Постанова Східний апеляційний господарський суд № 922/3696/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2025 року м. Харків Справа № 922/3696/24 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М., суддя Шутенко І.А., без участі представників сторін, розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мазонова Анатолія Івановича (вх.№819 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 05.03.2025 (повний текст судового рішення складений та підписаний 19.03.2025, суддя Пономаренко Т.О.) у справі №922/3696/24 за позовом Комунального підприємства "Харківпарксервіс", м. Харків, до фізичної особи-підприємця Мазонова Анатолія Івановича, м. Харків, про стягнення заборгованості ВСТАНОВИВ: У жовтні 2024 року Комунальне підприємство "Харківпарксервіс" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Мазонова Анатолія Івановича про стягнення заборгованості за договором №31.03.17-1/2 від 31.03.2017 у загальному розмірі 244 057, 67грн, з яких основна заборгованість у розмірі 112 459, 94грн, 3% річних у розмірі 10 107, 16грн, інфляційні втрати у розмірі 47 449, 07грн, пеня у розмірі 74 041, 50грн. В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №31.03.17-1/2 від 31.03.2017 в частині оплат за актами з компенсації витрат. Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.03.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Мазонова Анатолія Івановича на користь Комунального підприємства "Харківпарксервіс" заборгованість за договором №31.03.17-1/2 від 31.03.2017 у розмірі 112 459, 94грн, 3% річних у розмірі 10 038, 31грн, інфляційні втрати у розмірі 47 449, 07грн, пеню у розмірі 73 682, 50грн, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 923, 56грн. Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що факт надання позивачем послуг (компенсації витрат згідно пункту 2.2. договору №31.03.17-1/2 від 31.03.2027) відповідачу підтверджується підписаними сторонами актами надання послуг. У зв`язку із простроченням оплат за актами з компенсації витрат, на сьогодні у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 112 459, 94грн, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю КП "Харківпарксервіс" за рахунком 361 по контрагенту "Мазунов" за січень 2021 року - лютий 2022 року. Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем заборгованості у розмірі 112 459, 94грн. Факт наявності вказаної заборгованості відповідач не спростував. Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат, 3% річних та пені, суд першої інстанції встановив, що дані розрахунки здійснено арифметично невірно; суд визначив, що вірними є суми 3% річних у розмірі 10 038, 31грн, інфляційних втрат у розмірі 47 449, 07грн, 73 682, 50грн пені, відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у зазначеному розмірі. Фізична особа-підприємець Мазонов Анатолій Іванович, не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті судового рішення норм права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 05.03.2025 у справі №922/3696/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові в повному обсязі. При розгляді справи просить застосувати норми частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що додана до позову оборотно-сальдова відомість не є первинним бухгалтерським документом, отже, не є належним доказом у справі. Також судом не враховано, що до матеріалів справи надані платіжні доручення про сплату Мазоновим А.І. у 2021 році грошових коштів згідно договору №31.03.17-1/2 від 31.03.2017 на загальну суму 421 777, 93грн. Також, як вказує апелянт, позивачем не було додано до позовної заяви рахунків-фактур на виконання пункту 3.2 договору на підтвердження факту вчасного щомісячного виставлення рахунків. Апелянт також посилається на те, що судом не в повному обсязі перевірено правильність розрахунку позивача 3% річних, пені та інфляційних. Зважаючи на введення воєнного стану в країні, постійні обстріли Харківської області, неможливості здійснення господарської діяльності, виходячи з загальних засад цивільного законодавства, на думку апелянта, стягнення з нього штрафних санкцій в сумі 131 169, 88грн є надмірним тягарем для нього. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2025, для розгляду справи №922/3696/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гребенюк Н.В., судді Слободін М.М., Шутенко І.А. Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що у даному випадку апелянтом було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за таких підстав, відповідно до частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Мазонова Анатолія Івановича на рішення Господарського суду Харківської області від 05.03.2025 у справі №922/3696/24. Встановлено учасникам справи строк до 30.04.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання учасникам провадження. Розпочато розгляд справи з 30.04.2025 без повідомлення учасників справи. Копії ухвали апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження вручені сторонам у справі. Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, зазначає, що надана суду оборотно-сальдова відомість містить перелік бухгалтерських операцій між позивачем та апелянтом, які підтверджені актами (щодо сум, які повинен був сплатити апелянт) та платіжними дорученнями (щодо оплат, що надходили від апелянта), відтак, є належним доказом у справі. Як зазначає позивач, апелянт був обізнаний з сумами оплати та рахунками, на які необхідно було внести оплату. Позивач посилається на те, що строки позовної давності, останнім днем яких було 17.03.2022 або ті, які продовжували спливати, автоматично продовжились на строк дії воєнного стану. У той же час, нарахування штрафних санкцій було можливе поза строком, встановленим частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України до 30.06.2023 (до дати скасування карантину). Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Господарського суду Харківської області від 05.03.2025 у справі №922/3696/24 залишити без змін. Заяв і клопотань від учасників справи не надійшло. Відповідно до частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи. В силу статті 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. Дослідивши матеріали справи, які суд визнає достатніми для розгляду апеляційної скарги у спрощеному провадженні, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта та доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з такого. Як встановлено місцевим господарським судом, 31.03.2017 між Комунальним підприємством "Харківпарксервіс" (оператор, сторона 1) та фізичною особою-підприємцем Мазоновим Анатолієм Івановичем (сторона 2) було укладено договір №31.03.17-1/2 (надалі - Договір). Відповідно до пункту 1.1. Договору, оператор - суб`єкт господарювання, який здійснює обладнання і утримання майданчика для паркування. Згідно з пунктом 1.2. Договору, утримання майданчика для паркування - послуги, визначені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №287 від 18.08.2010. Майданчик для платного паркування - площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, на якій відповідно до рішення органу місцевого самоврядування здійснюється платне паркування транспортних засобів (пункт 1.3 Договору). За цим Договором сторона 1 надає право стороні 2 здійснювати організацію розміщення транспортних засобів на майданчиках для платного паркування відповідно до вимог діючого законодавства, залишаючи за собою права та обов`язки щодо утримання та обладнання майданчиків для платного паркування (пункт 2.1 Договору). Сторона 2 компенсує стороні 1 грошові кошти, що визначаються на підставі відповідної Методики розрахунку, яка є невід`ємною частиною цього Договору (пункт 2.2 Договору). Перелік майданчиків для платного паркування визначено у Додатку до цього Договору, який є його невід`ємною частиною (пункт 2.3.Договору). Згідно з пунктом 3.2. Договору, сторона 2 зобов`язана, зокрема, щомісячно, в останній день місяця, підписувати із стороною 1 відповідний Акт із зазначенням суми грошових коштів, визначеної на підставі Методики розрахунку, що є невід`ємною частиною Договору та до 7-го числа кожного поточного місяця перераховувати на поточний рахунок сторони 1 грошові кошти у сумі, зазначеній в рахунку-фактурі. За даним Договором сторона 2 щомісяця не пізніше 7-го числа кожного поточного місяця, відповідно до умов цього Договору, перераховує на поточний рахунок сторони 1 грошові кошти у сумі, розрахованій відповідно до Методики розрахунку, що є невід`ємною частиною Договору (пункт 4.1 Договору). У разі порушення стороною 2 зобов`язання, передбаченого пунктом 3.1. Договору, сторона 1 має право розірвати Договір в односторонньому порядку не раніше ніж через 10 днів, з моменту прострочення виконання зобов`язання шляхом направлення стороні 2 письмового повідомлення щодо розірвання Договору. При цьому, Договір вважається розірваним через 5 днів від дня направлення письмового повідомлення про його розірвання (пункт 4.2 Договору). Згідно з пунктом 5.1. Договору, у випадку порушення Договору сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним законодавством України. У разі порушення строків оплати, передбачених пунктом 3.1. Договору, сторона 2 сплачує стороні 1 пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання, за кожен день прострочення, включаючи день оплати (пункт 5.2 Договору). Згідно з пунктом 7.1. Договору, цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з 01 квітня 2017 року. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 6.1 цього Договору та закінчується 31 грудня 2017 року (пункт 7.2.Договору). Закінчення строку цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (пункт 7.3 Договору). У Додатку до Договору сторони визначили перелік майданчиків для платного паркування станом на 01.04.2017, а саме: вул. Астрономічна, 35-а; вул. Героїв Праці, 8; вул. Саперна,

30. Додатковою угодою №1 до Договору сторони продовжили строк дії Договору до 31.12.2018. Додатковою угодою №4 до Договору сторони продовжили строк дії Договору до 31.12.2019. Додатковою угодою №7 до Договору сторони продовжили строк дії Договору до 31.12.2020. Додатковою угодою №8 до Договору сторони продовжили строк дії Договору до 31.12.2021. Згідно акту №241 від 31.01.2021 та методики розрахунку за січень 2021 року, компенсація витрат згідно пункту 2.2. договору №31.03.17-1/2 від 31.03.2017 за січень 2021 року становить 36 532, 33грн. Згідно акту №458 від 28.02.2021 та методики розрахунку за лютий 2021 року компенсація витрат згідно пункту 2.2. договору №31.03.17-1/2 від 31.03.2017 за лютий 2021 року становить 33 259, 73грн. Згідно акту №704 від 31.03.2021 та методики розрахунку за березень 2021 року компенсація витрат згідно пункту 2.2. договору №31.03.17-1/2 від 31.03.2017 за березень 2021 року становить 37 110, 61грн. Згідно акту №941 від 30.04.2021 та методики розрахунку за квітень 2021 року компенсація витрат згідно пункту 2.2. договору №31.03.17-1/2 від 31.03.2017 за квітень 2021 року становить 35 785, 26грн. Згідно акту №1191 від 31.05.2021 та методики розрахунку за травень 2021 року компенсація витрат згідно пункту 2.2. договору №31.03.17-1/2 від 31.03.2017 за травень 2021 року становить 37 146, 71грн. Згідно акту №1438 від 30.06.2021 та методики розрахунку за червень 2021 року компенсація витрат згідно пункту 2.2. договору №31.03.17-1/2 від 31.03.2017 за червень 2021 року становить 36 440, 69грн. Згідно акту №1689 від 31.07.2021 та методики розрахунку за липень 2021 року компенсація витрат згідно пункту 2.2. договору №31.03.17-1/2 від 31.03.2017 за липень 2021 року становить 36 767, 77грн. Згідно акту №1950 від 31.08.2021 та методики розрахунку за серпень 2021 року компенсація витрат згідно пункту 2.2. договору №31.03.17-1/2 від 31.03.2017 за серпень 2021 року становить 37 645, 16грн. Згідно акту №2220 від 30.09.2021 та методики розрахунку за вересень 2021 року компенсація витрат згідно пункту 2.2. договору №31.03.17-1/2 від 31.03.2017 за вересень 2021 року становить 35 415, 25грн. Згідно акту №2490 від 31.10.2021 та методики розрахунку за жовтень 2021 року компенсація витрат згідно пункту 2.2. договору №31.03.17-1/2 від 31.03.2017 за жовтень 2021 року становить 36 507,49 грн. Згідно акту №2745 від 30.11.2021 та методики розрахунку за листопад 2021 року компенсація витрат згідно пункту 2.2. договору №31.03.17-1/2 від 31.03.2017 за листопад 2021 року становить 35 402, 72грн. Згідно акту №3016 від 31.12.2021 та методики розрахунку за грудень 2021 року компенсація витрат згідно пункту 2.2. договору №31.03.17-1/2 від 31.03.2017 за грудень 2021 року становить 37 826, 57грн. Згідно акту №249 від 31.01.2022 та методики розрахунку за січень 2022 року компенсація витрат згідно пункту 2.2. договору №31.03.17-1/2 від 31.03.2017 за січень 2022 року становить 39 230, 65грн. Як стверджує позивач, у зв`язку із простроченням оплат за актами з компенсації витрат, що були складені протягом виконання Договору, на сьогодні у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 112 459, 94грн, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю КП "Харківпарксервіс" за рахунком 361 по контрагенту "Мазунов" за січень 2021 року - лютий 2022 року та актами з компенсації витрат за січень 2021 року - січень 2022 року. На підтвердження надходжень від відповідача, що зазначені в оборотно-сальдовій відомості, на рахунок КП "Харківпарксервіс" за договором №31.03.17-1/2 від 31.03.2017, надані платіжні доручення АТ "ПУМБ": №18 від 16.02.2021, №29 від 17.03.2021, №48 від 17.05.2021, №69 від 02.08.2021, №74 від 16.08.2021, №94 від 02.11.2021, №110 від 17.12.2021. Платіжних квитанцій на підтвердження оплати відповідачем наданих позивачем послуг згідно актів №241 від 31.01.2021 за січень 2021 року, №458 від 28.02.2021 за лютий 2021 року, №704 від 31.03.2021 за березень 2021 року, №941 від 30.04.2021 за квітень 2021 року, №1191 від 31.05.2021 за травень 2021 року, №1438 від 30.06.2021 за червень 2021 року, №1689 від 31.07.2021 за липень 2021 року, №1950 від 31.08.2021 за серпень 2021 року, №2220 від 30.09.2021 за вересень 2021 року, №2490 від 31.10.2021 за жовтень 2021 року, №2745 від 30.11.2021 за листопад 2021 року, №3016 від 31.12.2021 за грудень 2021 року, №249 від 31.01.2022 за січень 2022 року матеріали справи не містять. 05.12.2022 КП "Харківпарксервіс" надіслало на адресу ФОП Мазонов А.І. претензію із вимогою сплатити заборгованість та попередило про можливе звернення до суду з метою стягнення даної заборгованості з урахуванням штрафних санкцій. 08.11.2023 КП "Харківпарксервіс" повторно надіслало на адресу ФОП Мазонов А.І. претензію із вимогою сплатити заборгованість та попередило про можливе звернення до суду з метою стягнення даної заборгованості з урахуванням штрафних санкцій. Як стверджує позивач, станом на момент подання цієї позовної заяви ФОП Мазонов А.І. не здійснював жодних платежів на погашення заборгованості, а також не сплачував інших грошових сум, які виникли через прострочення виконання зобов`язань за Договором. У свою чергу, відповідач просить застосувати позовну давність та відмовити в позові в повному обсязі. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. Положеннями статті 626 Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). Спірні правовідносини виникли між сторонами у справі, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором надання послуг. Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Місцевим господарським судом встановлено, що у зв`язку із простроченням оплат за актами з компенсації витрат, що були складені протягом виконання Договору, на сьогодні у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 112 459, 94грн. Апелянт посилається на те, що додана до позову оборотно-сальдова відомість не є первинним бухгалтерським документом, отже, не є належним доказом у справі. Також судом не враховано, що до матеріалів справи надані платіжні доручення про сплату Мазоновим А.І. у 2021 році грошові кошти згідно договору №31.03.17-1/2 від 31.03.2017 на загальну суму 421 777, 93грн. Однак, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що, по-перше, оборотно-сальдова відомість містить посилання на платіжні доручення, здійснені відповідачем, в сумі 421 77, 93грн. Зазначена позивачем заборгованість враховує здійснені відповідачем платежі. По-друге, відповідно до положень статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У даному випадку позивач, посилаючись на наявність у відповідача заборгованості надав суду підписані сторонами у справі акти наданих послуг, здійснив розрахунок заборгованості за цими актами, враховуючи здійснені відповідачем платежі. Натомість, відповідач, вказуючи про відсутність заборгованості перед позивачем, мав надати суду відповідні докази, чого відповідачем здійснено не було. Як вказує апелянт, позивачем не було додано до позовної заяви рахунків-фактур на виконання пункту 3.2 договору на підтвердження факту вчасного щомісячного виставлення рахунків. Однак, судова колегія зазначає, що підписуючи акти наданих послуг, відповідач очевидно був обізнаний з розміром коштів, що підлягають оплаті. Відсутність виставлених рахунків не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем обґрунтовано пред`явлено позов про стягнення суми боргу з відповідача у розмірі 112 459, 94грн, у зв`язку з чим, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню. Щодо вимоги позивача стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 10 107, 16грн та інфляційні втрати у розмірі 47 449, 07грн, суд зазначає таке. Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України. Так, за частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України). Інфляційні втрати та 3% річних не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання. Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат, 3% річних, суд першої інстанції вірно встановив, що дані розрахунки здійснено арифметично невірно; суд визначив, що вірними є суми 3% річних у розмірі 10 038, 31грн, інфляційних втрат у розмірі 47 449, 07грн. Апелянт контррозрахунку не надав. Щодо доводів апелянта про застосування норм частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Як вбачається із розрахунку позивача, станом на 31.01.2021 відповідач вже мав заборгованість у розмірі 31.01.2021. Враховуючи дату договору 31.03.2017 та умови пункту 3.2 договору, перше прострочення здійснення платежу могло мати місце 07.04.2017. Відтак, позивач міг звернутись з позовом до суд до 07.04.2020. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року були внесені зміни до Цивільного та Господарського кодексів України, а саме, доповнено Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Дію карантину в Україні закінчено 30.06.2023. У подальшому пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України було доповнено: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану". З огляду на викладене, що воєнний стан і досі триває в Україні, позивач звернувся до місцевого господарського суду у межах строку позовної давності. Щодо вимог позивача про стягнення пені в сумі 74 041, 50грн, суд зазначає таке. Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно з частиною четвертої статті 231 Господарського кодексу України, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Встановлені вище обставини справи, а саме наявність прострочення виконання відповідачем господарського зобов`язання, свідчить про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача пені. У разі порушення строків оплати, передбачених пунктом 3.1. Договору, сторона 2 сплачує стороні 1 пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання, за кожен день прострочення, включаючи день оплати (пункт 5.2 Договору). Місцевим господарським судом, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені встановлено, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично не вірно; з урахуванням вимог частини 6 статті 232 ГК України та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року, сума пені за порушення відповідачем термінів оплати за поставлений позивачем товар становить 73 682, 50грн. Однак, судова колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020, виходячи з такого. Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. Зважаючи на те, що Договір не містить положень, що встановлюють інший строк для нарахування штрафних санкції, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. Отже, укладаючи Договір 31.03.2017 (до введення в Україні загальнодержавного карантину), жодна із сторін не розраховувала на потенційну можливість нараховувати/сплачувати пеню понад шість місяців. Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року, який скасовано 30.06.2023. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020 року, розділ IX Прикінцеві положення Господарського кодексу України було доповнено пунктом 7 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами позивача та суду першої інстанції, що вказаною нормою фактично було продовжено можливість нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання більше ніж за шість місяців як підставу для часткового задоволення позову, що обґрунтовується наступним. Відповідно до пояснювальної записки до проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)" зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 запроваджено карантині заходи з метою протидії поширенню коронавірусу COVID-19. Також запроваджені обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19 і на рівні територіальних одиниць, у тому числі встановлений режим надзвичайної ситуації у кількох областях України. Разом з цим, враховуючи те, що поширення коронавірусу COVID-19 відбувається у багатьох країнах світу, як наслідок стрімко знижується ділова та економічна активність, знижуються обсяги виробництва, надходження до державного та місцевих бюджетів, збільшується безробіття, зростає попит на соціально значущі товари та товари протиепідемічного призначення у тому числі і в Україні. При цьому, до основних положень законопроекту було віднесено, зокрема, запровадження підтримки для працівників та роботодавців в умовах поширення коронавірусу COVID-19; розширення підстав для продовження процесуальних строків встановлених судом або законом; забезпечення здійснення виплати соціальної допомоги, продовження строку звернення за соціальною допомогою та строків виплат соціальної допомоги; відтермінування подання звітів, статистичної інформації до контролюючих органів. Вказаний висновок логічно підтверджується іншими законодавчими змінами, зокрема, пунктом 8 розділу ІХ прикінцевих положень Господарського кодексу України. Аналогічне положення міститься в Цивільному Кодексі України та спрямоване на обмеження нарахування штрафних санкцій. Водночас, вказані положення не застосуються до правовідносин, що виникли між сторонами у даній справі. При цьому, такі законодавчі зміни також були спрямовані на забезпечення права особи на судовий захист, шляхом продовження строків позовної давності. Так, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Також у пояснювальній записці до Закону України "Про внесення змін до Господарського кодексу України (щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19)" № 3297 від 02.04.2020, вказано, що запровадження змін, передбачених проектом, дозволить уповільнити економічний спад, зберегти підприємства від банкрутства, зберегти робочі місця, сприяти наповненню державного та місцевих бюджетів, пришвидшити відновлення економіки після закінчення карантину, сприяти зростанню доходів роботодавців і працівників, сприяти забезпеченню своєчасної виплати заробітних плат тощо. Таким чином, прийняття вказаного Закону було спрямовано на нейтралізацію негативних наслідків зниження ділової та економічної активності в Україні та світі, які пов`язані із поширенням коронавірусної інфекції COVID-19, а не навпаки (як вважає позивач) з урахуванням обмеження діяльності аеропорту та враховуючи умови договору у даній справі. Разом з цим, скасування обмеження періоду нарахування пені з очевидністю створює додатковий, немотивований і несправедливий тягар з оплати штрафних санкцій, які раніше були обмежені шестимісячним строком. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що в даному випадку законодавцем не було скасовано обмеження щодо періоду нарахування пені, а відбулося продовження строку на звернення з позовом про захист свого права в частині стягнення пені. Тому помилковим є висновок суду першої інстанції, що з урахуванням вимог частини 6 статті 232 ГК України та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року, сума пені за порушення відповідачем термінів оплати за поставлений позивачем товар становить 73 682, 50грн. Здійснивши власний розрахунок пені відповідно до положень Договору та вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, колегія суддів встановила, що вірна сума пені до стягнення є 18 816, 31грн; в решті вимог про стягнення пені слід відмовити як безпідставно заявлених. Щодо доводів апелянта, що позивач звернувся з пропуском строку позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій, суд зазначає таке. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (стаття 258 Цивільного кодексу України). Згідно розрахунку позивача, останній здійснював нарахування пені за прострочення зобов`язання, що виникли з 07.02.2021, відтак, мав право на звернення до суду у строк до 07.02.2022. Як зазначено вище, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року були внесені зміни до Цивільного та Господарського кодексів України, а саме, доповнено Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". У подальшому пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України було доповнено: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану". З огляду на викладене, позивач звернувся до місцевого господарського суду про стягнення пені у межах строку позовної давності. Щодо доводів відповідача про зменшення штрафних санкцій судова колегія зазначає таке. В силу приписів статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Тобто, зменшення штрафних санкцій є правом суду, а не обов`язком. Однак, відповідачем у спірних правовідносинах не доведено підстав для зменшення штрафних санкцій; заборгованість перед позивачем виникла у відповідача ще до введення воєнного стану в Україні. Розмір пені, що підлягає до стягнення, не є надмірно великим порівняно із розміром основної заборгованості, тим паче, що відповідач протягом тривалого часу не здійснював погашення заборгованості за Договором. З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд помилково застосував до спірних правовідносин положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020 та здійснив невірний розрахунок пені, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мазонова Анатолія Івановича слід задовольнити частково, рішення Господарського суду Харківської області від 05.03.2025 у справі №922/3696/24 скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача 54 866, 19грн пені та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. В решті рішення Господарського суду Харківської області від 05.03.2025 у справі №922/3696/24 слід залишити без змін. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви та витрати апелянта зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам. Здійснивши розрахунок судових витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, суд встановив, що належною до стягнення з відповідача на користь позивача є сума 2 265, 16грн; належною до стягнення з позивача на користь відповідача сума зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги є 987, 56грн. При цьому, суд зазначає, що частиною 11 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Відтак, суд доходить висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 1 277, 60грн судових витрат зі сплати судового збору. Керуючись статтями 129, 256, 269-270, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 1 ч. 1 ст. 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мазонова Анатолія Івановича задовольнити частково. Рішення Господарського суду Харківської області від 05.03.2025 у справі №922/3696/24 скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача 54 866, 19грн пені та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. В решті рішення Господарського суду Харківської області від 05.03.2025 у справі №922/3696/24 залишити без змін. Викласти пункт 2 резолютивної частини рішення в такій редакції: "Стягнути з фізичної особи-підприємця Мазонова Анатолія Івановича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Харківпарксервіс" (61003, м. Харків, пров. Соборний, 1; код ЄДРПОУ 37999303) заборгованість за договором №31.03.17-1/2 від 31.03.2017 у розмірі 112 459 (сто дванадцять тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять) грн. 94 коп., 3% річних у розмірі 10 038 (десять тисяч тридцять вісім) грн. 31 коп., інфляційні втрати у розмірі 47 449 (сорок сім тисяч чотириста сорок дев`ять) грн. 07 коп., пеню у розмірі 18 816 (вісімнадцять тисяч вісімсот шістнадцять) грн. 31 коп., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 277 (одна тисяча двісті сімдесят сім) грн. 60 коп." Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження постанови передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Н.В. Гребенюк Суддя М.М. Слободін Суддя І.А. Шутенко