Постанова Дніпровський апеляційний суд № 205/4216/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2588/25 Справа № 205/4216/24 Суддя у 1-й інстанції - Басова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Космачевської Т.В., суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В., за участю секретаря судового засідання Паромової О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2024 року в цивільній справі номер 205/4216/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав, В С Т А Н О В И В: У квітня 2023 року до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах, від яких у них народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідачка не піклується про дитину, не цікавиться успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування тощо. Відповідачка вихованням та матеріальним утриманням дитини не займається. Всі питання щодо виховання вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки ОСОБА_2 . Дитина знаходиться на повному утриманні позивача. Позивач просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовлено. Із вказаним рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2024 року в цивільній справі №205/4216/24 та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Позивачем до позовної заяви були долучені всі необхідні докази того, що мати дитини - відповідачка покладених законом на батьків обов`язків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні доньки. Всі питання щодо виховання вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідачки. 09 серпня 2024 року комісією з питань захисту прав дитини при органі опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради розглянуто на засіданні заяву ОСОБА_1 та прийнято висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач вважає, що висновок, який міститься в матеріалах справи, ухвалений відповідно до доказів, які були досліджені комісією, а також, що даний висновок ухвалений в інтересах дитини та обґрунтований. Від інших учасників справи відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні апеляційного суду позовач ОСОБА_1 та його представник адвокат Кострицька М.В. доводи апеляційної скарги підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити. Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином (а.с. 100, 103). Третя особа Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 100, 101). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю осіб, які не з`явилися. Заслухавши суддю - доповідача, позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12).. Донька ОСОБА_3 проживала разом з позивачем з 2018 року, що підтверджується актом №22 від 20 березня 2024 року (а.с. 18). На теперішній час ОСОБА_3 проживає в Польщі разом із ОСОБА_4 (а.с. 53-55зв). Відповідно до висновку Органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради від 09.08.2024 року №3/9-129 про надання висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , комісія з питань захисту прав дитини при органі опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради вважає доцільним позбавити батьківських прав гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , по відношенню до малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 35-36). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості. Такий висновок суду першої інстанції є правильним та таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам закону. Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключним заходом, який тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні, прийнятому у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09), Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (§ 100). Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення матері спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин. Відповідно до частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З акту №22 від 20 березня 2024 року вбачається, що ОСОБА_6 проживала разом з батьком з 2018 року. На теперішній час ОСОБА_3 проживає в Республіці Польща разом із ОСОБА_7 . До матеріалів справи долучено копії постанов Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2020 року у справі №205/7246/20 та від 25 січня 2023 року в справі №205/8706/22, якими ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності. Проте, як правильно було встановлено судом першої інстанції, надані позивачем копії постанов Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2020 року у справі №205/7246/20 та від 25 січня 2023 року в справі №205/8706/22 не підтверджують невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки вказаними постановами відповідачку було притягнуто до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов`язків стосовно сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновок Органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради від 09 серпня 2024 року №3/9-129 є передчасним та необґрунтованим, наданий всупереч інтересам неповнолітньої дитини, оскільки у ньому не наведено переконливих підстав для позбавлення відповідачки ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З огляду на наведене вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про не доведеність позивачем належними та допустимими доказами того, що поведінка відповідачки відносно дитини є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а також не надано доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків відносно доньки. Наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повне судове рішення складено 22 травня 2025 року. Суддя: