Постанова 4824 № 756/6911/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №756/6911/24 Головуючий у суді І інстанції: Діденко Є.В. провадження №22-ц/824/8054/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Приходька К.П., Журби С.О., секретар судового засідання: Дуб С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Бердила Олега Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними, ВСТАНОВИВ: 28.05.2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бердило О.М. звернувся до суду з вказаним позовом. Позовна заява обґрунтована тим, що 10 листопада 2019 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 позику у сумі 11 000 (одинадцять тисяч) доларів США. Про те, що Позивач передав, а Відповідач отримав грошові кошти була складена у письмовому вигляді розписка про отримання грошових коштів від 10 листопада 2019 року. Дана Розписка написана власноручно та підписана Відповідачем. Згідно цієї Розписки, Відповідач підтвердив факт отримання коштів та зобов`язався повернути борг Позивачу до 31 грудня 2020 року. Однак, Відповідач порушив свої зобов`язання перед Позивачем та не повернув кошти до 31 грудня 2020 року. 18 липня 2023 року Оболонським районним судом міста Києва постановлено рішення по справі №756/5789/23, згідно якого суд стягнув з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 10.11.2019 року в сумі 11 000 доларів США, 3% річних - 28 201,90 грн. та понесені судові витрати. 18 жовтня 2023 року державним виконавцем Оболонського відділу державної виконавчої служби місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гаркавенко A.В. відкрито виконавчі провадження НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5 на виконання вищевказаного рішення суду, а з метою виконання рішення суду державним виконавцем вчинено запит до Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів. За результатами запиту надано відповідь 19.10.2023 про те, що в МВС відсутні дані про зареєстровані за боржником транспортні засоби. Звернувшись з адвокатським запитом до Головного сервісного центру МВС про надання інформації щодо реєстраційних дій ОСОБА_2 у період з 10.11.2019 по теперішній час з транспортними засобами, адвокат Бердило О.М. 22.04.2024 отримав відповідь про те, що ОСОБА_2 у вказаний період вчинив такі реєстраційні дії з транспортним засобом AUDI A3 2016 року випуску, № кузова НОМЕР_1 : 02.06.2020 перереєстрував вказаний автомобіль на нового власника ОСОБА_3 , яка є його дружиною. Потім 17.06.2021 ОСОБА_3 перереєструвала вказаний автомобіль на доньку ОСОБА_6 , яка станом на 22.04.2024 залишалась його власником. ОСОБА_2 надалі продовжує користуватись вищевказаним транспортним засобом, про що вказують складені на ОСОБА_2 адміністративні протоколи про притягнення його до адміністративної відповідальності за перевищення швидкості під час керування вищевказаним автомобілем від 30.04.2023 року, 30.07.2023 року, 26.11.2022 року, 15.05.2023 року. Позивач вважає, що відповідач перереєстрував автомобіль з метою уникнення відповідальності за договором позики, набуття статусу неплатоспроможності, вказані правочини мають ознаки фраудаторності, укладені без мети настання реальних правових наслідків за вказаними правочинами. Враховуючи вищевикладені обставини, позивач звернувся до суду і просив визнати недійсним правочин, вчинений 02 червня 2020 року про відчуження ОСОБА_2 ОСОБА_3 автомобіля AUDI A3 2016 року випуску, № кузова НОМЕР_1 та правочин, вчинений 17 червня 2021 року про відчуження ОСОБА_3 ОСОБА_6 автомобіля AUDI A3 2016 року випуску, № кузова НОМЕР_1 . Стягнути з ОСОБА_2 на свою користь судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2244 грн 40 коп. та витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, попередній розрахунок, яких складає 10 000 грн. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні позову. Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Бердило О.М., в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що звернувшись до суду першої інстанції з позовною заявою про визнання недійсними правочинів, вчинений 02.06.2020 року та 17.06.2021 року про відчуження автомобіля AUDI A3 2016 року випуску, № кузова НОМЕР_1 , позивач вказував, що дії відповідача вказують на його недобросовісність по відношенню до боргових зобов`язань перед позивачем та мають ознаки фраудаторних правочинів. Однак, суд першої інстанції в рішенні від 10.12.2024 року вказав, що лише сам факт укладення боржником правочину стосовно відчуження свого майна не може автоматично свідчити про фраудаторність такого правочину, оскільки перереєстрація автомобіля відбулась 02.06.2020 року, а строк виконання зобов`язання за договором позики настав лише 31.12.2020 року. Також суд вважав, що позивачем не надано доказів, які б з достатньою вірогідністю дозволяли стверджувати, що відчуження автомобіля було здійснено відповідачем умисно з метою уникнення відповідальності за договором позики, строк виконання зобов`язання за яким настав лише через 6 місяців після відчуження автомобіля. Крім цього, суд першої інстанції вказав, що на підтвердження обставин про те, що автомобіль не вибув з фактичного володіння та користування відповідачем, позивачем не надано суду жодних доказів. Однак позивач не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на те, що відчуження майна в період наявності боргових зобов`язань з боку позичальника свідчить про не добросовісність його відношення до виконання зобов`язань за договором позики. Представник апелянта зазначав, що особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Відзив на апеляційну скаргу від відповідачів у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що не надано доказів, які би з достатньою вірогідністю дозволяли стверджувати, що відчуження автомобіля було здійснено відповідачем умисно з метою уникнення відповідальності за договором позики, строк виконання зобов`язання за яким настав лише через шість місяців після відчуження автомобіля. Твердження позивача про те, що відповідач ОСОБА_2 надалі продовжує користуватись транспортним засобом марки AUDI A3 2016 року випуску, № кузова НОМЕР_1 , зазначаючи, що на останнього складені адміністративні протоколи про притягнення його до адміністративної відповідальності за перевищення швидкості під час керування вищевказаним автомобілем від 30.04.2023, 30.07.2023, 26.11.2022, 15.05.2023 років, суд першої інстанції відхилив, оскільки на підтвердження цієї обставини позивачем не надано суду жодних доказів, а так само не надано інших доказів, які могли би підтверджувати користування ОСОБА_2 автомобілем марки AUDI A3 2016 року випуску. Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч.ч. 1-2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається якщо: недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 провадження № 61-8593св21). У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) зроблено висновок про те, що приватно - правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно -правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин). Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору. У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах. Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів. У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Верховний Суд вже звертав увагу, що правочин, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний правочин), може бути як оплатний, так і безоплатний правочин. Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20 провадження № 61-2612св23). Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 904/624/19 виходив із обставин укладення фраудаторного правочину навіть до пред`явлення позову про стягнення боргу, зазначивши, що договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладення договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора. До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 910/12093/20. У постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16, від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17 зроблений висновок, що з конструкції частини 3 статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання з повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами щодо кредитора (такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 753/11680/20). В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники повинні мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, надати справедливе та своєчасне задоволення вимог та правомірних інтересів кредитора. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 127/13995/21, яка наведена заявницею як підстава для касаційного оскарження. Встановлено, що 10 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 в позику грошові кошти в сумі 11 000 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути позику до 31.12.2020 року. Однак відповідач порушив свої зобов`язання перед позивачем та не повернув до 31 грудня 2020 року позивачу кошти в сумі 11 000 доларів США. Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18.07.2023 року по справі № 756/5789/23 позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 11 000 доларів США, 3% річних в сумі 28 201,90 коп. та судові витрати в загальному розмірі 11 905,72 грн (а.с. 11-14). На виконання вищевказаного рішення головним державним виконавцем Оболонського відділу державної виконавчої служби місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гаркавенко A.В. 18 жовтня 2023 року відкрито виконавчі провадження НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5 згідно виконавчого листа 756/5789/23 від 27.09.2023 року виданого Оболонським районним судом м. Києва (а.с. 15-17). Відповідно до відповіді Головного сервісного центру МВС на адвокатський запит у період з 10.11.2019 року по дату розгляду запиту ОСОБА_2 02.06.2020 року здійснив перереєстрацію автомобіля марки AUDI A3, 2016 року випуску, № кузова НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1968 см. куб., потужність двигуна 110 кВт за договором купівлі-продажу в ТСЦ 8048 на ОСОБА_3 , яка у подальшому 17.06.2021 року здійснила перереєстрацію автомобіля марки AUDI A3, 2016 року випуску, № кузова НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1968 см. куб., потужність двигуна 110 кВт на ОСОБА_6 (а.с. 19-20). Суд першої інстанції не врахував, що у період виникнення у боржника ОСОБА_2 боргового зобов`язання перед позивачем ОСОБА_1 , а саме з 10.11.2019 року, коли боржник отримав гроші в якості позики, боржник уклав угоду 02.06.2020 року з дружиною ОСОБА_3 , а потім дружина 17.06.2021 року уклала угоду з донькою ОСОБА_4 про відчуження майна, а саме автомобіля марки AUDI A3, 2016 року випуску, № кузова НОМЕР_1 . При цьому та обставина, що правочин із третіми особами ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Суд першої інстанції не врахував, що оспорювані правочини вчинені відповідачем ОСОБА_2 між близькими родичами (між дружиною та в подальшому з донькою), та такі дії відповідачів були направлені на фіктивний перехід права власності на рухоме майно (автомобіль) до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок рішення суду. Висновки суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що відчуження автомобіля було здійснено відповідачем умисно з метою уникнення відповідальності за договором позики, оскільки строк виконання зобов`язання за ним настав лише через 6 місяців після відчуження автомобіля, суд апеляційної інстанції вважає помилковими. Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18, від 07 лютого 2024 року у справі № 753/11680/20 будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності. Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 904/624/19 зазначив, що договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора. Таким чином, відповідач ОСОБА_2 діючи недобросовісно, здійснив відчуження належного йому рухомого майна - автомобіля, знаючи про наявність невиконаного зобов`язання перед позивачем, розуміючи, що на належне йому рухоме майно може бути звернуто стягнення шляхом реалізації цього майна, передбачив негативні наслідки для себе у випадку примусового виконання судового рішення про стягнення заборгованості, оскільки дії сторін під час укладання оспорюваних правочинів були направлені не на реальне настання правових наслідків, а на приховання цього майна від виконання у майбутньому за його рахунок грошового зобов`язання перед позивачем шляхом його реалізації. Крім того, відповідачі не довели будь-якими доказами наявність у боржника ОСОБА_2 іншого майна, на яке можна звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості. Враховуючи наведені обставини, можна прийти до очевидного висновку, що учасники цивільних відносин (відповідачі у справі) «вживали право на зло», оскільки правочини від 02.06.2020 року, 17.06.2021 року про відчуження автомобіля використовувався учасниками для ухилення від повернення боргу позивачу ОСОБА_1 за договором позики від 10 листопада 2019 року. Не звернувши увагу на зазначене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що правочини від 02.06.2020 року, 17.06.2021 року не є фраудаторним, тобто, таким, що вчинений на шкоду позивачу. Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду, в частині того, що оскільки настання зобов`язання після укладення договору, мало відбутися через 6 місяців, а тому відсутні підстави вважати договори фраудаторними, оскільки за відсутності іншого рухомого чи нерухомого майна (крім спірного) зареєстрованого за боржником, останній розуміючи наявність у нього не виконаного зобов`язання з договором позики, повинен був діяти добросовісно, піклуватися, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обгрунтованими. Також поведінка боржника повинна бути розумною та направленою на виконання зобов`язання. Однак боржник ОСОБА_2 діяв недобросовісно, що було встановлено судом апеляційної інстанції та його поведінка не відповідала вищезазначеним критеріям. З врахуванням наведеного доводи апеляційної скарги є такими, що заслуговують на увагу. За таких обставин, враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір по 1929,66 грн з кожного з відповідачів (5789 грн ((2422,40 грн - за подання позову (а.с. 8) + 3366,60 грн - за подання апеляційної скарги (а.с. 80)):3). Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що полягало у невірній наданні оцінці доказів та тлумаченні закону, і підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог відповідно до ст. 376 ЦПК України. На підставі викладеного, керуючись ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Бердила Олега Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов задовольнити. Визнати недійсним правочин, вчинений 02 червня 2020 року про відчуження ОСОБА_2 ОСОБА_3 автомобіля AUDI A3 2016 року випуску, № кузова НОМЕР_1 . Визнати недійсним правочин, вчинений 17 червня 2021 року про відчуження ОСОБА_3 ОСОБА_6 автомобіля AUDI A3 2016 року випуску, № кузова НОМЕР_1 . Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 5789 грн, по 1929 грн 66 коп. з кожного з відповідачів. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови. Реквізити сторін: Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 . Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: не відоме адреса: АДРЕСА_2 . Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП: не відоме, адреса: АДРЕСА_3 . Відповідач: ОСОБА_6 , РНОКПП: не відоме, адреса: АДРЕСА_3 . Повний текст постанови складено «23» травня 2025 року. Головуючий суддя Л.П. Сушко Судді К.П. Приходько С.О. Журба