Постанова 4852 № 160/26956/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 26 травня 2025 року м. Дніпросправа № 160/26956/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Коршуна А.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у адміністративній справі № 160/26956/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов`язання чинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 за період з 26.02.2022 року по 20.05.2023 року грошового забезпечення з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року відповідно, та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення за період з 26.02.2022 року по 20.05.2023 року (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з врахуванням раніше виплачених сум. Водночас, зазначеним рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заявлених ним позовних вимог, які стосуються зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з врахуванням раніше виплачених сум. Зазначене рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку як позивачем по справі так і відповідачем. Зокрема, позивачем оскаржується судове рішення з підстав його необ`єктивності, необґрунтованості, і порушення судом норм матеріального та процесуального права в частині, яка стосуються відмови у задоволені його вимог про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити йому грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з врахуванням раніше виплачених сум, у звязку з чим просить в зазначеній частині рішення суду скасувати та задовольнити його вимоги у повному обсязі. Відповідачем рішення суду оскаржується в частині задоволення вимог позивача внаслідок безпідставного застосування судом одних норм матеріального права і неправильного їх тлумаченням, та не застосуванням інших норм, зокрема, положень п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ, який набрав чинності 01 січня 2017 року (далі Закон № 1774-ІІІ), яким встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладалися у п.58 постанови від 11 грудня 2019 року по справі № 240/4946/18 щодо застосування норм права, і вказувалося, що після набрання чинності п.3. Розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ положення нормативно правових актів, які передбачають обчислення виплат у процентному співвідношенні до розміру мінімальної заробітної плати, застосуванню не підлягають. Вважає, що виходячи з принципу дії норм у часі наведені правові висновки мали бути застосовані і у цій справі, що зумовило б прийняття судом 1 інстанції єдино можливого рішення про відсутність підстав для застосування п.4 Постанови КМУ № 704 у зазначеній редакції (до внесення змін Постановою КМУ № 103). Обговоривши доводи апеляційних скарг позивача та відповідача, перевіривши за матеріалами справи повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, їх юридичної оцінки та правильність застосування до них норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення вимог апеляційних скарги та для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з нижченаведеного Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно з пунктом 2 витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2022 № 39 відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» старший солдат ОСОБА_1 , кулеметник розвідувального взводу 1 парашутно-десантного батальйону, був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у Збройні Сили України та згідно з мобілізаційними планами призначений на посаду, зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , з встановленням посадового окладу за посадою з 26 лютого 2022 року. А згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.06.2024 № 113 молодшого сержанта ОСОБА_1 , колишнього старшого розвідника-гранатометника розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти, який перебував у розпорядженні командира військової частини призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 20 травня 2024 року № 746-РС на посаду водія стрілецького відділення стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 - було визнано таким, що справи та посаду здав 05 червня 2024 року, і з 05.06.2024 його було виключено із списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення з 05.06.2024 та з продовольчого забезпечення за нормою № 1 (каталог) з 06.06.2024, а також видано належні атестати і направлено для подальшого проходження служби до АДРЕСА_1 . Отже, наведеним підтверджено, у період з 26.02.2022 по 05.06.2024 молодший сержант ОСОБА_1 знаходячись у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 проходив військову службу та отримував грошове забезпечення. Спір у цій справі виник після того, як у липні 2024 року позивачу стало відомо про те, що протягом військової служби у військовій частині НОМЕР_1 йому у період з 26.02.2022 по 20.05.2023 нараховувалось грошове забезпечення нижче за встановлений законодавцем розмір, у звязку з чим позивач листом від 09.07.2024 звертався до командування військової частини НОМЕР_1 за перерахунком сум грошового забезпечення за вказаний період з 26.02.2022 по 20.05.2023 та отримав у відповідь лист військової частини НОМЕР_1 від 27.07.2024 вих.№ 691/7953, яким позивача повідомлено, що перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до Додатку 1, Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» здійснюється шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Пункт 4 вищезазначеної постанови встановлює, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13 і 14, що свідчить про відсутність підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 в період з 26.02.2022 по день звільнення з урахуванням мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 під час визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням. А до вказаного листа військової частини НОМЕР_1 від 27.07.2024 вих.№ 691/7953 було надано довідки: про нараховане та виплачене грошове забезпечення з лютого по грудень 2022 року (від 20.07.2024 вих.. № 691/470); про нараховане та виплачене грошове забезпечення з січня по грудень 2023 року (від 20.07.2024 вих. № 691/470/1); про нараховані суми грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (від 20.07.2024 вих. № 691/470/6). Вирішуючи спір у цій справі по суті, суд першої інстанції правильно спирався на положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), якими прописано, що: військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами (ст.1, ст.2); до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону (ч.2 і ч.3 ст.9); і грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч.4 ст.9), а також на положення постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 (далі по тексту - постанова № 704) саме якою встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Зокрема, судом першої інстанції було проаналізовано положення: п.2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення; Додаток 1 до Постанови № 704, яким встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу; п.4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) яким встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14; а також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 які містять примітки стосовно посадових окладів за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. При цьому, суд обґрунтовано акцентував увагу на те, що на момент набрання чинності Постанови № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 даного нормативно-правового акту було викладено в редакції пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року № 103 (надалі - Постанова № 103), а саме: «

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14», і зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися. Оскільки за загальним правилом примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв`язку з нормою права, якої вона стосується, тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв`язку з нормою, в цьому випадку пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, суд правильно наголосив, що примітка не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує, і як складова частина нормативно-правового акту не може містити в собі нормативних положень. Виходячи з того, що включення до нормативно-правових актів приміток не допускається, за винятком випадків, якщо необхідно дати визначення будь-якого суміжного поняття або помістити короткий коментар, що допоможе точніше зрозуміти положення, викладені в структурній одиниці нормативно-правового акта, примітки не повинні містити норм права, відповідно, Примітка у Додатку 1 та Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України №704 не може мати нормативного характеру, відтак, станом на дату первинної видачі довідки застосуванню у спірних правовідносинах підлягали саме положення основної норми Постанови № 704 (пункт 4), яка має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб. За наведених обставин, суд правильно виснував, що згідно з Постановою № 704 (в редакції Постанови № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів у спірний період не застосовується, що повністю узгоджується з правовими висновками, що викладені Верховним Судом у постановах від 18 лютого 2021 року у справі № 200/3775/20-а, від 11 лютого 2021 року у справі №240/11952/19, від 11 лютого 2021 року у справі №200/3774/20-а та від 31 березня 2021 року у справі №520/2781/2020. Отже, за висновками суду першої інстанції станом на 01 січня 2018 року та 01 січня 2019 року пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 чітко визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року». Разом із тим, з урахуванням змісту постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 якою визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», судом було підкреслено, що починаючи з 29 січня 2020 року (з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18), пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, але при цьому, навіть з урахуванням викладених вище обставин суд наголосив, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Під час розв`язання правової колізії між нормами пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ та пунктом 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 судом правильно визнано, що перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили, а виходячи з того, що норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням не проводить із використанням величини мінімальної заробітної плати. Таким чином, суд зазначив, що починаючи з 29 січня 2020 року (з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду по справі № 826/6453/18), була відновлена дія пункту 4 Постанови №704 в первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), а не на 01 січня 2018 року, а визнання Шостим апеляційним адміністративним судом протиправним та скасування пункту 6 Постанови №103 не впливає на застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Підсумовуючи фактичні обставини спірних правовідносин та норми матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що починаючи з 29 січня 2020 року грошове забезпечення позивача мало бути розраховано відповідачем з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 01 січня 2020 р., 01 січня 2021 р., 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до Постанови №704, а тому у цій справі існують правові підстави для визнання протиправними дій відповідача в частині застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при нарахуванні позивачу грошового забезпечення з 29 січня 2020 року в редакції, яка втратила чинність згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18, що узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 11 грудні 2019 року у справі № 240/4946/18. Колегія суддів у повному обсязі погоджується з висновками суду першої інстанції у вищенаведеній частині, оскільки зміни до пункту 4 Постанови № 704 вносилися постановою № 103, але були визнані нечинними у судовому порядку, і відповідно, з 29 січня 2020 року діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб: станом на 01 січня 2018 року встановлений в розмірі 1762,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік»), станом на 01 січня 2020 року встановлений в розмірі 2102,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»), станом на 01 січня 2021 року встановлений в розмірі 2270 гривень (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»), станом на 01 січня 2022 року встановлений в розмірі 2481 гривня (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»), станом на 01 січня 2023 року встановлений в розмірі 2684 гривні гривня (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», що в свою чергу за висновками суду першої інстанції свідчить про те, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року є меншим ніж прожиткові мінімуми для працездатних осіб, встановлені законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, а тому, з 01 березня 2020 року у відповідача виникли підстави для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Погоджується судова колегія також з висновками суду першої інстанції і в частині, які стосуються визнання протиправними дій відповідача, які полягають у застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, яка втратила чинність згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18, та необхідності враховуючи розміри основних та додаткових видів грошового забезпечення за останньою займаною посадою позивача мають бути розраховані з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2022 року,01 січня 2023 р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 Постанови №704, наявності правових підстав для визнання при нарахуванні позивачу допомоги на оздоровлення, щомісячної премії, одноразової грошової допомоги при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу допомогу на оздоровлення та одноразову грошову допомогу при звільненні із розрахунком місячного грошового забезпечення, відповідно до пункту 4 Постанови №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 р., 01 січня 2021 р., 01 січня 2022 р., 01 січня 2023 р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та14 з урахуванням раніше виплачених сум, оскільки наведені висновки суду ґрунтуються на правовому аналізі положень ст.9, п.1 ст.10-1, ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктів 1, 5, 6 розділу ХХІІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі по тексту - Порядок №260). Отже, вирішуючи спір у цій справі по суті, суд першої інстанції на переконання колегії суддів дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 за період з 26.02.2022 року по 20.05.2023 року грошового забезпечення з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року і відповідно, про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення за період з 26.02.2022 року по 20.05.2023 року (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з врахуванням раніше виплачених сум. Погоджується колегія суддів також з висновками суду першої інстанції у цій справі в частині, яка стосується відмови у задоволені вимог позивача щодо зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити йому грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з врахуванням раніше виплачених сум, з огляду на те, що особливості виплати грошової допомоги для оздоровлення чітко врегульовано приписами розділу XXIII Наказу №260 у пункті першому якого зрозуміло зазначено про виплату грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік у розмірі місячного грошового забезпечення, і такий розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається саме виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.6 розділу XXIII Наказу №260). Оскільки за змістом пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (надалі - постанова №168) доплата (винагород) виплачується лише у період дії воєнного стану в залежності від виконання завдань, і її розмір не є сталим та вона визначається наказами командирів (начальників), що свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди, то й передбачена постановою №168 винагорода відповідно до вимог постанови №704 та Наказу №260 не підлягає включенню до місячного грошового забезпечення військовослужбовця, з якого визначається розмір грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Як правильно зазначив суд першої інстанції, у даному випадку позивач помилково вважає, що розмір грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань автоматично ототожнюється із розміром всіх виплат, що були отримані військовослужбовцем за відповідний рік, а відповідно і заявлені ним вимоги в зазначеній частині задоволенню не підлягають. Колегія суддів вважає, що вказані висновки суду першої інстанції не спростовуються доводами апеляційної скарги позивача, і відповідно для скасування рішення суду в цій частині підстави відсутні. Підсумовуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів не встановивши під час апеляційного перегляду даної справи неправильності чи неповноти встановлення судом фактичних обставин, або порушення норм матеріального чи процесуального права, керуючись положеннями ст.316 КАСУ вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 315, 316, 322 325, 328 КАС України, суд, - П о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року залишити без змін. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Головуючий - суддя С.В. Сафронова суддя Д.В. Чепурнов суддя А.О. Коршун