Постанова Вінницький апеляційний суд № 148/1163/23

Справа № 148/1163/23 Провадження № 22-ц/801/793/2024 Категорія: 36 Головуючий у суді 1-ї інстанції Штифурко Л. А. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2024 рокуСправа № 148/1163/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Берегового О.Ю. (судді доповідача), суддів: Ковальчука О.В., Шемети Т.М., учасники справи: позивач: Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова, відповідач: ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання освітніх послуг за апеляційною скаргою Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 січня 2024 року, ухваленого місцевим судом під головуванням судді Штифурко Л.А., дата складення повного тексту рішення 30 січня 2024 року, встановив: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування. В червні 2023 року Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання освітніх послуг. Позовні вимоги мотивовані тим, що 04 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та Вінницьким національним медичним університетом ім. М.І. Пирогова було укладено Договір про надання освітніх послуг між вищим навчальним закладом та фізичною особою № 153 м (далі - Договір) для ОСОБА_2 (далі - Одержувач), відповідно до умов якого відповідач, зобов`язалась, своєчасно вносити плату за освітню послугу щосеместру (не пізніше ніж до 01 лютого та до 01 лютого) в сумі 14 825 грн. Вказаних зобов`язань вона належним чином не виконала, що призвело утворення у відповідача перед позивачем заборгованості, яка станом на 23 травня 2023 року становить 18050 грн. Позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою про стягнення заборгованості за надані освітні послуги від 15 вересня 2022 року № 01/10-2002, однак вона залишена без відповіді. На систематичні усні та письмові вимоги позивача погасити заборгованість відповідачка не реагує, в добровільному порядку борг не погасила. Вказані обставини стали підставою для звернення Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова з цим позовом, в якому він просив суд стягнути на їх користь з ОСОБА_1 суму боргу за надання освітніх послуг, що становить 18050,00 грн., а також індекс інфляції 6552, 15 грн., три проценти річних від простроченої суми 738, 06 грн., понесені судові витрати. Рішення суду першої інстанції і мотиви його ухвалення. Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 січня 2024 року позов Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання освітніх послуг залишено без задоволення. Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 січня 2024 року мотивоване тим, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення в суд з вимогою про стягнення заборгованості за надання освітніх послуг. Провадження в суді апеляційної інстанції. Не погоджуючись з таким рішенням суду Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційна скарга, мотивована тим, що на переконання заявника суд попередньої інстанції прийшов до помилкового висновку про порушення позивачем строку позовної давності, оскільки під час дії карантину та у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені, у тому числі статтею 257 ЦКУ (загальна позовна давність) продовжуються на строк їх дії. Поряд з цим покликаються на те, що подана стороною відповідача заява про застосування строків позовної давності не була направлена позивачу, що є процесуальним порушенням. 27 березня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Кравець Віти Анатоліївни надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона заперечила аргументи заявника викладені в ній вказавши, що суд попередньої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з підстав порушення позивачем строків позовної давності. Водночас покликається на те, що Законом України від 18 червня 2020 року № 731-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України для запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» передбачено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно пункту 3 Прикінцевих положень ЦПК України в редакції Закону № 540-ІХ, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом, тобто 06 серпня 2020 року, а тому позивач безумовно пропустив строк на звернення до суду з вказаним позовом. Крім цього вважає, що позивач не довів існування будь-яких об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для звернення з позовом до суду у строк, визначений ч. 1 ст. 261 ЦК України. Поряд з цим вважає, що ЦПК України не передбачає подання лише письмової форми заяви про застосування строків позовної давності. Водночас позивач не був позбавлений можливості ознайомитись з поданою стороною відповідача заявою в підсистемі «Електронний суд», в якій він зареєстрований. Також звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі і достатні докази факту надання освітніх послуг в період, зокрема, за який позивач просить стягнути заборгованість. 11 квітня 2024 року від Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу до якого додано витяги з наказів відносно ОСОБА_2 24 квітня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Кравець Віти Анатоліївни надійшли заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в яких вона зазначила про неможливість встановити хто видав та підписав вказані накази, а також відсутня інформація про дату з якої відраховано ОСОБА_2 . Поряд з цим покликається на порушення позивачем строків визначених ЦПК України на подання нових доказів та відсутності обґрунтувань поважності причин неподання таких доказів до суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання приєднання поданих позивачем доказів до відповіді на відзив на апеляційну скаргу, зазначає наступне. Частинами 1-3 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Отже, суд апеляційної інстанції наділений відповідними повноваженнями, які дозволяють йому усунути порушення, допущені судом першої інстанції при розгляді справи, зокрема щодо реалізації принципу змагальності у цивільному процесі, доказування сторонами тих обставин, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог або заперечень. Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17. Тлумачення п. 6 ч. 2 ст. 356, ч. ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Водночас, вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи (Постановп Верховного Суду від 27 березня 2023 року у справі № 686/9366/20). З огляду на викладене, встановивши, що додані позивачем до відповіді на відзив на апеляційну скаргу витяги з наказів Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова відносно ОСОБА_2 мають виключне значення для встановлення істини у справі, з метою забезпечення змагальності сторін у цивільному процесі, а також гарантування реалізації принципу правосуддя та забезпечення ухвалення справедливого рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність прийняття та залучення до матеріалів справи таких доказів. Позиція суду апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам. Апеляційним судом встановлено, що 04 вересня 2018 року між Вінницьким національним медичним університетом ім. М.І. Пирогова (Виконавець) та ОСОБА_1 (Замовник) укладено Договір про надання освітніх послуг № 153 м. За умовами договору виконавець взяв на себе зобов`язання за рахунок коштів замовника здійснити надання ОСОБА_2 (Одержувач) освітньої послуги, а саме: за денною формою навчання освітньо-кваліфікаційним рівнем магістр, за спеціальністю медицина на медичному факультеті строком з 01 вересня 2018 року до 01 липня 2023 року. Замовник за умовами договору взяла на себе зобов`язання своєчасно вносити плату за освітню послугу відповідно до термінів, в розмірах та в порядку, встановлених договором (п.4) (а.с. 10, 11). Відповідно до пункту 9 Договору від 04 вересня 2018 року №153м (далі - Договір), орієнтовна загальна вартість освітньої послуги за весь строк навчання становить 148250 грн. Пунктом 10 Договору визначено, що Замовник здійснює оплату за отримання освітньої послуги в безготівковій або в готівковій формі на розрахунковий рахунок Виконавця щосеместру (не пізніше ніж до 01 серпня та до 01 лютого) в сумі 14 825 (чотирнадцять тисяч вісімсот двадцять п`ять) грн. 00 коп. Згідно п. 3 даного Договору Виконавець має право вимагати від замовника своєчасно вносити плату за освітню послугу в розмірах та в порядку, встановлених цим договором. Відповідно до п. 3.1. вказаного Договору у випадку прострочення більш ніж на десять календарних днів (п.10 цього Договору), Виконавець має право не допустити Одержувача до навчання. А згідно п. 3.2 даного Договору у випадку порушення строків оплати більш ніж на один місяць, Виконавець має право відрахувати Одержувача з навчального закладу. Як вбачається із копії листа-вимоги про стягнення заборгованості від 15 вересня 2022 року №01/10-2002 Вінницьким національним медичним університетом ім. М.І. Пирогова було запропоновано ОСОБА_1 відшкодувати основну суму заборгованості в сумі 18050 грн. протягом семи днів з дня отримання даного листа-вимоги. В іншому випадку на суму боргу буде нараховано 3% річних від простроченої суми 738,06 грн. та збитки від інфляції за весь час прострочення платежу 6552,15 грн. Загальна сума заборгованості по оплаті за навчання разом з штрафними санкціями буде складати 25340,21 грн. Одночасно повідомлено, що у випадку невиконання даного листа-вимоги Університет буде змушений звернутися з позовом до суду про стягнення суми боргу (а.с. 12, 13). З копії довідки про стан заборгованості за надання освітніх послуг від 23 травня 2023 року №1 судом встановлено, що станом на 23 травня 2023 року у ОСОБА_2 існує заборгованість за надання освітніх послуг за 2018-2020 навчальний рік на загальну суму 25340,21 грн. (а.с. 14). Відповідно до обґрунтованого розрахунку суми боргу за навчання за 2018-2020 навчальний рік, збитків від інфляції та 3% річних від простроченої суми студентки ВНМУ ім. М.І.Пирогова ОСОБА_2 , спеціальність «Лікувальна справа», основна сума боргу за навчання становить 18050 грн. (в тому числі: за 4 семестр 2018/2019 навчального року - 3255 грн, за 5 семестр 2019/2020 навчального року - 14825 грн.), інфляційні витрати 6552,15 грн., 3% річних 738,06 грн. загальна сума заборгованості 25340,21 грн. (а.с. 15, 16). Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідності до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст. 63 Закону України "Про вищу освіту" особи, які навчаються у закладах вищої освіти, зобов`язані: 1) дотримуватися вимог законодавства, статуту та правил внутрішнього розпорядку закладу вищої освіти; 2) виконувати вимоги з охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежної безпеки, передбачені відповідними правилами та інструкціями; 3) виконувати вимоги освітньої (наукової) програми (індивідуального навчального плану (за наявності), дотримуючись академічної доброчесності, та досягати визначених для відповідного рівня вищої освіти результатів навчання. Частиною 1 ст. 73 вищевказаного Закону України передбачено, що заклад вищої освіти відповідно до законодавства та статуту може надавати фізичним та юридичним особам платні послуги за умови забезпечення надання належного рівня освітніх послуг як основного статутного виду діяльності. Згідно з частинами 6 та 7 ст. 73 вказаного Закону (в редакції, яка була чинною станом на час укладення сторонами договору про надання освітніх послуг), розмір плати за весь строк навчання для здобуття відповідного ступеня вищої освіти, підвищення кваліфікації, а також порядок оплати освітньої послуги (разово, щороку, щосеместрово, щомісяця) встановлюються у договорі (контракті), що укладається між закладом вищої освіти та фізичною (юридичною) особою, яка замовляє платну освітню послугу для себе або для іншої особи, беручи на себе фінансові зобов`язання щодо її оплати. Типовий договір, що укладається між закладом вищої освіти та фізичною (юридичною) особою на строк навчання, затверджується Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за весь строк навчання для здобуття відповідного ступеня вищої освіти, підвищення кваліфікації встановлюється закладами вищої освіти в національній валюті. Заклад вищої освіти має право змінювати плату за навчання у порядку, передбаченому договором, не частіше одного разу на рік і не більш як на офіційно визначений рівень інфляції за попередній календарний рік. Розмір плати за весь строк навчання або за надання додаткових освітніх послуг підлягає оприлюдненню у засобах масової інформації, на офіційних веб-сайтах, на інформаційних стендах та в будь-який інший спосіб. Частина перша статті 903 ЦК України встановлює, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, в строки і в порядку, що встановлені договором. З огляду на викладені обставини, встановивши, що між позивачем та відповідачем дійсно склались договірні відносини щодо надання освітньої послуги, позивачем належним чином виконано умови договору, натомість відповідач такі не виконала, зокрема, допустила заборгованість з оплати послуги за навчання за 4 семестр 2018/2019 навчальний рік та за 5 семестр 2019/2020 навчальний рік, суд попередньої інстанції прийшов до вірного висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог. Зазначені вимоги закону вірно застосовані судом першої інстанції. Доводи відзиву на апеляційну скаргу про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі і достатні докази факту надання освітніх послуг в період, зокрема, за який позивач просить стягнути заборгованість спростовуються витягом з наказів: № 370 від 11 липня 2019 року про дозвіл ОСОБА_2 на повторну здачу іспитів іноз. мова, біохімія, мікробіологія у 2019 року згідно з розкладом та № 522 від 18 вересня 2019 року про переведення студентки 2 курсу групи 23-б медичного факультету №2 на 3 курс, як таку, що ліквідувала академічну заборгованість, які додані до відповіді на відзив на апеляційну скаргу та прийняті судом апеляційної інстанції. Покликання сторони відповідача, які викладені в запереченнях на відповідь на відзив на апеляційну скаргу про те, що з наданих витягів з наказів неможливо встановити особу, яка її підписала не заслуговують на увагу, оскільки такі засвідчені підписом поряд з назвою посади «Ректор» та печаткою медичного факультету №2 Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова. Водночас, встановивши вищезазначені обставини місцевий суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду за захистом своїх прав, з огляду на наступне. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права. Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору. Застосування позовної давності в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови: 1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права; 2) таке обмеження повинно мати легітимну мету; 3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" за заявами N 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" (Bellet v. France) за заявою N 23805/94, пункт 75 рішення від 07 грудня 2010 року у справі "Seal v. The United Kingdom" за заявою N 50330/07), а саме: - строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18 березня 2008 року у справі "Dacia S.R.L. v/ Moldova" за заявою N 3052/04); - застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20 травня 2010 року у справі "Lelas v. Croatia" за заявою N 55555/08); - механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20 грудня 2007 року у справі "Phinikaridou v. Cyprus" за заявою N 23890/02). Для спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Водночас, за змістом п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Згідно постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», установлений з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. Встановлений на території України карантин неодноразово продовжувався відповідними постановами Кабінету Міністрів України. З урахуванням п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року. При цьому, відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану. За таких обставин, перебіг строку позовної давності у рамках даної справи, що розпочався 02 лютого 2019 року та 02 серпня 2019 року, не закінчився 01 лютого 2022 року та 01 серпня 2022 року відповідно, а продовжений у порядку пункту 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що позивачами не пропущено строк для звернення до суду за захистом свого права, тому висновок суду першої інстанції про застосування наслідків спливу позовної давності є помилковим, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог, зокрема, в частині стягнення на користь відповідача з ОСОБА_1 суму боргу за надання освітніх послуг, що становить 18050,00 грн. Покликання в апеляційній скарзі на те, що Законом України від 18 червня 2020 року № 731-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України для запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» передбачено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно пункту 3 Прикінцевих положень ЦПК України в редакції Закону № 540-ІХ, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом, не заслуговують на увагу, оскільки вказані зміни були внесені, зокрема до ЦПК України. Проте, аналогічних змін до ЦК України, а саме пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, внесено не було. Вказана позиція релевантна з висновком викладеним в постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 541/564/21 (провадження 61-18933 св 21). Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів існування будь-яких об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для звернення з позовом до суду у строк, визначений ч. 1 ст. 261 ЦК України є неспроможними, оскільки факт продовження строків, зокрема, визначених 257-259 ЦК України продовжуються на підставі пункту 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, без умови доведення існування обставин про які зазначено відповідачем. Водночас, вирішуючи питання про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Зобов`язання, яке виникло між сторонами, є грошовим. Матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем умов договору. Інших підстав, що б свідчили про припинення між сторонами грошового зобов`язання, судом не встановлено. За встановленого, позивач має право вимагати від відповідача сплати 3% річних за період прострочення грошового зобов`язання та інфляційних втрат. Разом з тим, відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час. Відтак, позивачем не враховано вищевказаних перехідних положень ЦК України та протиправно здійснено розрахунок інфляційних втрат за період з лютого 2022 року по липень 2022 року та розрахунок 3% річних за період з 24 лютого 2022 року по 01 травня 2022 року. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції наводить власних розрахунок інфляційних втрат за період з 01 лютого 2020 по 23 лютого 2022 року та 3% річних за період з 01 січня 2021 року по 23 лютого 2022 року. Нарахування інфляційних втрат розраховується наступним чином: 99,70% ? 100,80% ? 100,80% ? 100,30% ? 100,20% ? 99,40% ? 99,80% ? 100,50% ? 101,00% ? 101,30% ? 100,90% ? 101,30% ? 101,00% ? 101,70% ? 100,70% ? 101,30% ? 100,20% ? 100,10% ? 99,80% ? 101,20% ? 100,90% ? 100,80% ? 100,60% ? 101,30% ? 101,60% = 118,644% (за період Лютий 2020 - Лютий 2022). 18050,00 грн. (сума боргу) ? 118,644% = 21 415,26 грн. (сума боргу + інфляційні втрати за вищезазначений період 18050,00 грн. (сума боргу) = 3365,24 грн. інфляційні втрати, які підлягають до стягнення. При цьому, нарахування 3% річних за порушення грошового зобов`язання розраховується наступним чином: сума заборгованості 18050,00 грн х 3%=541,50 : 365=1,48 грн х 419 дні прострочення (за період з 01 січня 2021 року по 23 лютого 2022 року), отже 3 % річних будуть складати 621,61 грн, які підлягають до стягнення з відповідача. Отже, обставини на які посилається сторона відповідача в апеляційній скарзі як на підставу перегляду судового рішення в частині порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права частково знайшли своє підтвердження. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема, справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Оскільки при вирішенні справи суд допустився порушень норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду підлягає скасуванню. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги часткового заслуговують на увагу, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав, встановлених статтею 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Щодо судових витрат. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. За правилами ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволенню позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. До інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, відносяться зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Позивач 2684,00 при зверненні до суду першої інстанції сплатив судовий збір в розмірі 2147,20 грн. (а.с. 1). Оскільки позовні вимоги Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова підлягають задоволенню на 86,96% від заявлених, тому з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір, пропорційно задоволеним вимогам, за подання позовної заяви в сумі 2334,01 грн. Оскільки апеляційна скарга Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова задоволена на 86,96% від заявлених, тому, понесені позивачем судові витрати за подання апеляційної скарги слід стягнути з відповідача, пропорційно задоволеним вимогам, у розмірі 3501,02 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова задовольнити частково. Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова суму боргу за надання освітніх послуг, що становить 18050,00 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова індекс інфляції в розмірі 3365,24 грн. та три проценти річних від простроченої суми в розмірі 621,61 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 2334,01 грн. В решті позовні вимоги залишити без задоволення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 3501,02 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий О.Ю. Береговий Судді: О.В. Ковальчук Т.М. Шемета