Постанова 4857 № 460/9649/24
від 22.05.2025 ·ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/9649/24 пров. № А/857/28322/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Ільчишин Н.В., Носа С.П., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Щербаковим В.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ, відповідач), в якому просила визнати протиправною відмову ГУ ПФУ у призначенні їй пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796) та зобов`язати відповідача призначити та виплачувати їй пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вказаної норми Закону №796 з 17.06.2024. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 у задоволенні позовних було відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити її позовні вимоги повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що вона як потерпіла від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3-ї категорії, на підставі ст.55 Закону №796 має право на пільгову пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, проте відповідач протиправно відмовив їй у призначенні такої пенсії, з чим погодився суд першої інстанції. Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що позивачка є особою, яка постійно проживала на території зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія), що підтверджується відповідним посвідченням, копія якого знаходиться з матеріалах справи. 17.06.2024 позивачка звернулася до ГУ ПФУ з письмовою заявою про призначення їй пенсії за віком на підставі ст.55 Закону №796, за результатами розгляду якої, рішенням №172650007376 від 24.06.2024 було відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного періоду проживання або роботи. Вважаючи відмову ГУ ПФУ протиправною, позивачка звернулася до адміністративного суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не підтверджено період проживання її в зоні гарантованого добровільного відселення з 1986 по 01.01.1993 понад 3 роки. Водночас, суд врахував, що відповідно до диплому НОМЕР_1 , позивачка навчалася у Рівненському державному педагогічному інституті ім. Д.З.Мануїльського з 1986 по 30.06.1991. Вказаний навчальний заклад знаходиться у м. Рівному, яке не відноситься до забрудненої території внаслідок аварії на ЧАЕС, окрім того відстань між м. Рівне та с. Рокитне, понад 150 км, що унеможливлює щоденний доїзд до місця навчання та проживання. Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України кожному громадянину гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон №796. Відповідно до ст.49 Закону №796, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Статтею 55 Закону №796 визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення. Згідно ч.1 ст.55 Закону №796, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Відповідно до абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Згідно ч.3 ст.55 Закону №796, призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування і цього Закону. Відповідно до п.13 розділу XV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Законів України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами. Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно з нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх. Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993, протягом не менше трьох років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому, постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні два повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління ПФУ №13-1 від 07.07.2014). Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Відповідно до абз.9 п.п.5 п.2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які засвідчують особливий статус особи є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм ст. 55 Закону №796). Статтею 14 Закону №796 визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій, до яких належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія
3. Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та які надають право користування пільгами, встановленими Законом №796 є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (ч.3 ст.65 Закону №796). Згідно ст.15 Закону №796, довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях. Отже, єдиним документом, який підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи. Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 по справі №344/9789/17, від 24.10.2019 по справі №152/651/17, від 25.11.2019 по справі №464/4150/17, від 27.04.2020 по справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 по справі №398/494/17, від 17.05.2021 по справі №336/6218/16-а. Таким чином, факт видачі позивачці уповноваженим органом посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт її проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років. Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджено факт проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення, що становить не менше 3 років станом на 01.01.1993 та дає їй право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.55 Закону №796. Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.3, 4 ст.15 Закону №796, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Тобто, факт проживання особи на території зони радіоактивного забруднення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 по справі №569/7589/17, від 10.04.2019 по справі №162/760/17 та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 по справі №381/3359/17. Як видно з матеріалів справи, відповідно до довідки №10-08/196 від 13.06.2024, виданої Рокитнівською селищною радою, позивачка проживала в с. Рокитне з 18.02.1986 по 04.09.1986, з 12.07.1991 по 23.12.1998. Крім того, відповідно до довідки Рокитнівської селищної ради №2050 від 03.07.2024 про факт проживання, позивачка проживає в с. Рокитне з 19.01.1999 по даний час. Як встановлено судом, село Рокитне Рівненської області, згідно постанови Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (ІІІ категорія) внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. При цьому, посилання суду першої інстанції як на підставу відмови у задоволенні позову на те, що період з 1986 по 30.06.1991, в який позивачка навчалася в Рівненському державному педагогічному інституті ім.Д.З.Мануїльського, не зараховується до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, колегія суддів оцінює критично та до уваги не бере, позаяк зазначене не спростовує факту її проживання у цей період у с. Рокитне Рівненської області (на вихідних, канікулах, під час навчальної практики тощо). Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивачка має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796 (3 роки початкова величина; 3 роки додатково за повних 6 років проживання в зоні гарантованого добровільного відселення). Відтак, колегія суддів вважає, що відповідач протиправно відмовив позивачці рішенням №172650007376 від 24.06.2024 у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку згідно ст.55 Закону №796. Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (ч.4 ст.26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування). Крім того, відповідно до ч.1 ст.45 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Як вбачається з матеріалів справи, позивачка досягла пенсійного віку з урахуванням його зменшення на 6 років відповідно до положень ст.55 Закону №796 та звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії 17.06.2024, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення ним пенсійного віку (з урахуванням зменшення пенсійного віку). Враховуючи викладене, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, колегія суддів дійшла висновку щодо зобов`язання ГУ ПФУ призначити позивачці пенсію зі зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.55 Закону №796, з 17.06.2024. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Згідно п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року по справі №460/9649/24 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з 17 червня 2024 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос Н. В. Ільчишин