Постанова Київський апеляційний суд № 755/14418/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 755/14418/23 Головуючий у 1 інстанції: Гаврилова О.В. Провадження №22-ц/824/6872/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Гаращенка Д.Р. суддів Євграфової Є.П., Писаної Т.О., при секретарі Голінько А.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 02 січня 2025 року про відмову у скасуванні заходів забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Південноукраїнської міської ради, Південноукраїнська міська рада Миколаївської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Південноукраїнської міської ради, Південноукраїнська міська рада Миколаївської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини,- ВСТАНОВИВ: У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини. У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини. Протокольною ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 13 грудня 2023 року, зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини прийнято до спільного розгляду разом із первісним позовом. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 серпня 2024 року заяву позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково. Визначено місце та час спілкування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (актовий запис про народження №1271 від 22 травня 2020 року, вчинений Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)) з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 за наступним графіком: 1) перший місяць спілкування - перші та треті вихідні дні місяця (субота та неділя) у громадських місцях (парки, дитячі майданчики, місця відпочинку тощо) у м. Южноукраїнськ, Вознесенського району, Миколаївської області, з 16 години 00 хвилин до 20 години 00 хвилин, у присутності матері дитини ОСОБА_1 , за її бажанням. 2) надалі спілкування без присутності матері дитини ОСОБА_1 кожні перші та треті вихідні місяця (субота та неділя) у м. Южноукраїнськ, Вознесенського району, Миколаївської області, з 09 години 00 хвилин до 20 години 00 хвилин на вибір батька, із повідомленням батьком матері про місце перебування дитини. Зобов`язано матір дитини ОСОБА_1 надавати можливість батьку ОСОБА_2 вільно спілкуватися з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (актовий запис про народження №1271 від 22 травня 2020 року, вчинений Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ)) три рази на тиждень з 19 години 00 хвилин до 20 години 00 хвилин засобами телефонного зв`язку через будь-який мобільний додаток «Viber», «Whats App», «Telegram», «Signal» тощо. В іншій частині заяви - відмовлено. 23 грудня 2024 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Забальським Ю.П. через систему «Електронний суд» подано клопотання про скасування заходів забезпечення позову. В клопотанні керуючись ст. 4, 158 ЦПК України, просив:

1. Скасувати заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23 серпня 2024 року.

2. Скасувати штраф у сумі 1700 гривень, накладений Постановою державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шолоховою Юлією Миколаївною від 09.10.2024 року.

3. Скасувати штраф у сумі 1700 гривень, накладений Постановою державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шолоховою Юлією Миколаївною від 09.10.2024 року.

4. Скасувати штраф у сумі 3400 гривень, накладений Постановою державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шолоховою Юлією Миколаївною від 04.11.2024 року.

5. Скасувати тимчасове обмеження боржника у праві керування транспортним засобом, накладене Постановою державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шолоховою Юлією Миколаївною від 17.12.2024 року. В обґрунтування клопотання про скасування заходів забезпечення позову зазначила, що ОСОБА_2 неодноразово притягувався до передбаченої законом відповідальності за вчинення домашнього насильства, неналежним чином виконує батьківські обов`язки, має заборгованість зі сплати аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , створив умови не прийнятні для спільного проживання з сім`єю, допускав побої та іншу асоціальну поведінку. Зазначала, що єдиною метою ОСОБА_2 є визначення в судовому порядку з ним місця проживання дитини, для уникнення мобілізації. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 02 січня 2025 року у задоволені клопотання ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, 15 січня 2025 року ОСОБА_1 подала через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про скасування заходів забезпечення. В обґрунтування апеляційних вимог зазначила, що судом першої інстанції не було враховано те що зареєстроване місце проживання та фактичне місце перебування апелянта відрізняються, а тому виконання ухвали стало неможливим. Зазначила, що неможливим є виїзд з м. Києва до м. Південноукраїнську Вознесенського району Миколаївської області задля забезпечення можливість ОСОБА_4 спілкуватись з донькою в рамках виконавчого провадження. Окремо зазначила, що психоемоційний стан батька дитини ОСОБА_4 викликає занепокоєння в апелянта, а тому застосовані заходи забезпечення вважає не співмірними з вимогами позовної заяви. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, позивач не скористався своїм правом для подачі відзиву. В судовому засіданні представник апелянта ДенисенкоД.А., підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав, просив її задовольнити. Ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про скасування заходів забезпечення позову. ОСОБА_2 та його представник адвокат Грибова О.О., заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Вислухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу які з`явились у судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та наявні у справі докази колегія суддів дійшла до наступного висновку. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Вирішуючи вказану заяву, суд першої інстанції зазначив, що обраний стороною відповідача за первісним позовом вид забезпечення позову відповідає вимогам статті 150 ЦПК України, є співмірним із заявленими вимогами та буде сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків між малолітньою дитиною та її батьком, а тому дійшов висновку про задоволення клопотання. Спір між сторонами стосовно визначення місця проживання малолітньої дитини існує по теперішній час, а тому відсутні обставини які б відпали після вжиття заходів забезпечення позову і які б мали вплив на необхідність скасування заходів забезпечення. Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання. Колегія суддів погоджується з висновками суду з огляду на наступне. Відповідно до положень п. 3 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин. Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. У відповідності до положень частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих сторонами на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій сторін та являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Враховуючи вищенаведене, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає у рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, всі дії стосовно дітей органів соціального забезпечення, судів, адміністративних чи законодавчих органів повинні бути спрямовані на якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Держави-учасниці повинні забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручі до уваги права і обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)). У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19 (провадження № 61-10859св20) вказано, що у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції правильно врахував, що зустрічі матері з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері із її малолітньою дитиною і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини. Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з матір`ю. Зустрічі батька з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин - визначення місця проживання дитини. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 (провадження № 61-12931св21) вказано, що судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання. ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті. У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із батьком. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20). Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що батько, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Вирішуючи питання про необхідність скасування вжитих судом заходів забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що з часу постановлення ухвали між сторонами справи склалися стосунки, які позбавляють можливості позивача за зустрічним позовом (батька дитини) регулярно спілкуватися з донькою, а конфлікт між батьками негативно впливає на психологічний стан малолітньої дитини. Вказані обставини підтвердилися і під час апеляційного перегляду справи. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов`язків. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини). Колегія суддів зазначає, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Колегія суддів встановила, що донька сторін тривалий час проживає з матір`ю і емоційний контакт з батьком у певній мірі втрачається. Цьому ймовірно сприяли конфліктні стосунки між батьками. Доказів, які б свідчили про неможливість відновлення та підтримання належного емоційного контакту між батьком та донькою або шкідливість таких контактів для дитини, не надано. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованого та правильного висновку суду першої інстанції. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням норм як матеріального, так і процесуального права, а тому підстави для її скасування відсутні. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). З огляду на наведене апеляційний суд приходить до висновку про залишення ухвали суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 375, 383, 384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 02 січня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 22 квітня 2025 року. Головуючий Д.Р. Гаращенко Судді Є.П. Євграфова Т.О. Писана