Постанова 4801 № 127/20416/24

Справа № 127/20416/24 Провадження № 22-ц/801/1088/2025 Категорія: Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М. Доповідач:Войтко Ю. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2025 рокуСправа № 127/20416/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б., суддів Міхасішина І. В., Сопруна В. В., з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Бойка В. М. в залі суду в м. Вінниці, повне рішення суду складено 07 березня 2025 року, у цивільній справі № 127/20416/24 за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про часткове скасування приватизації, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, встановив: Короткий зміст вимог У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницької міської ради про часткове скасування приватизації, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди. Свої вимоги обґрунтував тим, що є власником квартири АДРЕСА_1 . При цьому, 07.08.1996 він особисто подав заяву до Вінницької міської ради про приватизацію квартири та Виконавчим комітетом Вінницької міської ради було прийнято рішення №657 від 05.09.1996, на підставі якого видано Свідоцтво про право власності на житло з подальшим дописом 1/2 частки власності, в якому крім позивача, самочинно була вписана його мати - ОСОБА_2 , яка на той час була тимчасово прописана у квартирі. Позивач вважає, що такі діє Виконавчого комітету Вінницької міської ради є незаконними, так як одна службова особа не має права змінювати рішення виконкому. При цьому, мати позивача ніколи у вищезазначеній квартирі не проживала, не була членом його сім`ї, не брала участі у витратах по утриманню квартири і прибудинкової території та проведенню ремонту. На його письмові звернення Виконавчий комітет Вінницької міської ради надавав лише формальні відписки. Крім того, позивачем при ознайомленні із заявою від 07.08.1996 було встановлено, що вона фальсифікована, а саме без його відома та згоди самочинно було вписано додатково прізвище матері та підроблено її підпис. В обґрунтування нанесеної моральної шкоди, позивач зазначив, що на підставі незаконних дій відповідача він постійно перебуває у стресі, що негативно вплинуло на його здоров`я. З урахування викладеного, посилаючись на те, що Вінницька міська рада неправомірно обмежила його у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном на свій розсуд, просив суд: скасувати приватизацію на 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , оформлену на ОСОБА_2 , як таку що ніколи не проживала у вищезазначеній квартирі, і що вона померла; зобов`язати Вінницьку міську раду оформити Свідоцтво про власність на квартиру АДРЕСА_2 на ОСОБА_1 , як одноосібного власника, з подальшим внесенням змін до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно; стягнути з Вінницької міської ради моральну шкоду в розмірі 4 500,00 грн. на користь позивача за частковий фальсифікат рішення і Свідоцтва про право власності, яка настала внаслідок неправомірних дій та бездіяльності відповідача. Короткий зміст судових рішень у цій справі Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 березня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що уповноваженим власником житла ОСОБА_1 при отриманні документів на приватизацію квартири не було заявлено жодних претензій чи зауважень щодо оформлення приватизації (приватизаційних документів), тому враховуючи норми Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», позивачем не надано належних та допустимих доказів, що Виконавчим комітетом Вінницької міської ради народних депутатів було порушено права позивача, оскільки як вбачається із заяви від 07.08.1996 він самостійно вказав, що членом його сім`ї є мати ОСОБА_2 . Крім того, місцевий суд своє рішення мотивував тим, що, оскільки право на звернення до суду з позовом у ОСОБА_1 виникло з моменту отримання свідоцтва про право власності на квартиру, тобто з 05.09.1996 і до введення в дію ЦК України 2004 року, то встановлений статтею 71 ЦК Української РСР 1963 року, строк позовної давності сплив, що є підставою для відмови в позові. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У квітні 2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 02 квітня 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Войтко Ю. Б., судді: Міхасішин І. В., Сопрун В. В. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження у цій справі, надано відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано матеріали судової справи з місцевого суду. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21 квітня 2025 року справу призначено до апеляційного розгляду 20 травня 2025 року о 11:20 год з повідомленням сторін. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції вказав про порушення позивачем строку позовної давності для звернення з позовом, посилаючись на статтю 71 ЦК Української РСР 1963 року. Однак, на переконання апелянта, він не мав можливості дізнатися про порушення його прав щодо приватизації та підробки документів до моменту отримання копії заяви від 07.08.1996 та свідоцтва про право власності. Враховуючи, що про порушення своїх прав він дізнався лише після ознайомлення з документами, а саме з листа ВМР від 01.09.2021, тому вважає, що строк позовної давності має бути обчислений від цього моменту. Також вказує, що суд не врахував факту фальсифікації документів, а саме: його підпису та підпису його матері ОСОБА_2 на заяві від 07.08.1996, а також незаконного внесення запису про неї як співвласника квартири без її згоди, що є прямим порушенням його прав як власника житла. Звертає увагу, що суд не прийняв до уваги численні документи, що підтверджують факт постійного проживання його матері в іншому місці, а саме в с. Котюжинці Калинівського району Вінницької області, та її відсутність за адресою: АДРЕСА_3 . Вважає, що місцевим судом не було належним чином оцінено медичні документи, які підтверджують моральну шкоду, завдану йому внаслідок незаконних дій відповідача. Крім того, зауважує, що суд першої інстанції не врахував норми Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», які передбачають, що для приватизації квартири необхідна згода всіх повнолітніх членів сім`ї. Однак він не надавав згоди на включення його матері до складу власників квартири, що робить процес приватизації незаконним. При цьому вважає, що місцевий суд не застосував належним чином положення статей 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», які передбачають, що приватизація квартир має здійснюватися за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які постійно проживають в квартирі, що не було виконано в його випадку та є підставою для скасування приватизації та виправлення реєстрації власності. Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направив, що за положеннями частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Позиція учасників справи у судовому засіданні У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Бобрук Т. В. підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просить її задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомив. Відповідно до положень частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом Відповідно до Свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.18). Рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 05.09.1996 №657 вирішено дозволити житловим органам приватизувати квартири з безоплатною передачею у власність у АДРЕСА_3 , що складається з 1 кімнати загальною площею 30,6 м2, при нормі 52 м2, з відновною вартістю 535 500 крб. та передати у приватну спільну власність ОСОБА_1 , який проживає в цій квартирі. Склад сім`ї 2 особи, в т.ч. мати (а.с.3-4). Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 05.09.1996 Виконавчий комітет Вінницької міської ради народних депутатів посвідчив, що квартира за адресою: АДРЕСА_3 , належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (1/2) та ОСОБА_2 (1/2) 17/1000 частки (а.с.5-6). ОСОБА_1 16.08.2021 року звертався до Вінницької міської ради із запитом на отримання інформації щодо підстав внесення у Свідоцтво про право власності на житло його матері ОСОБА_2 (а.с.8). З листа Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 01.09.2021 вбачається, що на підставі поданих документів для приватизації квартири по АДРЕСА_3 Виконавчим комітетом Вінницької міської ради прийнято рішення №657 від 05.09.1996, на підставі якого видано свідоцтво про право власності на житло (а.с.9). Із заяви від 07.08.1996 встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів із заявою про передачу у спільну сумісну власність квартири. При оформленні у спільну власність просив передбачити розподіл долі власників між членами сім`ї порівну. Уповноваженим власником квартири визначити ОСОБА_1 (а.с.11). З довідки №2 278 від 21.06.2023 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_3 проживає ОСОБА_1 власник (а.с.7). Технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_2 видано на ім`я ОСОБА_1 (а.с.12-13). Також, 29.09.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Виконавчого комітету Вінницької міської ради із заявою про переоформлення (виправлення) рішення ВК ВМР від 05.09.1996 №657 та свідоцтва про право власності на житло від 05.09.1996 виключно на ОСОБА_1 (а.с.14). 16.10.2023 року Виконавчий комітет Вінницької міської ради надав відповідь, відповідно до якої зазначено, що за наданою комунальним підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» інформацією, на підставі поданих документів для приватизації квартири АДРЕСА_2 , виконавчим комітетом Вінницької міської ради прийнято рішення №657 від 05.09.1996 року, згідно якого видано свідоцтво про право власності на житло. В подальшому реєстрація права власності проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення. Додатково повідомило, що саме ОСОБА_1 було подано відповідну заяву та необхідні для приватизації документи. Тому відсутні правові підстави для внесення змін до рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 05.09.1996 року №657 та свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 (а.с.15). Відповідно до довідки Котюжинецької сільської ради Калинівського району Вінницької області №412 від 23.06.2016 ОСОБА_2 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 постійно проживала, вела своє домашнє господарство, обробляла свою присадибну ділянку і нікуди з села не виїжджала. Була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.16). Згідно з копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_2 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.17). З виписки із медичної карти амбулаторного хворого №3271 ОСОБА_1 вбачається, що він хворіє на: інші судинні синдроми головного мозку при цереброваскулярних хворобах, прогресуюча судинна лейкоенцефалоптія, наслідки інфаркту мозку, гіпестезія шкіри, інше неуточнене порушення координації, гіпертензивна хвороба з переважним ураженням серця з серцевою недостатністю, атеросклерозна серцево-судинна хвороба, застійна серцева недостатність та інші (а.с.19-22). ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи, що підтверджується відповідною довідкою до акту МСЕК №080197 (а.с.23). Позиція суду апеляційної інстанції Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. На момент виникнення спірних правовідносин приватизація державного житлового фонду здійснювалась на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Порядок передачі квартир будинків у власність громадян та перелік документів, що підлягають оформленню визначався Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян», затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, складеним відповідно до вказаного Закону. Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (тут і далі по тексту у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. До об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (частина перша статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»). Відповідно до частини другої статті 64 ЖК України, до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Абзац 2 частини першої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» закріплює, що до членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. Частиною четвертою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Згідно з частиною п`ятою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Частина третя статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлює, що передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. За змістом частини п`ятої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті п`ятої цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення. Органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону (частина десята статті 8 Закону). З аналізу змісту наведених норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» можна дійти висновку, що право на приватизацію житла мають лише особи, які фактично проживають у займаних квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитках, кімнатах у комунальних квартирах, за згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в зазначених приміщеннях, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло. З таких же висновків виходив Верховний Суд у постановах від 01 червня 2020 року у справі № 520/14902/17 (провадження № 61-21727св19), від 19 лютого 2021 року у справі №176/1698/17 (провадження №61-6510св19). Як уже зазначалось, на реалізацію положень наведеного Закону, на час виникнення спірних правовідносин, порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян та склад документів, що підлягають оформленню, визначалося Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56 (далі Положення). Пунктом 5 Положення передбачено, що передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім`ї з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло. Згідно з пунктом 17 Положення, передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення. Відповідно до пункту 18 Положення громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви (додатки 2, 3) та необхідну консультацію. Пунктом 20 Положення передбачено, що при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення (додатки 4, 5). У довідці вказуються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. У довідці вказуються новонароджені і на них враховується норма площі, що передається безкоштовно, незалежно від строку їх народження та введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (пункт 21 Положення). Згідно з пунктом 23 Положення оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданими до неї довідкою про склад сім`ї та займані приміщення, а також документом, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів, чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються. Пункт 24 Положення передбачає, що зареєстрована заява передається підприємству по оформленню документів. Орган приватизації, в разі потреби, уточнює необхідні для розрахунків дані в залежності від складу сім`ї і розміру загальної площі квартири (будинку), оформляє розрахунки (додатки 6, 7) та видає розпорядження. При створенні підприємства по оформленню документів ця робота виконується вказаним підприємством (крім оформлення розпорядження). Відповідно до пункту 26 Положення на підставі оформленого розпорядження орган приватизації готує паспорт на квартиру (додаток 9), а на одноквартирний будинок - паспорт на домоволодіння, свідоцтво про право власності на житло (додаток 10) та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі (додаток 11). Свідоцтво на право власності на квартиру (будинок) підлягає обов`язковій реєстрації в органах технічної інвентаризації. Отже, за вказаних вище норм правовстановлюючим документом на право власності на житло є свідоцтво про право власності, видане органом приватизації і право власності на приватизоване житло виникає з часу прийняття рішення про приватизацію, або закінчення строку на прийняття такого рішення. Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вищезазначених нормативно-правових актів при оформленні заяви на приватизацію квартири громадянин бере на підприємстві, що обслуговує житловий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення. У довідці вказуються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. Оформлена експлуатаційною організацією заява на приватизацію квартири з доданою до неї довідкою про склад сім`ї та займані приміщення подаються громадянином до органу приватизації. Співвласники житла у свідоцтві про право власності на житло зазначаються на підставі паспортів та довідки про склад сім`ї та займані приміщення. Установивши, що на час приватизації спірної квартири 05 вересня 1996 року, мати позивача як член сім`ї наймача, була зареєстрована і проживала у спірній квартирі, місцевий суд дійшов правильного висновку, що згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» вона мала право на приватизацію квартири разом із позивачем. Про вказані обставини позивач вказав в позовній заяві, зауваживши, що його мати на той час була прописана в спірній квартирі. При цьому, уповноваженим власником житла ОСОБА_1 при отриманні документів на приватизацію квартири не було заявлено жодних претензій чи зауважень щодо оформлення приватизації (приватизаційних документів). Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У справі не встановлено та позивачем не доведено належними і допустимими доказами, що Виконавчим комітетом Вінницької міської ради народних депутатів були порушені його права, оскільки як вбачається із заяви від 07.08.1996 він самостійно вказав, що членом його сім`ї є мати ОСОБА_2 , яка надала згоду на приватизацію, а також наймач з членом сім`ї просили при оформленні квартири у спільну часткову власність розподіл власності між членами сім`ї здійснити у рівному співвідношенні. В апеляційній скарзі позивач посилається на ті обставини, що суд першої інстанції не врахував факту фальсифікації документів, а саме: його підпису та підпису його матері ОСОБА_2 на заяві від 07.08.1996, а також незаконного внесення запису про неї як співвласника квартири без її згоди, що є прямим порушенням його прав як власника житла. Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи. Згідно ст. 80 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів не приймає зазначені аргументи апеляційної скарги, оскільки позивач не надав суду докази на підтвердження обставин фальсифікації зазначених документів, клопотань до суду у реалізації прав, передбачених ЦПК України, не заявляв. Інші доводи апеляційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який, на думку заявника, свідчить про те, що судом неправильно застосовані норми Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», які передбачають, що для приватизації квартири необхідна згода всіх повнолітніх членів сім`ї. Проте такі аргументи належним чином перевірені судом першої інстанції та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин та оцінених доказів. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, як про відмову у задоволення позову по суті справи так і про відмову у задоволенні позову за спливом позовної давності. Колегія суддів вважає помилковим такий висновок суду. Позовна давність забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав інших осіб, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Механізм застосування позовної давності повинен корелювати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду погодилася з правовим висновком, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 грудня 2019 року у справі № 234/13519/16-ц вказано, що «відповідно до частин другої-четвертої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Так, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Таким чином, підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності. Позовна давність застосовується до обґрунтованого позову». Отже, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Аналогічний правовий висновок викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц та у постанові від 31 жовтня 2018 в справі № 367/6105/16-ц. Оскільки позовні вимоги є не обґрунтованими по суті спору, тому відмовити у задоволенні позовних вимог необхідно саме з цих підстав. Висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову за спливом позовної давності - є помилковими. За таких обставин, рішення суду підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позову про часткове скасування приватизації, зобов`язання вчинити дії, саме з підстав недоведеності позовних вимог. Позовні вимоги про стягнення з Вінницької міської ради моральної шкоди в розмірі 4 500 грн є похідними і також не підлягають задоволенню. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням викладеного, мотивувальну частину рішення Вінницького міського суду від 03 березня 2025 року у цій справі необхідно змінити, виклавши її в редакції цієї постанови. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок Вінницького апеляційного суду про зміну мотивувальної частини рішення суду першої інстанції із залишенням без змін його резолютивної частини, відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 березня 2025 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 22 травня 2025 року. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: І. В. Міхасішин В. В. Сопрун