Постанова КЦС ВС № 757/15501/17-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2025 року м. Київ справа № 757/15501/17 провадження № 61-10435св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В., учасники справи: позивач - Фермерське господарство «Бурки Віталія Володимировича», відповідачі: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, держава Україна в особі Державної казначейської служби України, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства «Бурки Віталія Володимировича», в інтересах якого діє представник Бурка Валерій Володимирович, на постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року у складі колегії суддів Соколової В. В., Мережко М. В., Поліщук Н. В., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У березні 2017 року Фермерське господарство «Бурки Віталія Володимировича» (далі - ФГ «Бурки Віталія Володимировича») звернулося до суду з позовом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн. Позов обґрунтовано тим, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини не виконав вимоги статті 40 Конституції України щодо розгляду його скарги від 03 січня 2017 року за вихідним № 16, не здійснив захисту прав позивача, чим завдав йому моральної шкоди, яка полягала у приниженні ділової репутації, моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих стосунків з оточуючими. Оскільки держава Україна є відповідальною за діяльність своїх органів, то вона також має нести цивільну відповідальність. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Печерський районний суд міста Києва рішенням від 04 березня 2019 року відмовив у задоволенні позову. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачі завдали йому моральної шкоди, не довів наявність такої шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачів та вину останніх в її заподіянні. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ФГ «Бурки Віталія Володимировича» звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 березня 2019 року. Постановою Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року апеляційну скаргу ФГ «Бурки Віталія Володимировича» задоволено частково. Рішення Печерського районного суд міста Києва від 04 березня 2019 року скасовано. Провадження у справі за позовом ФГ «Бурки Віталія Володимировича» до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди закрито. Роз`яснено позивачу, що розгляд цієї справи має відбуватися у порядку господарського судочинства і відноситься до юрисдикції Господарського суду міста Києва. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи і позивач є саме таким підприємством. Враховуючи те, що ФГ «Бурки Віталія Володимировича» фактично заявило вимогу до держави України в особі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Державної казначейської служби України і лише про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій посадових осіб, ця вимога не об`єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір, тому за своїм суб`єктним складом така вимога повинна розглядатися у порядку господарського судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги 18 червня 2024 року ФГ «Бурки Віталія Володимировича», через систему «Електронний Суд», звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року у цій справі, у якій заявник, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року, а справу направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі ФГ «Бурки Віталія Володимировича» посилається на те, що суд апеляційної інстанції помилково закрив провадження у справі, оскільки Уповноважений Верховної Ради України з прав людини не є суб`єктом, наділеним господарською компетенцією та не здійснює організаційно-господарські повноваження щодо ФГ «Бурки Віталія Володимировича». Позов не стосується обставин, які виникли при укладанні, зміні, розірванні та виконанні правочинів у господарській діяльності між Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та ФГ «Бурки Віталія Володимировича». Доводи відзиву на касаційну скаргу У відзиві на касаційну скаргу Уповноважений Верховної Ради України з прав людини просить касаційну скаргу ФГ «Бурки Віталія Володимировича» залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року скасувати та залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 березня 2019 року. На обґрунтування відзиву посилається на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не надав належних доказів на підтвердження порушення його прав та факту завдання йому моральної шкоди. Провадження у суді касаційної інстанції 12 серпня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко В. О., Фаловської І. М. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України. У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи. Згідно з протоколом повторного автоматизованого визначення складу колегії суддів від 14 травня 2025 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Петров Є. В., Пророк В. В.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним критеріям оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає у повній мірі з огляду на таке. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У справі, яка переглядається, ФГ «Бурки Віталія Володимировича» звернулося до суду у порядку цивільного судочинства з позовом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Суд першої інстанції розглянув спір по суті та відмовив у задоволенні позову фермерського господарства у зв`язку з його недоведеністю. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі, оскільки спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 461/1930/16-ц (провадження № 14-60цс18) зроблено висновок, що ФГ «Бурки Віталія Володимировича» заявило вимогу до прокуратури та держави Україна в особі Державної казначейської служби України лише про відшкодування моральної шкоди, заподіяної діями суб`єкта владних повноважень, така вимога не об`єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадає під дію статті 4 ГПК України, а тому зазначений спір підвідомчий господарському суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року у справі № 454/1668/17 (провадження № 61-15046сво18) зазначено, що ФГ «Бурки Віталія Володимировича» заявило вимогу до прокуратури Львівської області та держави України в особі Державної казначейської служби України лише про відшкодування моральної шкоди, заподіяної діями суб`єкта владних повноважень, така вимога не об`єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом така вимога повинна була розглядатися в господарському судочинстві. Тому судам слід було закрити провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку господарського судочинства. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 454/1008/16-ц (провадження № 14-494цс19) вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи (частина перша статті 1 Закону України «Про фермерське господарство»). Вирішуючи спір у зазначеній справі, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що ФГ «Бурки Віталія Володимировича» заявило вимогу до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, такі вимоги не об`єднані з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України, а тому зазначений спір підвідомчий господарському суду. Отже, Велика Палата Верховного Суду неодноразово визначала юрисдикцію розгляду спорів з державою за вимогами про відшкодування шкоди як таких, що є приватноправовими та підлягають розгляду в судах цивільної або господарської юрисдикції (залежно від суб`єктного складу сторін), за умови, що такі вимоги не об`єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір (постанови від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 (провадження № 12-153гс19), від 27 лютого 2019 року у справі № 405/4179/18 (провадження № 14-44цс19). Подібні правові висновки про юрисдикцію таких спорів викладені у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 461/3186/16-ц (провадження № 61-14931св19), від 13 вересня 2022 року у справі № 454/2182/16-ц (провадження № 61-4291св19) та від 15 листопада 2023 року у справі № 461/5197/22 (провадження № 61-9846св23), від 29 січня 2024 року у справі № 761/2672/23 (провадження № 61-11035св23), від 06 лютого 2024 року у справі № 454/2860/22 (провадження № 61-7493св23), від 02 жовтня 2024 року у справі № 757/3634/23-ц (провадження № 61-4613св24) та інших. Підстави для відступу від зазначених висновків відсутні, оскільки судова практика щодо визначення юрисдикції розгляду спорів з державою за вимогами про відшкодування шкоди є сталою. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, зробив правильний висновок, що справа за позовом ФГ «Бурки Віталія Володимировича» до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір підвідомчий господарському суду. Доводи заявника про те, що між учасниками справи не укладалися господарські договори і позивач не заявляв вимоги щодо вирішення спору під час укладання, зміни, розірванні і виконання цих договорів, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини як орган державної влади не є суб`єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо фермерського господарства, відхиляються Верховним Судом, оскільки позивач заявив вимоги фактично до держави України в особі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Державної казначейської служби України; такі вимоги не об`єднані з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України, тому зазначений спір підвідомчий господарському суду. Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні), не підтвердилися. Колегія суддів відхиляє доводи відзиву Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, оскільки вони стосуються вирішення спору по суті, однак суд загальної юрисдикції не є «судом, встановленим законом» для розгляду цього спору по суті. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain, заява № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого апеляційним судом рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника. Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № , § 2). Виходячи з наведеного, касаційна скарга задоволенню не підлягає, а постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскарженого судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України). Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Фермерського господарства «Бурки Віталія Володимировича», в інтересах якого діє представник Бурка Валерій Володимирович, залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді В. В. Сердюк Є. В. Петров В. В. Пророк