_4 -адвокат Довгаль С.М.. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням №506-30/VII Вишнівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області від 11 вересня 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 було передано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 1224587000-01-001-0304 (спільна сумісна власність), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на території Вишнівської селищної ради П`ятихатського район Дніпропетровської області. Згідно Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 02.03.2021 року, цільове призначення вищезазначеної земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). 26 травня 2028 року державним реєстратором П`ятихатської районної державної адміністрації Шевченком Миколою Вікторовичем, ні підставі Вишнівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області від 11 вересня 2018 року №506-30/VII, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу). Запис про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1224587000-01-001-0304 внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 (номер запису 26366166), ОСОБА_2 (номер запису 26366394), ОСОБА_3 (номер запису 26366492), ОСОБА_4 (номер запису 26366452). Відповідно до Проекту організації та розвитку лісового господарства П`ятихатського лісництва ДП «Верхньодніпровське лісове господарство», спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1224587000-01-001-0304, що передана у приватну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , знаходиться у 90 кварталі П`ятихатського лісництва Верхньодніпровського лісового господарства та розташована у виділі

3. Зокрема, вказаним проектом визначено категорію лісів, що знаходяться у кожному кварталі лісництва, площу лісових ділянок та характеристика об`єктів. Так, виділ 3 кварталу 90, де знаходиться спірна земельна ділянка, має площу 3,1 га, відноситься до категорії лісів, на ній розташовані об`єкти «Будівлі господарські та адміністративні» і включено до загальної площі ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Грушеватський». Пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Таким чином, спірна земельна ділянка на час передачі її у приватну власність і на теперішній час належить до земель державного лісового фонду, входить в межі об`єкту природно-заповідного фонду, та не вилучалась з постійного користування ДП «Верхньодніпровське лісове господарство». Відповідно до Положення про лісовий заказник загальнодержавного значення «Грушеватський», затвердженого Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України №303 від 06.06.2012 року, лісовий заказник загальнодержавного значення «Грушеватський» оголошений (створений) постановою Ради Міністрів Української РСР №500 від 28.10.1974, розташований на території П`ятихатського району Дніпропетровської області у віданні П`ятихатського лісництва ДП «Верхньодніпровське лісове господарство», квартали 58-90. Заказник створено з метою охорони та збереження лісового масиву штучного походження, закладеного у 1881 році на плато, порізаному балками (п.2.1. Положення). Пунктом 1.2 Положення про лісовий заказник загальнодержавного значення «Грушеватський» визначено, що Заказник входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення й використання. Згідно з пунктом 1.5 Положення територія, якій надано статус Заказника, не вилучається з користування Землекористувача, який здійснює в його межах свою діяльність згідно з цим Положенням. Відповідно до охоронного зобов`язання, зареєстрованого в Держуправлінні охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області за №8, Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області у 2012 році передало лісовий заказник «Грушуватський» під охорону Державному підприємству «Верхньодніпровське лісове господарство». Місцезнаходження і межі лісового заказника «Грушуватський» підтверджуються інформацією від 29.12.2020 №01-03/227, наданою Інститутом географії НАН України, додатком до якої є картографічні матеріали із графічним зображенням меж лісового заказника. З листа № 01-03/227 від 29.12.2020 року Інституту географії НАН України вбачається, що заказник входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення й використання. Територія Заказника розташована на правому березі р. Лозуватка у 4 км північніше гирла (впадіння в р. Саксагань), західніше с.Іванівка П`ятихатського району Дніпропетровської області. Відповідно до геоморфоллогічного районування заказник розміщений у межах Дніпропетровсько-П`ятихатської акумулятивно-денудаційної хвилястої розчленованої рівнини, сформованої на міоценових відкладах. Рельєф території представлений переважно субгоризонтальними та пологонахиленими рівнинами правобережної заплави, денудаційно-ерозійних схилів р.Лозуватка та вододілу р.Лозуватка - р.Жовта (притока Інгульця) (том 1, а.с. 51-55). Заказник загальнодержавного значення «Грушеватський» є складовою світової системи природоохоронних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною. Зазначена інформація науковців і фахівців у природоохоронній сфері підтверджують визначну роль лісового заказника «Грушеватський» в екосистемі України, важливе суспільне значення збереження його території у первинному стані. За висновком Інституту географії НАН України від 29.12.2020 року №01-03/227 та картографічними матеріалами, земельна ділянка із кадастровим номером 1224587000-01-001-0304, що перебуває у приватній власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 знаходиться в межах східної частини лісового заказника загальнодержавного значення «Грушеватський», створеного відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР № 500 від 28.10.1974 року «Про створення заказників загальнодержавного значення в Українській РСР» зі змінами від 07.01.1985 року №5. Таким чином, з наданих суду доказів вбачається, що земельна ділянка площею 0,2248 га, із кадастровим номером 1224587000:01:001:0328 входить до складу виділу 3 кварталу 90 Ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Грушеватський», що належить до земель державного лісового фонду і входить в межі об`єкту природно-заповідного фонду. Отже, із вищевказаних письмових доказів, вбачається, що надана відповідачам земельна ділянка відноситься до земель державного лісового фонду та до земель природно-заповідного фонду, а тому її правовий режим врегульовується, окрім земельного, також лісовим та природоохоронним законодавством. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що надана відповідачам земельна ділянка належить до земель державної власності, перебуває у постійному користуванні ДП «Верхньодніпровське лісове господарство», яке в подальшому передано ДП «Петриківське лісове господарство», відноситься до земель державного лісового фонду та входить в межі об`єкту природно-заповідного фонду. Таким чином, Вишнівською селищною радою в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно вилучено поза волею належного розпорядника відповідно до положень земельного законодавства, що діяли станом на час виникнення спірних правовідносин - держави в особі Кабінету Міністрів України, та постійного землекористувача - ДП «Верхньодніпровське лісове господарство» спірну земельну ділянку з земель лісогосподарського призначення і природно-заповідного фонду та передано її у приватну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .. Такий висновок не в повній мірі відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 7 ЛК України (у редакції,чинній на час прийняття рішення про передачу у власність відповідачів спірної земельної ділянки та реєстрації на неї права власності )ліси, які знаходяться в межах території України,є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника н аліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених КонституцієюУкраїни. Ліси можуть перебувати в державній,комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебуваютьу комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 8 ЛК України). Відповідно до частин першої, другої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Згідно зі статтями 9, 10, 11 ЛК України у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності. Суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом. Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва). Згідно із частинами першою, другою статті 56, частиною першою статті 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. У пункті 5 Прикінцевих положень ЛК України (у редакції, яка була чинною з 29 березня 2006 року до 16 січня 2020 року) вказано, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. У чинній редакції вищевказаного пункту зазначено, що до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 01 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. Згідно із частинами третьою, четвертою статті 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації. Відповідно до частини восьмої статті 122 ЗК України (у редакції, станом на час передачі спірної земельної ділянки у приватну власність) Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої, дев`ятої статті 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Згідно із частинами першою, другою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Відповідно до статті 387, частини третьої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. З матеріалів даної справи встановлено, що фактично відбулося вилучення земель державного лісового фонду, а також зміна цільового призначення спірної земельної ділянки та наразі спірна земельна ділянка перебуває у приватній власності фізичної особи (відповідачки). При цьому прокурор, стверджуючи, що спірна земельна ділянка є землями лісового фонду (лісовий заказник), яка перебувала у постійному користуванні Державного підприємства «Верхньодніпровське лісове господарство» та належить до земель державного лісового фонду, входить в межі об`єкту природно-заповідного фонду, та не вилучалась з постійного користування ДП «Верхньодніпровське лісове господарство» вважав, що передача останньої у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, а тому порушене право держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Державного підприємства Верхньодніпровське лісове господарство підлягає відновленню шляхом усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою; визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку, тобто заявив негаторний позов. Для відновлення права власності держави на незаконно вилучені землі лісового фонду ефективним способом захисту є віндикаційний позов. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Першої, Другої та Третьої судових палат Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 183/1615/16 (провадження № 61-14809св19), від 25 листопада 2020 року у справі № 363/1266/18 (провадження № 61-6405св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 67/3529/15-ц (провадження № 61-3082св19), від 04 листопада 2020 року у справі № 372/1884/17 (провадження № 61-6079св19), від 11 грудня 2019 року у справі № 367/3487/15-ц (провадження № 61-18599св18), від 29 квітня 2020 року у справі № 372/3917/15 (провадження № 61-42954св18). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі №368/1158/16-ц, зазначила, що вимога про витребування земельної ділянки лісового фонду з незаконного володіння приватної особи в порядку статті 388 ЦК України є ефективним способом захисту права власності держави на землі цієї категорії. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року по справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) виклала правовий висновок, «що можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтею 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування передбачуваними. Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16 (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)). Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)). Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою. З урахуванням наведеного, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном. Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146),від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)). Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі№ 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц). Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки належністю її до земель лісогосподарського призначення. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18). Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)). Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56)). Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України). В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України). До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України). У разі задоволення вимог про витребування земельної ділянки (а не усунення власнику перешкод у здійснення права власності, як помилково визначив прокурор) на користь власника, спірна земельна ділянка лісового фонду підлягає поверненню у володіння особі, яка стверджує про порушення своїх прав. Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 707/2475/22 та у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 707/2465/22, обставини якої є аналогічними обставинами справи, що переглядається в касаційному порядку, дійшов подібних висновків. У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»). Застосування судом цього принципу полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах: від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19; від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, провадження № 14-20цс21 та інших. Як зазначалося вище, принцип «jura novit curia» («суд знає закони») застосовується у тому випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права. Застосування судом принципу «jura novit curia» («суд знає закони») не є безмежним. У рішенні Європейського суду з прав людини від «Гусєв проти України» від 14 січня 2021 року (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людинивказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж внаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу. Отже, принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації. Зазначений висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 вересня 2024 року у справі № 278/2111/23. При цьому прокурор не позбавлений права звернутися до суду із належно обраним способом захисту права (витребування земельної ділянки), а тому відсутні підстави вважати, що право на доступ до суду та справедливий судовий розгляд відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції є порушеним. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Виходячи з викладеного вимоги щодо визнання незаконним та скасування оскаржуваного рішення Вишнівської селищної ради № 506-30/VІІ від 11.04.2018 та зобов`язання повернути земельну ділянку належному власнику - Дніпропетровській обласній державній адміністрації з правом постійного користування Державного підприємства «Петриківське лісове господарство» не є ефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові. З врахуванням встановлених у даній справі обставин колегія суддів доходить висновку про відмову у задоволенні позову через обрання прокурором неналежного способу захисту прав, оскільки такий не відповідає характеру порушеного права та спричиненим цими діями наслідкам. У даному випадку ефективним способом захисту права може бути звернення до суду з позовом про витребування земельної ділянки у власність держави. Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зважаючи на результат розгляду справи, в порядку ст.141 ЦПК України з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 підлягає до стягнення судовий збір в розмірі 8172,00 грн. Керуючись ст.ст. 368, 369, 376, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Мисечко К.О., представника ОСОБА_2 - адвоката Лавринович О. В. задовольнити. Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2024 року скасувати. У задоволенні позовних вимог Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Дніпропетровської державної адміністрації, державного підприємства «Петриківське лісове господарство» до Вишнівської селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку відмовити. Стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8172,00 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 27 травня 2025 року. Судді: