Постанова Дніпровський апеляційний суд № 216/773/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6618/23 Справа № 216/773/23 Суддя у 1-й інстанції - ХОМИК І.І. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 серпня 2023 року м.Кривий Ріг Справа № 216/773/23 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Вовк Михайло Вадимович, на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2023 року, яке ухвалено суддею Хомик І.І. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 24 травня 2023 року, - ВСТАНОВИВ: У лютому 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (надалі ТОВ «Вердикт Капітал») звернулося до сдуу з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту. Позовна заява мотивована тим, що 27.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (надалі ТОВ «Авентус Україна») та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторінгу №2712-01, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» (первісний кредитор) відступило ТОВ «Вердикт Капітал» (новий кредитор) право грошової вимоги до позичальників, в тому числі за договором про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №1172596 від 15.08.2019, що укладений між ТОВ «Авентус Україна» та позичальником ОСОБА_1 ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання за договором виконав належним чином, перерахувавши грошові кошти у розмірі 10000,00 грн відповідачу, що підтверджується платіжними дорученнями. У порушення умов договору, свої зобов`язання відповідач належним чином не виконує, в результаті чого, станом на 18.01.2023, загальний розмір заборгованості, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 21480,29 грн, з них: заборгованість за тілом кредиту -10000,00 грн, заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 8100,00 грн, заборгованість за процентами (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 2012,59 грн, нараховані 3% річних - 300,82 грн, інфляційні втрати - 1066,88 грн, яку позивач просить суд стягнути з відповідача та вирішити питання про розподіл судових витрат. Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2023 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість за Договір про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту № 1172596 від 15.08.2019 у розмірі 21480,29 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2684,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» понесені витрати на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Вовк М.В., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем нараховано відсотки поза межами строку кредитування та взагалі пропущено позовну давність щодо заявлених вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками. Три відсотка річних та інфляційні втрати нараховано безпідставно, адже у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №757/44680/15 зроблено висновок, що натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогою про стягнення основного боргу, він, відповідно, втратив право вимоги й щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат. Також, просить суд апеляційної інстанції стягнути з позивача ТОВ «Вердикт Капітал» на користь відповідача ОСОБА_1 судові витрати, понесені на професійну правничу допмогу у суді першої та апеляційної інстанціях, у загальному розмірі 5 000,00 грн. Відзив на апеляційну скаргу, у порядку визначеному ст. 360 ЦПК України, не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 15.08.2019 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №1172596, відповідно до умов якого відповідач отримав 10000,00 грн. Відповідно до умов укладеного договору, відповідач ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання здійснювати на рахунок банку сплати платежів в повному обсязі. 27.12.2019 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторінгу №2712-01, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» (первісний кредитор) відступило ТОВ «Вердикт Капітал» (новий кредитор) право грошової вимоги до позичальників, в тому числі за договором про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №1172596 від 15.08.2019, що укладений між ТОВ «Авентус Україна» та позичальником ОСОБА_1 . Відповідно до доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості, станом на 18.01.2023, загальний розмір заборгованості становить 21480,29 грн, з них: заборгованість за тілом кредиту -10000,00 грн, заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 8100,00 грн, заборгованість за процентами (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 2012,59 грн, нараховані 3% річних - 300,82 грн, інфляційні втрати - 1066,88 грн. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 не виконував умови договору в частині повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з нього на користь позивача ТОВ ФК «Вердикт Капітал» заборгованості за Договором №1172596 від 15 серпня 2019 року, у визначеному позивачем розмірі. Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Згідно ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Положеннями ст. 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»). За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Так, з матеріалів справи вбачається, що кредитний договір №1172596 від 15 серпня 2019 року був укладений між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 в електронній формі за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), що відповідає вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про захист прав споживачів», не суперечить приписам ч. 1 ст. 205, ст. ст. 6, 207, 627-628, ч. 2 ст. 639 ЦК України та за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, що не заперечується в апеляційній скарзі. Окрім вказаного вище договору, за допомогою електронного підпису (одноразовим ідентифікатором) 12:59:33 15.08.2019 також було підписано долучені до позовної заяви графік платежів та паспорт споживчого кредиту, який містить умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту. Того ж дня, ОСОБА_1 на зазначену ним при реєстрації та оформленні договору про надання споживчого кредиту №1172596 від 15 серпня 2019 року банківську карту НОМЕР_1 було перераховано 10 000 грн. Таким чином, ТОВ «Авентус Україна» належним чином виконано зобов`язання, які встановлені умовами договору, та здійснило перерахунок грошових коштів, проте відповідачем ОСОБА_1 , в свою чергу, не було належним чином виконано зобов`язання, а саме: не повернуто кошти в строк та на умовах, встановлених Кредитним договором, а також не сплачено проценти за користування кредитними коштами. Статтями 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений строк (термін), відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої ст. 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України. За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Пунктом 3.2 Договору № 1172596 про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту встановлено, що нарахування процентів за договором здійснюється за зниженою процентною ставкою на залишок фактичної заборгованості за позикою за фактичну кількість календарних днів користування позикою. Відповідно до п. 3.4 Договору у разі недотримання умов застосування зниженої процентної ставки, нарахування процентів здійснюється на умовах пункту 3.2, але за стандартною процентною ставкою. Пунктом 3.6.2 Договору встановлено, що з 4 (четвертого) дня прострочення заборгованості Товариство визнає заборгованість за позикою проблемною, розпочинає роботу по стягненню заборгованості та відновлює щоденне нарахування процентів за користування позикою за стандартною процентною ставкою, яке здійснюється не більше ніж до 90 (дев`яностого) дня прострочення. Так, з матеріалів справи вбачається, що позика видана 15 серпня 2019 року строком на 30 днів, тобто по 14 вересня 2019 року. Після закінчення строку користування кредитом, ОСОБА_1 не було ані виконано зобов`язання в повному обсязі, ані пролонговано строк дії договору. У зв`язку з подальшим порушенням відповідачем виконання зобов`язання за договором, протягом пільгового періоду (з першого по третій день прострочення виконання зобов`язання) нарахування процентів кредитором не здійснювалось, що передбачено п. 3.6, 3.6.1 Договору. З четвертого дня прострочення, а саме з 18 вересня 2019 року кредитором було відновлене нарахування процентів за користування позикою за стандартною процентною ставкою, яке відповідно до п. 3.6.2 Договору, здійснюється не більше ніж до 90 (дев`яностого) дня прострочення, тобто до 13 грудня 2019 року. За таких обставин з відповідача ОСОБА_1 підлягають стягненню нараховані та несплачені проценти за користування позикою за період з 15 серпня 2019 року по 13 грудня 2019 року включно у загальному розмірі 8 100,00 грн, згідно картки обліку договору (а.с.24-31), а починаючи з 14 грудня 2019 року кредитор має право на стягнення сум, визначених у статті 625 ЦК України, тобто 3% річних у розмірі 300,82 грн та інфляційних втрат у розмірі 1066,88 грн. Оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування припиняється, кредитор не має права на стягнення заборгованості за процентами (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) у розмірі 2012,59 грн, й у задоовленні цих позовних вимог слід відмовити. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, 27.12.2019 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторінгу №2712-01, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» (первісний кредитор) відступило ТОВ «Вердикт Капітал» (новий кредитор) право грошової вимоги до позичальників, в тому числі за договором про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №1172596 від 15.08.2019, що укладений між ТОВ «Авентус Україна» та позичальником ОСОБА_1 . За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину. Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). За змістом частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Тобто, відповідач ОСОБА_1 несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «Вердикт Капітал». Посилання відповідача ОСОБА_1 на ту обставину, що, на час звернення позивача до суду з даним позовом, сплив строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступне. Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно з пунктами 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято 11.03.2020 року постанову «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» за №211, якою установлено із 12 березня до 3 квітня 2020 року на усій території України карантин. У подальшому Кабінет Міністрів України неодноразово продовжував карантин на території України, який діяв й на час звернення позивача до суду з даним позовом. За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 12 березня 2020 року. Враховуючи наведені норми, строки позовної давності щодо стягнення заборгованості за договором позики, яка виникла у 2019 році, не пропущено, оскільки Законом України від 30 березня 2020 року було внесено зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема, до ЦК України щодо продовження строків за ст. 257 ЦК України на час дії карантинних обмежень. Доводи ж апеляційної скарги про те, що позивач втратив право вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, оскільки ним пропущено строк звернення до суду з вимогою про стягнення основного боргу, колегією суддів не приймаються з вищенаведених підстав. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, скасуванню в частині задоволення позовних вимог ТОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на дату відступлення прав вимоги, у розмірі 2 012,59 грн, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог, у зв`язку з чим змінює рішення суду в частині загального розміру заборгованості за кредитом, стягнутого з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал». Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. До інших судових витрат, серед іншого, відносяться витрати на професійну правничу допомогу. У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» та зменшує цей розмірі з 2 684,00 грн до 2 442,44 грн, тобто пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (2 684,00 грн (судовий збір сплачений за подання позовної заяви) х 91% (задоволені позовні вимоги у відсотковому співвідношенні) = 2 442,44 грн), та витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» та зменшує цей розмірі з 9 000,00 грн до 8 190,00 грн, тобто пропорційно до задоволеної частини позовних вимог. Також, колегія суддів стягує з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь відповідача ОСОБА_1 понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 369,59 грн, тобто пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (4 106,52 грн. (судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги, в межах розміру, визначеного Законом України «Про судовий збір») х 9% (задоволені вимоги апеляційної скарги у відсотковому співвідношенні). Щодо клопотання відповідача ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, у судах першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів зазначає наступне. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суду надано Договір про надання правничої (правової) допомоги №23/02/2023_к від 23 лютого 2023 року та Додаткову угоду до нього, а також квитанції №023011 від 28.02.2023 та № 0203028 від 08.06.2023, згідно яких відповідачем сплачено 5 000,00 грн. З урахуванням складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. не є завищеними та їх розмір не суперечить принципу розподілу судових витрат. Разом з тим, з огляду на те, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких відносяться й витрати на професійну правничу допомогу, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, колегія суддів стягує з з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь відповідача ОСОБА_1 понесені ним та документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 450,00 грн, тобто пропорційно до задоволених вимог. Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Вовк Михайло Вадимович, - задовольнити частково. Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2023 року в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на дату відступлення прав вимоги, у розмірі 2 012 гривень 59 копійок скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2023 року в частині розміру загальної заборгованості за Договором про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту № 1172596 від 15 серпня 2019 року, стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», змінити, зменшивши цей розмірі з 21480 гривень 29 копійок до 19 467 (дев?ятнадцяти тисяч чотириста шістдесяти семи) гривень 70 (сімдесяти) копійок. Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2023 року в частині розміру судових витрат, понесених на сплату судового збору, стягнутих з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», змінити, зменшивши цей розмірі з 2 684 гривень 00 копійок до 2 442 (двох тисяч чотириста сорока двох) гривень 44 (сорока чотирьох) копійок. Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2023 року в частині розміру судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, стягнутих з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», змінити, зменшивши цей розмірі з 9 000 гривень 00 копійок до 8 190 (восьми тисяч ста дев?яноста) гривень 00 (нуля) копійок. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 369 (триста шістдесят дев`ять) гривень 59 (п`ятдесят дев?ять) копійок. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 450 (чотириста п?ятдесят) гривень 00 (нуль) копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 02 серпня 2023 року. Головуючий: Судді: