Постанова Львівський апеляційний суд № 450/5808/24

Справа № 450/5808/24 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є Провадження № 22-ц/811/1109/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С. М., суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В., секретар судового засідання Марко О. Р., з участю представника боржника адвоката Качмар А. І., стягувача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 березня 2025 року (повний текст ухвали складено 28 березня 2025 року) у справі за заявою ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу про стягнення аліментів на дитину, стягувач: ОСОБА_1 , ВСТАНОВИВ: у лютому 2025 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про перегляд за новоявленим обставинами судового наказу про стягнення аліментів на дитину. Заява мотивована тим, що стягувач ОСОБА_1 при зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу приховав певні обставини, які унеможливлювали видачу такого. Вказувала, що судовий наказ не може бути видано у випадку наявності між сторонами спору про право. Крім цього, судовий наказ видається за заявою одного із батьків, з ким проживає дитина. Зазначала, що неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 22 вересня 2016 року постійно проживає і зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , разом із матір`ю. Окрім наведеного, згідно довідки військової частини НОМЕР_1 на утриманні ОСОБА_2 знаходиться син ОСОБА_3 . Заявниця постійно купує для сина одяг, канцелярське приладдя та інші речі для належного утримання неповнолітнього. Дитина з досягненням 14-ти років, батьки якої проживають окремо, має право на вільний вибір свого місця проживання. Таким чином, ОСОБА_3 , періодично проживає як з батьком, так і з матір`ю, а тому остання не ухиляється від матеріального утримання дитини. З огляду на вказане, ОСОБА_1 не доведено факту постійного проживання неповнолітнього разом із ним та ухилення боржника від утримання дитини. Враховуючи наведене просила скасувати судовий, виданий 23 грудня 2024 року Пустомитівським районним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на дитину ОСОБА_3 у розмірі з усіх видів її заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 19 грудня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття, відмовити ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на сина ОСОБА_3 . Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 березня 2025 року заяву боржника ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу, виданого 23 грудня 2024 року у справі № 450/5808/24 за заявою ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на дитину, задоволено. Скасовано судовий наказ, виданий Пустомитівським районним судом Львівської області 23 грудня 2024 року у справі № 450/5808/24 за заявою ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на дитину. Відмовлено у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на дитину. Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши в квітні 2025 року через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 березня 2025 року скасувати та залишити в силі судовий наказ, виданий Пустомитівським районним судом Львівської області 23 грудня 2024 року у справі №450/5808/24 за заявою ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на дитину. Апеляційна скарга мотивована тим, що провадження у справі відкрито судом без належних правових підстав, оскільки подана боржником заява не відповідає вимогам ЦПК України, адже не містить жодних нововиявлених обставин. Судом залишено поза увагою, що на момент звернення до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину, місце проживання дитини було визначено рішенням органу опіки та піклування, яке боржником не оскаржувалось та є обов`язковим до виконання, а доданими до заяви документами підтверджено зареєстроване місце проживання дитини з батьком, а також те, що дитина перебуває на утриманні батька. Документи, на які посилається боржниця як на нововиявлені обставини, видані до дати прийняття рішення органом опіки та піклування про визначення місця проживання дитини. Судом першої інстанції проігноровано вимоги частини п`ятої статті 423 ЦПК України щодо меж перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, зокрема, судом безпідставно допитано свідків, які не можуть брати участь у наказному провадженні, проігноровано думку дитини, необґрунтовано враховано довідку, видану за місцем служби боржниці, адже до повноважень командира військової частини не віднесено встановлення факту перебування на утриманні військовослужбовців певних осіб, в тому числі їх дітей. Чеки, цінники та квитанції, які не мають відношення до сплати аліментів, не можуть бути підставою для скасування судового наказу за нововиявленими обставинами. Постановляючи оскаржену ухвалу, суд діяв у не найкращих інтересах дитини, позбавивши останнього належного утримання за рахунок того з батьків, який проживає окремо. У квітні 2025 року від ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_4 , в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскарженої ухвали. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення стягувача та представника боржника, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­необхідно задовольнити частково. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Щодо можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції. Статтею 429 ЦПК України регламентовано порядок розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. За змістом частини другої цієї статті суд розглядає справу за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. Відповідно до частини третьої статті 429 ЦПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду. Відповідно до частини четвертої цієї ж статті у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу. У разі задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 3 частини третьої статті 423 цього Кодексу, та скасування судового рішення, що переглядається, суд: 1) ухвалює рішення - якщо переглядалося рішення суду; 2) постановляє ухвалу - якщо переглядалася ухвала суду; 3) приймає постанову - якщо переглядалася постанова. Таким чином, за результатами розгляду заяви стягувача або боржника про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами суд може постановити або ухвалу про задоволення заяви про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами та скасування судового наказу або ухвалу про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами. З огляду на те, що оскаржена ухвала була постановлена в результаті розгляду заяви про перегляд судового рішення (судового наказу) за нововиявленими обставинами, тому при вирішенні питання про можливість перегляду такого рішення в апеляційному порядку слід керуватись відповідними нормами глави 3 розділу V ЦПК України. Так, відповідно до частини сьомої статті 429 ЦПК України судове рішення, ухвалене за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, може бути переглянуте на загальних підставах. Відповідно до пункту 8 статті 129 Конституції України одним із фундаментальних принципів правосуддя є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічні положення закріплює частина третя статті 2 ЦПК України, яка встановлює, що одними з основних засад (принципів) цивільного судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом. Отже, цивільне процесуальне законодавство містить у відповідній главі процесуального кодексу «Перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами» положення, які окремо регламентують та прямо передбачають право на оскарження судового рішення, ухваленого за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, встановлюючи, що таке судове рішення (рішення, ухвала, постанова) може бути переглянуте на загальних підставах. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини») право на доступ до суду не є абсолютним (рішення ЄСПЛ у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom»). Однак застосовані обмеження не можуть обмежувати чи зменшувати право доступу до суду таким чином або до такої міри, що порушується сама сутність права. Більш того, обмеження не входить у сферу застосування статті 6 § 1, якщо не переслідує «законну мету» і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (Ashingdane v. the United Kingdom (Ашинґдейн проти Сполученого Королівства), § 57; Fayed v. the United Kingdom (Файєд проти Сполученого Королівства), § 65; Markovic and Others v. Italy (Марковіч та інші проти Італії) [ВП], § 99). ЄСПЛ у своїй практиці також зазначає, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справі Zubacv. Croatia («Зубац проти Хорватії») від 05 квітня 2018 року). Формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення та є порушенням» статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08 березня 2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»). Таким чином, не можна розцінювати відсутність вказівки у статтях 353, 389 ЦПК України як щодо апеляційного, так і касаційного оскарження судових рішень, які постановлюються за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, як обмеження права на відповідне оскарження таких ухвал усупереч положенням Конституції України, основним засадам (принципам) цивільного судочинства за наявності відповідного законодавчого регулювання, викладеного у спеціальній процесуальній нормі. Держава має забезпечити особі додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та оскільки право на апеляційне оскарження ухвали суду про відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами врегульовано статтею 429 ЦПК України, то суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності у встановлених процесуальним законодавством підстав, у тому числі на предмет процесуальних порушень, які спричиняють безумовне скасування судового рішення. З огляду на наведені норми національного законодавства, статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскаржена ухвала є судовим рішенням, постановленим за результатами перегляду судового рішення (судового наказу) за нововиявленими обставинами, а відтак відповідно до вимог частини сьомої статті 429 ЦПК України може бути переглянута на загальних підставах у суді апеляційної інстанції. Такий висновок узгоджується із правовим висновком, зробленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року в справі № 760/20599/15-ц (провадження №14-207цс19), а також відповідає правовому висновку, зробленому Верховним Судом у постанові від 10 травня 2024 року в справі № 464/2277/23 (провадження № 61-1569св24). Щодо наявності підстав для перегляду судового наказу за нововиявленими обставинами. Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Отже, обов`язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на яку власне і стягуються аліменти. Частиною п`ятою статті 183 СК України визначено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. Відповідно до статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом. Судовий наказ виносився суддею одноособово, без виклику стягувача і боржника, що відповідає приписам ЦПК України. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. Відповідно до частин першої, сьомої статті 170 ЦПК України боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. У разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів. Згідно із частиною восьмою статті 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу. Рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами. Підставами для такого перегляду є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи (частина перша та пункт 1 частини другої статті 423 ЦПК України). Частиною другою статті 423 ЦПК України визначено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду. Тлумачення пункту 1 частини другої статті 423 глави 3 розділу V ЦПК України з метою перегляду за нововиявленими обставинами судового наказу про стягнення аліментів дає підстави для висновку, що такими нововиявленими обставинами є юридичні факти, які існували на час видачі судового наказу, є істотними для розгляду заяви про його видачу, тобто могли вплинути на висновки суду про права та обов`язки заявника і боржника. Нововиявленими обставинами є також обставини, які виникли після набрання судовим наказом законної сили, але віднесені законом до нововиявлених обставин. Необхідно розрізняти нові докази та докази, які підтверджують нововиявлені обставини. Перші не можуть бути підставою для перегляду судового наказу у зв`язку з нововиявленими обставинами, тоді як другі є даними, що підтверджують саме такі обставини (див.: постанови Верховного Суду від 30 серпня 2021 року в справі № 461/1229/20 (провадження № 61-15179св20), від 02 травня 2024 року в справі № 337/2451/23 (провадження № 61-493св24), від 17 грудня 2024 року в справі № 553/2611/21 (провадження № 61-9022св24)). Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом (частина четверта статті 423 ЦПК України). Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин (частина друга стаття 423 ЦПК України). Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її у суді. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення (див.: пункти 7.4-7.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19)). Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. RUSSIA, № 69529/01, § 27, 28, ЄСПЛ, 18 листопада 2004 року, POPOV V. MOLDOVA № 2, № 19960/04, § 46, ЄСПЛ, 06 грудня 2005 року). Не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи. Крім того, судове рішення не можна переглядати у зв`язку з нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені процесуальним законом, відсутні, а також якщо ці обставини були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року в справі № 127/10129/17 (провадження № 14-549зц18)). Не належать до нововиявлених нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, доказ, який підтверджує обставини, що виникли після рішення, або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову; не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судами у процесі розгляду справи (див.: пункт 6.38. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 9901/819/18 (провадження № 11-430заі20)). Судом встановлено, що судовим наказом Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 грудня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на дитину - ОСОБА_3 у розмірі з усіх видів її заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 19 грудня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття. У заяві про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами, ОСОБА_2 посилалася на те, що стягувач ОСОБА_1 при зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу приховав певні обставини, які унеможливлювали видачу такого. Так, судовий наказ видається за заявою одного із батьків, з ким проживає дитина. Зазначала, що неповнолітній ОСОБА_3 , з 22 вересня 2016 року постійно проживає і зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , разом із матір`ю. Окрім наведеного, згідно довідки військової частини НОМЕР_1 на утриманні ОСОБА_2 знаходиться син ОСОБА_3 . Боржник ОСОБА_2 постійно купує для сина одяг, канцелярське приладдя та інші речі для належного утримання неповнолітнього. Дитина з досягненням 14-ти років, батьки якої проживають окремо, має право на вільний вибір свого місця проживання. Таким чином, ОСОБА_3 періодично проживає як з батьком, так і з матір`ю, а тому остання не ухиляється від матеріального утримання дитини. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Як убачається з матеріалів справи, до заяви про видачу судового наказу ОСОБА_1 , окрім іншого, додав такі документи: довідка № 327 від 10 липня 2024 року, видана Оброшинською сільської радою про те, що ОСОБА_3 знаходиться на утриманні батька ОСОБА_1 ; рішення виконавчого комітету Оброшинської сільської ради № 67 від 07 червня 2024 року як орагну опіки та піклування про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 ; витяг з реєстру територіальної громади за 17 червня 2024 року про те, що ОСОБА_3 має таку адресу місця проживання: АДРЕСА_2 ; витяг з реєстру територіальної громади за 17 червня 2024 року про те, що ОСОБА_1 має таку адресу місця проживання: АДРЕСА_2 . Верховний Суд у постанові від 21 червня 2023 року в справі №645/5876/20 (провадження № 61-4756св23) зазначив, що з огляду на особливості наказного провадження (видачу судового наказу без проведення судового засідання та без повідомлення заінтересованих осіб), подаючи заяву про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами, боржник мав надати переконливі докази на підтвердження проживання дитини з ним порівняно з доказами матері, які вона подала разом із заявою про видачу судового наказу. При зверненні до суду із заявою про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами ОСОБА_2 надала, окрім іншого, витяг з реєстру територіальної громади за 23 травня 2024 року про те, що ОСОБА_3 має таку адресу місця проживання: АДРЕСА_1 ; копію будинкової книги за цією адресою; довідку військової частини НОМЕР_1 від 27 травня 2024 року №615 про те, що на утриманні ОСОБА_2 знаходиться син ОСОБА_3 ; акт оцінки потреб сім`ї/особи від 29 травня 2024 року. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України). За таких обставин суд першої інстанції зробив неправильний висновок про те, що ОСОБА_2 довела наявність нововиявлених обставин (факту проживання дитини разом з нею) саме на момент видачі судового наказу у грудні 2024 року, адже на цей момент було обов`язкове для виконання рішення органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини сторін разом з батьком, а також дійсна реєстрація місця проживання дитини за адресо реєстрації місця проживання його батька. Тобто, надані ОСОБА_2 докази не спростовують обставину проживання дитини разом з батьком, встановлену судом при видачі судового наказу на підставі поданих ОСОБА_1 документів. В зв`язку з наведеним відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_2 та перегляду судового наказу за нововиявленими обставинами. Близький за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024 року в справі № 694/1425/22 (провадження № 61-12724св23). Колегія суддів вважає безпідставними мотиви заяви ОСОБА_2 про те, судом має бути враховано, що син сторін, на момент видачі судового наказу досяг 14-річного віку і відповідно до положень статті 160 СК України має право сам визначати своє місце проживання, оскільки під час розгляду справи встановлено, що на момент видачі судового наказу ОСОБА_3 постійно проживав з батьком, який утримує його і забезпечує усім необхідним. Близький за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22 листопада 2022 року в справі № 188/1029/19 (провадження № 61-11986св20). Тимчасове проживання дитини сторін як до видачі судового наказу, так і після цього з матір`ю не може бути підставою для перегляду судового наказу за нововиявленими обставинами, а може бути підставою для зменшення визначеного судом розміру аліментів (див.: постанову Верховного Суду від 17 березня 2023 року в справі № 761/36042/20 (провадження № 61-6681св22)). Колегія суддів враховує, що добровільне надання одним із батьків, який не проживає з дитинною, допомоги та утримання дітей за його рахунок не є нововиявленими обставинами в розумінні положень пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України. Близький за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 17 березня 2023 року в справі № 761/1029/19 (провадження № 61-6681св22). Якщо суд не вбачає підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, він не втручається в зміст оскаржуваного рішення і постановляє ухвалу про відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення, аналізуючи у мотивувальній частині лише і виключно обставини, які заявник вважав нововиявленими. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 04 липня 2023 року (справа № 299/1923/16-ц, провадження № 14-56цс23). Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду. Пунктом 6 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (стаття 379 ЦПК України). З огляду на викладене, враховуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що оскільки оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржену ухвалу скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, розподіл судових витрат за розгляд справи судом апеляційної інстанції, повинен зробити суд першої інстанції за результатами розгляду справи по суті. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 379, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 березня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 23 травня 2025 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич